Відносини міжособистісної значущості в системі «студент - студент».

Людину із суспільством пов'язує розгалужена система зв'язків. Основними їх елементами є суб'єкти зв'язку, предмет зв'язку — те, з приводу чого здійснюється зв'язок, і механізм свідомого регулювання взаємин між суб'єктами. Конкретний зв'язок відбувається у формі контакту і власне взаємодії, але контакт є першою сходинкою реальної взаємодії. Він може бути і самостійним явищем, яке у взаємодію не переростає. Такий контакт поверховий, швидкоплинний, позбавлений системи споріднених дій суб'єктів один з одним. Власне взаємодія є систематичними, регулярними діями суб'єктів, спрямованими один на одного, що мають на меті викликати відповідну реакцію, яка зумовлюватиме нову реакцію того, хто здійснює вплив.

Взаємодія — взаємозалежний обмін діями, організація людьми взаємних дій, спрямованих на реалізацію спільної діяльності.

Під час взаємодії відбувається обмін діями, зароджуються спорідненість, координація дій обох суб'єктів, а також стійкість їх інтересів, планування спільної діяльності, розподіл функцій тощо. За допомогою дій відбуваються взаємне регулювання, взаємний контроль, взаємовплив, взаємодопомога. Це означає участь кожного учасника взаємодії у розв'язанні спільного завдання з відповідним коригуванням своїх дій, врахуванням попереднього досвіду, активізацією власних здібностей і можливостей партнера. ПСИХОЛОГІЯ / СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ - ОРБАН-ЛЕМБРИК Л.Б.

В.М. Мясищев дав класичне визначення відносин особистості: "Відносини - цілісна система індивідуальних, виборчих, свідомих зв'язків особистості з різними сторонами об'єктивної дійсності, що включає три взаємопов'язані компоненти: ставлення людини до людей, до себе, до предметів зовнішнього світу" [25].

Визначення "міжособистісні" вказує не тільки на те, що об'єктом відносини виступає інша людина, але і на взаємну спрямованість відносин. Міжособистісні відносини відрізняються від таких видів як самовідносини, ставлення до предметів, міжгрупові відносини. Поняття "міжособистісні відносини" акцентує увагу на емоційно-чуттєвому аспекті взаємодії між людьми і вводить фактор часу і аналіз спілкування, оскільки за умови міжособистісної зв'язку, шляхом безперервного обміну інформацією виникає залежність вступити в контакт людей один від одного, і взаємна відповідальність за сформовані відносини. Тому, на нашу думку, міжособистісні відносини – це соціально-психологічна система зв’язків між двома чи більше індивідами, або певною соціальною групою, з урахуванням емоційно-чуттєвого аспекту взаємодії між людьми, а також тих умов і факторів, які впливають на особистість та її відносини з іншими. В свою чергу, міжособистісна значущість – це соціально-психологічний феномен, що характеризується наявністю міжособистісних відносин, який є важливими для взаємодії та налагодження стосунків індивіда з іншими людьми, а також для взаємодії соціумі з окремим індивідом.

Взаємодія людини з соціальною системою здійснюється через сукупність зв'язків, завдяки яким він стає особистістю, суб'єктом діяльності і індивідуальністю. Відносини, що виникають між людьми в процесі спілкування, спільної практичної і духовної діяльності, визначаються як суспільні відносини. Причинами таких відносин можуть бути виробничі, політичні, правові, моральні, релігійні, психологічні та інші. Психологічні відносини між людьми прийнято поділяти на офіційні і неофіційні відповідно до тієї організацією, де вони формуються. Офіційні відносини санкціоновані, оформляються документально і контролюються суспільством або окремими представниками. Неофіційні відносини можуть визнаватися і навіть заохочуватися формальними організаціями, але вони не регулюються документально. Розрізняють ділові та особисті або (міжособистісні відносини). Ділові відносини пов'язані з навчальної чи трудової спільною діяльністю і визначаються нею. Особисті відносини можуть бути оціночними (захоплення, популярність) і дієвими (пов'язаними з взаємодією), вони обумовлені не стільки об'єктивними умовами, скільки суб'єктивної потребою... в спілкуванні та задоволенні цієї потреби. М.М. Обозів пропонує наступну класифікацію міжособистісних взаємин: відносини знайомства, приятельські, товариські, дружні, любовні, подружні, родинні та деструктивні. Дана класифікація заснована на декількох критеріях: глибину відносин,, вибірковості та виборі партнерів, функції стосунків. Головним критерієм на його думку, є міра, глибина залучення особистості у відносини, а додаткові критерії - це дистанція між партнерами, тривалість і частота контактів, участь рольових кліше в актах спілкування, норми відносин, вимоги до умов контакту. За даними М.М. Обозова, різні види міжособистісних відносин припускають включення в спілкування тих чи інших рівнів характеристик особистості [28]

25 Мясищев В.М. Основні проблеми та сучасний стан психології відносин людини "/ / Психологія відносин. Вибрані психологічні праці. М. - Воронеж, 1995. С. 15-38.

28 Обозов Н. Н. Психология межличностных отношений / Н. Н. Обозов. – К.: Лыбидь, 1990. – С. 117.

Для характеристики відносин міжособистісної значущості застосовуються поняття: «емоційна привабливість», «референтність» (авторитетність), «міжособистісна сумісність», «міжособистісне притягнення».

Атракція (від лат. attrahere – притягувати до себе; приваблювати, схиляти) – привабливість однієї людини для іншої; особлива форма дружелюбних взаємин, забарвлених лише позитивнимиемоціями, прояв взаємної симпатії.

Привабливість виникає як результат специфічного емоційного ставлення людини до іншого. Згідно з теорією рівноваги (балансу) Ф. Хайдера, соціальна атракція взаємна: якщо Ви помічаєте, що хтось Вам симпатизує, то це робить більш ймовірним, що і Ви будете йому симпатизувати. Дослідженнями встановлено, що причинами появи позитивного емоційного ставлення є також схожість характеристик суб’єкта і об’єкта сприймання, а також ситуації, в яких вони перебувають (наприклад, близькість партнерів по спілкуванню, частота їхніх зустрічей, віддаль між ними тощо). Важливими чинниками атракції є спільна діяльність людей та допомагаюча поведінка. Психологічні терміни | Приходько Ю.О., Юрченко В.І.Психологічний словник-довідник

Референтність (від лат. referens - повідомляє) - якість особистості або групи, що складається в їхній здатності чинити визначальний вплив на формування думок, суджень, оцінок окремої людини, а також його поведінки. Референтними виступають ті особи чи соціальні групи, на чиї оцінки людина орієнтується при власному сприйнятті подій і явищ, а також самого себе; чия думка виступає для нього значущим при плануванні і здійсненні власних дій. Референтність - важливий фактор міжособистісних відносин, хоча вона і не пов'язана безпосередньо з емоційними уподобаннями: людина може бути зацікавлений у спілкуванні з деякими особами, але їх позиція може і не бути для нього досить значущою. І навпаки, референтним може виступати особа або коло осіб, спілкування з якими не приносить людині емоційного задоволення, але чиї судження, однак, сприймаються як значущі. Референтної може також виступати особистість чи група, з якими людина не пов'язаний узами безпосереднього спілкування, але чию позицію він розцінює як еталонну.

Поняття «референтна група» було введено в 30-х роках XX ст. американським психологом Р. Хайменом, який встановив, що цінності особистості визначаються не стільки стандартами тих груп, членом яких особистість реально виступає, скільки стандартами груп, до яких вона відчуває себе належить або прагне належати.

В процесі становлення особистості референтність різних людей і соціальних груп зазнає зміни. Спочатку головними референтними особами для дитини виступають батьки, чиї оцінки йому необхідно орієнтуватися в освоєнні людського досвіду і форм поведінки. Згодом референтність батьків знижується, а в підлітковому і юнацькому віці іноді повністю втрачається через загострене прагнення зростаючого людини до незалежності. Однак така незалежність ніколи не буває абсолютною. В якості референтної групи у міру дорослішання все більшу роль набуває група однолітків, в яку дитина реально включений або в яку він прагне увійти. У міру становлення особистості також відбувається формування здатності до більш незалежним самостійним судженням та оцінкам. Зрілість особистості частково і полягає у здатності опиратися на власні моральні позиції. При цьому стандарти референтних осіб і груп служать для зіставлення та аналізу, але не грають виключної визначальної ролі. Популярна психологічна енциклопедія. - М: Ексмо. С. С. Степанов. 2005.

Міжособистісна сумісність - складний психологічний ефект поєднання, взаємодії людей, що спілкуються. Розрізняють структурну і функціонально-рольову сумісність.

Підструктурною мається на увазі сумісність темпераменту, характеру й особистісних якостей партнерів. Причому, якщо в щодо двох перших підтверджується гіпотеза про комплементарності, взаємодоповнюваності якостей партнерів, то щодо особистісних властивостей знайшла експериментальне підтвердження протилежна ідея - подібності та близькості. Тобто сумісність партнерів висока при володінні ними взаимодополняемыми властивостями темпераменту і характеру (сангвінік - меланхолік, холерик - флегматик) і подібними особистісними орієнтаціями та особливостями (товариськість, тривожність, мрійливість та ін).

Функціонально-рольова сумісність - це відповідність уявлень партнерів про тих міжособистісних ролях, які вони будуть реалізовувати самі і чекати від іншого в процесі спілкування і взаємодії. Якщо рольові уявлення і очікування учасників збігаються, у них багато шансів досягти гармонійних відносин, побудованих на міжособистісної привабливості (Проблеми освіти: Наук.-метод, зб. / Кол. авт. - К.: Наук.-метод. центр вищої освіти, 2001. - Вип. 25. - 221 с.).

Міжособистісне притягнення – це складна психологічна властивість особистості, яка немов «притягує до себе» партнера по спілкуванню й мимоволі викликає у нього почуття симпатії. Для більш конкретного пізнання міжособистісних відносин у колективі необхідно знати про "ефект притягнення". Люди, які володіють цим ефектом, незвичайні, зверхність їх ділових та особистих якостей визнається групою або всім колективом. Вони мають яскраво виражену здатність до спілкування, встановлення міжособистісних контактів, уміють повести за собою людей. Дворецька Г.В. Соціологія праці: Навч. посіб. – К.:КНЕУ, 2001.

Отже, у сучасному суспільстві, заради особистого розвитку, неможливо обійтися без соціальних контактів та зв’язків. Які, у свою чергу, неможливі без соціальних, міжособистісних відносин та міжособистісної значущості. Тому ми запропонували власні визначення міжособистісних відносин та міжособитсної значущості. Міжособистісні відносини – це соціально-психологічна система зв’язків між двома чи більше індивідами, або певною соціальною групою, з урахуванням емоційно-чуттєвого аспекту взаємодії між людьми, а також тих умов і факторів, які впливають на особистість та її відносини з іншими. Міжособистісна значущість – це соціально-психологічний феномен, що характеризується наявністю міжособистісних відносин, який є важливими для взаємодії та налагодження стосунків індивіда з іншими людьми, а також для взаємодії соціумі з окремим індивідом. Також нами було проаналізовано поняття, що характеризують відносини міжособистісної значущості, а саме: «емоційна привабливість», «референтність» (авторитетність), «міжособистісна сумісність», «міжособистісне притягнення».