Аналіз невербальних комунікацій.

Природа мовного спілкування має складний двоїстий характер, який обумовлений тим, що воно детерміновано факторами двох пологів - внутрішніми (психофізіологічними) і зовнішніми (соціальними). Комунікація між членами суспільства є не тільки цілеспрямованої, а й ситуативно орієнтованої, пов'язаної з особистістю мовця і слухача. У процесі комунікації беруть безпосередню участь багато факторів: фізіологічні, паралингвістичні, соціальні, які несуть додаткову інформацію про адресант.

Комунікація розглядається не тільки як акт усвідомленого, раціонально оформленого мовного обміну інформацією, а й як безпосередній емоційний контакт між людьми. Таким чином, комунікація є категорію нечисте мовну, а прагматико-психолого-мовну.

Всі немовних фактори відіграють допоміжну роль у спілкуванні. Наука, що займається вивченням факторів, які супроводжують мовне спілкування і беруть участь у передачі інформації, називається Паралингвистика.

До паралингвістичних засобів відносяться лише ті функціонально виправдані руху говорить суб'єкта, які необхідні йому для заповнення прогалин у вербальній комунікації і її посилення. У вітчизняній лінгвістичній літературі склалося єдине визначення паралінгвістичних явищ, які включають в себе певні модуляції голосу, всі види кінетичних рухів, а також пози, які супроводжують або замінюють мовне висловлювання і несучі до його змісту додаткову інформацію.

До невербальному мови слід також віднести некомунікативні руху, які сигналізують про внутрішній емоційний стан мовця. Некоммунікатівние руху мають місце в тих випадках, коли мовець не цілком чітко уявляє собі модель подальшого дії і шукає правильний шлях в ході орієнтовного поведінки. Дані жести називаються "жести хезитации" або "пошукові жести". Заповнюючи паузу в мові, вони сигналізують про труднощі говорить в тому чи іншому емоційному стані (ЕС). У той же час некомунікативні руху не асоціюються з певним значенням і носять мимовільний, незалежний від самої людини характер. Вони ненавмисно супроводжують мова і несуть чисто емоційне навантаження. Це поки не образи. Вони переходять в образи і стають конвенціональними знаками, якщо часто повторюються в аналогічних ситуаціях і отримують статус прийнятого в даному суспільстві символу.

Це можуть бути руху, дії, 1) спрямовані на того, хто говорить. Сюди відносяться виразні індивідуальні звички, призначені для зняття внутрішньої напруги (наприклад: крутити волосся, гризти нігті, кусати губи);

2) рухи, спрямовані на якийсь предмет, що знаходиться на що говорить (наприклад: крутити кільце, маніпулювати окулярами, розстібати і застібати ґудзики, смикати косинку / хустку на шиї);

3) рухи, спрямовані на якийсь предмет в оточенні (наприклад: грати сигаретою, ложкою, ламати сірники).

Добре відомо, що невербальна поведінка жінок відрізняється від аналогічного поведінки чоловіків. Аналіз художніх творів показав, що в некомунікативних рухах в якості адаптерів-об'єктів, під якими розуміють матеріальні об'єкти і звуки від них, жінки використовують такі: гризти олівець, перебирати складки сукні, щипати лівий рукав правої рукою, смикати шарфик у горла, комкать косинку, перебирати кінчики свого шарфа; чоловіки - ламати сірники на дрібні шматочки, вертіти кришку від чорнильниці, пробігти пальцями по гудзиках жилета, перебирати в руці мереживо свого доміно, перебирати гудзики свого віцемундіра, переминається свою шапку.

Відмінності по підлозі, що відображаються в невербальному поведінці, привели до того, що окремі жести і навіть цілі стилі невербальної поведінки стали оцінюватися як (більше) жіночі та, відповідно, (більше) чоловічі, незалежно від реального статі їх виконавця. Так, наприклад, висловлюючи збентеження, російські чоловіки частіше потирають рукою підборіддя або ніс, а жінки потирають щоки або область безпосередньо перед шиєю.

Існують як чоловічі, так і жіночі пози, жести, хода. Розглянемо найбільш характерні з них, спираючись на дослідження А. Піза, Г. Е. Крейдлін, а також на аналіз 60 творів російської художньої прози XVIII-XX ст.

В даному дослідженні зосередимо увагу на гендерних аспектах емоційності, так як гендер, як складний соціокультурний процес конструювання суспільством відмінностей чоловічих і жіночих ролей, поведінки, ментальних і емоційних характеристик, найбезпосереднішим чином пов'язаний з емоційністю чоловіків і жінок.

У суспільстві здавна існують традиційний розподіл ролей, соціальні ритуали, стереотипи і оцінки, що стосуються експресії емоцій чоловіків і жінок. Так, наприклад, в кінці XVIII - початку XIX століття існувала вислів про те, що міміка чоловіки - втілення сили і думки, а міміка жінки - слабкості і чутливості.

Однак, як показало дослідження номінацій емоційних реакцій при описі чоловіків і жінок в художній прозі, протиставлення чоловічих і жіночих жестів не означає, що жінки не можуть використовувати деякі чоловічі жести або навпаки. Наприклад, жест "стукнути кулаком по столу" є для чоловіків нормальним, типовим і стереотипним, що не можна сказати про жінку. Зафіксовані такі номінації даного жесту при описі емоційного стану (ЕС) чоловіків: стукнув / стукав / вдарив / бив / ляснув / вхопив / заплескав / застукав / тріснув / ляснув кулаком (рукою, долонею) по столу, по ручці крісла, по кріслу, по трибуні, на силу удару або рішучість при виконанні даного руху вказують такі слова і словосполучення: з усієї сили, міцно, рішуче, дзвінко, з розмаху. Номінації даного жесту зустрічаються в художньому тексті при описі ЕС жінок в чотири рази рідше.

Те ж саме можна сказати і про жесті "махнути рукою", який типовий для чоловіків, але може використовуватися і жінками, що підтверджує аналіз художніх творів. Даний жест ілюструє зневага, презирство, безнадійність, рішучість, роздратування, досаду, про що свідчать також слова, які супроводжують номінацію махнути рукою: безнадійно, з досадою, зневажливо, презирливо, буркотливо, дратівливо. Номінація даного жесту починає використовуватися авторами художніх творів при описі ЕС чоловіків в XIX столітті, а при описі жінок дана номінація зафіксована в художній прозі другої половини ХХ століття, що підтверджує тезу про культурно-історичної обумовленості гендерних стереотипів.

Типовим чоловічим жестом є жест "почухати потилицю", номінації даного жесту зустрічаються в художній прозі при описі чоловіків в ЕС подиву, здивування. На досліджуваному матеріалі зафіксовані наступні номінації даного жесту, наприклад: почухав потилицю, почухав потилицю, почухавши рукою потилицю, довго чухаючи у себе рукою в потилиці, почухавши рукою потилицю, потираючи потилицю, почухати скроню, почухавши рукою за вухом.

Як показав аналіз номінацій емоційних реакцій (ЕР) в творах художньої прози, типовим чоловічим жестом є також і жест "потирати руки", за допомогою якого жестикулює невербально передають свої позитивні очікування. На досліджуваному матеріалі зафіксовані наступні номінації даного жесту в емоційному стані радості (ЕС) радості, наприклад: потер руку, потер широкі долоні, потираючи руки, потирати рука об руку, потираючи руку.

Автори художніх творів наділяють чоловіків при описі емоційного стану гніву більшою імпульсивністю та агресією, що найбезпосереднішим чином пов'язане з гендерними стереотипами при описі героїв в художній прозі. Так, наприклад, чоловіки описуються стискають кулаки (наприклад: стиснути кулаки / стиснувши кулаки / стискаючи кулаки), які показують кулаки (наприклад: погрозити кулаком / потрясати кулаком (кулаками) / показати кулак), накидаються на кривдника і хапаючими його за горло (наприклад: взяв його за горло / схопив за горло / взяв за горлянку / вхопив за воріт, комір), плюються (плюнути зі злістю, сплюнути зло, плюнути в обличчя, сердито плюнув).

Традиційно панянок учили, що висловлювати гнів негідно леді, так як це псує відносини, запальність, гнівливість позбавляє їх шансів знайти собі чоловіка. Недавні дослідження показали, що сучасні жінки висловлюють свій гнів точно також, настільки ж часто, з такою ж силою і з тих же причин, що і чоловіки.Так, наприклад, жест "схопити когось за волосся" використовується авторами в художньому тексті тільки при описі емоційного стану гніву жінок, наприклад: схопила його за волосся, вчепилася в пишний чуб.

Поза "руки в боки", що є також типовим жіночим жестом-реакцією на деякі неприємні, що зачіпають жестикулює, дії адресата, вживається в емоційному стані (ЕС) гніву, наприклад: вона взялася в боки, подбоченіваясь, руки в боки, взявшись у боки, поклала руки на стегно.

Типовим жестом для представниць жіночої статі є жест "тупнути ногою", який прототиповому пов'язаний з примхливою дитиною або жінкою [4. C. 140], що і підтверджує аналіз номінацій даного жесту на матеріалі художньої прози, наприклад, зафіксовані наступні номінації даного жесту при описі ЕС жінок і дівчаток: тупнувши ніжкою / тупаючи каблуком об підлогу / тупнула ногою.

Жест "сплеснути руками", за твердженням багатьох дослідників, є жіночим і поступово виходить з ужитку в повсякденному спілкуванні [4. C. 41]. Однак, як показує аналіз позначень емоцій в художніх творах, номінації даного жесту досить часто зустрічається при описі емоційного стану чоловіків. Найбільш типові емоції, при яких використовується даний жест, це: здивування, прикрість, обурення, страх, відчай, радість. Даний жест передають наступні номінації, які використовуються як при описі чоловіків, так і при описі жінок: сплеснути руками, змахнути руками / рукою, сплеснувши руками, сплескувати руками.

Автори художніх творів використовують цілий ряд позначень емоцій при описі жінок в ЕС горя, сорому. Так, наприклад, жест "закрити обличчя руками" використовується переважно жінками в мовної комунікації, що і підтверджує аналіз номінацій даного жесту на матеріалі художньої прози. Типове вживання даного жесту, коли жестикулює плаче, відчуває горе, збентеження, сором. Даний жест призначений для того, щоб приховати саме прояв емоції, а не саму емоцію: приховують зазвичай сльози (як прояв горя) або почервоніння щік (як прояв сорому), а не самі емоції горя або сорому. Це обумовлено факторами виховання: етикет наказує стримувати прояв деяких емоцій у присутності інших людей. На досліджуваному матеріалі зафіксовані наступні номінації даного жесту при описі жінок, наприклад: закрила обличчя руками, закривши обличчя руками, закрилася руками, закрила обличчя хусткою, закривши обличчя пальчиками, закрила обличчя ліктем, закрила очі рукою.

Наступним жестом-рухом, типовим для жінок, є жест-рух "ходити взад і вперед, схрестивши руки на грудях", який видає напружений стан людини, а також роздратування, гнів або страх. У зв'язку з цим необхідно зауважити, що рух ніг набагато менше контрольовано.

Жести не можна вважати спонтанним проявом активності, так як людина, формуючись в конкретному соціальному середовищі як особистість, засвоює характерні для даного соціуму способи рухів, а також правила їх прочитання. Так, наприклад, жест "ламати руки" зазвичай використовується в ситуації, коли жестикулює дуже хоче, але ніяк не може вплинути на хід подій. Відчуття власного безсилля болісно для жестикулює, і він прагне зробити хоч що-небудь і реалізує жестовое рух. Зазвичай при цьому жестикулює відчуває сильну негативну емоцію - горе, страх за кого-л., Тугу і т.д. [4. C. 64]. На досліджуваному матеріалі номінації ламати собі руки / ламаючи руки / ламаючи свої руки зустрічаються в основному при описі жінок в емоційному стані горя / відчаю.

Номінації мімічного руху "опустити очі" використовуються в художніх текстах в основному при описі жінок в ЕС сорому / збентеження, горя, невдоволення. Зафіксовані такі номінації, наприклад: скоріше опустивши очі в землю, стояла, опустивши очі / стояла, опустивши очі в землю / безсило опустивши очі / опустила очі / опущені очі / дивилася вниз / дивилася в підлогу.

Існує вислів про те, що жінки сміються частіше, ніж чоловіки. Проаналізувавши сміх в ЕС гніву, злості, презирства, радості на досліджуваному матеріалі, ми прийшли до висновку, що в художньому творі чоловіки і жінки зображуються усміхненими в однаковій пропорції. При цьому використовуються наступні номінації, описують сміх чоловіків, наприклад: засміявся / розсміявся / реготав / сміючись / сміявся зі злості / злобно підсміювався / вибухнув сміхом, і сміх жінок, наприклад: вибухнула нахабним смішком / сміялася / сміючись / засміялася / регочучи / істерично зареготала / розреготалася низьким і страшним сміхом.

У той же час посмішка, як цілком правильно пише Г.Е. Крейдлін, це не один жест, а клас семантично різнорідних жестів, причому смислове розмаїття і відповідне йому розбиття всіх жестів-посмішок на класи є культурно специфічним. У зв'язку з цим для порівняння цікавими, на наш погляд, представляються результати асоціативного експерименту, проведеного лабораторією гендерних досліджень Московського державного лінгвістичного університету під керівництвом професора А.В. Кириліної. Информантам пропонувалося за короткий проміжок часу написати реакції на чотири стимулу: "російська", "російська", "німець", "німкеня. Примітно те, що тільки в п'яти анкетах з 1079 російська жінка асоціюється з посмішкою, наприклад, зафіксовані наступні реакції жінок: усміхнена, усміхнена, посмішка, добродушна посмішка. на стимул "російський" зафіксована одинична реакція жінок ніжна посмішка. У той же час німець і німкеня, на думку інформантів, посміхаються частіше, ніж росіяни, зафіксовані наступні реакції на стимул "німець": усміхнений, посмішка, часто посміхається, з посмішкою (реакції жінок), в деяких анкетах уточнюється характер посмішки німця, наприклад: посмішка (без приводу) (жінки), тупа ввічлива посмішка (чоловіки). На стимул "німкеня" зафіксовані такі реакції інформантів: посмішка, широка / сліпуча усмішка (чоловіки); усміхнена, усміхнена, усміхнена, посмішка, часто посміхається, награна посмішка (жінки). У результаті даного експерименту було зроблено висновок про те, що при описі представників німецької нації спостерігається досить значне число реакцій, що відносяться до підгрупи "посмішка". У зв'язку з цим необхідно підкреслити, що посмішка "є виключно важливим соціальним і культурним феноменом. В першу чергу це пов'язано зі збільшенням числа і значущості соціальних і культурних ритуалів в сучасному суспільстві".

Розглянути співвідношення номінацій посмішок чоловіків і жінок на матеріалі німецької художньої прози та зіставити їх з співвідношенням номінацій посмішок на матеріалі російської художньої прози ще належить в подальших дослідженнях. На даному етапі дослідження аналіз номінацій посмішок в творах російської художньої прози показав, що автори художніх творів частіше вдаються до опису усмішки для характеристики героїв чоловічої статі. Співвідношення становить 1/3. Жінка описується частіше усміхненої в емоційному стані радості і страху, на устах чоловіки посмішка з'являється частіше при негативних емоціях: презирство, гнів.

Номінації посмішки передають не тільки фізіологічну / симптоматичну і комунікативну, але, що більш важливо прагматичну інформації - свідому передачу адресату певної інформації. В даному випадку посмішка є свідомою і контрольованою.

У той же час необхідно відзначити, що художні твори відображають не тільки і не стільки спостереження авторів за невербальною поведінкою представників двох статей, а скоріше їх стереотипні уявлення про те, що повинні робити в даній ситуації чоловіки і жінки.

Соціальні стереотипи, за якими стоїть відчуження одного роду іншим, виявляються настільки сильними, що проявляються також і в номінаціях фонаційних паралінгвізмов, при описі якості, тембру і сили голосу чоловіків і жінок в художньому тексті. Доведено, що при вираженні особливо сильних емоцій, наприклад, гніву, в мові чоловіків спостерігаються більш глибокі відхилення від произносительной норми, що, безсумнівно, знаходить своє відображення в номінаціях фонаційних паралінгвізмов в художній прозі.

Як показав аналіз, авторами художніх творів використовуються наступні констатують дієслова мовлення для опису якості мови чоловіків і жінок: сказати, спитати, проговорити, заговорити, говорити, повторити, вимовити, відповідати. Однак самим частотним дієсловом мовлення при описі якості звучання мови чоловіків є дієслово "сказати", при описі мови жінок - "проговорити".

Наступні констатують дієслова мовлення супроводжують пряму мову тільки чоловіків: додати, заперечити, вигукувати, висловити, відгукнутися, промовити, повідомити. Якість мови жінок характеризують такі констатують дієслова: волати, обурюватися, видавити, випалити, вимовити, помітити, попросити, передражнити.

Констатують дієслова мовлення найчастіше супроводжуються словами, які однозначно вказують на якість звучання мови і емоцію, наприклад, при описі мови чоловіків авторами художніх текстів вживаються такі слова, в яких вказується на силу звуку в емоційному стані (ЕС) гніву, наприклад: з жаром / грізно / злобно / сердито / люто / верескливо / гнівно / в серцях / голосно / жорстким голосом / с досадою / жорстким тоном / в сильному обуренні і ін. Слова, що вказують на якість звучання мови жінок, частіше передають слабкість голосу і вказують на ЕС страху, наприклад: злякано / тремтячим голосом / зітхнувши / боязким голосом / жалібним голосом / слабким голосом / боячись / тихо майже пошепки / повільно і тихо / с розстановкою і ін.

Звертає на себе увагу той факт, що при характеристиці якості мови чоловіків авторами художніх текстів використовується більше квалітативну дієслів, які несуть в собі додаткову інформацію про манеру, тоні, силі звуку, емоціях говорить, наприклад: бушувати / примха / заволати / загорлав / горланити / закричати / кричати. Квалітативну дієслова, що передають гнів / невдоволення / збентеження, частіше використовуються для характеристики мови чоловіків, наприклад: бурчати, бурмотіти, пробурмотіти. Характерним є також і те, що з цілого ряду звуконаслідувальних дієслів, що супроводжують пряму мову персонажів чоловічої статі, наприклад: заплакати, гарчати, прогарчати, гаркнути, шипіти, зашіпеть, крякнути, прокудахтал, закудкудакав, зафіксований тільки один дієслово кудкудакати для характеристики якості мови жінок.

Квалітативну дієслова, що передають силу звуку вигукнути, скрикнути, скрикує, закричати, закричати, кричати, прокричати, прошепотіти, залепетав, характеризуються високою частотністю використання в авторській мові при характеристиці звучання мови персонажів обох статей.

На різкість, категоричність мови чоловіків вказують дієслова мовлення: перебити, відрубати, вимагати. Мова чоловіки звучить вагоміше і категоричніше. Цьому враженню в деякій мірі сприяє темп і паузация: в чоловічому виконанні темп дещо повільніше, в основному за рахунок збільшення тривалості пауз і синтагм, пауз у жінок менше, тому темп мови кілька прискорюється.

Звертає на себе увагу той факт, що жінки рідко зображуються мовчати в ЕС, наприклад, від збентеження вона може втратити дар мови, міцно замовкнути, від страху або здивування - заніміти / гробове мовчання застигло. Мовчання чоловіки супроводжує все емоції, наприклад: здивування - кілька хвилин стояв, не кажучи ні слова / заніміти, збентеження - заїкнувся і не скінчив мови / зніяковів і замовк / збивався в промовах, мовчав, радість - далі він говорити не міг, гнів - пройшла хвилина похмурого мовчання / хвилини дві тривало мовчання / змовчав / замовк / мовчання тривало близько хвилини, страх - запала тиша / запанувала мовчанка, печаль - мовчання тривало досить довго / сумно замовк / послідувало мовчання.

У тих випадках, коли необхідно негативно охарактеризувати референта з чоловічими ознаками, вдаються до переносу оціночних ознак, стереотипно приписуваних жінкам. Якщо ж оцінні ознаки референта-чоловіка переносяться на референта-жінку, то емоційна оцінка з нейтральною переходить в позитивну.

У мовній свідомості оціночні ознаки якості звучання мови жінок існують у вигляді певних стереотипів, і "при проекції на референта протилежної статі набувають яскраво виражені емоційні оцінки". Іншим чином йде справа, якщо під референтом мається на увазі жінка і для її характеристики використовуються стереотипні чоловічі оціночні ознаки. В цьому випадку негативні емоційні оцінки не нашаровуються, так як в мовній свідомості представників обох статей чоловічі оціночні ознаки мають велику значимість і традиційно оцінюються як позитивні, порівняємо:

Так ви з глузду з'їхали, чи ні, молокосос? - Заверещав Лужина.

(Достоєвський, 1986, с. 389)

Вона схопила пальцями її синю плісировані спідницю, потягнула на себе і закричала густим голосом.

(Ліпатов, 1975, с.155)

Як видно на матеріалі першого прикладу, автор художнього твору вдається до перенесення оціночних ознак, стереотипно приписувані жінці, для того щоб негативно охарактеризувати героя. Якщо оціночні ознаки якості звучання мови чоловіки переносяться на жінку, то тут оцінка з нейтральною може перейти в позитивну, як це ілюструє другий приклад.

Звертає на себе увагу той факт, що при описі емоційного стану (ЕС) героїв чоловічої і жіночої статі, автори художніх творів використовують різні дієслова мелодійного звучання, приміром, квалітативну дієслова пропищати, проспівати характеризують якість звучання мови жінок і не використовуються при описі чоловіків.

Дослідження гендерної маркованості позначень фонаційних паралінгвізмов на матеріалі художньої прози дозволить більш повно і точно описати інструментарій голосової діяльності чоловіків і жінок, закономірності його функціонування і прагматичний потенціал.

У висновку необхідно зробити наступні висновки:

1. Для деяких дослідників вважається вже доведеним і не викликає ніяких сумнівів, що жінки емоційніше чоловіків. Попередні результати нашого дослідження вказують на те, що в художньому тексті чоловіки і жінки зображуються емоційними в рівній мірі.

2. Номінації паралінгвістічних явищ в художньому тексті є сукупністю соціокультурних уявлень авторів художніх творів про конструювання гендеру,

3. У художньому тексті при описі емоційного стану (ЕС) чоловіків і жінок авторами часто використовуються різні номінації емоційних реакцій при описі одного і того ж емоційного стану.

4. Чоловіки в художньому тексті частіше описуються в ЕС гніву, презирства, жінки - в ЕС збентеження, страху. Номінації емоційних реакцій в художніх творах передають більше покірності, слабкості, залежно жінок і наполегливість, в деякій мірі агресивність, силу, волю чоловіків.

5. "гендерні стереотипи (ГС) можуть і повинні досліджуватися в порівняльному плані, що дозволить виявити як універсальні риси, властиві ГС у всіх або багатьох культурах, так і визначити їх культурну специфіку".

Дискурс-аналіз.

Ця стаття присвячена аналізу досліджень гендеру як складової дискурсивних репрезентацій «жіночої мовної особистості». Власне гендерні дослідження на даному етапі мені здаються менш цікавими, так як цей феномен вивчався і раніше в різних дисциплінах, і став предметом дослідження багатьох соціолінгвістичних робіт. А ось його комплексне міждисциплінарне дослідження, засноване на ряді нових методологічних принципах, що почалося лише в кінці 60-х років ХХ століття, становить інтерес, і, деякі аспекти такого дослідження, вимагають більш глибокого аналізу.

На Заході вже протягом багатьох десятиліть активно ведуться гендерні дослідження в області філософії, мистецтва, політики, права, літератури, психології, економіки, мовознавства, екологію, антропологію, а також засобів масової інформації.

Основним методологічним принципом цих досліджень є визнання культурної обумовленості статі, його інституціональності і ритуализованной характеру, що і послужило причиною виникнення самого терміна гендер, покликаного на відміну від терміна sexus - підкреслити соціальну і культурну обумовленість феномену статі, тобто підійти до феноменам мужність і жіночність НЕ як до незмінної природної даності, а як до динамічних, мінливим продуктам розвитку людського суспільства, піддається соціальному маніпулюванню та моделювання.

Після визнання названого методологічного принципу основним, пішла реконструкція філософії, психології, соціології, економіки, культурології, лінгвістики, звернення до аналізу мови з метою виявлення в ньому маніфестації гендеру, його динаміки та культурної специфіки. Гендерологія, сформована в період виникнення постмодерністської філософії, звернулася до структур мови, визнаючи їх значиму роль в механізмах культурної репрезентації статі, що зробило лінгвістику однією з найважливіших наукових дисциплін, за допомогою яких може бути здійснений процес пізнання гендеру.

Гендер став розглядатися як багатокомпонентна структура, як «комплексний механізм». Н.Пушкарёва дає визначення гендеру як «комплексного переплетення відносин і процесів і в той же час як фундаментальної складової відносин соціальних, вкорінених в культурі, що містить елементи стійкості і мінливості, що представляє одну з основ стратифікації суспільства за ознакою статі та в той же час розглядається в нерозривному зв'язку з його біологічними функціями... Гендерний підхід до дослідження - це облік різноманітного впливу фактора статі. Пол як категорія складається, таким чином, з двох найважливіших компонентів: статі біологічного і статі соціального» «Поняття гендер означає... аналіз комплексного переплетення відносин і процесів».

Таким чином, згідно з дослідженнями як російських, так і зарубіжних вчених, не враховувати комплексну структуру ґендеру не представляється можливим.

Акцентуючи увагу на цікавій для нас темі, зауважимо, що в рамках дискурсивного аналізу комплексний характер поняття гендер може бути застосований в максимальному обсязі, так як елементами дискурсу є соціальні відносини і ролі, ситуативний контекст, соціальні ролі і конвенції, склад учасників і їх мотиви, т. Е. «Не-події».

Гендер виступає в якості «складеного ефекту дискурсивних репрезентацій», що є породженням різних соціальних інститутів, в тому числі мови, при цьому мова відіграє роль механізму соціального конструювання, в якому гендерний стереотип визначається як концепт, що містить всю реально існуючу і асоційовану інформацію про чоловіка і жінку, що має форму схеми (за допомогою якої йде процес обробки інформації, що надходить і регулювання соціальної поведінки) і виробляється культурою і суспільством.

Як основний фактор вивчення гендер активно використовується в соціолінгвістиці, прагматиці, теорії референції, психолінгвістики, теорії референції, історії мови, граматики, лінгвокультуре, лексикології, аналізі дискурсу.

Говорячи про гендер як складової дискурсивних репрезентацій «жіночої мовної особистості», необхідно визначити, що ми вкладаємо в термін дискурс, тому що згідно В.Каменевой, існуючі трактування поняття дискурс можна умовно розділити за наступними напрямками: трактування дискурсу як тексту або ряду взаємопов'язаних текстів, розгляд дискурсу як єдності тексту, діалогу і соціального контексту.

Теорія дискурсу як прагматизувати форми тексту бере початок з концепції Е. Бенвеніста, який розмежовував план оповідання і план дискурсу, тобто мови, "привласнювати промовистою людиною".

Т. Дейк розглядає дискурс як складне комунікативне явище, що включає в себе соціальний, політичний і культурний контекст, що дає уявлення про учасників комунікації, їх характеристиках, про процеси виробництва і сприйняття повідомлення. Іншими словами, дискурс - складне комунікативне явище, яке, крім тексту, включає такі екстралінгвістичні чинники, необхідні для розуміння тексту, як знання про світ, установці, цілі, думці адресата.

Ми схиляємося до розгляду дискурсу як складного єдності тексту і соціального, політичного, культурного контексту, що дозволяє отримати інформацію як про учасників процесу комунікації, так і про процес виробництва і сприйняття повідомлення, його інтерпретації і оцінки коммуникантами.

Основна функція, виконувана дискурсом в суспільстві, - конструювання знань про навколишній світ через символічний порядок, систему, в рамках яких громадські інститути і індивідууми борються за владу і встановлення, збереження своїх цінностей. Саме в дискурсі затверджуються ті чи інші соціальні цінності.

Згідно Р.Дж. Д. Ендрейд, в більшості суспільств існує щось на зразок консенсусу з приводу ідеалів, розпорядчих або застережних образів конвенційної маскулінності і фемінності, за допомогою яких члени суспільства кваліфікуються як належать до того чи іншого гендеру. Ці ідеали, образи грають роль психологічних ідентичностей, відповідно до яких більшість індивідуумів проводять самооцінку.

Наявність відмінності в мовних стратегіях чоловіків і жінок свідчить про те, що мова була і залишається схильний ходу розвитку історії.

Важко не погодитися з твердженням Дж. Рінгельхайм, що "фемінізм повернув жінок історії і повернув історію жінкам". Більшість великих мислителів, починаючи з часів античності, відмовляли жінці в історичній свідомості, в здатності до історичної точки зору. Н. А. Бердяєв вважав, що у жінок дуже слабо розвинене почуття історії, їх дуже важко довести до свідомості історичної завдання та історичної цінності, їх погляд на життя - безнадійно і безвихідно приватний. "Якби в світі панувало виключно жіноче начало, то історії не було б, світ був би в приватному стані, в сімейному колі. З давнини жінка асоціювалася з природним початком, вплив якого визнавалося позитивним одними мислителями і стихійно-руйнівних, що вимагає приборкання і підкорення - іншими. У той час чоловік, чоловіче начало, нерозривно пов'язувалося з розумом-логосом, з раціональністю, лише чоловік наділявся здатністю здійснювати свідомий контроль над своїми вчинками і діями.

Відмінність дискурсивних репрезентацій «жіночої мовної особистості» від «чоловічої» пояснюється і тим, що основний вплив на мову надавали і продовжують надавати чоловіки. І в наш час більшість представників влади у багатьох суспільствах є представниками чоловічої статі, а, отже, саме ними підтримується порядок, при якому жінки не рівні.

Стереотипи мовні і соціальні тісно взаємопов'язані. У сучасному суспільстві жінка все ще займає другорядне становище, що отримує дзеркальне відображення в її мовних стратегіях, тобто жінка змушена описувати свій досвід в рамках так званого чоловічого варіанту мови. А новий з'являється гендерний тип жінки-лідера використовує якийсь нейтральний варіант мови, в якому відсутні як жіночі, так і чоловічі стереотипи.

С. Табурова вважає, що мовна поведінка чоловіків і жінок виявляє варіативність одночасно в двох площинах: стратификационной, що відбиває соціальну структуру суспільства, і ситуативною, що відбиває параметри комунікативного акту. У разі рівного розподілу таких умов, як соціальний і професійний статус, вік, комунікативна роль, чоловіки і жінки обирають різні стратегії мовної поведінки, що дає підставу говорити про гендерні особливості чоловічого та жіночого мовлення. Не існує стабільних гендерлектов, тобто чоловічого і жіночого мови, а існує, і правомірно говорити гендерно-детерміновані особливості чоловічого та жіночого мовлення.

Видано багато робіт, присвячених вивченню жіночого і чоловічого мовної поведінки. Наведемо приклад найбільш типових рис дискурсивних репрезентацій «жіночої мовної особистості», зроблених О.Прокудіной шляхом узагальнення результатів, отриманих в лінгвістиці.

На чолі списку О.Прокудіна зазначає співпрацює тип феміністичного дискурсу. Орієнтація говорить на співрозмовника, підтримання контакту, використання інтонаційних зразків, які асоціювалися з виразом подиву і ввічливості; вживання висхідного тону - прояв некатегоричності і невпевненості; використання контактоустанавливающая оборотів, тематика діалогів розташовує до участі в діалозі, питання зі значенням непрямих мовних актів, часте вживання звернень в мові; велика частка фатические комунікативних актів.

Наступною рисою О.Прокудіна виділяє найбільше число престижних форм і найменше число непрестижних; схильність до вживання стилістично підвищених форм, кліше, книжкової лексики, коннотативно нейтральних слів і вираженні, евфемізмів.

Третьою рисою дискурсивних репрезентацій «жіночої мовної особистості» вказана емоційність: особлива чуйність в сфері вимовних тенденцій при вживанні тоновінтонаціонная форма має характер нюансів, тонких відмінностей в реалізаціях; жінки більш емоційні в нейтральній мови; ступінь виразності просодической структури реплік в мікродіалог з унісонним обміном думками у виконанні жінок вище, ніж у чоловіків, а в мікродіалог з полемічним обміном думками - навпаки; переважання емотивних засобів як на рівні лексики, так і на рівні синтаксису - використання вигуків, якісних прикметників і емотивних предложенійупотребленіе зменшувально-пестливих суфіксів і т.д.

Четвертої рисою в списку О.Прокудіной вказано більш ввічливий (в порівнянні з чоловічим) жіночий стиль мови: наявність великої кількості важливих форм, «гіперкорректное» мовна поведінка наявність тверджень у формі запитань, іллокуцій невпевненості при відсутності самої невпевненості.

Комунікативна динамічність і гнучкість - наступна риса. Жінки частіше переключаються і змінюють ролі в акті комунікації, часте перемикання тематики, асоціативне зісковзування з теми розмови.

Позитивна оцінність є завершальною рисою дискурсивних репрезентацій «жіночої мовної особистості» в списку О.Прокудіной. Жіночу мова відрізняє висока концентрація емоційно оцінних слів; жінкам більшою мірою властива позитивна оцінка, характерно використання прикметників з частнооценочним значенням.

Таким чином, були виділені найбільш часто зустрічаються риси дискурсивних репрезентацій «жіночої мовної особистості». Але, не слід забувати, і більшість мовознавців схиляються до цього, що гендерні особливості повинні розглядатися в поєднанні зі статусом, соціальною групою, рівнем освіти, ситуативним контекстом і т.д. А, на думку Кириліної, так званий, гендерлект взагалі відсутній, що підтверджує множинність статі.