Виникнення і розвиток науки про системи

На поч. ХХ ст. спроби розробити загальні принципи системного підходу були зроблені російським лікарем, філософом і економістом О.О. Богдановим (справжнє прізвище – Малиновський) у 1912 р. в роботі "Всезагальна організаційна наука (тектологія)". Тектологія (в перекладі з грецької – «вчення про будівництво») - оригінальна загальнонаукова концепція, яка являє собою історично перший розгорнутий варіант загальної теорії системи. Її автор приходить до висновку про існування єдиних структурних зв'язків і закономірностей, спільних навіть для явищ, які найбільш між собою відрізняються. Основна ідея тектології полягає у тотожності організації систем різних рівнів: від мікросвіту – до біологічних і соціальних систем. О.О. Богданов розглядає всі явища як неперервні процеси організації та дезорганізації, і рівень організації тим вищий, чим сильніше властивості цілого відрізняються від суми його частин (пізніше цю властивість стали називати емерджентністю).

О.О. Богданов одним із перших у світі ввів поняття системності. Стан системи визначається рівновагою протилежностей. У результаті неперервного взаємозв'язку формуються три види систем, які він поділив на організовані, неорганізовані та нейтральні.

Найважливішим в тектології є те, що основна увага звертається на закономірності розвитку організації, розгляд співвідношень між стійким та змінним, значення зворотних зв'язків, врахування власних цілей організації, значення відкритих систем.

Відчутний вплив на усвідомлення деяких аспектів системності мають роботи Н. Вінера, особливо «Кібернетика або контроль та управління живими організмами та технікою», яка з'явилася у 1948 р. З кібернетикою пов'язаний розвиток таких системних уявлень, як типізація моделей систем, виявлення особливого значення зворотних зв'язків у системі, застосування принципу оптимальності в управлінні та синтезі систем, розвиток методології моделювання, особливо із застосуванням комп'ютера.

В 1947 р. Дж. фон Нейман і П. Моргенштерн опублікували монографію "Теорія ігор і економічна поведінка", започаткувавши таким чином новий напрямок, який дістав назву теорія ігор і прийняття рішень. Майже одночасно в новоствореній RAND Corporation розроблено метод прийняття рішень, що отримав назву системний аналіз і стратегія планування, який завдяки системному підходу до проблеми, цілеспрямованому пошуку альтернативних розв'язків дозволяв виробляти оптимальну стратегію поведінки для погано структурованих задач.

Виникнення загальної теорії систем (ЗТС) пов'язують з іменем австрійського біолога і філософа Людвіга фон Берталанфі, який в 30-х роках займався питаннями системного підходу при вивченні живих організмів, розвиваючи ідею їх цілісності. Це означало, що складові частини організму можна окреслити лише через пізнання їхньої ролі у цілому організмі.

Найважливішим досягненням Берталанфі є введення поняття відкритої системи, яка обмінюється речовиною, енергією та інформацією з зовнішнім середовищем.

За результатами своїх досліджень Л. фон Берталанфі опублікував у 1968 р. книгу "Загальна теорія систем", в якій системний підхід розглядався як універсальна концепція, що об'єднує інтереси різноманітних наук.

Л. фон Берталанфі першим поставив саму задачу побудови ЗТС. Він її бачив, як фундаментальну науку, що досліджує проблеми систем різної природи. У 70-х роках Л. фон Берталанфі включав в ЗТС багато наук – кібернетику, теорію інформації, теорію рішень, факторний аналіз, теорію множин, теорію мереж, теорію масового обслуговування та інші. В основному, це формалізовані науки, які добре застосовуються до відносно простих систем. Необхідність дослідження складних систем вимагає використання якісного аналізу, яким володіють філософські науки. Але філософії систем у загальній теорії систем місця не знайшлося. Тому стався поділ ЗТС на ЗТС «у широкому» розумінні (з включенням перерахованих вище дисциплін) та «у вузькому», яка трансформувалась у математичну теорію систем. Надалі Л. фон Берталанфі виділяє наступні три задачі ЗТС:

1) розробка засобів уявлення об'єктів, що досліджуються, як систем;

2) побудова узагальнених моделей системи та моделей різних класів і специфічних властивостей систем, наприклад, таких як моделі динаміки систем, їх цілеспрямованої поведінки, історичного розвитку, ієрархічної побудови, процесів управління в системах тощо;

3) дослідження концептуальної структури теорій систем і різноманітних системних концепцій і розробок.

Таким чином, основними теоретичними джерелами розвитку системної теорії вважають системний підхід, системний аналіз, загальну теорію систем, кібернетику, теорію інформації, теорію ігор і прийняття рішень. Натомість системологія є поєднанням «науки про системи» та окремих аспектів «системної філософії».

Напрями розвитку сучасного системного мислення

Минуло лише понад 50 років від часу заснування в США Інституту досліджень загальної теорії систем (1954 р.), однак за цей порівняно невеликий строк системний підхід отримав поширення в усіх галузях людської діяльності.

Застосування системного підходу здійснюється в двох напрямах. По-перше, системний підхід має вплив на розвиток усіх наук, починаючи від класичної фізики, через психологію, соціологію, макроекономіку і медицину аж до екології, де без системних уявлень взагалі неможливо що-небудь робити. Основою такого впливу на людину і суспільство стала системна логіка, яка дозволяє не лише розуміти, але й пізнавати світ і суспільство.

Разом з цим ми стали свідками виникнення нових наук внаслідок системного поєднання наук, наприклад, мехатроніки (механіка + електрика + інформатика), біоніки та біоінженерії (біологія + біотехнологія + механіка + електроніка + інформатика), нанотехнологій (фізика + хімія + біологія + механіка + електроніка + інформатика, і це усе за масштабами нано = 10^-9).

Інша течія сучасного системного підходу - інженерно-організаційна -знайшла своє вираження в інженерних науках та аналізі систем, насамперед, втілюючи методи пошуку оптимальних розв'язків при проектуванні, створенні та використанні технічних і організаційних систем протягом всього їхнього життя.