Одним із найголовніших представників цивілізаційної теорії був Арнольд Джозеф Тойнбі (Toynbee), англійський історик і соціолог, у 1919-1924 рр. - професор Лондонського університету, у 1925-1955 рр. - Лондонської школи економічних наук.
Аналізуючи теорію циклів цивілізацій, необхідно з'ясувати, сутність поняття цивілізації, згідно трактування А.Дж.Тойнбі.
Виходячи з того, що будь-яка країна, політичний союз тощо повинні розглядатися не самі по собі, а виходячи з “історичного контексту”, Тойнбі приходить до висновку про наявність певних фундаментальних сутностей, на аналізі яких необхідно сфокусувати увагу історику. Такими сутностями і є цивілізації. Вони “являють собою... суспільства з більш широкою довжиною, як у просторі, так і в часі, аніж національні держави, чи будь-які інші політичні союзи” Тойнби А. Постижение Истории. - М.: Прогресс, - 1990,- с.76.
Саме цивілізації (у порівнянні їх між собою) повинні розглядатися істориками. В цьому випадку необхідно пам'ятати, що жодна з цивілізацій не охоплює собою людства в цілому. Наступність у розвитку цивілізацій набагато менша, ніж наступність між фазами розвитку однієї цивілізації.
Проводячи аналіз історії, Тойнбі виокремлює двадцять одну цивілізацію, яка коли-небудь існувала на Землі (дана цифра змінюється відповідно до логіки викладення у книзі автора). На даний момент їх залишилося п'ять (не враховуючи дві реліктові):
1) Західна християнська
2) Православна християнська
3) Ісламська
4) Далекосхідна
5) Індуїстська
Між окремими з цих цивілізацій існують родинні взаємини, наприклад, - між західною християнською і православною християнською, що знаходяться одна з одною у “сестринських” стосунках та походять з однієї еллінської цивілізації. Цивілізації, окрім цього, взаємодіють одна з одною і можуть взаємовпливати одна на одну.
Тойнбі також принципово заперечує і концепцію “єдності цивілізації”, пояснюючи її гіпертрофованим почуттям євроцентризму сучасних істориків: “Західні історики /.../ вважають, що на разі уніфікація світу на економічному ґрунті Заходу більш-менш довершена, а звідси, як вони вважають, має місце уніфікація і по інших напрямкам. Крім того, вони плутають уніфікацію з єдністю, перебільшуючи, таким чином, роль ситуації, що історично склалася зовсім недавно і не дозволяє поки говорити про створення єдиної Цивілізації, тим більше ототожнювати її з західним суспільством”Тойнби А. Постижение Истории. - М.: Прогресс, - 1990,- с.81
Висновки
Підсумовуючи вищесказане, слід зазначити, що у складному постбіполярному світі, нові полюси розвитку якого ще до кінця не визначились, нинішню багатовекторну геостратегію України зумовлює усвідомлення значущості вибору за умов кардинальних змін у світовому порядку цивілізацій та пов'язаного з цими змінами перегляду відносин в усіх сферах життя людей на рубежі не тільки століть, а й тисячоліть хронології історії людства. Україна, що, по суті, знаходиться на стику кількох сучасних цивілізацій, при своєму розумовому потенціалі має знайти форму діалогу між ними, від якого виграє як вона, так і самі цивілізації, що спілкуються. Здається, від цього сьогодні залежить загальна геополітична та геоекономічна ситуація на євразійському континенті і, навіть, у світі. Наскільки виважена така стратегія - покаже час.
Задля повноцінного розуміння та визначення адекватного місця України в новітній геостратегічній чи геополітичній - в цілому - ситуації, яка має місце у світі є необхідним, зокрема, вивчення теоретичної спадщини авторів цивілізаційних теорій. Дослідження змісту праць А.Тойнбі, О.Шпенглера, М.Данилевського дозволяє створити теоретико-методологічний грунт аналізу динаміки та статики розвитку окремих цивілізацій та цивілізаційного процесу в цілому. На цій же основі можливе і ретроспективне бачення імовірного розвитку окремої соціальної спільноти (в даному випадку - України).
При цьому необхідно мати на увазі, що цивілізаційна теорія будь-якого автора не може розглядатися як константне утворення. Це - лише певний пізнавальний орієнтир, який в кожному конкретному випадку наповняється власним змістом, залежно від територіальних, політичних та інших оригінальних особливостей конкретної політико-соціальної спільноти.
