Суттєвим чинником, який негативно впливає на виробничий функціональний складник економічної безпеки підприємництва, є надмірна ресурсомісткість (зокрема енергомісткість) виробництва. Сьогодні для більшості вітчизняних підприємств характерним є високий рівень зношення виробничих фондів (особливо промислових підприємств, у яких цей показник перевищує 60%). Це призводить до високої питомої ваги витрат ресурсів, у тому числі енергетичних, у структурі валових витрат на виробництво продукції. У таких умовах конкурентоспроможна ціна продукції підприємств забезпечується за рахунок економії витрат тих чи інших ресурсів або коштів на оплату праці. Проте така стратегія не сприяє мотивації працівників, залученню на підприємства висококваліфікованих кадрів, підвищенню продуктивності праці тощо.
Протягом останніх років у зв’язку із загальносвітовими тенденціями збільшення ціни нафти відбувається підняття цін на всі види енергоресурсів. Підвищення цін на енергоресурси відбувається з двох причин – у зв’язку із загальносвітовими тенденціями до збільшення ціни нафти та інших енергоресурсів, а також закінченням термів дії контрактів з основним постачальником енергоресурсів в Україну – Російською Федерацією та підписанням нових контрактів на постачання енергоресурсів уже за вищими цінами. Ця проблема є особливо гострою для України. Такий висновок можна зробити, виходячи з того, що частка обсягу виробленої продукції промисловими підприємствами становить у промисловому виробництві України 2,2%, а її частка у використанні окремих видів енергоресурсів становить: нафта – 10,2%, газ – 3,4%, бензин – 7,0%, дизпаливо – 4,8%.
Зростання цін на енергорурси є явищем закономірним, оскільки Україна повинна перейти на їх оплату за ринковими цінами, які сьогодні є ще у 1,5 – 2 рази вищими. Отже, ціни на енергоресурси зростатимуть й надалі. Можуть бути різні підходи до вирішення цієї проблеми (наприклад, за рахунок пошуку можливої економії інших складників витрат), проте без запровадження інноваційних та енергоощадних технологій підвищити чи принаймні зберегти конкурентоспроможність вітчизняних підприємств є неможливим. Енергомісткість валового внутрішнього продукту в Україні є у 3,2 раза вищою порівняно з розвиненими країнами світу, у 3,6 раза вищою порівняно з країнами ЄС та на 9% вищою порівняно з Російською Федерацією. Це значно обмежує конкурентоспроможність національного виробництва і є важким тягарем для економіки. Підняття цін на енергоресурси матиме негативний вплив передусім на малі підприємства енергомістких галузей економіки. Зростання цін на енергоресурси призведе до збільшення витратної частини цих підприємств, зниження конкурентоспроможності їх продукції, а також матиме негативний соціальний ефект - зниження обсягів діяльності малих підприємств та скорочення кількості робочих місць.
За умови збереження високої енергомісткості вітчизняного виробництва зростання цін на енергоресурси призведе до зростання цін на продукцію малих підприємств таких галузей промисловості: хімічна та нафтохімічна, металургія, машинобудування, виробництво та розподіл електроенергії, газу та води; сільське господарство, будівництво, транспорт. Негативні наслідки можуть виявитись і у збільшенні витрат населення, зростанні споживчих цін на товари та послуги, формуванні інфляційних передумов тощо.
Гострою є необхідність розробки програмних заходів зміцнення виробничого функціонального складника економічної безпеки підприємництва (зокрема малих підприємств, конкурентоспроможність яких в умовах зовнішньоекономічної інтеграції країни є низькою) в умовах енергетичної кризи. Частка витрат на енергоресурси значної частини підприємств сектора малого підприємництва є суттєвою. На матеріальні витрати, значну яких формують енергоресурси (вартісний складник паливно-енергетичних ресурсів у матеріальних витратах промисловості становить близько 42%), припадає понад 40% витрат малих підприємств. На підприємствах окремих видів економічної діяльності на матеріальні витрати припадає до 87% у структурі валових витрат.
У структурі промисловості енергозалежними є малі підприємства таких галузей: харчова промисловість; легка промисловість; виробництво деревини та виробів з деревини; целюлозно-паперова та поліграфічна промисловість; хімічна та нафтохімічна промисловість; виробництво будівельних матеріалів та скловиробів; металургія; машинобудування тощо.
Водночас підняття цін на енергоресурси навряд чи суттєво відобразиться на витратах і конкурентоспроможності малих підприємств таких галузей, як торгівля та послуги з ремонту, операції з нерухомістю, освіта, інші види діяльності (колективні та громадські послуги).
Зниження конкурентоспроможності та погіршення показників фінансово-господарської діяльності малих підприємств енергозалежних галузей призведе до погіршення показників економічного розвитку, оскільки на малі підприємства, питома вага енергоресурсів у структурі витрат яких є високою, припадає близько 37% реалізованої продукції сектора малого підприємництва та понад 4% реалізованої продукції.
Висока енергомісткість продукції малих підприємств є наслідком недосконалих технологій, морально і фізично застарілого обладнання, недовантаження промислових агрегатів, відсутності економічного стимулювання та організаційних умов енергозбереження. Значного зниження потреби в паливно-енергетичних ресурсах можна досягти технічним переоснащенням, реконструкцією та модернізацією виробництва, проведенням структурної перебудови з припиненням використання енергетично неефективних технологій та впровадженням сучасних технологічних схем і агрегатів.
Чинниками, які не сприяють інноваційній діяльності підприємств сектора малого підприємництва є: нестача фінансових ресурсів на здійснення такої діяльності; низький рівень оплати праці, що не сприяє залученню кваліфікованих кадрів; відсутність систематизованої інформації про новітні технології, наукові розробки та інновації, наявні патенти і т.п.; висока капіталомісткість інноваційної діяльності та значний розмір необхідних початкових інвестицій.
Розв’язання проблеми зниження енергомісткості малих підприємств потребує нової політики держави у сфері енергозбереження, спрямованої на стимулювання тих підприємств, які впроваджують енергоощадні технології. Для цього державні органи влади мають достатній асортимент механізмів і важелів впливу, які широко використовуються у світовій системі господарювання, включаючи пільги в оподаткуванні прибутку, який використовується на придбання і використання енергоощадних технологій, прискорену амортизацію цих технологій тощо.
Визріває також потреба використання в окремих випадках навіть адміністративних важелів впливу на впровадження енергоощадних технологій. На загальнодержавному рівні визріла необхідність перегляду нормативних актів та внесення змін до законодавства України з метою надання пільг в оподаткуванні підприємствам, які здійснюють придбання чи імпорт енергоощадних технологій та використовують енергоощадне устаткування (із закріпленням використання зекономлених коштів на фінансування енергоощадних заходів). Водночас на регіональному рівні органи місцевого самоуправління є певним чином обмеженими щодо прийняття рішень, пов’язаних з оподаткуванням суб’єктів підприємницької діяльності та інших норм державного регулювання. Вважаємо, що пріоритетними для регіональних органів державного управління щодо сприяння розвитку сектора малого підприємництва регіону в умовах зростання цін на енергоресурси мають стати:
1. Посилення контролю за виробництвом та використанням паливно-енергетичних ресурсів регіону. Метою цього є підвищення рівня контролю за обігом енергетичних ресурсів та формування системи енергетичної безпеки за рахунок підвищення рівня використання власних паливно-енергетичних ресурсів. До заходів, які сприятимуть досягненню цієї мети, необхідно віднести: повну інвентаризацію наявних паливно-енергетичних ресурсів та ресурсоощадних технологій (в тому числі, нетрадиційних, альтернативних та відновлювальних), їх потужностей та потенціалу; виробників, постачальників та переробників енергоресурсів, інших об’єктів енергетичної інфраструктури з метою формування балансу виробництва (постачання) та споживання паливно-енергетичних ресурсів; пошук, розробку та ефективне використання внутрішніх паливно-сировинних ресурсів, альтернативних джерел енергії; формування системи стимулювання максимального забезпечення власними енергоресурсами; планування та накопичення запасів паливно-енергетичних ресурсів для забезпечення сезонних потреб сільського господарства та підприємств сектора малого підприємництва інших галузей та використання цих ресурсів під час посилення енергетичної кризи; ведення моніторингу процесів активізації суб’єктів малого підприємництва щодо запровадження енергоощадних технологій.
2. Фінансово-економічне стимулювання енергозбереження суб’єктами малого підприємництва. Метою цього напряму є активізація роботи в напрямі модернізації основних фондів підприємств сектора малого підприємництва енергозалежних галузей економіки (а в подальшому – більшості галузей). До заходів досягнення цієї мети необхідно віднести: виділення коштів для здійснення фінансово-кредитної підтримки закупівлі енергоресурсів суб’єктами сектора малого підприємництва; прийняття та достатнє фінансування регіональних програм енергозбереження; надання у регіональних програмах розвитку підприємництва інноваційним та інвестиційним проектам, які спрямовані на придбання чи створення ресурсоекономних технологій, статусу пріоритетних напрямів розвитку економіки з метою надання фінансово-кредитної підтримки таких проектів (включаючи пільгове кредитування та компенсаційні відшкодування відсоткових ставок за комерційними кредитами) через Регіональні фонди підтримки підприємництва.
