Культура — це культурна реальність, системний людський спосіб буття, що визначає увесь спектр практичної й духовної діяльності людей, їх ставлення до навколишнього світу й до самих себе. Поняття “к-ра” складне і багатогранне. Саме слово “к-ра” латинського походження і означає “обробіток”, “догляд”. Вперше це поняття вжив видатний римський мислитель, оратор і державний діяч Цицерон (106-43 рр. до н.е.). У к-рі він вбачав, з одного боку, діяльність по перетворенню природи на благо людини, а з іншого – засіб удосконалення духовних сил людини, її розуму. Пізніше слово “к-ра” все частіше починає вживатися як синонім освіченості, вихованості людини, і в цьому розумінні воно увійшло по суті у всі європейські мови. У середні віки поняття “к-ра” асоціюється з міським укладом життя, а пізніше, в епоху Відродження, з досконалістю людини. Нарешті, у ХVІІ ст. слово “к-ра” набуває самостійного наукового значення. За створеними в ту чи іншу епоху цінностями можна судити про рівень культури даної епохи. Традиційно розрізняють два основні напрямки культури – матеріальний і духовний – відповідно до двох головних сфер людської діяльності – матеріальної і духовної.
Аналіз сутності культури, її місця, ролі в суспільстві дозволяє виділити основні взаємопов'язані сторони, аспекти культури:
1. культура — народжене суспільством, властиве суспільству соціальне явище, що відбиває його якісну характеристику та збагачує духовне життя людини;
2. культура — процес творчої діяльності людини, спрямованої на пізнання навколишнього світу і самої людини у цьому світі
3. культура покликана допомогти людині не тільки пізнати світ й саму себе, але й визначити своє місце в світі, світоглядні установки;
4. культура включає в себе сутність досягнутих людиною у процесі освоєння світу матеріальних і духовних цінностей, а також відповідних ціннісних орієнтацій людини в світі;
5. культура, створюючи необхідні для орієнтації людини у світі норми поведінки та оцінки, забезпечує регулювання соціальних відносин людей;
6. культура виступає як потужній фактор формування людських сутнісних сил, формування людини в людині, перетворення її природних захоплень, потреб, емоцій в справжні людські. Саме цьому полягає її гуманістичний зміст.
Отже, к-ра – це сукупність матеріальних та духовних цінностей, вироблених людством протягом усієї історії, а також сам процес творення і розподілу матеріальних і духовних цінностей.
Значення культури в житті людини і суспільства виражається через її функці.Багатогранність феномену культури визначає розмаїття функцій.Головною функцією к-ри, на думку багатьох вчених, є людинотворча, або гуманістична. Всі інші функції так чи інакше пов'язані з нею і навіть випливають з неї.
адаптаційна дає можливість кожному індивідууму, який включається в процес функціонування і розвитку прилаштовуватися до існуючих в с-ві оцінок і форм поведінки.
пізнавальна ознайомленні людини зі знаннями, необхідними для «володіння силами природи І пізнання соціальних явищ, для визначення у відповідності з цим ціннісного відношення до світу. аксіологічна (ціннісна) дає можливість виробити ціннісні орієнтації людини, коригувати норми поведінки та ідентифікувати себе у с-ві. Оцінка творів духовної й матеріальної к-ри розглядається у ній як артефакти у їх інформаційно-семіотичному значенні. Саме с-ма цінностей формує у людини певні ціннісні потреби і орієнтацію. За характером і якістю цих потреб і духовних орієнтирів особи роблять висновки про рівень її к-ри
інформаційна дає людству й с-ву відповідну інформацію. К-ра є засобом, що виробляє інформацію. К-ра виступає єдиним механізмом передачі соціального досвіду від покоління до покоління, від епохи до епохи, від однієї країни до іншої.
нормативна відпрацьовування і поширення відповідних норм поведінки, які с-во диктує людині, у відповідності з якими формується образ життя людей, їх установки й ціннісні орієнтації, способи поведінки.
гуманістична реалізацію верховних цінностей шляхом культивування людської гідності.
людинотворча (соціалізація особистості) виявлення і культивування сутнісних сил людини, їх соціальне і духовне возвеличення і ушляхетнення.
виховна: к-ра не лише пристосовує людину до певного природного та соціального середовища. Вона ще й виступає універсальним фактором саморозвитку людства, людини.
світоглядна синтезує в цілісну і завершену форму с-му чинників духовного світу — пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінкових, вольових.
Регулятивна пов'язана, перш за все, з визначенням (регуляцією) різних сторін, видів суспільної і особистої діяльності людей. У праці, побуті, міжособистісних відносинах к-ра так або ж так впливає на поведінку людей та їхні вчинки, на вибір тих чи інших матеріальних і духовних цінностей. Ця функція к-ри спирається на такі нормативні с-ми, як мораль і право.
Семіотична, або знакова також досить важлива для розвитку к-ри. Являючи собою певну знакову с-му, без оволодіння якою досягнення к-ри стають неможливими. Так, мова – засіб спілкування людей; літературна мова – важливий засіб оволодіння національною к-рою. Отже, культура являє собою цілісну динамічну систему, яка є внутрішнім змістом розвитку людства. Культура проявляється в творчій діяльності людини, яка, створюючи цінності, задовольняє свої потреби і тим самим стверджує себе в природному й соціальному середовищі. Культурі притаманні символічність, а культурним цінностям - ієрархічність. Культура - явище соціальне, тому вона завжди репрезентує духовну сферу соціального організму. Народження культури свідчить про насичення цього організму духовним змістом, про "пору цвітіння" людства. Втрата духовного в цьому організмі свідчить про "період збирання плодів", а, значить, - і про надлам культури та її перехід у цивілізацію
