Конституційні принципи в адміністративному процесі

 

Текстуальне закріплення конституційних принципів адміністративного процесу можна знайти, наприклад, у ст.ст.8, 129 Конституції України, відповідно до якої основними заса- дами судочинства є: 1) верховенство права; 2) законність; 3) рівність всіх учасників су- дового процесу перед законом і судом; 4) змагальність сторін та свобода в наданні ни- ми суду своїх доказів і у доведенні перед су- дом їх переконливості; 5) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 6) забезпечення апеляційного і каса- ційного оскарження рішення суду, крім випад- ків, встановлених законом; 7) обов’язковість рішень суду.
Разом із тим, такі вчені, як В.А. Ржевсь-

кий і Н.М. Чепурнова зазначену систему конституційних принципів вважають за по- трібне доповнити принципами законності, верховенства і прямої дії Конституції, рівно- сті всіх перед законом і судом, самостійності судової влади, участі громадян у здійсненні правосуддя та поєднання колегіального і од- ноособового порядку розгляду справ [12]. Дійсно, зазначені принципи не знайшли сво- го законодавчого вираження в Конституції України. Основний Закон держави, на нашу думку, не ставив за мету вичерпати все зако- нодавство про адміністративне судочинство, в тому числі й всі його принципи. Конститу- ція України передбачала лише такі правові положення, яким законодавець вважав за по- трібне надати конституційне значення.

 

Галузеві принципи адміністративного процесу

 

 

До галузевих принципів відносить- ся принцип офіційного з’ясування обставин у справі (принцип офіційності). Такі особли- вості в адміністративному судочинстві обу- мовлені предметом адміністративної юрис- дикції та завданням адміністративного пра- восуддя.

 

 

Міжгалузеві принципи адміністративного процесу

До міжгалузевих принципів слід віднести: а) принцип рівності усіх учас- ників процесу перед законом і судом; б) принцип гласності судового розгляду; в) принцип змагальності; г) принцип диспози- тивності.

 

 

Верховенство права

 

Верхове́нство пра́ва — це фундаментальний правовий принцип і правова доктрина, яка передбачає, що жодна людина не є вище закону, що ніхто не може бути покараним державою, крім як за порушення закону, і що ніхто не може бути засудженим за порушення закону іншим чином, ніж у порядку, встановленому законом. Верховенство права різко контрастує з ідеєю, що правитель, законодавець може бути вище закону, що було особливістю римського права, радянського права, нацистського права, та деяких інших правових систем.

Самостійного значення принцип верховенства права набуває, коли ми розрізняємо закон і право; поза лоном доктрини природного права цей принцип існувати не може (А. С. Довгерт)^[2]. Розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі, обмежувати свободу та рівність осіб^[3]. Коротко співвідношення понять «право» та «закон» можна виразити через співвідношення відповідно змісту й форми.

Термін використовується з 17 століття, хоча сама концепція значно старіша. Наприклад, грецький філософ Арістотель сказав: «Закон повинен правити».^[4]

В Україні принцип верховенства права закріплений у ч. 1 ст. 8 Конституції.

 

Законність

 

Зако́нність — багатоаспектне (принцип, метод, режим) соціально-правове явище, що характеризує організацію і функціонування суспільства і держави на правових засадах. Це фундаментальна категорія всієї юридичної науки і практики, головними критеріями якої служать рівень і стан оцінки правового життя суспільства взагалі та його громадян. ^[1]

Законність означає ідею, принцип, метод державного керівництва, режим, систему реального вираження права в законах держави, в самій законотворчості, у підзаконній правотворчості, у практиці правореалізації та правозастосування. ^[2]

Зміст

Ознаки законності

Редагувати

• зовнішня (формальна) — обов'язок виконувати розпорядження законів і підзаконних правових актів державними органами, посадовими особами, громадянами і різними об'єднаннями.

• внутрішня (сутнісна) — наявність науково обґрунтованих і відповідних праву законів; якість законів.

 

Аспекти законності

Редагувати

Аналіз законності в широкому сенсі дозволяє розрізнити в її змісті такі самостійні аспекти:

• ідея законності - необхідність дотримання законності,для фактичного досягненні загальності права, реалізації прав і свобод.

• метод державного керівництва суспільством - держава здійснює свої функції шляхом прийняття нормативних актів,забезпечення їхньої реалізації. Проте вона не тільки закріплює правові норми,але й забезпечує їх здійснення і захист прав різними засобами(правовими,організаційними,політичними).^[3]

• принцип діяльності держави – вимога, згідно з якою держава, всі її органи, організації та установи самі пов'язані правовими нормами, діють в їх рамках і в ім'я їх реалізації. Законність, розглянута з такого боку, служить принципом не будь-якої, а виключно демократичної держави.

• режим законності – сутність законності як режиму суспільно-політичного життя в демократичній правовій державі розкривають відправні засади, комплексна система поглядів і ідей,незаперечні засадничі вимоги, які лежать в основі формування норм права і ставляться до поведінки учасників правових відносини.^[4]

 

Принципи законності

Редагувати

Тобто ті головні засади, на яких базується законність у сучасній державі:

• єдність, тобто однаковість розуміння і застосування законів та підзаконних нормативно-правових актів на всій території їхньої дії та щодо однойменних суб'єктів;

• верховенство закону, тобто регулювання всіх найважливіших аспектів суспільного та державного життя законами та відповідність всіх підзаконних нормативно-правових актів Конституції та законам;

• контроль за законністю, тобто наявність дійового механізму недопущення та усунення будь-яких порушень законності з боку будь-яких суб'єктів права;

• неминучість відповідальності за порушення вимог закону, тобто кожен випадок порушення закону з боку будь-якого суб'єкта права повинен тягнути за собою відповідне реагування з боку держави, відповідних органів.