В другій половині XVII – наприкінці XVIII СТ.

Інокентій Гізель (~1600-1683) – богослов, історик, філософ, письменник. Архімандрит Києво-Печерської лаври (1656-1683). Ймовірний автор «Київського синопсису», першого підручника з історії України. Автор філософсько-богословських праць: «Твір про всю філософію» (1645-1647), «Правдива віра» (1668), «Мир з Богом людині» (1669).

Лазар Баранович (1620-1693) – священик, педагог, письменник, поет. Автор книг: «Меч Духовний» (1666), «Труби Словес проповідних» (1674). Надрукував збірку на тисячу поезій польською мовою «Лютня Аполлонова» (1671), де зібрані вірші на морально-дидактичну та патріотичну тематику.

Роман Ракушка-Романовський (~1623-1703) – генеральний підскарбій за гетьмана І. Брюховецького (1663-1668). Священик Миколаївської церкви у Стародубі (1676-1703). На думку більшості дослідників (М. Грушевський, Д. Дорошенко, О. Оглоблин та ін.), ймовірно автор «Літопису Самовидця».

Симеон Полоцький (Самуїл Петровський-Ситніанович, ) (1629-1680) – богослов, письменник, поет, драматург. Ним розроблений проект організації в Москві вищої школи («академії») за типом польських, українських і західноєвропейських університетів. Автор «Букварь языка славенска» (1679), богословська праця «Вінець віри православнокатоличеської» (1670) та книги віршів «Вертоград многоцвітний» (1676-1680) потім – у «Рифмологіон» (1680)

Іван Величковський (~1651-~1726) – письменник, поет, священик. Відомі так звані «Вірші про Дедала» (1687), складені на честь гетьмана І. Самойловича. Важливіші поетичні досягнення: польський панегірик «Lucubratiuncula» на пошану Л. Барановича і два слов’яноукраїнські збірники, що мають назву «Зегар з полузегарком» і «Млеко» XVII ст.

Микола Дилецький (~1650-1723) – композитор, музичний теоретик, хоровий диригент і педагог. Автор праці «Мусикийская граматика» (1677), яка стала першим з музично-теоретичних трактатів, які докладно пояснили технічну суть лінійної, нотної системи, партесного співу і партесної композиції. У цій праці виступив на захист «вільних» прийомів композиції, розглядаючи музику, як мистецтво творчо живе, емоційно визначне.

Данило Туптало (Димитрій Ростовський, 1651-1709) – богослов, вчений, письменник і проповідник, митрополит Ростовський і Ярославський. Автор «Руно орошєнное» (1683), зібрання оповідей «Чети-Мінеї» або «Житія святих» (1689-1705).

Стефан Яворський (1658-1722) – філософ, письменник, поет, публіцист, оратор, викладач Києво-Могилянської академії, президент Синоду та протектор Слов’яно-греко-латинської академії в Москві. Автор памфлету «Молоток на Камінь віри», «Стихи на измену Мазепы» (1709)

Самійло Величко (1670-1728) – козацький літописець. Автор першого систематичного викладу історії козацької держави. Користувався різними джерелами: народними переказами, іншими козацькими літописами, творами іноземних істориків, архівними документами, листами, реєстрами тощо. Автентичність численних документів, наведених у літописі, істориками не заперечується; частина з них відома й з інших джерел. Його праця була видана Київською Археографічною комісією лише у 1848-1864 рр. під назвою «Летопись событий в юго-западной России в 17 в.». Йому належить праця «Космографія», яку він, будучи сліпий, продиктував 1728 р.

Григорій Грабянка (?-~1738) – козацький літописець. Автор історичного твору літописного характеру «Действия перзельной и от начала поляков кровавой небівалой брани Богдана Хмельницкого… с поляками… Року 1710» або «Літопис Григорія Грабянки». Оригінал твору не зберігся. Відомо близько 20 списків літопису.

Феофан Прокопович (світське ім’я – Єлеазар, 1681-1736) – богослов, поет, фізик, письменник, математик, філософ, астроном, ректор Києво-Могилянської академії, де читав філософський курс, що включав логіку, натурфілософію, етику (1707-1709). Архієпископ Великоновгородський та Великолуцький. Прихильник теорії посвідченого абсолютизму. Його перу належать праці «Слово о правде и чести царской», «Правда воли монаршей» та поема «Володимир» (1705), яку він присвятив І. Мазепі.

Степан Ковнір (1695-1786) – архітектор, автор дзвіниць на Дальніх та Ближніх печерах у Києво-Печерській лаврі (1754-1762), собору Антонія та Феодосія з дзвіницею (1756-1758).

Вартоломей Растреллі (1700-1771) – архітектор італійського походження, автор проектів Андріївської церкви (1747-1753) і Маріїнського палацу в Києві (1752-1755) та низки інших споруд.

Рафаїл Заборовський (?-1747) – київський митрополит, просвітитель і меценат. За його сприяння була збудована Велика Лаврська дзвіниця, добудована дзвіниця Софіївського собору.

Василь Лящевський (чернече ім’я Варлаам, ~1704-1774) – мовознавець. Професор й префект Києво-Могилянської академії. Викладав піїтику (1740-1741), риторику і «священні мови» – єврейську і грецьку (1741-1746), богослов’я (1746-1747). Уклав посібник з поетики, трагікомедію «О награждении в сем свете приисканных дъл мзды в будущей жизни вечной», латинською мовою граматику грецької мови «Книга мистецтва настанов з грецької мови,...представлена у Києво-Могилянській академії» (1746). Ректор Московської слов’яно-греко-латинської академії (1753-1754). Києво-Могилянській академії заповів 7000 рублів, з умовою, щоб на проценти з них утримувалися викладачі грецької й єврейської мов та закуплялися навчальні посібники з цих предметів, 872 книги для академічної бібліотеки. Учень Г. Щербацький.

Іван Григорович-Барський (1713-1785) – архітектор, спорудами якого є церква «Миколи Набережного» в Києві на Подолі (1772-1785), будинок бурси Київської академії (1760-1778), водогін в Києві на Подолі з павільйоном-фонтаном «Феліціан» (1748-1749).

Георгій Кониський (1717-1795) – письменник, драматург, церковний і культурний діяч, архієпископ. Автор історичних праць: «Prawa і wolnosci obywateluw korony Polskiey і w ks. Litewskiego…» (1767), «Историческое известие о Белорусской епархии» (1776), один з вірогідних авторів «Історія Русів».

Петро Симоновьський (1717-1809) – історик, правник. Автор «Краткого описания о козацком малороссийском народе и о военных его делах» (1765), був редактором, а, можливо, й автором «Топографического описання Киевского наместничества» (1786), що залишилося в рукописі.

Паісій Величковський (1722-1794) – православний монах, клірик Константинопольського Патріархату, перекладач, святий. Перекладав святі писання, склав слов’янський звід збірника духовних творів православних авторів IV-XV ст. – «Добротолюбия». Вшановується відновником чернечих традицій ісихазму та «розумної молитви». За словами історика Г. Федотова: «став батьком руського старчества».

Григорій Сковорода (1722-1794) – просвітитель, філософ-гуманіст, поет, педагог. Викладав у Переяславському (1753-1754) і Харківському колегіумах (1759-1760, 1761-1769). Зазнав переслідувань з боку світської та духовної влади, з 1770 рр. почав життя мандрівного філософа, ніколи не розлучаючись з Біблією, сопілкою і своїми писаннями. У філософських діалогах і трактатах біблійна проблематика переплітається з «живим відчуттям істини». На його думку сенс людського існування – подвиг самопізнання, звертання до вищих і вічних цінностей – це і є порятунок та єдиний шлях до щастя. Творча спадщина: 17 філософських трактатів, збірки поезій «Сад Божественних пісень» і «Байки Харківські». Заповів написати на своєму надгробку: «Світ ловив мене, але не впіймав».

Іван Полетика (1722-1783) – доктор медицини, професор, директор Санкт-Петербурзького генерального сухопутного госпіталю. Боровся проти застарілих методів лікування та догляду за хворими, домагався розширення прав для лікарів. Очолювана ним медична бригада встановила на Подолі перші в Києві випадки захворювання на чуму. Доклав багато зусиль до налагодження карантинної служби в місті, госпіталізації хворих у Кирилівській лікарні, їх ізоляції на Трухановому острові.

Григорій Полетика (1725-1784) – письменник, поліглот-лексикограф, перекладач з латинської й німецької мов. Був власником однієї з найбагатших в російській державі бібліотек. Автор праць: «Сборник прав и привилегий малороссийского шляхетства», «Мнение на читаный в 1768 г. в комисси «Проэкт прав благородних», «Записка о начале Киевской Академии» та склав словник «Словарь на шести языках: на российском, греческом, латынском, французком, немецком и английском».

Георгій Щербацький (1725-1754) – філософ, письменник. У Києво-Могилянській академії викладав грецьку мову (1747), поетику (1748-1749), риторику (1750-1751), філософію і грецьку мову (1751-1752). Указом Синоду 1753 р. викликаній до Московської слов’яно-греко-латинської академії для викладання богослов’я. Автор драми «Трагедокомедія, нарицаемая Фотій» (поставлена 1749), написана на актуальну тему про стосунки між православ’ям і католицизмом.

Кирило Розумовський (1728-1803) – гетьман, меценат. У 1743-1745 рр. навчався в університетах Кенігсберга, Берліна, Геттінгена, Страсбурга. Планував відкриття університету в Батурині, сприяв розвиткові української науки (історії, літератури, мистецтва). У Батурині побудував для себе розкішний палац, де зібрав одну з найбагатших у Європі бібліотек. У 18-річному віці 1746 р. призначено президентом Санкт-Петербурзької академії наук. При його президенстві вона вийшла на високій рівень.

Антон Лосенко (1737-1773) – живописець, представник класицизму, основоположник руського історичного живопису. Автор картин «Смерть Адоніса», «Андрій Первозванний» (1764), «Жертвоприношення Авраама (Авраам приносить в жертву сина свого Ісаака)» (1765). У 1770 р. створив картину на тему давньоруської історії – «Володимир і Рогніда».

Мартин Тереховський (1740-1796) – біолог, лікар один з перших дослідників мікроскопів. Вперше в науці застосував методи вивчення впливу електричних іскор на риб та інфузорій у воді.

Нестор Амбодик (Максимович, 1743-1812) – акушер, медик, вчений енциклопедист, педіатр, ботанік і фітотерапевт. Основоположник вітчизняного акушерства, автор підручників: «Анатомо-фізіологічний словник», «Словник медико-хірургічний латинською та російською мовою», «Опис цілющих рослин» (1783-1788), «Искусство повивания, или Наука о бабьичем деле» (1784-1786).

Максим Березовський (1745-1777) – композитор, диригент, автор духовної музики. Здобув європейську освіту. Він поєднав у своїй творчості тогочасний досвід західноєвропейської музичної культури з національними традиціями хорового мистецтва. Були видані тільки поодинокі композиції, які, власне, й принесли йому світову славу зокрема опера «Демофонт» (1773) та «Іфігенія» (незакінчена), Єдиним відомим інструментальним твором є «Соната для скрипки і чембало» (1772). Хоровий твір «Літургія св. Іоанна Златоустого».

Михайло Гамалія (1749-1830) – лікар. Освіту здобув у КМА. Службу розпочав 1769 р. Працював військовим лікарем, згодом хірургом і акушером на Уралі. Наприкінці життя – інспектор Гульської лікарської управи Новоград-Волинського району Житомирської області. У 1792 р. видав першу в Російській імперії монографію про «сибірку» (сибірську виразку), яку тоді ж перекладено німецькою мовою. Залишив значну рукописну спадщину.

Дмитро Бортнянський (1751-1825) – композитор, диригент, співак. Автор 6 опер, камерно-інструментальних творів, хорових циклічних концертів, 10 двохорних концертів, херувимських та причасних творів. Створив новий тип хорового концерту. Автор опер «Креонт» (1776), «Алкід» (1778), «Квінт Фабій» (1779), «Сокіл» (1786). М. Вербицький називав його «українським Моцартом».

Ілля Безбородько (1756-1815) – засновник Ніжинської гімназії вищих наук гуманітарного профілю (1820). Незважаючи на те що мав високі чини (Канцлер) та нагороди Російської імперії, відносив себе до українського народу.

Володимир Боровиковський (1757-1825) – живописець, іконописець, портретист, академік Санкт-Петербурзької академії мистецтв. Створив близько 200 портретів своїх сучасників, написав чимало ікон. До золотого мистецького фонду належать ікони для головного іконостасу Казанського і Троїцького соборів Олександро-Невської Лаври в Петербурзі, Покровської церкви на Чернігівщині.

Михайло Ковалинський (1757-1807) – письменник, педагог, просвітник. Близький друг, учень і перший біограф Г. Сковороди. Написав «Житие Г. С. Сковороды» (1794) – рукописний літературний пам’ятник к. ХVІІІ ст. «Житие» було надруковано в журналі «Киевская старина» (1886) і в книзі «Сочинения Григория Савича Сковороды, собранные и редактированные проф. Д. И. Багалеем» (X., 1894). Викладав у Харківському колегіумі (1766-1769). У 1770-1775 рр. виховував дітей гетьмана Війська Запорізького К. Розумовського. Куратор Московського університету (1801-1804).

Василь Капніст (1758-1823) – поет, драматург. Автор «Оди на рабство» (1783), в якій різко виступив проти посилення колоніальної політики російського уряду, зокрема остаточної ліквідації козацьких полків і закріпачення українських селян. У 1798 р. опублікував поему «Ябеда», в якій у гострій формі критикував російську колоніальну політику на українських землях.

Артем Ведель (~1770-1808) – композитор, хоровий диригент, скрипаль співак. Ведель за розпорядженням генерального прокурора Санкт-Петербурга був відправлений в Київський будинок для божевільних де і закінчив своє життя. Його твори тривалий час були заборонені і поширювалися в рукописах, їх знали й виконували, незважаючи на заборону. На сьогодні відомо близько 80 музичних творів. Серед них 31 хоровий концерт, 6 тріо, серед яких «Покаянія отверзи ми двери», 2 літургії Іоанна Златоустого, Всеношна та один світський кант.