Тема 2. Культура Київської Русі та Галицько-Волинської держави

Княгиня Ольга (у хрещенні Олена, ~890-969) – київська княгиня. Прийняла християнство 957 р. Споруджувала перші християнські храми: Св. Миколая над могилою князя Аскольда, Св. Ірини над могилою князя Діра, храм Благовіщення у Вітебську, храм в ім’я Святої і Живоначальної Трійці в Пскові. Свята рівноапостольна православної церкви. Мощі знаходились в Десятинній церкви. День пам’яті – 24 липня.

Володимир І (Великий, Хреститель, Святий) (958-1015) – Великий князь Київський (980-1015). Запровадив християнство східного обряду як головну релігію Київської Русі (988). За кошти князівської скарбниці у київському дитинці збудував Церкву Успіня Пресвятої Богородиці (Десятинна церква, 989-996) – перша кам’яна церква Київської Русі. Почав будівництво Собору святої Софії (1011-1018). Канонізований Католицькою і Православною церквами як Святий рівноапостольний.

Рогнеда Горіслава (Рогволодовна, у хрещенні Анастасія, ~960-1000) – дружина Володимира Великого. У Полоцьку відкрила перший жіночий монастир на Русі та першою прийняла постриг. ЇЇ доля й особистість надихала художників (А. Лосенко – картина «Владимир и Рогнеда», 1770), музикантів (О. Серов – опера «Рогнеда», 1865) і поетів (Т. Шевченко).

Ганна Візантійська (963-1011) – дружина Володимира Великого, перша просвітителька на Русі, дбала про відкриття шкіл і лікарень. Поширювала православ’я на Русі, «побудувавши багато церков». У церковному статуті Володимира йдеться про те, що князь радився з дружиною у церковних справах. Привезла грецький церковний статут «Номоканон», який на Русі стали іменувати – «Кормча книга», що лягла в основу статуту Руської церкви. Похована в гробниці, яка перебувала в церкві Пресвятої Богородиці в Києві поряд з гробницею Володимира.

Анастас Корсунянин (?-~1018) – перший єпископ Київський, перший священик церкви Пресвятої Богородиці, перший керівник Київської митрополії.

Єремія Прозорливий (Печерський,?-1070) – преподобний, чернець Печерського монастиря, уславився даром пророцтва. Своїми подвигами досяг такої духовної висоти, що бачив таємні помисли людей і міг передбачати майбутнє, причому все передвіщене старцем – і добре, і погане – збувалося. Один з перших іконографічних портретів Єремії роботи гравера Києво-Печерської лаври Іллі, надрукований у «Патерику Печерському» (1661). Мощі спочивають у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври.

Ярослав Мудрий (у хрещенні Георгій, ~981-1054) – Великий князь Київський (1016-1018, 1019-1054). За його князювання було укладено збірник законів – «Руська Правда», так звану «Правду Ярослава», поширилося і зміцніло християнство. Ініціював обрання собором місцевих єпископів русина Іларіона митрополитом Київським (1051). Заснував монастирі: св. Юрія, св. Ірини, Києво-Печерський (1051), в яких писалися літописи, перекладалися грецькі та інші книги на церковнослов’янську мову, переписувалися книги, діяли школи іконопису. Закінчив будівництво Собору святої Софії (1011-1018), де заснував школу і бібліотеку та був похований.

Антоній Печерський (~982-1073) – святий Православної Церкви. Родоначальник вітчизняного організованого чернецтва, засновник Києво-Печерського монастиря (1051), будівничий Свято-Успенського собору (1073). З його ім’ям пов’язана реорганізація монастирів Київської Русі на засадах чернечих традицій Святої гори (Афон, Греція). Аскетичне життя Антонія було прикладом і зразком для князів і простолюдинів. «Житіє Антонія Печерського» вміщено в друкованому Києво-Печерському патерику (1661).

Мстислав I (Хоробрий, у хрещенні Костянтин, 983-1036) – князь Тмутараканський (990/1010-1036) і Чернігівський (1023-1036). За його часів Чернігів – одне із найбільших міст Європи. Розвивав мистецтво й ремесла, будував споруди, завдяки чому виник власний чернігівський архітектурний стиль. Заклав Спасо-Преображенський собор (1030) – найстаріший та єдиний на Лівобережжі України пам’ятник монументальної кам’яної архітектури Київської Русі.

Борис (у хрещенні – Роман, 986-1015) і Гліб (у хрещенні – Давид, 987-1015) – сини Володимира Великого, перші святі Русі, канонізовані 1071 р. Руською і Константинопольською церквою. Заступники та помічники в битвах всіх руських князів. Їхнім ім’ям закликають до єдності Русі, до припинення міжусобних війн.

Даміан Цілитель (?-1071) – пресвітер Києво-Печерського монастиря. У чернечому житті був послідовником Феодосія Печерського. Харчувався лише хлібом і водою. Найперший серед братії зажив слави цілителя. «Патерик Печерський» розповідає, що лікував хворих дітей виключно молитвами та помазанням святим єлеєм, і вони зцілялися. Мощі спочивають у Ближніх печерахКиєво-Печерської лаври.

Іларіон Святитель (Схимник, 990-1088)– оратор, письменник, митрополит Київський та всієї Русі (1051-1055), перший митрополит слов’янського походження, призначений на цю посаду не Константинопольським патріархом, а Великим князем. Праці – «Слово про закон і благодать» (розгорнута назва: «Про закон, Мойсеєм даний, і про благодать та істину, що були Ісусом Христом, і як закон одійшов, а благодать і істина всю землю сповнили, і віра на всі народи поширилась, і на наш народ руський. І похвала кагану нашому Володимиру, що ним охрещені ми були», між 1037-1050), «Молитва», «Сповідання віри».

Феодосій Печерський (~1009-1074) – святий, преподобний, ігумен Києво-Печерського монастиря (~1063), один із основоположників чернецтва на Русі. Започаткував статут Києво-Печерського монастиря, книжкову справу – переписування, написання та збирання рукописних книг. За його ігуменства процес книгописання набув цехової організації. Праці: «Повчання блаженного Феодосія, ігумена печерського про кари Божі»; «Слово святих отців про пияцтво»; «Про недільний день та про піст середи та п’ятниці» та ін.

Матвій Прозорливий (?-~1085) – святий, преподобний, чернець Києво-Печерського монастиря. Нагороджений від Бога даром прозріння таємних людських думок і видінь, про які розповідав, коли це могло піти на користь. Мощі спочивають у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври.

Никон Великий (Печерський,?-1088) – святий, преподобний, літописець. Найперший постриженик Антонія Печерського і священик, тому йому доручали постригати братію в чернецтво. Мощі спочивають у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври. Його зображення збереглося в монументальних розписах лаврських храмів.

Ганна Ярославна (Агнеса, Ганна Київська, 1024/1032/1036-1075/1089) – донька Ярослава Мудрого. Знала грецьку мову і латинь, опанувала науками лікування. Дружина французького короля Генріха I. На шлюбному контракті написала своє ім’я, її ж чоловік замість підпису поставив «хрестик». Вже на початку свого королівського шляху здійснила громадянський подвиг: відмовившись присягати на латинській Біблії, принесла клятву на слов’янському Євангелії, яке привезла з собою з Русі.

Ісакій Печерський (Затвірник,?-1090) – преподобний, самітник Києво-Печерський. У миру був купцем, але роздав все своє майно бідарям та прийняв постриг від Антонія Печерського. Сім років провів в усамітненні, але не витримавши диявольської спокуси, тяжко захворів. Після одужання прийняв на себе подвиг юродства. Мощі – у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври. Його житіє міститься у «Києво-Печерському патериці» («Слово про Ісака монаха, якого облеслив диявол»).

Всеволод Ярославич (у хрещенні – Андрій, 1030-1093) – князь Київський (1076-1077, 1078-093). Один із засновників «Правди Ярославичів» (1072). Князь-поліглот, володів п’ятьма мовами: шведською (мова матері), грецькою (мова дружини), англійською (мова невістки, Гіти Саксонської), половецькою. Заснував Видубицький монастир (Київ, 1070), що став сімейним монастирем роду Всеволода та його сина Владимира Мономаха. Про його погребіння згадано у графіті в Соборі Святої Софії.

Григорій Чудотворець (Печерський,?-1093) – преподобномученик, святий, чернець Києво-Печерського монастиря. Пострижений Феодосієм Печерським (1064). Великий книголюб, зібрав чималу бібліотеку, яку згодом продав і роздав гроші бідним. Мощі спочивають у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври.

Ігумен Стефан (?-1094) – святий, єпископ, ігумен Києво-Печерського монастиря. Засновник Кловського монастиря в Києві (остання чверть ХІ ст.). Служив пастві у Володимиро-Волинському. Найперший святий прославлений на Волині.

Агапіт Печерський (?-1095) – преподобний, чернець Києво-Печерського монастиря, відомий як цілитель важких захворювань. Лікував за допомогою зілля, яке сам готував, та молитов. Вилікував Володимира Мономаха. Був прозваний «безмідником», оскільки не брав за лікування платні. Мощі спочивають у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври. День пам’яті – 14 червня.

Євстратій Постник (?-1097) – святий, преподобномученик, чернець Києво-Печерського монастиря. Походив із знатної родини. Роздавши своє майно, вступив ченцем до обителі. Під час нападу на Печерський монастир половців 1096 р. потрапив у полон і був проданий іудею до Корсуня. За опір своєму поневолювачу, непохитність у вірі і проповідь мучеництва серед інших бранців, був розп’ятий на хресті на Великдень 1097 р. Висячи на хресті, мученик залишався живим ще 15 днів. Перед кончиною передрік близьку загибель свого мучителя-іудея, що незабаром і сталося. Тіло чернця кинули в море, але вода перенесла його через пороги і донесла до самого Печерського монастиря. Мощі спочивають у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври.

Василь і Феодор Печерські (?-1098) – преподобномученики, святі. День Незалежності України випав на день їх пам’яті (24 серпня). Два ченця були з’єднані між собою тісною дружбою. Феодор, який роздав свій багатий маєток, згодом спокушуваний дияволом, почав жаліти про це. Василь своїми молитвами та настановами визволив його від пристрасті сріблолюбства.

Яків (Іаков) Чорноризець (?-?) – чернець Києво-Печерського монастиря. За припущеннями дослідників був автором праць: «Сказание о святых страстотерпцах Борисе и Глебе», «Житие блаженного кн. Владимира», «Память и похвала русскому кн. Владимиру, како крестися Владимир и дети своя крести и всю землю Русскую от конца и до конца, и како крестися бабка Владимира Ольга, преже Владимира», «Послание к Божию слузе Дмитрию».

Никон Сухий (?-~1101) – святий, преподобний, постриженик Києво-Печерського монастиря. Під час нападу половців 1096 р. на Київ був взятий у полон. Не отримавши за нього викупу, половці стали мучити його, пекти на вогні, різати ножами; він стік кров’ю і похудав, від чого і отримав назву «Сухого». Повернений з полону, в якому пробув 3 роки. Мощі спочивають у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври.

Єфрем II Переяславський (?-1105) – святий, єпископ Переяслава, митрополит Київський та всіє Русі (1091-1097), другий митрополит слов’янського походження. Фундатор лікарняної справи на Русі. Першим розробив монастирський статут, виходячи з положень якого будував громадські лазні, безкоштовні лікарні для бідних і мандрівників, стаціонарні відділення для важкохворих. У 1091 р. наказав будувати при церквах лікарні.

Ганна Всеволодівна (Янка, 1046/1067-1110) – донька Великого князя Всеволода Ярославича. Стала першою настоятельницею жіночого монастиря заснованого її батьком при церкві Св. Андрія. Заснувала при монастирі школу для дівчат, де навчали грамоті, співу і шитву.

Святополк II Ізяславич (у хрещенні Михаїл, 1050-1113) – Великий князь Київський (1093-1113). За його правління, на честь покровителя Києва – архангела Михаїла, збудовано Михайлівський Золотоверхий собор (1108-1113) – вважається першим храмом з позолоченим верхом, перлину архітектури ХІІ ст. (у 1934-1936 рр. собор знесений, а фрески, мозаїки перевезені до музеїв РРФСР; у 1998 р. собор відкрито; у 2001-2004 рр. фрески повернено).

Аліпій ( Алімпій, Олімпій ) Печерський (~1050-1114) – преподобний, чернець Києво-Печерського монастиря, живописець, мозаїст, один з авторів «Києво-Печерського патерика». До нашого часу збереглася ікона Богоматір Свенська-Печерська, яка з 1288 р. була головною святинею Успенського Свенського монастиря Брянська, а після його знищення 1927 р. зберігається у Державній Третьяковській галереї (Москва). Існує також думка, що Ярославська Оранта, або Велика Панагія, знайдена 1919 р. у Спаському монастирі Ярославля, також може бути твором Аліпія, яка зберігається в Третьяковці. Його життєпис в «Слове о первом русском иконописце Алимпие» («Києво-Печерський патерик»). Похований у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври.

Нестор Літописець (~1056-~1114) – преподобний, літописець, письменник-агіограф, з 1073 р. чернець Києво-Печерського монастиря. Автор «Жития святых благоверных князей страстотерпцев Бориса и Глеба» і «Житіє преподобного отьца нашого Феодосія, ігумена Печерьскаго». Автор першої редакції «Повісті минулих літ» (1113). У церковному календарі день вшанування його пам’яті – 9 листопада (цього дня в Україні, починаючи з 1997 р., відзначають День української писемності та мови). Похований у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври. Житіє Нестора в «Києво-Печерському патерику» (1661).

Ісая Чудотворець (Печерський,?-1115) – святий, преподобний, чернець Києво-Печерського монастиря. Біографічні дані невідомі. Мощі спочивають у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври.

Марко Печерник (Гробокопач,?-?) – святий, чернець Києво-Печерського монастиря, преподобний. Копав для померлої братії могили в печерах. Не брав грошей за свою роботу, а якщо й одержував щось, то роздавав усе бідним. Похований у викопаній ним самим печерній могилі. Мощі спочивають у Ближніх печерахКиєво-Печерської лаври. Його життя і чернечий подвиг одержали відображення в монументальних розписах лаврських храмів.

Сильвестр (?-1123) – церковний діяч, літописець, ігумен Михайлівського Видубицького монастиря (Київ), з 1118 р. єпископ Переяславський. Автор другої редакції «Повісті минулих літ», яку переробив і доповнив подіями 1113-1116 рр.

Володимир ІІ (Мономах, у хрещенні – Василь, 1053-1125) – Великий князь Київський (1113-1125). Автор «Статуту Володимира Мономаха» (~1113) та «Повчання дітям» (~1109) – першої в давній літературі спроби життєписної розповіді. Єдиний із князів, який залишив на стінах Софії Київської два графіті: «Господи, поможи рабу своєму Василеві, грішному, поможи йому, Господи» та «Господи,поможи рабу своєму Володимиру на многії літа і дай прощення гріха на день судний».

Мстислав IІ (Великий, у хрещені – Федір, 1076-1132) – Великий князь Київський (1125-1132), святий. Засновник храму на честь Благовіщеня Пресвятої Богородиці в Новгороді (1099, для якого було написано «Мстиславове Євангеліє» (~1117)); церкви Святителя Миколая в Новгороді (1114); церкви Святого Феодора, на честь свого покровителя Феодора Тирона (Київ, 1128, з 1146 – монастир, зруйновано 1240); Церкви Успіння Богородиці Пирогощої (Київ, 1131, зруйнована 1935, відроджена 1998). Похований у Федорівській церкві – усипальниці нащадків Мстислава.

Всеволод II Ольгович (у хрещенні – Кирило,?-1146) – князь Сіверський (1115-1127), Чернігівський (1127-1139), Великий князь Київський (1139-1146). Засновник церкви Св. Кирила та Атанасії Олександрійських (1139) – заміська резиденція і родова усипальниця династії Ольговичів, пам’ятка архітектури та монументального малярства, де 1194 р. було поховано Київського князя Святослава Всеволодовича – героя давньоруської поеми «Слово о полку Ігоревім» (1187).

Климент Смолятич (?-~1164) – митрополит Київський та всієї Руси (1147-1155), третій митрополит слов’янського походження. Автор релігійно-філософських творів: «Послание, написано Климентом, митрополитом рускым, Фоме прозвитеру, истолковано Афонасием мнихом» та ін.

Євпраксія Мстиславівна (Зоя, Добродія, 1108-1172 ) – онучка Володимира Мономаха. Вивчила народну медицину, лікувала хворих (звідси ім’я «Добродія»). Автор наукового трактату «Мазі» – першої на Русі медичної праці (примірник зберігається у флорентійській бібліотеці Лоренцо Медічі). В основу трактату покладено дані тогочасних наукових рукописів і власні спостереження. У трактаті немає рекомендацій, пов’язаних з поширеними в медичній практиці ХІІ ст. марновірствами і забобонами.

Єфросинія Полоцька (Предслава, ~1105-1173) – княжна Полоцька, у п’ятому поколінні правнучка Володимира Великого, преподобна, черниця, ігумена Спасо-Преображенського жіночого монастиря, засновниця Богородицького монастиря. Основним джерелом свідчень про її життя є агіографічна повість – «Повість житія і представлення святої і блаженної і преподобної Єфросинії, ігуменії монастирів Святого Спаса і Пречистої Його Матері, що в місті Полоцьку».

Кирило Турівський (~1130-~1182) – чернець, єпископ Турівський, мислитель, проповідник (збереглося близько 10 проповідей), автор багатьох повчань («Притча про душу і тіло», «Повість про білоризця і монашество», «Сказання про чорноризький чин» та ін.), урочистих Слів і молитовних текстів (близько 30).

Ярослав (Осмомисл, що має вісім смислів, тобто розумний, мудрий, ~1135-1187) – князь Галицький (1153-1187). Розбудував і укріпив багато галицьких міст, у 1153-1157 рр. збудував Успенський собор у Галичі. Заснував мережу шкіл.

Петро Милоніг (?-?) – будівничий, архітектор, перший відомий руський зодчий, засновник гродненської школи зодчества. Спорудив кам’яну підпірну стіну біля Михайлівського Видубицького монастиря (Київ, 1199-1200). Збудував собор Дванадцяти апостолів у Білгороді під Києвом (1197), церкву Св. Василія (Київ, 1197), П’ятницьку церкву (Чернігів).

Мойсей Видубицький (?-?) – літописець, ігумен Михайлівського Видубицького монастиря (Київ). Автор третьої редакції «Повісті минулих літ», яку продовжив до 1200 р. Автор схвального «Слові ігумена Мойсея про побудову стіни у Видубичах» (1198).

Роман Мстиславич (у хрещенні Борис, ~1152-1205) – правитель Галицько-Волинського князівства (1199-1205), Великий князь Київський (1201, 1204). Заснував церкву Св. Пантелеймона (Галич, 1194) – найстаріший мурований храм Галичини, що зберігається до сьогодні.

Симон (?-1226) – святитель, чернець Києво-Печерського монастиря, ігумен Різдвяного монастиря (Володимир-на-Клязьмі), єпископ Володимирський (1215-1226). Автор оповідань про життя печерських отців в 1078-1110 рр., що стали основою «Києво-Печерського патерика», який був пізніше поповнений оповіданнями про життя печерських отців іншими авторами. Автор «Слова про створення церкви Печерської». Мощі спочивають у Ближніх печерахКиєво-Печерської лаври.

Данило Галицький (1201-1264) – правитель Галицько-Волинського князівства. За його часів побудовані міста Кременець (1227), Холм (1237), Львів (1256); відновлені – Данилів, Стіжок, Дорогочин. Заснував у Галичі церковну митрополію (1246), що перебрала на себе функції загальноруської (митрополит – печатник Кирило). Фундатор церков у Холмі: Св. Богородиці, Св. Іоанна Златоуста, Св. Трійці та ін.

Тимофій (Премудрий книжник,?-?) – літописець Галицько-Волинського князівства. Вів літературні записи тогочасних історичних подій, що лягли в основу «Галицько-Волинського літопису». Ймовірно, що він міг бути автором «Слова о полку Ігоревім».

Митуса (?-?) – придворний співець часів Данила Галицького. Найімовірніше, був придворним поетом, який виконував власні вірші речитативом під акомпанемент арфи або лютні, так само, як відомі західноєвропейські трубадури. М. Костомаров присвятив йому баладу «Співець Митуса».

Авдій (Хитрець,?-?) – скульптор-різьбяр, перший майстер скульптури, ім’я якого знає історія українського мистецтва. Прикрасив кам’яною різьбою, пофарбованою і позолоченою, західні і північні фасади церкви Св. Іоанна Златоуста (Холм), над порталами виконав скульптури Спаса та Іоанна Златоуста. Шиферним рельєфом зобразив Св. Дмитрія (зберігається в Кам’янець-Подільському музеї). В Успенському соборі (Галич) зобразив дракона, із пащі якого виростає пишна гілка. Прикрасив рельєфами церкву Св. Пантелеймона (Галич).

Лаврентій (?-?) – чернець, ігумен, літописець. Автор «Початкового літопису» (1377), який від його імені отримав назву «Лаврентіївский літопис» – найдавніший зі списків давньоруського літописання, що дійшов до наших днів. Текст починається з «Повістю минулих літ» (четверта редакція) і доводиться до 1305 р. До списку включено також «Повчання дітям» Володимира Мономаха.

Дмитро Любарт (Гедимінович, 1300-~1384) – правитель Галицько-Волинського князівства (1340-1349). Збудував так званий Замок Любарта або Луцький замок (верхній замок Луцька) – один з найбільших, найдавніших і найкраще збережених в Україні замків.

Дорінг (?-~1384) – львівський будівничий. Споруджував Вірменський собор (1356-1363) і мурований Собор Св. Юра (1363-1384, попередник нинішнього барокового).