Лекции.Орг


Поиск:




Amp; Методичні рекомендації




При розгляді першого питання слід звернути увагу на те, що існує ідея свободи, яка в різні історичні часи висвітлювалася в працях видатних юристів та філософів, чиї праці та ідеї згодом були покладені в основу буржуазних революційних подій, в результаті яких приймалися епохальні документи, якими закріплювалися права людини і громадянина, механізми їх охорони та захисту.

Розкриваючи питання нормативних джерел права особи на свободу, слід розкрити зміст і значення історичних джерел (Закони Хамурапі, Закони Ману, Закони ХІІ Таблиць, Велику Хартію Вольностей 1215р., Петицію про право 1628 р., Акт про краще забезпечення свободи підданих і про попередження ув’язнень за морями (Habeas corpus act від 26.05.1679 р.), Білль про права 13.02.1689 р., Білль про права 1789-1791 рр. (перші десять поправок до Конституції США), Декларацію прав людини і громадянина 26.08.1789 р.), та джерел сучасності (Загальна декларація прав людини ООН, 10.12 1948 р., Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Рада Європи, 04.11.1950 р.), Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року ООН; Європейська соціальна хартія (Страсбург, 3 травня 1996 року), Хартія основних прав Європейсього Союзу (Ніцца, 7 грудня 2000 р.).

Розкриваючи друге питання, слід розпочати з античного періоду, періоду Відроджен­ня, Реформації і Просвіти, ідей свободи в Новий час. ДЖане питання спрямоване на усвідомлення розвитку та становлення ідеї свободи людини, яка розумілася як індивідуальна свобода в межах, які допускалися правлячою елітою.

На підставі аналізу праць буддистів в Індії, Конфуція, Мо-цзи, Платона, Арістотеля, Марка Тулія Цицерона, Ніколо Макіавелі, мартіна Лютера, Томаса Мора, Томазо Кампанелла, Г.Гроція, Б. Спінози, Томаса Гоббса, Джона Локка, Шарля Луї де Монтеск’є, Жана Жака Руссо, Імануїла Канта, Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля «Філософія права», Григорія Сковороди, Івана Мазепи, Ф. Прокоповича, М. Костомарова, Т.Г. Шевченка, Михайла Петровича Драгоманова, І. Франка, Л. Українки, К. Маркса, Ф. Енгельса, М. Грушевського, праць сучасних науковців, зокрема, П.М. Рабіновича, М.І. Хавронюка, А.Ю. Олійника, А.М. Колодія та ін., виробити розуміння трансформації у формуванні та нормативному закріпленні їх поглядів та більш чітке усвідомлення ступеню свободи особи, її нормативне закріплення, охорону та забезпечення реалізації.

Магістри повинні орієнтуватися в «поколіннях прав людини»[3], класифікація яких є умовною.

Перше покоління прав людини (XVII – XVIII століття). Закріплюються громадянські та політичні права. Дана категорія відображає стан взаємодії рівня держава-людина, направлена на обмеження свавілля публічної влади.

Громадянські права забезпечують мінімальні гарантії фізичної й духовної недоторканості й визнають за особистістю моральну свободу, в т.ч. право на рівність і свободу, свободу віросповідання та вираження думки, право не зазнавати катувань та не бути вбитим, свобода від свавільного арешту й затримання, презумпцію невинуватості, поки вина не доведена судом, право на оскарження.

Друге покоління прав людини (1948 р. – кінець 80-х років ХХ століття).

Приймаються міжнародні акти щодо економічних, соціальних, культурних прав людини. На державу покладається функція забезпечення реалізації зазначених прав людини.

Соціально-економічні права – право на працю і відпочинок, на рівень життя, необхідний для підтримання здоров’я та добробуту, на житло, соціальне забезпечення, медичну допомогу).

Соціальні, економічні й культурні права викладені в Міжнародному пакті про економічні, соціальні й культурні права, а також у Європейській соціальній хартії.

Третє покоління прав людини (90-і рр. – кінець ХХ століття).

Право на розвиток, мир, безпечне навколишнє середовище, спільне використання загальної спадщини людства, право на інформацію та право на гуманітарну допомогу.

Африканська Хартія прав людини і народів визнає всі з перелічених прав третього покоління (ст. 22-24). Віденська Декларація і Програма Дій, ухвалені Третьою Міжнародною Конференцією з прав людини 25 червня 1993 року, підтверджують право на розвиток як універсальне і невід’ємне право і складову частину фундаментальних прав людини.

Четверте покоління прав людини – знаходиться в процесі формування.

До нього належать, але не виключно: право на зміну статі, трансплантація органів, клонування, використання віртуальної реальності, одностатеві шлюби, евтаназія.

Зосереджуючи увагу на підготовці до третього питання «Міжнародна охорона прав і свобод людини і громадянина», варто опрацювати зміст Загальної декларації прав людини ООН, 10.12 1948 р., Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рада Європи, 04.11.1950 р.), Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, ООН; Європейської соціальної хартії (Страсбург, 3 травня 1996 року), Хартії основних прав Європейсього Союзу (Ніцца, 7 грудня 2000 р.).

Також варто зрозуміти зміст історичних передумов прийняття зазначених актів, зокрема, осмислення результатів Нюрнберзького процесу, їх вплив на передумови прийняття Загальної декларації прав людини ООН, 10.12 1948 р.

Розкриваючи зміст четвертого питання «Поняття конституційних прав і свобод особи», варто опрацювати п. 1.3 Монографії А.Ю. Олійника «Конституційно-правовий механізм забезпечення основних свобод людини і громадянина в Україні: Монографія»[4]. Він зазначає, що конституційні особисті свободи – це закріплені Конституцією та законами України можливості людини і громадянина від зобов’язань виконувати явно злочинний наказ чи розпорядження, не бути двічі притягнутим до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, підданим кримінальному покаранню, доки провину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду та мати особисту свободу від самовикриття та викориття близьких родичів.

В той же час магістри повинні знати класифікацію та зміст всіх конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, природні, соціальні, економічні та політичні та культурні права.

Права і свободи людини - це сукупність природних і невідчужуваних прав і свобод, які належать людині від народження і не залежать від її громадянства. Права і свободи ототожнюються з особистими, або громадянськими, правами і свободами. Основні: право на життя, право на свободу, на фізичну цілісність і недоторканність, право на повагу до своєї гідності, право на недоторканність житла, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на захист від втручання в особисте і сімейне життя; право на свободу пересування, вільний вибір місця проживання; право на свободу думки і висловлювань, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; право на свободу світогляду і віросповідання та ін.

Розкриваючи п’яте питання, магістри повинні з’ясувати зміст конституційних прав і свобод особи, який закріплено нормативно в Контситуції України. Тлумачення окремих положень дане Конституційним Судом України, тож варто вивчити відповідні рішення суду, зокрема:- Рішення у справі № 1-10/2012 від 12 квітня 2012 року у справі за конституційним зверненням громадянина Трояна Антона Павловича щодо офіційного тлумачення положень статті 24 Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу)[5], - рішення у справі № 1-9/2012 від 20 січня 2012 року за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України[6], - Рішення Конституційного Суду України у справі № 1-25/99 від 6 липня 1999 року за конституційними поданнями 49 народних депутатів України і виконавчого комітету Вінницької міської ради щодо офіційного тлумачення положень статей 38, 78 Конституції України, статей 1, 10, 12, частини другої статті 49 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про сумісництво посад народного депутата України і міського голови)[7],- Рішення Конституційного Суду України у справі № 1-30/2001 від 19 квітня 2001 року за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 39 Конституції України про завчасне сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій (справа щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання)[8],- Рішення Конституційного Суду України у справі № 1-13/2002 від 29 травня 2002 року за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 49 Конституції України "у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно" (справа про безоплатну медичну допомогу)[9],- Рішення Конституційного Суду України у справі № 1-4/2004 від 4 березня 2004 року за конституційним поданням 50 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини третьої статті 53 Конституції України "держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах" (справа про доступність і безоплатність освіти)[10], - Рішення Конституційного Суду України у справах № 18/1203-97, № 18/1205-97 (та ін.) від 25 грудня 1997 року за конституційним зверненням громадян Проценко Раїси Миколаївни, Ярошенко Поліни Петрівни та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води)[11],- у справі № 1-29/2011 від 14 грудня 2011 року за конституційним зверненням громадянина Осетрова Сергія Володимировича щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в аспекті статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини)[12],- рішення у справі № 1-23/2009 від 30 вересня 2009 року за конституційним зверненням громадянина Голованя Ігоря Володимировича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу)[13], - рішення у справі № 1-31/2011 від 20 жовтня 2011 року за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України[14].Даючи відповідь на шосте питання «Механізм забезпечення конституційних прав і свобод особи» слухачі магістратури повинні звернути увагу на наступному.

Важливе значення для реалізації конституційних свобод має механізм їх забезпечення. Слід розрізняти механізм правового регулювання, механізм ре­алізації суб'єктивних прав і свобод, механізм реалізації конституційних свобод, механізм забезпечення реалізації конституційних свобод. Механізм правового регулювання нас цікавить як система елементів, за допомогою яких здійсню­ється правове регулювання конституційних свобод. Розрізняють дію права і реалізацію права. При дії об'єктивного права в суспільстві задіяні усі форми правового впливу (соціальний, інформаційний, психологічний, юридичний). У процесі його реалізації втілюються в життя заборонні, зобов'язуючі та уповно­важуючі норми, здійснюється регулятивна і охоронна функції та такі юридичні форми реалізації як: додержання, виконання, використання і застосування. При реалізації суб'єктивного права чи свободи здійснюються уповноважуючі норми. Сам суб'єкт вирішує задіювати йому механізм реалізації свого права чи ні.

Важлива роль у механізмі забезпечення конституційних свобод і недотор­канності людини та громадянина в Україні належить нормативно-правовому забезпеченню.

Забезпечення адекватного механізму реалізації та захисту прав людини пов’язане тісним чином з чинниками громадянського суспільства, яке має законні підстави впливу на владу.

Приміром є події «Майдану» 2013 року. Мало місце незаконне застосування сили «Беркутом» 1 грудня, - демонстративне і зухвале побиття демонстрантів без будь-яких законних підстав. Дії окремих бійців «Беркуту» кваліфікуються як катування. Але міліція зазвичай катує людей таємно, і тих, кого вважає злочинцями. А тут публічне жахливе і жорстоке побиття людей із застосуванням катувань, і цей злочин побачив весь світ.

Наразі немає відповіді на запитання, хто дав злочинний наказ, хто буде притягнутий до відповідальності, чому бійці «Беркута» застосовували катування. Режим, який дозволяє собі так діяти, – приречений, що і підтвердили наступні події.

16 січня 2013 року, порушуючи усі регламентні норми парламентської процедури законопроектної діяльності депутатська більшість ухвалила низку законів, які брутально порушували конституційні гарантії майже всіх фундаментальних прав і свобод. Їх назвали «закони про диктатуру». Це був своєрідний комплекс заходів швидкого реагування на протестні настрої й дії українців. При цьому ініціатори прийнятих актів прийняли за аксіоми такі міркування:

1. Протест проти загальної діяльності й окремих конкретних дій влади є тотожним антидержавній діяльності й екстремізму.

2. Масові протестні волевиявлення громадян є негативним явищем, якому слід максимально запобігати і жорстко присікати.

3. Масові протестні дії громадян є поживним середовищем для порушень громадського порядку, і їх учасників слід апріорі розглядати як потенційних правопорушників.

4. Право на необхідну оборону не поширюється на захист від протиправних дій співробітників силових структур.

5. Інститути громадянського суспільства (ЗМІ, соціальні мережі, неурядові організації, громадські активісти тощо) потенційно можуть сприяти розвитку екстремізму в суспільстві, а тому мають бути об’єктом жорсткого стеження правоохоронних органів.

Усі зазначені «базові підвалини» є відображенням тоталітарної свідомості і несумісні з сучасними уявленнями про демократичну конституційну державу. Вони створили законодавчу базу для масових політичних репресій і виключали можливість мирного діалогу суспільства з державою. Ці закони фактично унеможливили будь-які форми мирного протесту, інакодумства і фактично мали знищити громадянське суспільство. До того ж депутатська більшість видала індульгенцію правоохоронцям, що вчиняли злочини проти мирних демонстрантів. Після цього влада остаточно втратила легітимність. Усе це показало народу, що влада не сприймає жодних аргументів, окрім сили. І така влада неминуче отримує силовий опір громадян.

28 січня «закони про диктатуру» були скасовані, уряд відправлений у відставку, проте звільнення заарештованих обіцяне тільки після звільнення адміністративних будівель по всій країні і розблокування вулиць в центрі Києва. Проте влада продовжувала політичні репресії, і звільняючи одних заарештованих, одночасно затримувала інших.

Приймаючи 16 січня «закони про диктатуру», нардепи одночасно внесли зміни до Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» № 731-VII від 19 грудня 2013 року, які передбачали, зокрема, звільнення від відповідальності державних службовців за окремі злочини, пов’язані з масовими акціями протесту, які розпочалися 21 листопада 2013 року, і закриття відповідних кримінальних проваджень. 28 січня цей закон не скасовували, хоча він у зміненому вигляді тепер вже вочевидь поширювався на правоохоронців, які незаконно застосували силу, до того ж, надмірну, й брутально били людей і, зокрема, журналістів.

12 лютого прокуратура Києва повідомила, що на підставі цього закону судами закриті справи проти Олександра Попова, Володимира Сівковича та інших підозрюваних (обвинувачених) щодо побиття 30 листопада, 1 грудня та 11 грудня. В.о. міністра внутрішніх справ В. Захарченко заявив, що ці кримінальні справи закриті у зв’язку з відсутністю складу злочину. Загалом звільнена від відповідальності 21 особа. У тих випадках, коли у провадженнях не було встановлено підозрюваних, рішення про закриття 35 таких проваджень приймалися органами прокуратури.

Таким чином, держава виправдала жорстоке незаконне насильство і легітимізувала подальші насильницькі дії з боку правоохоронців. Безкарність породжує вседозволеність і призводить до ескалації насильства.

18-21 лютого 2013 року знову тривало силове протистояння, в якому режим був переможений. Це протистояння забрало більше 100 людей, які загинули в центрі столиці від куль снайперів та «Беркуту». Загинули також декілька десятків правоохоронців. Президент Янукович та його оточення втекли з України. 22 лютого в Україні з’явилася нова влада і почався новий етап її історії.

Ці події свідчать, що Український народ явочним порядком здійснив своє природне, ніде в українському законодавстві не сформульоване, право на повстання проти політичного режиму, який узурпував владу, використовував її виключно для власного збагачення, репресуючи усіх своїх опонентів, грубо порушуючи права людини та основоположні свободи. Українці в черговий раз продемонстрували, що для багатьох з них свобода, справедливість, честь і гідність важать більше, ніж власне життя [15].

Сьоме питання охорона та захист прав особи запропоновано для вивчення з метою розмежування даних категорій та вивчення механізмів охорони та захисту прав і свобод людини і громадянина.В лаконічній формі під охороною розуміють закріпленість в правових джерелах (нормативно-правових актах) прав і свобод людини і громадянина, встановлення механізму їх захисту. Під захистом розуміють діяльність по відновленню порушеного права. Остання, як правило, передбачає діяльність державних органів (правоохоронних, в т.ч. судів).

 

¨ Основні терміни і поняття

Права, свободи, захист, охорона, свобода, обмеження права, реалізація права, нормативно-правовий акт, злочин, правопорушення, людина, громадянин, Конституція, закон, механізм правового регулювання, відповідальність, життя, здоров’я, недоторканість

Тематика рефератів

1. Теоретико-методологічні основи права особи на свободу.

2. Нормативно-правове забезпечення конституційних свобод людини і громадянина в Україні.

3. Конституційні органи та суб'єкти громадянського суспільства в механізмі забезпечення основних свобод людини і громадянина в Україні.

4. Верховна Рада України (парламент) в механізмі забезпечення основних свобод людини і громадянина.

5. Охорона прав людини за міжнародним правом.

6. Міжнародні організації з захисту прав людини.

7. Роль омбудсмена в захисті прав людини.

8. Проблемні питання правового захисту прав людини в діяльності органів внутрішніх справ.

9. Судова влада в механізмі захисту прав людини.

10. Практика захисту прав людини в європейських країнах.

11.

? Тестові завдання

1. Акти реагування Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини:

а) листи;

б) пропозиції;

в) подання;

г) скарги;

д) запити.

2. Яка кількість депутатів Верховної Ради України потрібна для звинувачення Президента України у скоєнні Державної зради або іншого злочину:

а) більшістю від конституційного складу;

б) 50% + 1 від конституційного складу;

в) 2/3 від конституційного складу;

г) меншістю від конституційного складу;

д) 1/3 від конституційного складу.

3. Відповідно до положень ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип:

а) гуманізму;

б) демократизму;

в) верховенства права;

г) верховенства закону;

д) детермінізму.

4. Охорона прав і свобод людини і громадянина:

а) діяльність держави по недопущенню порушень прав громадян в Україні;

б) діяльність громадських організацій по підтриманню правопорядку та стабільності суспільних відносин в державі;

в) діяльність судових та правоохоронних органів;

г) правова охорона, що полягає в належному правовому регулюванні суспільних відносин та гарантований захист порушеного права суб’єктів цих відносин з боку держави;

д) акти реагування центральних органів виконавчої влади.

5. Захист прав і свобод людини і громадянина:

а) діяльність держави по недопущенню порушень прав громадян в Україні;

б) система різних юридичних заходів з метою вберегти право від можливого порушення;

в) діяльність судових та правоохоронних органів;

г) правова охорона, що полягає в належному правовому регулюванні суспільних відносин та гарантований захист порушеного права суб’єктів цих відносин з боку держави;

д) діяльність, спрямована на відновлення порушеного чи оспорюваного права.

6. Відповідно до положень ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються:

а) судом;

б) президентом;

в) нотаріусом;

г) правоохоронними органами;

д) самостійно.

7. Відповідно до положень ст. 49 Конституції України охорона здоров’я в Україні:

а) оплатана;

б) безоплатна;

в) допускається надання платних послуг;

г) допускається надання платних послуг за договорами про надання медичних послуг;

д) базується на медичному страхуванні.

8. Право на свободу пересування включає:

а) свобода пересування;

б) вільний вибір місця проживання;

в) право вільно залишати територію України;

г) право вільно залишати територію України і приїздити на територію України, в тому числі тимчасово окуповану;

д) право безперешкодного проїзду на територію країн Європейського Союзу.

9. Права і свободи людини і громадянина, закріплені Конституцією:

а) гарантуються і не можуть бути скасовані;

б) не є вичерпними;

в) можуть бути обмежені спеціальним законами;

г) можуть бути обмежені судом;

д) не можуть бути обмежені законом чи судовим рішенням.

10. Відповідно до ст. 38 Конституції України до політичних прав віднесено:

а) право брати участь в управлінні державними справами;

б) право обирати і бути обраним до органів державної влади;

в) право на мітинги та демонстрації;

г) право на супротив свавіллю державної влади;

д) свобода зібрань, мітингів, демонстрацій.

11. Безпека особи полягає в:

а) можливості користуватися та реалізовувати своє право на власний розсуд;

б) непорушенні права людини і громадянина;

в) упорядкуванні суспільних відносин, за яких реалізація прав і свобод особою є безпечною;

г) відверненні загрози життю та здоров’ю особи;

д) недоторканності свобод особи та в забезпеченні їх реа­лізації у повному обсязі.

12. Захист прав людини в діяльності державних органів:

а) діяльність органів державної влади по недопущенню порушення прав і свобод особи;

б) діяльність особи, спрямована на охорону свого права;

в) діяльність, спрямована на захист від неправомірної поведінки чи дій державних органів;

г) діяльність державних органів, спрямована на відновлення порушеного чи оспорюваного права;

д) діяльність, спрямована на відновлення порушеного права.

13. Недоторканність житла:

а) заборона проникнення до житла особи без її згоди;

б) заборона проникнення до житла особи без її згоди, інакше як на підставі судового рішення;

в) заборона проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду;

г) заборона проникнення до житла чи до іншого володіння особи, яке особа вважає своїм житлом, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду;

д) право вільно володіти та користуватися належним особі житлом без обмеження даного права іншими особами.

14. Які засоби впливу на поведінку особи закріплено в нормах права:

а) заборони, дозволи, зобов’язання;

б) декларації, заклики;

в) моральні норми;

г) заборони, дозволи, зобов’язання, моральні норми;

д) заборони та дозволи.

15. Ознаки права:

а) вираження міри свободи, рівності та справедливості; системність; програмність; гарантованість; наступність; динамічність;

б) вираження міри свободи, рівності та справедливості; документальність, формальна визнаеність; системність; програмність; гарантованість; наступність; динамічність;

в) вираження свободи, рівності та справедливості; документальність, формальна визначеність; загальнообов’язковість; системність; програмність; гарантованість; наступність; динамічність;

г) вираження міри свободи, рівності та справедливості; нормативність; формальна визначеність; системність; вольовий характер; загальнообов’язковість; державна забезпеченість і гарантованість;

д) з об’єктивної точки зору – сукупність загальнообов’язкових формально визначених правових норм, які виражають міру свободи особи; з суб’єктивної – це міра дозволеної чи можливої поведінки конкретної особи.

Задачі з теми

Задача № 1

У справі «Байсаков та інші проти України» справу порушено за заявою (№ 54131/08), поданою проти України до Суду на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) чотирма громадянами Казахстану — п. Єсентаєм Дарібайовичем Байсаковим (перший заявник), п. Жумбаєм Дарібайовичем Байсаковим (другий заявник), п. Арманом Володимировичем Жекебаєвим (третій заявник) та п. Сергієм Леонідовичем Горбенком (четвертий заявник) 12 листопада 2008 року.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Заявники, 1962, 1960, 1971 та 1963 років народження відповідно, наразі мешкають у м. Києві.

Наприкінці 2002 року заявники виїхали з Казахстану, як стверджується, через політичне переслідування з боку органів влади. У 2005 року заявники прибули до України та залишаються на території цієї країни.

Чотирма окремими рішеннями від 28 березня 2006 року Державний комітет України у справах національностей і міграції задовольнив клопотання заявників про надання їм статусу біженців, визнавши існування законних підстав побоювання того, що заявники опиняться під загрозою політичного переслідування в Казахстані у зв’язку з їхньою діяльністю у 2001–2002 роках. Зокрема, Комітет зазначив, що у листопаді 2001 року кілька впливових політичних діячів і представників бізнесу в Казахстані сформували опозиційне об’єднання «Демократичний вибір Казахстану». Заявники брали участь у діяльності цього об’єднання головним чином шляхом надання фінансової та технічної підтримки, зокрема через телевізійну компанію, власниками якої були перший і другий заявники.

Четвертий заявник входив до складу керівного органу (політичної ради) цього об’єднання. Невдовзі після цього владні органи Казахстану заарештували лідерів об’єднання. Влада також порушила кримінальні страви проти заявників за різними пунктами обвинувачення, включаючи змову про вчинення вбивства, зловживання владою та шахрайство, анулювала ліцензію на мовлення телевізійної компанії заявників та заблокувала діяльність інших компаній заявників. З посиленням тиску з боку влади заявники залишили країну.

У вересні 2007 року, а також у квітні й травні 2008 року Генеральна прокуратура Казахстану надіслала чотири окремі запити про екстрадицію заявників у зв’язку з кримінальним переслідуванням через причетність до організованої злочинної діяльності та змову про вчинення вбивства (перший заявник, статті 28, 96 та 237 Кримінального кодексу Республіки Казахстан), ухиляння від сплати податків і легалізації (відмивання) грошових коштів (другий і третій заявники, статті 193 та 222 Кримінального кодексу) та зловживання владою (четвертий заявник, статті 307 та 308 Кримінального кодексу).

Листом від 25 травня 2009 року Перший заступник Генерального прокурора Республіки Казахстан надіслав заступнику Генерального прокурора України запевнення у тому, що відповідно до Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання, прийнятої 1984 року, за умови екстрадиції до Казахстану заявники не зазнають поганого поводження, що заявники отримають справедливий розгляд справ, а також за необхідністю їм буде надано належну медичну допомогу та лікування.

Уряд заявив, що отримав запевнення від Генеральної прокуратури України у тому, що ніякого рішення стосовно екстрадиції заявників не буде прийнято, доки Суд не розгляне цю справу. Уряд стверджував, що заявники не мають статусу жертв у даній справі через те, оскільки не було винесено рішення про їх екстрадицію. Уряд надалі заявив, що Генеральна прокуратура України надала запевнення у тому, що жодного рішення про екстрадицію не буде прийнято, доки Суд не розгляне цю справу.

Уряд також відзначив, що заявники отримали статус біженців, та доводив, що той факт, що питання законності рішення про надання їм статусу біженців ще розглядалося, не означав, що ці рішення не мали чинності.

Заявники наполягали, що вони можуть вважати себе жертвами у значення статті 35 Конвенції, оскільки провадження стосовно їх екстрадиції все ще тривало, а розгляд їх справи у Страсбурзькому суді у їх випадку був єдиною перешкодою їх екстрадиції до Казахстану.

Вони також заявили, що статус біженців насправді не є перешкодою для української влади у здійсненні їх видачі.

Стверджуючи це, заявники посилалися на справу «Кузнєцов проти України» («Kuznetsov v. Ukraine») № 35502/07, розгляд якої триває у Суді, в якій органи Прокуратури України з питань екстрадиції вислали особу з України, незважаючи на її статус біженця.

Заявники звернулися зі скаргою про те, що у разі їх екстрадиції вони наражатимуться на ризик зазнати катувань та нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження з боку казахських правоохоронних органів, що становитиме порушення статті 3 Конвенції, яка проголошує: «Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню».

Уряд заперечив цей аргумент[16].

Дайте правовий аналіз справи.

Задача № 2

17.03.2006р. позивач - Фонд державного майна України - звернувся до господарського суду міста Києва з вимогами до відповідачів - Промислово-фінансового консорціуму "Придніпров'я" та Акціонерного комерційного банку "Укрсоцбанк" і просить:

визнати за державою в особі Фонду державного майна України право власності на акції Відкритого акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" у кількості 151768991 штук, загальною номінальною вартістю 37942247,75грн., що становить п'ятдесят відсотків плюс одна акція статутного капіталу товариства, які на момент подання позову знаходяться на рахунку Промислово-фінансового консорціуму "Придніпров'я" в Акціонерному комерційному банку "Укрсоцбанк";

витребувати із незаконного володіння Промислово-фінансового консорціуму "Придніпров'я" акції Відкритого акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" у кількості 151768991 штук, загальною номінальною вартістю 37942247,75грн., що становить п'ятдесят відсотків плюс одна акція статутного капіталу товариства;

зобов'язати зберігача - Акціонерний комерційний банк "Укрсоцбанк" - списати з рахунку в цінних паперах Промислово-фінансового консорціуму "Придніпров'я" 75884495 штук простих іменних акцій номінальною вартістю 0,25грн. на загальну суму 18971123,75грн., що становить 25% статутного фонду Відкритого акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів", які були предметом договору купівлі-продажу №КПП-404 від 26.05.2003р., а також 75884496 штук простих іменних акцій номінальною вартістю 0,25грн. на загальну суму 18971124грн., що становить 25% плюс одна акція статутного фонду Відкритого акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів", які були предметом договору купівлі-продажу №КПП-415 від 15.08.2003р.;

зобов'язати зберігача - Акціонерний комерційний банк "Укрсоцбанк" - перерахувати на рахунок у цінних паперах №051369 Фонду державного майна України 75884495 штук простих іменних акцій номінальною вартістю 0,25грн. на загальну суму 18971123,75грн., що становить 25% статутного фонду Відкритого акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів", що були предметом договору купівлі-продажу №КПП-404 від 26.05.2003р., а також 75884496 штук простих іменних акцій номінальною вартістю 0,25грн. на загальну суму 18971124грн., що становить 25% плюс одна акція статутного фонду Відкритого акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів", що були предметом договору купівлі-продажу №КПП-415 від 15.08.2003р.

Позовні вимоги Фонд державного майна України обґрунтовує статтею 387 Цивільного кодексу України, що надає власнику майна право витребувати його від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Безпідставність володіння Промислово-фінансовим консорціумом "Придніпров'я" вказаним майном позивач обґрунтовує тим, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2005р. у справі №18/196 договори купівлі - продажу №КПП-404 від 26.05.2003р. та №КПП-415 від 15.08.2003р. (на підставі яких Промислово-фінансовий консорціум "Придніпров'я" придбав у держави в особі Фонду державного майна України спірне майно) були визнані недійсними та зобов'язано Промислово-фінансовий консорціум "Придніпров'я" повернути у власність держави в особі Фонду державного майна України вказаний пакет акцій Відкритого акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" (в цій частині постановою Вищого господарського суду України від 26.08.2005р. у справі №18/196 залишена в силі постанова Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2005р.).

Промислово-фінансовий консорціум "Придніпров'я" просить визнати право власності на пакет акцій Відкритого акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" у кількості 151768991 акцій номінальною вартістю 0,25грн. кожна, загальною номінальною вартістю 37942247,75грн., що становить п'ятдесят відсотків плюс одна акція (двадцять п’ять відсотків та двадцять п’ять відсотків плюс одна акція) статутного фонду Відкритого акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" за ним.

При перегляді судових рішень Вищий господарський Суд України прийняв Постанову, якою задовольнив вимоги Фонду держмайна України[17]. В той же час, ВГСУ зазначив, що «...застосування судами першої та апеляційної інстанцій статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини та рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 року по справі "Стретч проти Об'єднаного Королівства" безпідставне, оскільки в цій статті Протоколу йдеться про захист прав власності саме власника.

Дайте правовий аналіз справи.

Задача № 3

Справу порушено за заявою (№ 1727/04), поданою Олексієм Михайловичем Захаркіним проти України до Суду на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Заявник народився в 1979 році. У відповідний час він проживав у місті Калуш Івано-Франківської області.

Утримання заявника під вартою і заявлене погане поводження.

17 травня 2003 року близько 16.00 години, коли заявник рухався в автомобілі по дорозі з м. Івано-Франківськ до м. Калуш, його зупинила міліція на підставі інформації про те, що заявника раніше звинувачували у крадіжці, і що він міг бути причетним до нещодавніх пограбувань, скоєних у районі.

Під час обшуку автомобіля заявника міліціонери вилучили розвідний ключ, рукавички, два кишенькових ліхтарики і деякі інші речі. Крім того, вони начебто знайшли в автомобілі і в кишенях заявника невелику кількість коноплі.

За словами заявника, коноплі в нього не було ні при собі, ні в автомобілі.

Після обшуку міліціонери вирішили оформити арешт заявника за статтями 44 і 263 Кодексу про адміністративні правопорушення за незаконне зберігання наркотиків у невеликій кількості (адміністративне правопорушення). Тим часом вони направили вилучений розвідний ключ на експертизу, щоб з’ясувати, чи використовувався ключ для злому дверей нещодавно пограбованих помешкань.

Під час допиту заявник повідомив міліціонерам, що конопля не належить йому, і заявив, що її було підкинуто співробітниками міліції. У відповідь його начебто побили.

За словами заявника, його в наручниках підвісили до лома головою донизу і погрожували вбивством.

20 травня 2003 року, після того як експерт підтвердив, що розвідний ключ використовувався у низці пограбувань, міліціонери відвели заявника до слідчого, який о 1 годині ночі 21 травня 2003 року оформив затримання заявника у статусі підозрюваного у кримінальній справі за фактом по грабувань.

Під час допиту заявник відкинув звинувачення у пограбуваннях. У відповідь міліціонери начебто побили його. За словами заявника, його підвісили в наручниках до горизонтально закріпленого лома головою донизу. У цьому положенні його били по голові пластиковою пляшкою, наповненою водою, а по ступнях били дерев’яною палицею. На голову йому надягали заповнений рідиною протигаз, що не давало можливості дихати. Під час такого поводження з ним заявник кілька разів утрачав свідомість, а коли приходив до тями, його примушували зізнаватись у скоєнні злочинів. Зрештою, він підписав зізнання у скоєнні одного пограбування.

Згодом він підписав низку інших документів, які йому дали міліціонери.

Уночі 24 травня 2003 року заявник, все ще перебуваючи затриманим у відділку, попросив дозволу піти в туалет. Коли йому дали дозвіл, він порізав вени на лівій руці. Коли кровотечу помітили, заявника доставили в місцеву лікарню. Того самого дня йому надали необхідну медичну допомогу і звільнили.

Лікарі задокументували медичний огляд і лікування, проведені у зв’язку із зазначеним вище пораненням.

26 травня 2003 року медики оглянули заявника і видали медичний висновок. Згідно з листом Івано-Франківської обласної прокуратури (Обласна прокуратура) від 16 жовтня 2003 року, висновок підтверджує, що у заявника є три садна (на додаток до порізу на лівій руці) на правому плечі й руці, три синці на лівому плечі, три садна і вісім подряпин на лівій руці, а також два садна на правій нозі. Згідно з актом обвинувачення від 28 грудня 2007 року (див. також пункт 32 нижче), у кінці звіту, після опису зазначених вище тілесних ушкоджень, містився висновок, відповідно до якого ці ушкодження кваліфікуються як незначні, що могли бути завдані тупими твердими предметами (окрім порізу на лівій руці) приблизно за п’ять днів до обстеження.

29 травня 2003 року заявнику був поставлений діагноз «важкий депресивний розлад із суїцидальними нахилами».

21 липня 2003 року Івано-Франківська міська прокуратура відмовила у порушенні кримінальної справи на підставі тверджень заявника, пославшись на відсутність доказів злочину. Факт отримання заявником численних тілесних ушкоджень був зафіксований, але проігнорований без пояснень.

Заявник оскаржив відмову в Обласній прокуратурі, яка у ході перевірки оскаржуваного рішення також звернулась до Обласного управління внутрішніх справ, якому підпорядковуються відповідні місцеві відділи внутрішніх справ, із вимогою провести додаткове розслідування фактів, щодо яких надійшла скарга.

27 жовтня 2007 року Обласна прокуратура скасувала рішення від 21 липня 2003 року на підставі того, що обставини, за яких заявник отримав тілесні ушкодження, не були вивчені.

3 листопада 2003 року Обласна прокуратура розпочала розслідування стверджуваного незаконного затримання заявника і поганого поводження з ним.

15 грудня 2003 року заявник звернувся із клопотанням до Генеральної прокуратури, у якому стверджував, що Обласна прокуратура не могла провести неупереджене розслідування щодо міліціонерів, які працюють у тій самій області. Тому він звернувся з проханням передати справу в прокуратуру іншої області.

16 червня 2003 року заявник повторно надіслав своє прохання, оскільки на перше відповіді не отримав. Він заявив, що все ще детально пам’ятає події і може впізнати відповідних міліціонерів, але необхідних слідчих заходів не було вжито.

24 червня 2004 року міська прокуратура Калуша відмовила в порушенні кримінальної справи проти Ю. і В., двох міліціонерів, які, за твердженнями заявника, були причетними до злочинів.

26 липня 2004 року обласна прокуратура самостійно розглянула звернення заявника стосовно передачі розслідування справи до іншої прокуратури і відмовила у задоволенні цих прохань як безпідставних.

25 вересня 2004 року обласна прокуратура відмовила в порушенні кримінальної справи проти міліціонерів Ж., К., і Х. за відсутністю доказів їх причетності до стверджуваних злочинів. Заявник неодноразово вимагав надати копію рішення для його оскарження в суді, але безрезультатно[18].

Дайте правову оцінку справи.

 

Задача № 4

Громадянка Свистунова була наймачем 2 кімнатної квартири, яка перебувала у власності територіальної громади. Нею було подано заяву до відділу приватизації про приватизацію даної квартири. Через три дні вона померла.

Спадкоємці Свистунової звернулися до нотаріуса, однак їм було відмовлено у праві на спадщину на дану квартиру.

Вони звернулися з позовом до суду.

Дайте правову оцінку ситуації.

Вирішіть справу. Визначте сторони у справі. Яким має бути рішення суду?

Задача № 5

Громадянка України Юлія Т. має дитину віком 8 років. Батьком дитини є громадянин РФ Руслан Т.

01.09.2014 року Юлія Т. самостійно з дитиною переїздила з м. Севастополь до Запоріжжя. На тимчасовому прикордонному пункті пропуску с. Чонгар прикордонник РФ заборонив їй пересуватися разом з дитиною, оскільки необхідний дозвіл батька на виїзд з території РФ. 02.09.2014 р. після надання зазначених документів їй було надано дозвіл на пересування разом з дитиною.

13.09.2014 року, на тимчасовому прикордонному пункті пропуску с. Чонгар прикордонник України теж вимагав згоди батька на виїзд громадянки Юлії Т. разом з дитиною з території України.

Після аргументації громадянкою Юлією Т., що крим є територією України, хоч і тимчасово окупованої, виїзд було дозволено.

Дайте правову оцінку ситуаціям.

Дайте посилання на міжнародні, європейські акти, рішення Європейського суду з прав людини та національне законодавство.

Ñ Питання для самоконтролю

1. Розмежуйте поняття охорони та захисту прав людини.

2. Дайте визначення категорії свободи у філософії та праві.

3. Дайте ознаки «свободи» за національним законодавством та європейськими і міжнародними актами.

4. Передумови прийняття Загальної декларації прав людини 1948 р.?

5. Етапи становлення прав людини (покоління прав людини).

6. Яка юридична природа та значення Преамбули до Загальної декларації прав людини та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р.?

7. Який статус має Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. в Україні? Акти національного законодавства, які визначають статус Конвенції?

8. Місце норм міжнародного права з прав людини відповідно до Конституції України та Закону України «Про міжнародні договори України» від 22.12.1993р. та Закону України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 року?

9. Предмет навчального курсу Проблем правового захисту прав людини в діяльності державних органів.

10. Класифікація прав і свобод людини і громадянина.

 

Рекомендована література:

Основна [4; 4-9; 11]; додаткова [2-8].

 


Семінарське заняття № 2

Тема № 2





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2017-02-28; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 754 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

Большинство людей упускают появившуюся возможность, потому что она бывает одета в комбинезон и с виду напоминает работу © Томас Эдисон
==> читать все изречения...

1036 - | 850 -


© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.007 с.