Методи ціноутворення:
1. Розрахунок ціни за методом «середні витрати плюс прибуток» є найпростішим і широко застосовується в практиці. Згідно з ним ціна (Ц) визначається за формулою: Ц = СВ + П,
де СВ — середні витрати на виготовлення виробу (собівартість);
П — величина прибутку в ціні, яка встановлюється самим підприємством (організацією) або обмежується державою як граничний рівень рентабельності продукції (послуг).
2. Розрахунок ціни на підставі цільового (фіксованого} прибутку вважається різновидом методики визначення ціни на засаді середніх витрат. Особливість його полягає в тім, що ціну поставлено в жорстку залежність від загального розміру прибутку, який підприємство передбачає одержати від продажу певної кількості продукції. За умови прямолінійної динаміки залежних величин ціна встановлюється з використанням формули: Ц = Сзм.о + (Спост + Пзаг)/N., де Сзм о—змінні витрати на одиницю продукції (послуги); Спост-постійні витрати на цю продукцію (послугу) за певний період (квартал, рік); Пзаг-загальна сума прибутку, яку можна одержати від продажу продукції (наданої послуги) в натуральному вимірі.
3. Установлення ціни на засаді суб'єктивної цінності товару здійснюється з урахуванням потенційного (реально виявленого) попиту.
4. Метод ціноутворення «зарівнем поточних цію) («зарівнем конкуренції») полягає в тім, що ціну розглядають та встановлюють як функцію цін на аналогічну продукцію конкурентів. Залежно від особливостей продукції та типу ринку (монополія, олігополія) цей метод ціноутворення має різні модифікації (установлення ціни на рівні поточної ринкової ціни або трохи нижче за неї; установлення ціни на конкретний виріб з урахуванням цін на аналогічну продукцію та співвідношення параметрів цих виробів).
5. Установлення ціни на підставі результатів закритих торгів є різновидом методу «за рівнем поточних цін» і застосовується для одержання замовлення на виготовлення певної продукції (торг за вигідний контракт).
6. Метод ціноутворення «за рівнем попиту» передбачає встановлення ціни за допомогою пробного продажу товару в різних сегментах ринку. При цьому враховуються умови продажу, кон'юнктура ринку, супутні послуги. Унаслідок використання цього методу в різних місцях (сегментах) ринку на ті самі товари ціни можуть бути різними.
7. Метод установлення ціни за місцем походження товару полягає в тім, що товар передається транспортній організації за умови «франко-вагон»; після цього всі права на товар і відповідальність за нього переходять до покупця (замовника).
8. Метод установлення єдиної ціни із включенням у неї витрат на доставку означає відповідні дії підприємства (організації) для включення в ціну фіксованої суми транспортних витрат незалежно від віддаленості покупця (клієнта).
9. Застосування методу встановлення зональних цін полягає в тім, що підприємство (фірма) виокремлює кілька зон, у межах яких встановлюються єдині ціни залежно від рівня транспортних витрат.
10. Метод установлення ціни стосовно базисного пункту характеризується тим, що продавець (фірма) бере конкретний район (місто, область) за базисний і збирає з усіх замовників (клієнтів) транспортні витрати в сумі, яка дорівнює вартості поставки з цього району (міста, області) незалежно від того, звідки насправді здійснюється відвантаження товару.
11. Метод установлення ціни із прийняттям на себе витрат на поставку означає, що підприємство (організація) частково чи повністю бере на себе фактичні витрати на доставку товару покупцям (клієнтам) для стимулювання надходження замовлень.
12. Установлюючи ціни зі знижками, підприємство-продавець зменшує свою вихідну ціну з урахуванням дострокової оплати рахунків, закупівлі великого обсягу продукції або позасезонної її закупівлі тощо. Це дає змогу підприємству підтримувати стабільний рівень виробництва протягом року.
