Методи встановлення цін на продукцію підприємства.

Методи ціноутворення:

1. Розрахунок ціни за методом «середні витрати плюс при­буток» є найпростішим і широко застосовується в практиці. Згідно з ним ціна (Ц) визначається за формулою: Ц = СВ + П,

де СВ — середні витрати на виготовлення виробу (со­бівартість);

П — величина прибутку в ціні, яка встановлюється самим підприємством (організацією) або обмежується державою як граничний рівень рентабельності продукції (послуг).

2. Розрахунок ціни на підставі цільового (фіксованого} при­бутку вважається різновидом методики визначення ціни на за­саді середніх витрат. Особливість його полягає в тім, що ціну поставлено в жорстку залежність від загального розміру при­бутку, який підприємство передбачає одержати від продажу пев­ної кількості продукції. За умови прямолінійної динаміки залеж­них величин ціна встановлюється з використанням формули: Ц = Сзм.о + (Спост + Пзаг)/N., де С_{зм о}—змінні витрати на одиницю продукції (послуги); С_пост-постійні витрати на цю продукцію (послугу) за пев­ний період (квартал, рік); П_заг-загальна сума прибутку, яку можна одержати від про­дажу продукції (наданої послуги) в натуральному вимірі.

3. Установлення ціни на засаді суб'єктивної цінності товару здійснюється з урахуванням потенційного (реально виявле­ного) попиту.

4. Метод ціноутворення «зарівнем поточних цію) («зарівнем конкуренції») полягає в тім, що ціну розглядають та встанов­люють як функцію цін на аналогічну продукцію конкурентів. Залежно від особливостей продукції та типу ринку (монополія, олігополія) цей метод ціноутворення має різні модифікації (ус­тановлення ціни на рівні поточної ринкової ціни або трохи ниж­че за неї; установлення ціни на конкретний виріб з урахуван­ням цін на аналогічну продукцію та співвідношення параметрів цих виробів).

5. Установлення ціни на підставі результатів закритих торгів є різновидом методу «за рівнем поточних цін» і засто­совується для одержання замовлення на виготовлення певної продукції (торг за вигідний контракт).

6. Метод ціноутворення «за рівнем попиту» передбачає встановлення ціни за допомогою пробного продажу товару в різних сегментах ринку. При цьому враховуються умови про­дажу, кон'юнктура ринку, супутні послуги. Унаслідок викорис­тання цього методу в різних місцях (сегментах) ринку на ті самі товари ціни можуть бути різними.

7. Метод установлення ціни за місцем походження това­ру полягає в тім, що товар передається транспортній органі­зації за умови «франко-вагон»; після цього всі права на товар і відповідальність за нього переходять до покупця (замовника).

8. Метод установлення єдиної ціни із включенням у неї вит­рат на доставку означає відповідні дії підприємства (органі­зації) для включення в ціну фіксованої суми транспортних вит­рат незалежно від віддаленості покупця (клієнта).

9. Застосування методу встановлення зональних цін поля­гає в тім, що підприємство (фірма) виокремлює кілька зон, у ме­жах яких встановлюються єдині ціни залежно від рівня транспорт­них витрат.

10. Метод установлення ціни стосовно базисного пункту характеризується тим, що продавець (фірма) бере конкретний ра­йон (місто, область) за базисний і збирає з усіх замовників (клієнтів) транспортні витрати в сумі, яка дорівнює вартості по­ставки з цього району (міста, області) незалежно від того, звідки насправді здійснюється відвантаження товару.

11. Метод установлення ціни із прийняттям на себе вит­рат на поставку означає, що підприємство (організація) част­ково чи повністю бере на себе фактичні витрати на доставку товару покупцям (клієнтам) для стимулювання надходження замовлень.

12. Установлюючи ціни зі знижками, підприємство-продавець зменшує свою вихідну ціну з урахуванням дострокової оплати ра­хунків, закупівлі великого обсягу продукції або позасезонної її за­купівлі тощо. Це дає змогу підприємству підтримувати стабільний рівень виробництва протягом року.