Заробітна плата, її види, форми і системи

 

На кожному етапі розвитку суспільства формувались економічні вчення, які тою або іншою мірою стосувались питань заробітної плати.

Представники класичної політичної економії (В. Петті, П. Буагільбер) вважали, що заробітна плата – ціна праці працівника, що є мінімумом коштів для його існування та існування його родини. Таку точку зору поділяли і Д. Рікардо і Г. Мальтус. Взагалі в економічній науці сформувались два підходи до розуміння сутності заробітної плати:

1) заробітна плата як форма власності та ціни робочої сили (К. Маркс);

2) заробітна плата, як ціна праці (Ж.-Б. Сей, А. Маршалл, П. Самуельсон та ін.).

Робоча сила – сукупність фізичних, інтелектуальних, психологічних, духовних здібностей до найманої праці в процесі виробництва товарів та надання послуг.

У відповідності з першим підходом, в умовах ринкової економіки здатність людини до праці стає предметом купівлі-продажу, тобто товаром. Як відомо, будь-який товар, в тому числі і товар «робоча сила», має вартість і споживну вартість. Вартість робочої сили набуває форми вартості життєвих засобів працівника.

Споживну вартість товару «робоча сила» складає її здатність в процесі з’єднання із засобами виробництва, які їй не належать, створювати вартість знач­но більшу, ніж вартість, необхідну для її відтворення. У відповідності до погля­дів К. Маркса, капіталістична система господарювання базується на тому, що вартість робочої сили – величина менша від величини вартості продукту, створе­ного працівником у процесі праці. Ця різниця є додатковою вартістю, яка без­коштовно присвоюється підприємцем і складає неоплачену працю працівника.

Західна економічна наука повністю ігнорує проблему експлуатації, виходячи з того, що всі фактори виробництва (земля, капітал) беруть участь у створенні певного обсягу товарів і послуг. Оскільки їхня участь у ціні знов створеного продукту різна, то і їхня частка у виручці від реалізації – пропорційна їхній участі. Звідси висновок: ринок забезпечує справедливий розподіл прибутків, пропорційно до участі різних економічних ресурсів у виробленому товарі, наданій послузі. Ту різницю, яка в марксизмі характеризується як додаткова вартість, у немарксистській економічній науці визначають як нормальний прибуток на робочу силу (працю), яку привласнює власник капіталу, що купив на певний час право функціонального використання фактора «робоча сила». У відповідності з цим, найманий працівник продає власнику капіталу працю і отримує заробітну плату, яка і є ціною праці. Таким чином, у відповідності до другого підходу, заробітна плата виступає як сплата за працю, тобто, ціна праці.

В умовах ринкової економіки заробітна плата – це елемент ринку праці, що складається в результаті взаємодії попиту на працю та її пропозиції і виражає ринкову вартість використання найманої праці.

Заробітна плата – це плата, яку одержує власник робочої сили за свою працю, її якість і кількість, або ціна, що платить підприємець працівникові за використання його робочої сили.

Сутність заробітної плати найбільш повно проявляється у функціях, які вона виконує у процесі суспільного відтворення:

1. Відтворювальна функція заробітної плати: забезпечення працівників та членів їхніх сімей необхідними життєвими благами для відновлення робочої сили, для відтворення поколінь.

Реалізація цієї функції тісно пов’язана з особливостями державного регулювання заробітної плати, зі встановленням такого її мінімального розміру, який би забезпечував відтворення робочої сили, давав змогу працівникові утримувати сім’ю.

2. Стимулююча функція: встановлення залежності розміру заробітної плати від кількості й якості затраченої праці конкретного працівника, його трудового внеску в результати роботи підприємства. Ця залежність повинна бути такою, щоб заохочувати працюючих до постійного покращення кількісних і якісних результатів праці.

3. Регулююча функція: оптимізація розміщення робочої сили у регіонах, галузях, господарствах, підприємствах з урахуванням ринкової кон’юнктури.

В ринкових умовах вища заробітна плата на ефективніших робочих місцях стимулює перехід працівників з неефективних робочих місць.

4. Соціальна функція: відображає міру живої праці при розподілі фонду споживання між найманими працівниками і власниками засобів виробництва. Заробітна плата виступає індивідуальною часткою працівника в новоутворено­му прибутку у відповідності до його трудового внеску. Соціальне зна­чення цієї функції – соціальна справедливість при розподілі прибутку між найманими працівниками у відповідності з результатами їхнього трудового внеску.

5. Оптимізаційна функція: заробітна плата як складова собівартості продукції спричиняє мотивацію власника фірми до вдосконалення технічної бази виробництва, його раціоналізації, підвищення продуктивності праці.

Основні функції заробітної плати тісно пов’язані між собою. Надання переваг одній з них неминуче породжує кризові явища в економіці.

У сучасних умовах заробітна плата в Україні повною мірою не виконує жодну із зазначених функцій. Упродовж багатьох років заробітна плата в Україні підтримувалася на соціально низькому рівні.

Форми та системи заробітної плати – це механізм встановлення розміру заробітку в залежності від кількості та якості праці і її результатів.

В залежності від факторів, які беруться в основу нарахування заробітної плати всі її багаточисленні різновиди (системи) зводяться до двох основних форм: погодинної і відрядної.

При погодинній формі заробітної плати мірою праці виступає відпрацьований час, а заробіток працівнику нараховується згідно з його тарифною ставкою чи посадовим окладом за фактично відпрацьований час. На основі погодинної форми заробітної плати використовуються такі її різновиди (системи): погодинно-нормативна (оплата праці за відпрацьований час та при виконанні нормативів); погодинно-преміальна (оплата праці за відпрацьований час та додаткову виплату премій за економію витрат, досконаліші форми організації праці, тощо).

Погодинна форма заробітної плати може бути погодинною, потижневою, поденною, помісячною – в залежності від одиниці вимірювання (робоча година, день, тиждень, місяць).

Погодинна форма заробітної плати – це оплата праці в залежності від кваліфікації працівника, яка проводиться за годинними (денними) тарифними ставками, із застосуванням нормативних завдань, чи місячними окладами за фактично відпрацьований час.

Відрядна форма заробітної плати – оплата праці працівників, встановлена залежно від кількості виготовленої ними продукції, виконаної роботи чи наданих послуг визначеної якості і яку здійснюють за нормами і розцінками, встановленими згідно з розрядом виконаних робіт.

При цьому за кожну одиницю продукції встановлюється певний розмір оплати – відрядна розцінка.

При відрядній формі заробітної плати мірою праці є вироблена працівником продукція (або виконаний обсяг робіт), а розмір заробітку прямо пропорційно залежить від її кількості та якості, виходячи із встановленої відрядної одиниці.

Відрядна форма заробітної плати представлена у таких системах:

1) пряма відрядна – робітник за кожну одиницю виробу отримує оплату, рівну відрядній розцінці;

2) відрядно-преміальна система оплати праці стимулює виконання кількісних і якісних показників;

3) відрядно-прогресивна система заробітної плати передбачає прогресивне збільшення розцінок у залежності від виконання норм виробітку і використовується на роботах, від яких залежать результати цеху або підприємства, а також у тих випадках, коли необхідно збільшити випуск продукції без впровадження додаткового устаткування та без збільшення кількості робітників;

4) непряма відрядна: система заробітної плати використовується для допоміжних робітників або підсобників, зайнятих обслуговуванням основних робітників. Їх заробіток залежить від результатів праці робітників, яких вони обслуговують;

5) акордна система заробітної плати передбачає встановлення відрядної розцінки відразу на весь комплекс робіт, виходячи з діючих норм виробітку і відрядних розцінок (галузі машинобудування, важке машинобудування).

Внаслідок того, що оплата праці здійснюється у грошовій формі, розрізняють номінальну і реальну заробітну плату.

Номінальна заробітна плата – це сума грошей, яку одержує працівник за свою працю. Номінальна заробітна плата, тобто кількість грошей, одержаних працівником на руки, не дає повного уявлення про доход на фактор найманої праці, тому що в різний час за одну і ту ж кількість грошей можна купити різну кількість життєвих благ. Тому визначення рівня оплати праці здійснюється через реальну заробітну плату.

Реальна заробітна плата визначається масою товарів і послуг, які можна придбати за номінальну заробітну плату за існуючого рівня цін після відрахування податків та інших платежів.

Отже, рівень реальної заробітної плати визначається сумою номінальної оплати праці, рівнем податків і цін на життєві блага. При даному рівні цін реальна заробітна плата змінюється прямо пропорційно змінам номінальної заробітної, а при даному рівні номінальної заробітної плати – обернено пропорційно зміні цін на споживчі товари і послуги.

Реальна заробітна плата – відносний показник, який характеризує купівельну спроможність номінальної заробітної плати під впливом змін роздрібних цін на товари й послуги та рівня витрат на сплату податків і обов’язкових платежів. Абсолютна величина реальної заробітної плати розраховується діленням номінальної заробітної плати поточного періоду без урахування податків і обов’язкових платежів на індекс споживчих цін.

Мінімальна заробітна плата (МЗП) – гарантований державою соціальний мінімум не тарифікованої праці.

Функція МЗП – мотивація власника робочої сили до участі у праці.

Вимоги до МЗП:

- незначний відрив від мінімального споживчого бюджету;

- визначення рівня заробітної плати за міжнародними стандартами;

- своєчасне коригування відповідно до економічних та соціальних змін у суспільстві.

Мінімальна заробітна плата регулюється з урахуванням економічного розвитку, продуктивності праці, середньої заробітної плати та вартості величини мінімального споживчого бюджету. За Законом України “Про оплату праці” від 24 березня 1995 р. є державною соціальною гарантією і встановлюється у розмірі не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу.

 

Таблиця 16.1

Розміри мінімальної заробітної плати 2010 року,