Державне регулювання економіки

 

Державне регулювання економіки можливе лише за наявності визначених об'єктивних передумов – досягнення певного рівня економічного розви­тку системи й концентрації виробництва та капіталу. Проте ці можливості перетворюються в об'єктивну необ­хідність. Тоді держава піклується про функціонування ринкового господарства, створює рівні умо­ви всім суб'єктам господарювання, сприяє підприємцям, захищає їхні інтереси, допомагає їм утверджуватися на ринках і набувати ресурсів.

На етапі становлення ринкової економіки, що притаманне Україні, можна виділити декілька специфічних завдань державного регулювання. Найперше – це формування нової системи відносин власності, створення конкурентного середовища, підтримка малого підприємництва, фермерських господарств, створення ринкової інфраструктури, досягнення макроекономічної стабілізації тощо. Держава в ринковій економіці забезпечує добробут на­ції загалом, охорону її інтересів, стабільність і зміцнення економічного ладу всередині країни і за кордоном. Цим і визначається роль держави в ринковій економіці.

Державне регулювання економіки – це система типових заходів задля здійснення підтримуючої, компенсаційної та регулюючої діяль­ності держави, спрямованої на створення нормативних умов ефектив­ного функціонування ринку та вирішення складних соціально-економічних проблем розвитку національної економіки і всього суспільства.

Державне управління економікою– це організуючий і регу­люючий вплив держави на економічну діяльність суб’єктів ринку з метою її впорядкування та підвищення результативності. Основними функціями управління є: організація, планування, регулювання, кадрове забезпечення, контроль.

На підставі досвіду розвинутих країн українські вчені-економісти сформулювали головні напрями та інструменти держав­ного регулювання економіки. В процесі ринкової трансформації економіки України найдоцільнішим є використання на практиці таких інструментів державного регулювання, як фіскальна по­літика, грошово-кредитна політика НБУ, інвестиційна політика, регулювання цін та валютного курсу, державні замовлення (кон­тракти).

Головні елементи механізму державного ре­гулювання економіки описують терміни: суб'єкт, об'єкт, методи і засоби.

Суб’єкти – це носії, виразники та виконавці господарських інтересів, насамперед соціальні групи, що відрізняються одна від одної за такими ознаками: майном, доходами, видами діяльності, професіями, галузевими та регіональними інтересами. Це наймані робітники та власники підприємств, фермери та земельні влас­ники, управлінці та акціонери, інвестори та ін. У кожної з цих груп є свої інтереси, зумовлені їхнім соціально-економічним ста­новищем, а також належністю до того чи іншого регіону, виду діяльності.

Виразником господарських інтересів у ринковій економіці є об'єднання, асоціації, профспілки, спілки підприємців і фермерів тощо. Виразниками соціально-економічних, політичних, культур­них, екологічних, регіональних інтересів є також політичні партії.

Виконавцями господарських інтересів держави є органи дер­жавної та місцевої влади, а також Національний банк.

Об ’ єкти державного регулювання економіки – це сфери, га­лузі економіки, регіони, а також: ситуації, явища та умови со­ціально-економічного життя країни, де виникли або можуть ви­никнути труднощі, проблеми, які не вирішуються автоматично, або ті, що вирішаться у віддаленому майбутньому, тоді як їхнє вирішення конче потрібне для нормального функціонування еко­номіки та підтримання соціальної стабільності.

Об'єктами державного регулювання економіки прийнято вва­жати такі: економічний (інвестиційний) цикл: секторну, галузеву та регіональну структури господарства; умови нагромадження інвестиційного капіталу; зайнятість населення; грошовий обіг; платіжний баланс; ціни та умови конкуренції; підготовку та пере­підготовку кадрів; довкілля; зовнішньоекономічні зв'язки.

Сутність державної антициклічної політики або регулюван­ня господарської кон'юнктури полягає в тому, щоб під час спадів та депресії стимулювати попит на товари та послуги, капітало­вкладення та зайнятість. Для цього приватному капіталу надають додаткові фінансові пільги, збільшують державні інвестиції, що дає змогу зменшити глибину та тривалість імовірного спаду ви­робництва, збільшити можливість інвестицій та зростання зайня­тості.

Державне регулювання економіки у сфері галузевої та тери­торіальної структури забезпечують за допомогою фінансових сти­мулів та державних капіталовкладень, які гарантують привілейо­вані умови для розвитку окремих галузей та регіонів. В одних ви­падках підтримку надають галузям та територіальним одиницям, що перебувають у стані затяжної кризи; в інших – заохочують розвиток нових галузей та видів виробництв – носіїв науково-тех­нічного прогресу, що зумовлюють прогресивні структурні зміни всередині галузей, між галузями та в усьому національному ви­робництві, підвищення його ефективності та конкурентоспромож­ності.

Найважливішим об'єктом державного регулювання еконо­міки є нагромадження капіталу. Тому державна економічна по­літика заохочення нагромадження відповідає економічним інте­ресам суб'єктів господарства.

Регулювання зайнятості – це підтримання нормального з по­гляду ринкової економіки співвідношення між попитом та пропо­зицією робочої сили. Це співвідношення повинне задовольняти потребу економіки у кваліфікованих працівниках, заробітна пла­та яких повинна бути мотивацією праці.

Постійним об'єктом уваги державних органів регулювання є забезпечення стабільності національної валюти та грошового обігу, подолання інфляції, що становить серйозну небезпеку для економіки. Регулювання грошового обігу опосередковано впли­ває також на нагромадження, ціни, соціальні відносини.

Стан платіжного балансу є об'єктивним показником нормаль­ної економіки. У всіх країнах з ринковим господарством держава постійно виконує оперативне та стратегічне регулювання платіж­ного балансу шляхом впливу на експорт та імпорт, рух капіталу, підвищення та зниження курсів національних валют, торговель­но-договірну політику та участь у міжнародній економічній інтег­рації.

Одним з головних об'єктів регулювання є ціни. Динаміка та структура цін відображає стан економіки. Водночас самі ціни знач­но впливають на структуру господарства, умови капіталовкладень, стійкість національної валюти, соціальну стабільність.

У цілому ж головною метою державного регулювання еко­номіки є забезпечення економічної і соціальної стабільності та зміцнення економічної безпеки держави. З цього випливають кон­кретні завдання, без виконання яких головної мети досягти не можна. Ці конкретні цілі нерозривно пов'язані з об'єктами дер­жавного регулювання економіки. Сюди належить також удоско­налення галузевої та регіональної структури господарства, по­ліпшення стану довкілля.

Сучасна економіка західних країн - це високоорганізована, іннова­ційно-підприємницька економіка, в якій відбитий багатовіковий досвід рин­кової свободи, конкуренції і демократичного порядку. В ній гідне місце приділяється державному впливу. Без ефективної держави сталий розвиток, економічний і соціальний – неможливий.

Чинники, пов’язані з рішенням проблем ринкового сектора економіки, вирівнюванням негативних ефектів ринкового механізму:

1) Обмеження стихійності ринкових процесів.

2) Забезпечення ефективного сукупного попиту ринкової кон’юнктури.

3) Забезпечення виробництва суспільних товарів, суспільних потреб і нестатків.

4) Підтримка конкурентоспроможності, відкритості ринку.

5) Посилення конкурентоспроможності на світовому ринку.

Чинники, що забезпечують економічну стабільність, процес розширеного відтворення:

1) Створення загальних умов розвитку економіки, забезпечення економічної ефективності функціонування сукупного капіталу, необхідність визначення «правил гри» суб’єктів господарювання.

2) Забезпечення антициклічного розвитку економіки.

3) Стимулювання довгострокового економічного росту ділової

активності.

4) Формування оптимальної структури народного господарства.

5) Підтримка макроекономічної рівноваги.

6) Забезпечення ефективного керування державним сектором економіки.

7) Потреба в державних інвестиціях, малорентабельних із погляду приватного капіталу.

8) Регулювання грошового обігу.

9) Сприяння розвитку науки, науково-технічного прогресу.

Чинники, пов’язані з рішенням соціальних проблем:

1) Забезпечення раціонального перерозподілу прибутків.

2) Забезпечення економічної основи соціальної стабільності, скорочення соціальної напруженості.

3) Забезпечення більш повної зайнятості населення.

4) Формування умов розширеного відтворення робочої сили, виявлення інтелектуальних здібностей людини (розвиток, перепідготовка кадрів).

Зазначена класифікація чинників є умовною, тому що всі три їхні групи взаємозалежні між собою.

Становлення ринкової економіки багато в чому залежить від застосу­вання та вибору оптимальної системи методів і засобів державного регулювання економіки (ДРЕ).

Методи ДРЕ – це сукупність способів, прийомів та засобів держав­ного впливу на соціально-економічний розвиток країни.

Методи ДРЕ класифікуються за формами впливу (прямого та непря­мого) та засобами впливу (правовими, адміністративними, економічними, імперативними, неформальними, спеціальними).

Методи прямого впливу безпосередньо діють на функціонування суб'єктів ринку. Такий безпосередній вплив здійснюється за допомогою інструментів адміністративно-правового характеру, які регламентують діяльність суб'єктів господарювання, та економічних інструментів прямого впливу. Останні спрямовані на регулювання темпів зростання та структури економіки, обсягів виробничого та невиробничого споживання, масштабів діяльності суспільного сектора економіки та ін.

Методи непрямого регулювання – це методи, які регламентують поведінку суб'єктів не прямо, а опосередковано, через створення певного економічного середовища, яке змушує їх діяти в потрібному державі напрямку. Опосередковане регулювання – це вплив на економічні інте­реси. Держава втілює в життя свої рішення на підставі мотивації. У даному контексті мотивація – це процес спонукання об'єктів ринку до діяльності в напрямку державних пріоритетів.

До методів непрямого ДРЕ належать інструменти фіскальної, бюджетної, кредитно-грошової, інвестиційної, амортизаційної, інноваційної та інших напрямків економічної політики, а також методи морального переконання.

Правові методи ДРЕ – система законів та законодавчих актів, що регламентують діяльність суб'єктів господарювання (визначають правовий простір). Предметом правового регулювання економіки є:

1) відносини між державою і суспільством, громадянами, суб'єктами господарської діяльності;

2) відносини "всередині" держави, між її органами з приводу розподі­лу повноважень, визначення їхнього правового статусу;

3) відносини між суб'єктами господарської діяльності (виробник – посе­редник, замовник – підрядчик, боржник – кредитор, власник – орендар та ін.);

4) економічні відносини між людьми, залученими в державно-управлінські процеси як з приводу професійного виконання обов'язків державних службовців, так і з причин звернення в державні органи для вирішення будь-яких власних проблем.

Основними формами правового регулювання економіки в Україні є:

- Конституція та закони України;

- укази та розпорядження Президента;

- постанови та інші акти Верховної Ради;

- постанови й розпорядження Кабінету Міністрів;

- нормативні акти центральних органів (міністерств, відомств);

- нормативні акти місцевих державних адміністрацій та органів місце­вого самоврядування.

Економічні методи державного регулювання економіки пов'язані зі створенням фінансових чи матеріальних стимулів, здатних впливати на економічні інтереси суб'єктів господарювання й зумовлювати їхню поведінку.

Адміністративні методи базуються на використанні сили державної влади. Це заходи (засоби) заборони, дозволу або примусу.

Застосування адміністративних методів необхідне і навіть ефективне у таких сферах:

1) прямий контроль держави над монопольними ринками;

2) охорона навколишнього середовища і здоров'я людей;

3) соціальний захист населення, визначення і гарантування мінімально допустимих життєвих параметрів – встановлення соціальних стандартів (гарантований прожитковий мінімум, регламентація умов праці тощо);

4) захист національних інтересів у світогосподарських зв'язках (ліцензування експорту, державний контроль за імпортом капіталу, робочої сили, товарів тощо);

5) реалізація державних програм і планів.

Індикативні методи (лат. – "вказувати", "орієнтувати") – це методи непрямого, опосередкованого впливу, що мають орієнтований, рекоменда­ційний характер (наприклад, індикативні ціни).

Сутність держави розкривається і реалізується в її взаємодії з суспільством. Що і як держава робить для впорядкування та вдо­сконалення суспільної, колективної та приватної життєдіяльності людей характеризується поняттям «функції держави». Слово «функція» походить від лат. «functio» й означає: виконання, обов'язок, коло діяльності.

Сучасні держави світу виконують політичну, соціальну, між­народну та економічну функції.

Політична функція держави полягає в забезпеченні цілісності й збереженні суспільства, у створенні умов для спокійного та гар­монійного його розвитку. Соціальна функція держави полягає в забезпеченні на всій те­риторії країни прав і свобод кожної людини і громадянина.

Міжнародна (зовнішня) функція держави полягає у підтримуванні свободи, суверенітету та історичного існування народів конкретної країни в рамках світового співтовариства.

Економічна функція держави полягає у створенні передумов, необхідних для ефективної економічної діяльності суспільства.

Усі функції держави тісно взаємопов'язані. Але, на думку економістів, економічна функція є найважливішою, оскільки брак належного економічного потенціалу або низька ефективність, його використання перешкоджають реалізації інших суспільних функцій.