Психоаналітична філософія З. Фрейда.

Психоаналітична філософія, або фрейдизм – це загальне позначення різних шкіл і течій, що застосовують психологічне вчення Фрейда для пояснення явищ культури, процесів твор­чості і суспільства у цілому. Фрейдизм як соціальну і філо­софсько-антропологічну доктрину слід відрізняти від психоана­лізу як конкретного методу вивчення несвідомих психічних процесів, принципам якого Фрейд надає універсального значення, що приводить його до психологізації суспільства і особи.Психоаналіз заснований австрійським психіатром Зігмундом Фрейдом, наприкінці XIX – на початку XX ст., коли відбувався злам традиційних уявлень про психічне життя людини. Фрейдівський психоаналіз був спрямований на вивчення впливу внутрішнього світу людини, її поведінки, культурних і соціальних умов на формуван­ня психічного життя людини і її реакцій. Основні погляди Фрейда викладені в його працях: «Три нариси з теорії сексуальності», «По той бік принципу задово­лення», «Я і Воно» та інших. Поширюючи сферу пристосуван­ня психоаналізу, Фрейд намагався розповсюдити його принци­пи на сферу соціальної психології («Масова психологія і аналіз людського Я»), і різні сфери культури – міфологію («Тотем і табу»), фольклор, художню творчість, аж до тлумачення релігії як особливої форми колективного неврозу («Майбутнє однієї ілюзії»). Сублімація – центральне поняття у Фрейда у його психологічній трактовці культури, що розглядається як наслідок обов'язкового компромісу між стихійними потягами і вимога­ми реальності («Незадоволеність у культурі»):Психіка людини потенційно завжди знаходиться у конфліктній ситуації. Розв'язання внутрішніх конфліктів може досягатися трьома способами. Перший – безпосереднє задово­лення бажань, другий – задоволення бажань через їх витіснен­ня у сферу несвідомого, а потім – сублімація, тобто перетворення енергії несвідо­мих потягів, переключення їх на «загальноприйняті» типи соц­іальної діяльності і культурної творчості. Тут має місце симво­лічна реакція потягів. Третій – свідоме оволодіння бажаннями. Саме цей шлях розгортається у психоаналітичній системі Фрей­да, адже психоаналіз і призначений для надання допомоги тим, хто потребує переводу несвідомого у свідоме. Технічними засо­бами психоаналізу є виявлення і аналіз патогенного матеріалу, що можна одержати у результаті розшифрування «довільних асоціацій», тлумачення снів, вивчення помилкових дій та інших «дріб'язків життя», на які звичайно не звертають увагу.Психіка людини, за Фрейдом, складається з трьох шарів: несвідоме, підсвідоме, свідомість. Несвідоме є мовби глибинною основою психіки, яка визначає все свідоме життя людини і навіть долю окремої особи і цілих народів. Отже, структура особи, за Фрейдом, складається з трьох частин: «Воно» – архаїчна безособова частина психіки; «Над-Я» або «цензор» – установки сус­пільства; «Я». «Я» – свідоме, «Воно» – несвідоме. Свідомість «Я» виступає як поле боротьби між «Воно» і «цен­зором», який витісняє егоїстичні імпульси із сфери свідомого, обмежує їх вільний прояв, заганяє у сферу підсвідомого.Стосунки між «Я» і «Воно» можна порівняти з вершником і конем. Кінь дає рушійну силу (енергію), а вершник визначає напрям руху коня до певної мети. Інколи вершник буває зму­шений спрямовувати свого коня у напрямку, у якому той сам хоче йти, інколи ці напрямки збігаються. Отже, свідомість є чимось другорядним щодо «несвідомого».Досліджуючи несвідоме, Фрейд наштовхується на «пер­винні потяги». «Первинні потяги», за Фрейдом, – сексуальні потяги. За доказом цього видатний психоаналітик звертається до міфологічних сюжетів, до міфу «Про царя Едіпа». Хлопчик завжди тяжіє до матері і вбачає в батькові суперника. Міфи зберігаються у родовій пам'яті (онтогенезі – розвитку людини і філогенезі – розвитку суспільства). За Фрейдом велика кількість людей потребує влади, котрій вони можуть підкорюватись, захоплюватись, що панує і погано обходиться з ними. Ця потреба – нудьга за батьком, що живе всередині нас, у підсвідомості з дитинства. Отже, основу психіки за Фрейдом становить підсвідоме й «цен­зор» – психічна інстанція, що утворюється під впливом системи суспільних заборон. У конфліктних ситуаціях несвідоме (у своїй основі сексуальні потята) обходить заборони цензора і постає перед свідомістю у вигляді сновидінь, помилок на слові тощо. Досліджуючи ці явища суб'єктивними методами (методи довільних асоціацій, тлумачення сновидінь), Фрейд нама­гається знайти їхній «істинний» сенс, тобто дати їм сексуаль­ну інтерпретацію.Виходячи з аналізу сновидінь, він формулює основний, на його думку, принцип конфліктності механізму. Конфлікт між несвідомою сферою і свідомістю призводить до компромісних утворень, які несуть у собі знак подвійності, сполучаючи відтис­нення примітивних асоціальних потягів з їх символічним за­доволенням. Такі механізми, за Фрейдом, виступають всюди, де послаблюється контроль свідомості. Сновидіння для Фрейда не лише «королівські ворота у несвідоме», але й сполучна ланка між нормою і патологією. Сни – це неврози звичайної людини, які виконують, насамперед, захисні функції.

За вченням Фрейда, тільки з'ясувавши це, можна психоте­рапією зняти конфлікт напруження між «цензором» і підсвідо­мим. До цієї думки Фрейд приходить, вивчаючи форми істерії, котрі, як і багато психічних захворювань, не мали видимої ма­теріальної причини («фізичної травми»). Але ж причина існує, оскільки безпосередньо віднайти її не вдається, то, на думку Фрейда, необхідно йти шляхом опосередкування, відтворення (реконструювати цю причину через наслідок). У наступних працях Фрейда сексуальні потяги змінюють­ся поняттям лібідо, що охоплює всю сферу людської любові, включаючи любов до батьків, дружбу, зрештою Фрейд висуває гіпотезу, що діяльність людини обумовлена наявністю як біо­логічних, так і соціальних потягів, де домінуючу роль відігра­ють «інстинкт життя» – ерос і «інстинкт смерті» – танатос. Якщо у Фрейда основним рушійним фактором психіки виз­нається енергія несвідомих психосексуальних потягів; то у «інди­відуальній психології» Адлера цю роль виконує комплекс не­повноцінності і прагнення самоутвердитися; у школі «аналітичної психології» Юнга першоосновою вважається ко­лективне несвідоме і його архетипи, а для Ранка вся людська діяльність виявлялась підкореною подоланню первинної «трав­ми народження».