Українська філософія є невід'ємною частиною національної культури, виявом народного духу. Із зростанням духовної сили народу, його національної самосвідомості, виникає потреба в осмисленні самого феномену української духовності, а відтак - і в звернені до історії філософії України, до її філософської традиції.
Для розуміння української філософії потрібно починати з огляду тих етнічно-культурних підвалин, на яких ця філософія виростає. Ці підвалини можна назвати «народним світобаченням», «етнічною ментальністю», «духом народу» тощо. На думку Чижевського, народний характер і світогляд «виявляється в тім, що цей народ в світі любить, чого в житті він уникає, що в людині найвище оцінює, до чого ставиться негативно». Ьезумовно, народний характер не є чимось незмінним. Тим не менше є пенні усталені елементи етнічної ментальності, які накладають свій відбиток на сам стилі, мислення, на спосіб філософування в певній культурі.
Особливості світобачення та духовності українського народу зумовлені багатьма чинниками, серед яких можна назвати і природне середовище з його краєвидами, і геополітичне розташування України, і характер родинних стосунків зі специфічними рисами побуту, і драматичні події історії, і специфіку культурних процесів і т. ін. Весь комплекс різноманітних чинників зумовили неповторний характер української ментальності, сам тип українця та його культури.
Основною особливістю української філософії є її гуманістична, антропологічна спрямованість. Проблеми людини, її внутрішнього, духовного світу, морально-етичні питання завжди були тут центром філософської проблематики. Гносеологічні проблеми, навіть в класичний період розвитку української філософії ХУІІІ-ХІХ ст., не привертали особливої уваги.
У цьому вбачають недолік української філософської думки, оскільки філософія є, насамперед, раціональним способом вирішення світоглядних проблем. Добре розроблена логіка і гносеологія - її неодмінна ознака.
Характерною рисою української філософської думки є релігійне забарвлення. належність переважної більшості вчень до релігійної філософії (Сковорода, Гоголь, Юркевич, представники Кирило-Мефодівського товариства, традиції Київської релігійно-фідософської школи).
Важливою рисою української філософії є естетичний спосіб філософських пошуків і філософських ідей у формах, які торкаються не лише розуму, але й серця людини. Сполучення філософських ідей з художньою виразністю, з символічно-образними формами було зумовлене високим рівнем філософічності всієї української культури і особливо - літератури.
Основні періоди розвитку філософії в Україні
Перший період розвитку української Філософії а князівська доба. починаючи з часів християнизації КИНІЄМСОЇ Русі і закінчуючи втратою незалежності Галицько-Волинським князівством (з XI до сер. XIV ст). Філософія у цей період ще не виокремилася як специфічна форма духовної культури, вона була включеною в єдиний культурний комплекс української духовності, що складався із сукупності релігійних (богословських), філософських, етичних, естетичних ідей
Другий період філософської думки в Україні охоплює часи козаччини (16 ст.1 Ш мак званий період бароко. Для бароко як явища культури, як певного художнього стилю характерним є декоративність, театральність, пишність; прагнення до комсрстів, до синтезу і сполучення часто протилежних стилів, жанрів, ідей, злам звичних уявлень; перебільшення у виявах почуттів пафосність, метафоричністю, яскравою образністю. Ідеалом культури барокко стає «героїчна особа»
Третій період української Філософії визначається як Філософія періоду романтизму (XIX - поч. XX ст.). Особливої ролі у філософії цього періоду набуває соціально-філософська проблематика, зокрема проблема співвідношення особистості і суспільства, людини і нації. Не менше значення має у цей період і екзистенціально-антропологічна проблематика. Духовну атмосферу України цього періоду зумовили дві впливові європейські культурні традиції - просвітництво і романтизм, причому саме романтична течія стала домінуючою, оскільки вона найбільше відповідала самій сутності української духовності.
