Ареал культури охоплює значну територію, що в цілому співпадає з ареалом попередньої празької культури — Правобережну Україну і Закарпаття, а також суміжні області Білорусі на півночі, Молдови, Румунії та Болгарії на південному заході.
Окремі пам'ятки почали досліджуватися ще наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. (роботи С. С. Гамченка на Житомирщині, розкопки на Старокиївській Горі у Києві тощо), проте широких масштабів ці роботи набули у повоєнний період, з кінця 1940-х рр.
Назва культури походить від поселення в урочищі Лука поблизу с. Райки на Житомирщині, розкопки на якому проведені В. К. Гончаровим у 1946—1947 рр.
Пізніше досліджені поселення поблизу Канева і Сахнівки та городище Монастирок на Середньому Дніпрі, поселення Макарів Острів і могильник Велика Андрусівка на Тясмині, поселення Тетерівка і Шумськ на Житомирщині, Семенки 2 і Коржівка на Південому Бузі (розкопки Г. Г. Мезенцевої, В. Й. Довженка, Д. Т. Березовця, І. П. Русанової, П. І. Хавлюка, О. М. Приходнюка, В. О. Петрашенко). У західних регіонах України значні розкопки проведені В. В. Ауліхом, В. Д. Бараном, Б. О. Тимощуком, Л. П. Михайлиною, М. А. Филипчуком та ін. Найбільш повно досліджені поселення і городища Ріпнів, Рашків І, Кодин, Чорнівка, Пліснеськ, Бабка, Ревне, Добринівці та ін. У Прикарпатті відомі також Ревнівський та Чорнівський могильники, низка святилищ і культових місць, металургійний центр поблизу Григорівки.
Загальний час існування райковецької культури визначається з кінця VII до ІХ—X ст. Культуру поділяють на два хронологічні етапи, що відрізняються відсутністю на ранньому та присутністю на пізньому етапі місцевого гончарного посуду.
Ранній етап можна датувати кінцем VII — VIIІ ст., пізній — ІХ ст.
Найпізніші пам'ятки (Канівське поселення, городище Монастирок та ін.) є перехідними до давньоруських і продовжують існувати навіть у Х ст.
Райковецька культура виникла на основі попередньої празько-корчацької. У південній частині її ареалу одним з компонентів формування була, очевидно, пеньківська культура, що зазнала впливів з боку празько- корчацької ще у VI—VII ст. Вважається, що пам'ятки райковецької культури є головним компонентом формування матеріальної культури доби Київ-ської Русі.
У межах ареалу райковецької культури літопис вміщує низку племен Правобережного Подні-пров'я і Подністров'я — полян, уличів, деревлян, волинян (бужан, дулібів), хорватів, ті- верців. Проте, типологічна одноманітність пам'яток райковецької культури перешкоджає визначенню особливостей матеріальної культури, властивих кожному з цих племен.
Перехід до парової системи землеробства пов'язаний з впровадженням дерев'яних рал з полозами, які були оснащені залізними наральниками з плечиками та ножами-череслами.
Поширюються серпи з довгим черешком, форма яких наближається до еліпсоподібної кривої.
У вжиток входять ручні млини, що мають вигнутий нижній камінь і випуклий верхній.
Із заліза і сталі зроблені також численні знаряддя праці і побутові речі — коси-горбуші, мотики, сокири, тесла, різці-ложкарі, ножі, шила, риболовецькі гачки, кресала, деталі дерев'яних відер тощо. З глини виготовлено — пряслиця, ливарні форми, з кістки — гребені, проколки, лощила та ін.Зброя представлена залізними наконечниками списів листоподібної форми та наконечниками стріл кількох типів — листоподібними, двошиповими, ромбоподібними. Із заліза виготовлені шпори та вудила.
Прикраси і деякі деталі одягу виготовлені з кольорових металів. Серед них — скроневі кільця, підковоподібна фібула, сережки-лунниці, різноманітні підвіски і пряжки, платівчасті браслети, персні. Скляні намистини та пронизки були імпортом.
На ранньому етапі райковецької культури домінує ліпний посуд. Провідним типом є горщики конусоподібної форми — розширені у верхній частині та сильно звужені до дна. Горловина у таких горщиків пряма або відхилена назовні. У горщиків округлобокої форми менша різниця у діаметрі горла і дна. Є також тюльпаноподібні горщики. Другим за кількістю типом посуду є миски конічної або округлобокої форми. У меншій кількості виявлені кухлі та сковорідки з високим бортиком. Всі види посуду часто прикрашені по вінцях пальцевими вдавленнями, защипами, ямками, насічкою. В окремих випадках гребінцевими наколами або хвилястими лініями прикрашений корпус горщиків.Згодом, з IX ст., поширюються гончарні горщики місцевого виготовлення, за формами близькі до ліпних. Вони прикрашені лінійно-хвилястим орнаментом майже по усій поверхні від горловини до дна. Вінця таких посудин відігнуті назовні і косо зрізані. Миски і сковорідки залишаються ліпними, лише іноді трохи підправленими на гончарному крузі. На найбільш пізніх пам'ятках з'являється гончарний посуд давньоруського типу, значно якісніший за технологічними ознаками.
