Кредитно-трансферна система організації навчального процесу – модель організації навчального процесу, яка ґрунтується на поєднанні модульних технологій навчання та залікових освітніх одиниць (залікових кредитів).
Однією з передумов входження України до єдиної Європейської зони вищої освіти є реалізація ідей Болонського процесу, кредитно-трансферної (кредитно-модульної) системи організації навчального процесу (КТСОНП). Важливими завданнями підготовки фахівців в умовах кредитно-трансферної технології навчання є забезпечення якісної ступеневої освіти, її особистісної орієнтації, створення умов для оновлення змісту і форм організації навчально-виховного процесу, запровадження освітніх інновацій та інформаційних технологій, формування системного педагогічного мислення, професійної самосвідомості. Для реалізації цієї технології доцільно дотримуватися вимог загальнодидактичних (послідовності та систематичності навчання; свідомості, самостійності і активності у навчанні; індивідуалізації і диференціації; професійної спрямованості; науковості; оптимізації; емоційності; зв’язку теорії з практикою) і специфічних принципів підготовки (модульності; системності; технологічності та інноваційності; діагностичності; пріоритетності змістової і організаційної самостійності; суб’єктності освітнього процесу; особистісного цілепокладання; емоційно-ціннісної орієнтації навчально-виховного процесу; адекватності форм взаємодії суб’єктів навчання рівням засвоєння предметного змісту діяльності і рівням саморегуляції її функціональних компонентів; смислової наступності в організації діяльності). У зазначеній технології передбачено: вдосконалення навчальних планів, програм, посібників, інтенсифікацію навчально-виховного процесу, змісту, методів і засобів навчання, забезпечення взаємозв’язку між усіма предметами циклу, розробку навчально-методичних комплексів, раціональний поділ змісту навчального матеріалу на модулі і перевірку якості засвоєння теоретичного і практичного матеріалу кожного модуля, використання більш широкої і гнучкої шкали оцінки знань, що забезпечує реальну диференціацію навчальних досягнень студентів; стимулювання їх активної самостійної роботи протягом усього періоду навчання у ВНЗ; підвищення об’єктивності оцінювання знань; запровадження здорової конкуренції в навчанні; виявлення та розвиток творчих здібностей студентів.
Основним завданням викладача є управління самостійною роботою студентів і реалізація таких функцій: формування спонукальних мотивів учіння, постановка цілей і завдань навчальної діяльності, її організація, контроль за результатами процесу навчання. Таким чином, викладач поєднує функції консультанта і менеджера. Враховуючи це, кредитно-трансферна технологія ставить перед викладачем нові вимоги. Він повинен володіти інформаційно-освітнім середовищем, вміти викладати навчальний матеріал таким чином, щоби забезпечити ефективну самостійну роботу студентів; активно використовувати комунікативні можливості комп’ютерних програм і мереж для організації ефективної навчально-пізнавальної діяльності; здійснювати постійний контроль результатів навчання.
Структурно-діяльнісними елементами системи академічних кредитів є:
– кредит – система змістових модулів, які з урахуванням засвоєння студентами окремих навчальних елементів, можуть бути засвоєні за 24-54 години навчального часу (сума годин аудиторної і самостійної роботи студента за тиждень). Кредит передбачає всі види навчальної діяльності, необхідної для завершення повного року академічного навчання у закладі, тобто: лекції, практичні роботи, семінари, консультації, індивідуальну, самостійну роботу – в бібліотеці чи вдома, підсумковий контроль (екзамени, заліки), дипломну роботу, педагогічну практику та інші види діяльності. Кредит базується на повному навантаженні студента, а не обмежується лише аудиторними годинами. Ціна кредиту становить 36 академічних годин. Кількість кредитів на навчальну дисципліну визначається діленням загального обсягу годин з навчальної дисципліни на ціну кредиту (з округленням до 0,5 кредиту).
- заліковий кредит – одиниця виміру навчального навантаження, необхідного для засвоєння змістових модулів або блоку змістових модулів;
- змістовий модуль – система навчальних елементів, що поєднана за ознакою відповідності певному навчальному об’єктові;
- модуль – задокументована завершена частина освітньо-професійної програми (навчальної дисципліни, практики, державної атестації), що реалізується відповідними формами навчального процесу.
У кредитно-трансферній технології навчання виділяють три компоненти:
- змістовий,
- організаційний (сукупність різних форм і методів організації навчального процесу: лекційних, семінарських, практичних, лабораторних занять, індивідуальної і самостійної роботи)
- контрольно-оцінювальний (A (відмінно) – 90-100 балів; B, C (добре) – 75-89 балів; D, E (задовільно) – 60-74 бали; FX – 35-59 бали; F – 1-34 бали) з його стимулюючою функцією.
Важливим завданням упровадження кредитно-трансферної технології навчання є модульне структурування змісту навчальних дисциплін. Модулі цих дисциплін необхідно конструювати як системи навчальних елементів, об’єднаних ознакою відповідності визначеному об’єкту професійної діяльності. Останній розглядається як деякий обсяг навчальної інформації, яка має самостійну логічну структуру і зміст, що дає змогу оперувати цією інформацією в процесі розумової діяльності студентів. Важливою умовою реалізації модульного принципу організації змісту навчальної дисципліни є можливість виділити генеральні наскрізні ідеї курсу і професійної діяльності, на розкриття і засвоєння яких спрямований кожний модуль.
Під самостійною роботою в широкому значенні розуміють будь-яку діяльність особистості із здійснення поставлених перед нею цілей без безпосередньої участі керівника.
Індивідуальна робота студента є формою організації навчального процесу, яка забезпечує реалізацію його творчих можливостей через індивідуально-спрямований розвиток здібностей, науково-дослідну роботу і творчу діяльність. Індивідуальні заняття проводяться під керівництвом викладача у встановленому порядку (регламентований час, розклад) з урахуванням потреб і можливостей студента.
Завдання викладача під час проведення таких занять – не лише перевірити та оцінити вивчене студентом, але й скорегувати його дії, допомогти організувати процес самостійного оволодіння знаннями.
До основних видів позааудиторної самостійної роботи студентів належать: підготовка і написання рефератів, доповідей, тез та інших письмових робіт (з правом вибору теми і форми звітності); виконання індивідуальних навчально-дослідних і домашніх завдань різного характеру (розв’язування задач, переклад і переказ текстів, підбір і вивчення літературних джерел, розробка і побудова різних схем, моделей, діаграм, виконання графічних робіт, розрахунків); виконання курсових проектів і робіт; підготовка до семінарських і практичних занять, участі в науково-теоретичних конференціях, олімпіадах, конкурсах тощо. Виконання індивідуальних навчально-дослідних (ІНДЗ) завдань має значні педагогічні можливості в організації самостійної пізнавальної діяльності студентів.
