На відміну від тарифного регулювання, яке встановлюється у законодавчому порядку, нетарифні обмеження можуть запроваджуватися за
рішенням органів виконавчої та місцевої влади. Лідерами у використанні нетарифних обмежені у міжнародній торгівлі є США, Японія та ЄС,
Виділяють п'ять груп нетарифних інструментів: кількісні, приховані, фінансові, валютно-кредитні та правові кількісні обмеження.
Кількісні обмеження - це адміністративна форма регулювання, що передбачає встановлення максимального обсягу товару певної номенклатури, який дозволений для експорту чи імпорту протягом визначеного часу. Кількісні обмеження є більш жорстокою формою обмежень порівняно з митами. Мита лише ослабляють конкурентні позиції експортера чи імпортера на ринку. Кількісні ж обмеження обмежують саму можливість конкуренції оскільки лімітують надходження товару на ринок.
Розрізняють такі кількісні інструменти нетарифних обмежень: ембарго; квотування (контингентування); ліцензування; добровільні обмеження.
Ембарго - це заборони імпорту та або експорту. Ці заходи є вимушеними, вони визнаються міжнародною практикою, виступають у відкритій та завуальованій формі.
Відкрита форма - це повна заборона торгівлі - граничний захід, який застосовується не тільки на основі рішення держави-імпортера, а й на основі рішень, узгоджених на міжнародному рівні, зазвичай у рамках ООН.
До завуальованих заборон належать обмеження щодо заходу іноземних суден у внутрішні води або щодо продажу окремих товарів у роздрібній мережі країни.
Квотування - це кількісне лімітування розміру імпорту/експорту за допомогою глобальних (нерозподілених), індивідуальних (розподілених), групових, сезонних, тарифних та інших видів процентних або вартісних обмежень (квот).
Квота - це кількісний нетарифний захід обмеження експорту чи імпорту товару певною кількістю або сумою на певний проміжок часу.
Усі обмеження імпорту, за відсутності часових меж їх застосування, називаються неконкретизованими. Серед них найбільш поширеною є глобальна квота (2/3 усіх випадків кількісних обмежень).
Глобальна квота - квота, яка встановлюється щодо товару без зазначення конкретних країн, куди товар експортується або з яких він імпортується!
Індивідуальна (розподілена) квота - квота, яка встановлюється щодо товару з визначенням конкретної країни, куди товар (товари) може експортуватись або з якої він (вони) може імпортуватись.
Імпортні квота - граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено імпортувати на територію країни протягом встановленого строку та який визначається у натуральних чи вартісних одиницях.
Експортні квоти - граничний обсяг певної категорії товарів, який дозволено експортувати з території країни протягом встановленого строку та який визначається у натуральних та вартісних одиницях.
Сезонні квоти встановлюються на суворо визначений період календарного року (як правило на 3 місяці) і застосовуються традиційно відносно сільськогосподарських товарів. Вони вводяться у період дозрівання та збирання врожаю в країні та піку надходження товарів на внутрішній ринок. Це стосується, насамперед, продукції, що швидко псується - овочів, фруктів, квітів.
Ліцензування експорту та імпорту передбачає видання державою імпортеру або експортеру через спеціально уповноважений державний орган дозволу (ліцензії) на ввезення або вивезення певного включеного у списки товару протягом встановленого терміну. В ліцензії можуть також встановлюватися порядок ввезення або вивезення товарів.
Ліцензування служить двом цілям:
1) кількісному регулюванню торгівлі; 2) контролю за імпортом та експортом.
Види ліцензій
"Добровільне" обмеження експорту - угода між урядом країни-імпортера та урядом та/або компаніями країни-екепортера про обмеження поставок товару у рамках узгоджених обсягів в обмін на відмову імпортуючої сторони від введення жорстких обмежень на імпорт, загроза введення яких використовується як засіб тиску при підготовці укладення угоди.
Розрізняють три групи добровільних самообмежень (згідно з класифікацією ЮНКТАД): добровільні самообмеження; обмеження, встановлені шляхом прямих міжурядових переговорів; обмеження, які встановлюються відповідно до міжурядових угод.
Добровільне самообмеження встановлюється не, урядами, а галуззю промисловості в країні, що експортує. Держави лише санкціонують ці обмеження.
Приховані методи зовнішньоекономічної політики
Серед нетарифних методів регулювання важливу роль відіграють приховані методи, які можна назвати методами прихованого протекціонізму. Основними з цих методів є такі: технічні бар'єри; внутрішні податки та збори; державні закупки; вимоги про вміст місцевих компонентів.
Технічні бар'єри - усі державні заходи контролю та обмежень, пов'язані з вимогами до технічних параметрів товару, які можуть бути використані як засіб обмеження доступу тих чи інших товарів на внутрішній ринок країни.
Вони можуть встановлюватись у вигляді: стандартів; технічних норм і \ правил; вимог до безпеки товарів; вимог до упакування, маркування та інших технічних характеристик продукції.
Серед технічних бар'єрів виділяють декілька специфічних областей -санітарні, ветеринарні, фіто санітарні норми та правила.
Головна риса всіх технічних бар'єрів - це те, що вони офіційно застосовуються не як засіб обмеження імпорту, а для забезпечення цілісності національної системи стандартизації безпеки використання товарів.
Внутрішні податки та здори - приховані методи торгової політики, спрямовані на підвищення внутрішньої ціни імпортного товару й скорочення внаслідок цього його конкурентоспроможності на внутрішньому ринку.
Державні закупки - прихований метод торговельної політики, який вимагає від державних органів та підприємств придбати певні товари лише > національних фірм, незважаючи на те, що ці товари можуть бути дорожчі за імпортні.
Вимоги про вміст місцевих компонентів - прихований метод торговельної політики держави, який законодавче встановлює частку участі національних виробників у виробництві імпортованого товару.
Фінансові методи торговельної політики. Розглянуті вище методи протекціонізму здебільшого призначені для обмеження імпорту. Для стимулювання експорту у практиці міжнародної торгівлі використовуються фінансові методи, значна частина яких базується на прямому чи непрямому гарантуванні та субсидуванні урядом національних експортерів.
Найпоширенішими фінансовими методами зовнішньоторговельної політики є: субсидування; експортне кредитування; демпінг.
Субсидія - фінансова чи інша економічна підтримка у будь-якій формі, яка здійснюється урядом країн - учасниць зовнішньоторговельних операцій, і яка може надаватись індивідуально, окремій галузі, окремому регіону або невизначеній групі осіб (фізичних чи юридичних) автоматично на основі об'єктивних критеріїв.
Експортне кредитування являє собою одну з форм прихованого субсидування експорт,)' це фінансовий метод зовнішньоторговельної політики, який передбачає фінансове стимулювання державного розвитку експорту | національними виробниками. Воно може здійснюватись у таких видах:
- субсидування кредитів національним експортерам - кредитів від державних банків під ставку відсотка, нижчу за ринкову;
- державних кредитів іноземним імпортерам за умови обов'язкового дотримання ними зобов'язань купувати товари лише у фірм країни, яка їм такий кредит надала (зв'язаний кредит);
- страхування експортних ризиків національних експортерів, які включають комерційні ризики (неспроможність імпортера оплатити поставку) та політичні ризики (непередбачувані дії уряду, які не дозволяють імпортеру виконати свої зобов'язання перед експортером).
Демпінг - найяскравіший прояв цінової конкуренції - це продаж товару за кордоном за ціною, нижчою його '' нормальної ціни", який завдає або загрожує завдати матеріальної шкоди промисловості, утвореної на території країни-імпортера, або який суттєво затримує утворення такої.
Матеріальна шкода - це підтверджені доказами несприятливі економічні наслідки ввезення товару за демпінговими цінами, які настають для галузей, продукція яких конкурує з товаром, що ввозиться за демпінговими цінами. У комерційній практиці існує декілька різновидів демпінгу: постійний демпінг - постійний експорт товарів за ціною, нижчою від нормальної ціни;
випадковий (спорадичний) демпінг - тимчасовий епізодичний продаж товарів на зовнішньому ринку за низькими цінами у зв'язку з тим, що у експортерів накопичились великі запаси товарів;
розбійницький (умисний) демпінг - тимчасове зниження експортних цін з метою витіснення конкурентів з ринку і наступне підвищення цін. Це означає встановлення монопольних цін;
Економічний зміст демпінгу полягає у тому, що він являє собою обов'язково не просте зниження цін, а саме цінову дискримінацію, коли ціни занижуються на одному ринку, у той час як той самий товар продається на інших ринках за більш високими цінами. Практика демпінгу тісно пов'язана з монополізацією ринків та застосуванням монопольно високих цін.
Для усунення цінової дискримінації, яка виникає внаслідок демпінгу застосовують антидемпінгові мита.
Валютно-кредитні інструменти. До валютно-кредитних інструментів регулювання зовнішньої торгівлі належать наступні:
1. зміна валютного курсу шляхом його ревальвації або девальвації;
2. валютні обмеження;
3. валютна інтервенція за допомогою маніпуляції державним банком
валютними ресурсами та процентними ставками;
4. маневрування банківськими процентними ставками;
Валютний курс (ВК), що виступає як відношення національної грошової одиниці до грошових одиниць інших країн, є найважливішим інструментом валютного регулювання. Головна функція ВК - забезпечення пропорційності обміну валют, базою якої є їх купівельна сила відносно товарів всередині країни. ВК залежить від статусу національної валюти, рівня її конвертованості, тобто можливості вільно та необмежено обмінюватись на інші іноземні валюти.
Котирування валют - це встановлення курсів іноземних валют відносно національної, яке здійснюється державними (національними) та великими комерційними банками прямим або непрямим методом. Пряме котирування (в усіх країнах, крім Великобританії) означає, що одна одиниця іноземної валюти виражається у відповідній кількості одиниць національної валюти; непряме котирування - обернена величина, коли за одиницю приймається національна валюта, яка виражена в певній кількості іноземної.
Девальвація - офіційне заниження курсу національної валюті! У цих умовах в експортерів з'являються значні переваги при обміні заробленої валюти на національну.
Ревальвація - підвищення офіційного курс)' національної валюти відносно іноземних, яке супроводжується отриманням розвитку експорту, його подорожчанням з одночасним здешевленням імпорту. Це асиметричний девальвації процес.
Валютна інтервенція реалізується у вигляді цільових операцій і купівлі-продажу іноземної валюти центральними банками з метою обмежені із (підвищення, зниження, підтримки) курсу національної валюти.
Правові інструменти регулювання.
Фундамент міжнародного правопорядку утворюють основні принципи міжнародного права. Дія цих принципів спрямована передусім на формування торгово-політичних режимів,
Торгово-політичний режим (ТПР) - це сукупність різноманітних інструментів державного регулювання зовнішньоторговельного обігу..
До спеціальних галузевих принципів міжнародного економічного права належать такі:
- принцип найбільшого сприяння; - принцип національного режиму;
- принцип преференційного режиму; - принцип свободи транзит)-;
- принцип транспарентності; - принцип нотифікації.
Режим найбільшого сприяння (РИС) • це не менш сприятливий режим, який надається державами одна одній у міжнародному договірному порядку у сфері торгівлі, мореплавства, правового становища громадян, мит тощо, ніж той, який наданий чи буде наданий кожною зі сторін, що домовляються, будь-якій третій країні.
Принцип національного режиму передбачає надання державою іноземним юридичним та фізичним особам," товарам та послугам режиму, аналогічного тому, яким користуються, відповідні:, вітчизняні юридичні і фізичні особи, товари, послуги тощо.
Принцип преференційного режиму полягай у наданні країнам, що розвиваються, переваг щодо доступу їх товарів на ринки розвинених країн. Основною формою преференцій є тарифні пільги, які фіксуються у вигляді знижених ставок імпортних мит.
