Економічна оцінка природно-ресурсного птенціалу США

Характеристика економіки США.

США — лідер світової економіки.

Постіндустріальна держава.

Об'єм ВВП США складає 13 трлн. доларів.

ВВП на душу населення — 38,5 тис. дол.

Частка США в світовій торгівлі становить: 10% світового експорту, 16% світового імпорту, 30% торгівлі послугами.

Лідерство США усвіті визначається такими факторами:

1.Величезні масштаби господарства країни і рівень його розвитку;

2.Потужний науково-технічний потенціал;

3.Зрілість і динамізм розвитку ринкових відносин;

4.Ефективне державне регулювання економіки.

 

Економічна оцінка природно-ресурсного птенціалу США

Важливими чинниками, що стимулювали економічний розвиток США є:

1. Потужний природно-ресурсний потенціал, а саме: вигідне економіко-географічне положення (широкий вихід до світового океану, вигідне сусідство- Канада — розвинена країна з багатими природними ресурсами, Мексика — багаті природні ресурси, дешева робоча сила, країни миролюбиві), віддаленість від інших континентів (ізоляція від воєн на власній території); багатство мінерально-сировинної бази — 20% світових запасів мінеральної сировини і палива- країна може повністю забезпечити свої потреби за рахунок власних, не будучи залежною від імпорту цих видів ресурсів; сприятливі грунтово-кліматичні умови — величина території забезпечує значні площі сільського-господарських угідь, родючі грунти, достатня кількість опадів, значна протяжність з півночі на південь дає змогу вирощувати весь спектр сільськогосподарської продукції; в результаті густої мережі річкової та озерних сіток країна має достатній рівень забезпеченості водними ресурсами, за винятком окремих внутрішніх районів, де необхідно проводити штучне зрошення, та густозаселених, промислово розвинених районів, де спостерігається деяке напруження водного забезпечення.

Природно-ресурсний потенціал та екологічний стан. Основна територія Сполучених Штатів Америки розміщується в субтропічному та помірному поясах Північноамериканського континенту, простягаючись від Атлантичного до Тихого океанів. Аляска, територію якої омивають води Тихого й Північного Льодовитого океанів, знаходиться в арктичному й субарктичному поясах. Південь півострова Флорида, а також розташовані в Тихому океані Гавайські острови – в тропічному поясі.

Країна має своєрідний рельєф: компактно розташовані рівнини та горбисті області (близько 1/2 основної території США). Гірські пасма знаходяться в периферійних частинах країни і витягнуті вздовж узбережжя. Найбільш очевидною рисою є лінійне розташування (з півночі на південь) високих гірських хребтів та плоскогір’їв Кордильєр, східну частину яких формують Скелясті гори. Їхні масивні структури переважають на західній частині континенту від Аляски до штату Нью-Мексико. Формування Кордильєр ще не завершилося, про що свідчать часті землетруси й активний вулканізм. Гірська система Кордильєр має протяжність 2,5 тис. км. Тут знаходиться найвища точка США та Північної Америки – г. Мак-Кінлі (Аляска, 6194 м).

Основною особливістю східної частини Північної Америки є ще одне (значно нижче) пасмо гірських підняттів Лабрадору й Аппалацької системи, яке також простягається в північно-південному напрямку й пролягає від провінцій Атлантичного узбережжя Канади до штату Алабама.

Між Скелястими горами й Аппалачами розкинулися величезні внутрішні рівнини Північної Америки, що простягаються від дельти річки Маккензі на узбережжі Північного Льодовитого океану до Мексиканської затоки. У їх складі виділяють декілька регіонів:

Канадський щит, який є геологічною серцевиною, що містить найстаріші гірські породи Північної Америки.

Великі рівнини – обширна поверхня, складена осадовими породами, що повільно піднімається на захід у напрямку скелястих гір. Уздовж південного краю ці внутрішні безлісні рівнини переходять у Приатлантичні рівнини.

На захід від Скелястих гір лежить зона внутрішніх басейнів і плато. У Сполучених Штатах цей фізико-географічний район охоплює:

Плато Колорадо на півдні, з його щільними осадовими породами та величним Великим Каньйоном. Цікаво, що останній виник як результат ерозії річки Колорадо, що відбувалося протягом останніх 30 млн. років. Профіль каньйону формувався поступово згідно з тим, як у процесі руйнування м’які породи утворювали порожисті схили. В результаті каньйон прорізає плато Колорадо на глибину 1175 – 2000 м.

Плато Колумбія, що покрито лавою та утворює басейн річки Колумбія.

Центральна територія басейнів та гірських кряжів (Великий басейн) штатів Невада та Юта, де знаходяться декілька зниклих озер льодовикового періоду, а також уціліле Велике Солоне озеро. Цю територію ще називають міжгірською зоною через її розташування між Скелястими горами на сході та гірською системою Тихоокеанського узбережжя на заході.

Орографічні особливості території США визначають закономірності розміщення покладів корисних копалин. Основними зонами є Канадський щит, Аппалацькі гори та окремі ділянки гірських хребтів Заходу. Найбільш вартими уваги покладами Канадського щиту є залізна руда, нікель, золото, уран та мідь. Район Аппалачів окрім величезних покладів м’якого вугілля також багатий на тверде (антрацитове) вугілля, родовища якого знаходяться в Північно-Східній Пенсільванії. Західна гірська зона вирізняється значними покладами вугілля, міді, цинку, свинцю, молібдену, урану, срібла й золота. Найбільш стратегічно важливими ресурсами, крім вугілля, є нафта і природний газ. Головні райони покладів нафти в США розміщуються вздовж узбережжя та на континентальному шельфі Мексиканської затоки (штати Техас, Луїзіана); у Середньоконтинентальному районі, що простягся через західну частину Техасу та Оклагоми та східну частину Канзасу; а також уздовж центральної частини північного схилу Аляски; що виходить до Північного Льодовитого океану. Розміщення покладів природного газу загалом нагадує географію нафтових родовищ. Отже, світове значення мають в США запаси вугілля, нафти, газу, урану; залізних, мідних, свинцево-цинкових та вольфрамо-молібденових руд; фосфоритів, калійної солі та сірки. У той же час відсутні або не мають промислової ваги поклади марганцевої руд, бокситів, олова, нікелю, кобальту, платини.

Зокрема поклади вугілля зосереджені в північній та центральній частинах Аппалацького басейну (штати Пенсільванія, Зах. Віргінія, Віргінія, Огайо, Кентуккі, Меріленд), а також на його півдні (штати Алабама, Теннесі). Другий за обсягом запасів – Східний внутрішній басейн, площа якого охоплює штати Індіана, Іллінойс, захід Кентуккі. Величезні, ще не повністю оцінені, запаси вугілля мають Північно-Західний Центр та Гірські штати, особливо Колорадо, Юта, Вайомінг, Нью-Мексико.

Покладами урану багаті гірські штати (особливо Нью-Мексико, Колорадо, Вайомінг, Юта).

Запаси залізної руди зосереджені в п’яти районах: 1) Озеро Верхнє (штати Міннесота, Мічиган – вміст заліза в руді 60-70%); 2) Південно-Східний (штати Алабама, Джорджія); 3) Західний (штат Каліфорнія, родовище Ігл-Маунтін); 4) Південний (штати Техас, Арізона); 5) Північно-Східний (штати Нью-Йорк, Нью-Джерсі). Перспективне значення мають величезні поклади залізо-кремнієвих сланців (таконітів та джаспілітів) з вмістом заліза 30% (біля озера Верхнє та в штаті Невада).

На родовища руд кольорових металів в основному багаті гірські штати.

Через особливості орографічної будови території клімат на більшій частині території Сполучених Штатів помірний та субтропічний континентальний, на узбережжі Атлантики – континентально-морський, на півдні Флориди – тропічний, на півночі Аляски – арктичний. Середня температура січня від – 24,8ºС на Алясці та – 18ºС на півночі Центральних рівнин, до +12ºС на південному заході країни та +20ºС на Флориді. Середні температури липня 14 – 22ºС на західному узбережжі, 16 – 26ºС на східному, на півдні поясу внутрішніх плато і плоскогірних територій до 32ºС. Опадів на південному заході Аляски та на навітряних схилах гір тихоокеанського узбережжя випадає 3000 – 4000 мм, на сході і в приморській смузі на Заході 1000 – 2000мм на рік, на Центральних рівнинах 600 – 900 мм, на Великих рівнинах 400 – 600 мм, на внутрішніх плоскогір’ях і плато менш ніж 400мм, а місцями – менш ніж 100 мм (пустеля Мохаве). Найбільше опадів випадає на Гавайських островах – понад 10000 мм на рік.

На Великих рівнинах у літні місяці часто виникають потужні смерчі, які в США називають торнадо, діаметром в декілька метрів і навіть сотень метрів, швидкістю руху понад 80 км/год. Через сильні сухі західні вітри часто виникають пилові бурі, що здіймають у повітря тисячі тон ґрунту. Найнижчою точкою Північноамериканського континенту є Долина смерті (США, Каліфорнія, 86 м нижче рівня океану). Ця невелика пустеля в оточенні гір є одним з найспекотніших місць на планеті. Так, у 1917 р. тут було зафіксовано температуру вищу за + 43,9ºС протягом 43 діб поспіль, а максимальна зареєстрована температура в цій долині склала +57ºС. Крім міражів та інших аномальних явищ, Долина смерті відома дивною поведінкою каміння, яке довільно котиться піском, обходячи перепони на своєму шляху, з ледь помітною швидкістю. Це явище отримало назву «мобільне каміння» або «Рейктерське каміння».

Загалом коливання температури мають широтний характер (чим далі на північ, тим холодніше), однак різниця в нагріванні суходолу та води викривляє загальну схему. Через те, що суходіл нагрівається і охолоджується швидше, ніж водні маси, річні температурні коливання набагато значніші там, де більша континентальність (віддаленість від океанів). Випадіння опадів загалом має тенденцію до зменшення в західному напрямку (окрім самої смуги Тихоокеанського узбережжя), що є результатом так званого дощово-тіньового ефекту. Це відбувається тому, що тихоокеанські повітряні маси, які рухаються під дією панівних вітрів, несуть свою вологу на материк. Але невдовзі зіштовхуються з горами Сьєрра-Невади та Каскадними, які змушують їх підніматися та охолоджуватися, вінчаючи гребені цих гірських кряжів. Таке охолодження супроводжується значною конденсацією та випадінням опадів. Отже, доки ці повітряні маси опустяться і нагріються на східних схилах гір, щоб почати свою мандрівку внутрішніми частинами континенту, вони вже віддадуть значну частину вологи. Таким чином, ці гори утворюють суху «тінь», яка посилюється щоразу, коли повітря, що рухається на схід, мусить долати інші кряжі в глибині материка, особливо масивні Скелясті гори. Це посушливе (а місцям дуже посушливе) довкілля простягається так глибоко в центральну частину США, що можна зробити загальний поділ між аридною (західною) та гумідною (східною) Америкою, що розташовані одна навпроти іншої вздовж невиразного розмежування, яке краще розглядати у вигляді широкої перехідної зони.

Загальний природний поділ на гумідну та аридну частини Північної Америки відображається також у поділі ґрунтів і рослинності. Для сільськогосподарських потреб звичайно достатньою є волога в ґрунті для вирощування культур там, де річне випадіння опадів перевищує критичну позначку 500 мм. Там, де річна загальна кількість опадів менша, ґрунти все ще родючі (особливо на Великих рівнинах). Але для досягнення їхнього повного сільськогосподарського потенціалу часто необхідно проводити зрошування.

У структурі поверхневих вод Північної Америки переважають дві основні дренувальні системи, що лежать між Скелястими горами та Аппалачами:

1) п’ять Великих озер (Верхнє, Мічиган, Гурон, Ері, Онтаріо), які стікають у річку Св. Лаврентія;

2) могутня система річок Міссісіпі-Міссурі, що живляться такими головними притоками, як річки Огайо, Теннессі та Арканзас.

Обидві системи є результатом останнього періоду зледеніння – плейстоцену. Разом вони становлять найкращу природну материкову водну систему в світі.

Втручання людини вдосконалило цю природну систему судноплавства, завдяки будівництву каналів, що з’єднують ці дві системи, а також судноплавну річку Св. Лаврентія. Для потреб прибережних районів північного сходу чудово слугує ціла низка коротких річок Атлантичного узбережжя

Річки на південному сході та заході Скелястих гір спершу не мали великої практичної цінності через їхні напрямки й труднощі судноплавства. Однак на крайньому заході річки Колорадо та Колумбія стали надзвичайно важливими, як джерела постачання питної та іригаційної води, а також гідроенергії. У цілому на переважній території країни річкова мережа густа, річки багатоводні.. Визначною рисою гідрографії Північної Америки є наявність одного з найпотужніших водопадів світу – Ніагарського на р. Ніагара (висота 51 м). Гуркіт його води в тиху та безвітряну погоду можна почути за 20 км.

Загальна площа сучасного зледеніння в Північній Америці становить 2 млн. км2. На теренах Сполучених Штатів воно спостерігається на Алясці та на вершинах Кордильєр. Щодо рослинності, то поділ на гумідну та аридну Америку є знову ж таки вагомим узагальненням: природну рослинність території, які отримують понад 500 мм опадів на рік, становлять ліси, а сухіший клімат є джерелом трав’яного покрову.

На території США представлено майже всі природні зони північної півкулі. На Алясці – ділянки арктичних пустель, тундра і лісотундра. Північно-східні хвойні та мішані ліси на південь змінюються широколистяними і тропічними. Західну частину Центральних рівнин займають високотравні прерії, які зазнали значної антропогенної зміни і нині майже цілковито розорані. Сухі степи переважають на теренах Великих рівнин. Схили Кордильєр часто вкриті хвойними лісами, а для плато характерною є рослинність напівпустель і пустель.