Відмови ринку - це небажання або неспроможність ринку задовольнити потреби суспільства чи окремих груп індивідів ринковою економічною системою.
Розглянемо:
1. Ринок ґрунтується на індивідуальній економічній свободі та конкуренції учасників господарського процесу, що є істотною перевагою цієї форми господарювання.
2. 2. Ринок повною мірою забезпечує виробництво благ для індивідуального споживання. Ці блага називають приватними.
Приватні блага - це блага, споживання яких одними особами виключає можливість їх одночасного споживання іншими. (одяг). Але є і ті блага, які можна споживати тільки сумісно. Такі блага називають суспільними. Суспільні блага - це ті блага, які водночас можуть споживатися багатьма особами, незалежно від того, може чи не може їх оплатити кожний окремий споживач.
Регулювання виробництва і розподілу змішаних суспільних благ уряд здійснює:
Вплив уряду на виробництво платних суспільних благ здійснюється шляхом:
- виробництва цих благ у належному обсязі та потрібної структури на підприємствах державного сектору;
- надання субсидій для їх виробництва підприємницькому сектору;
- адміністративного обмеження доступу до використання цих благ.- шляхом надання виключних прав на використання ресурсів для виробництва цих благ;
- запровадженням адміністративних бар'єрів на шляху до входження на ринок цих благ шляхом ліцензування, квотування, надмірного оподаткування і т. ін.
3. Ринок дбає про зиск, залишаючись байдужим до проблем вичерпності невідтворюваних природних ресурсів. Уряд бере на себе відповідальність за долю майбутніх поколінь, обмежує доступ до цих ресурсів. Уряд урегульовує екстернальні ефекти, насамперед, негативні, пов'язані з перекладанням одними суб'єктами своїх витрат на інших суб'єктів без будь-яких компенсацій потерпілим.
4. Уряд обмежує згубний вплив циклічних коливань і регулює небезпечну для стабільності економічної системи диференціацію доходів серед різних верств населення, забезпечуючи соціальну спрямованість економічної системи.
5. В умовах трансформаційної економіки на уряд покладається ще одне, надзвичайно важливе завдання, зміст якого полягає в забезпеченні балансу інтересів суб'єктів економічної та соціальної діяльності.
Типи урядового регулювання економіки:
- повна монопольна влада в управлінні економікою (СРСР та країн соціалістичного світу);
- поєднання ринкових та урядових регуляторів (Японія, Швеція, ФРН, Австрія, Китай);
- крайній лібералізм, який визнає ефективною тільки необмежену свободу підприємницької діяльності (США).
Моделі урядового регулювання економіки. Визначають дві моделі урядового регулювання економіки:
- адаптивну модель, чутливу до змін і відмов ринку, що дає можливість уряду сумісно з приватним бізнесом гнучко пристосуватись до умов економічного (національного та міжнародного) довкілля. Прикладом цієї моделі урядового впливу на економіку є США;
- проективну модель, спрямовану на попередження фіаско ринку шляхом "виваженої міри" державного втручання в діяльність бізнесових структур. Ця модель властива японській системі урядового регулювання економіки.
ІЕС - це агрегований показник, який включає десять показників, що мають складну будову і засвідчують рівень втручання уряду в економіку.
Мінімальну межу урядового впливу визначає:
- правова база функціонування економіки;
- організація грошового обігу;
- урегулювання екстернальних негативних ефектів;
- виробництво суспільних благ.
Максимальна межа урядового впливу визначається як точка рівноваги між затратами, пов'язаними з державним втручанням, та виграшем у соціально-економічній ефективності..
Вплив уряду на економічне зростання в довгостроковому періоді без перерв на короткострокові періоди здійснюється завдяки впливу фіскальних і монетарних засобів.
Стимулювання економічного зростання здійснюється шляхом зростання обсягу державних закупівель, зменшення податків та збільшення трансфертних виплат домогосподарствам і бізнесу. Це бюджетно-податкові засоби впливу.
Обмежувальна політика економічного зростання використовується в періоди стрімкого зростання, коли виникає небезпека "перегріву" економіки (буму), за яким йде спад.
Обмежувальні заходи монетарної політики спрямовані на зростання облікової процентної ставки, зростання норми обов'язкових банківських резервів (Тг) та продаж населенню державних цінних паперів. Наслідком таких дій є зменшення пропозиції грошей, їх подорожчання, звуження кредиту, що стримує економічне зростання.
Антиінфляційна політика буває двох видів: спрямована на подолання інфляції радикальними заходами та спрямована на обмеження темпів зростання цін з метою адаптації (пристосування) до цієї ситуації. Переважна більшість країн світу впроваджує адаптивну інфляційну політику.
Довгострокова антиінфляційна політика має за мету ліквідацію інфляційних очікувань населення. Засобами реалізації цієї мети є: подолання бюджетних дефіцитів; контроль за зростанням грошової маси; формування належних обсягів золотовалютних резервів і т. ін.
Короткострокова антиінфляційна політика спрямована, насамперед, на обмеження темпів інфляції. Для вирішення цієї проблеми уряд спрямовує свої зусилля на зменшення диспропорції між сукупним попитом і сукупною пропозицією.
Соціальна політика уряду ставить перед собою два основні завдання:
1) забезпечення нагромадження людського та соціального капіталу;
2) соціальний захист вразливих верств населення (здійснюється за допомогою соціального обов'язкового страхування)
