Земля як економічна категорія і фактор виробництва. Форми власності на землю і форми господарювання у сільському господарстві. Ринок землі. Ціна землі.

Земля - перша й основна умова будь-якого виробництва, але в сільському господарстві вона ще й головний засіб виробництва, елемент продуктивних сил. Тому в цій сфері результати виробництва значною мірою визначаються якістю земельних ділянок, їхньою родючістю, місцерозташуванням щодо ринків збуту, баз постачання потрібної техніки, мінеральних добрив тощо.

. У сучасних умовах власність на землю в різних країнах має такі форми (рис. 12.4).

Світова практика показує, що в аграрному секторі ефективно функціонують різноманітні за розмірами і формами власності види підприємств - дрібні, середні й великі, засновані на повній власності на землю, частковій власності й оренді; сімейні ферми, сільськогосподарські кооперативи і корпорації. Усі вони мають однакові права у відносинах з державою, іншими аграрними і несільськогосподарськими підприємствами та організаціями.

В умовах ринкової економіки земля не лише здається в оренду, а є об'єктом купівлі-продажу, отже, має ціну.

Рис. 12.12. Мета купівлі землі

Ціна землі - це дисконтований потік її доходу (ренти).

Дисконтування - це метод визначення поточної вартості (ціни) будь-якого капітального ресурсу (в тому числі й землі) з урахуванням надання ним майбутнього прибутку при існуючій ставці банківського відсотка.

Ціна землі прямо пропорційна величині ренти і обернено пропорційна ставці позичкового відсотка.

Так, якщо ділянка землі приносить щорічно R доходу (ренти), а ставка позичкового відсотка дорівнює 5, то поточна ціна (R) ділянки визначатиметься за формулою

Пропозиція землі залежить від багатьох факторів, які сумарно можна звести до двох: якість або родючість землі та місцезнаходження ділянки.

Пропозиція землі на ринку нееластична, тому що кількість землі, придатної для обробки, є фіксованою величиною.

Пропозиція землі не може бути збільшена навіть за умови підвищення ціни на землю (рис. 12.13).

Попит на землю, навпаки, еластичний і має тенденцію зростати, що зумовлює підвищення ціни на землю. Особливо швидко підвищуються ціни на земельні ділянки в містах, оскільки зростають рента і попит на ділянки під забудову.

31. Агропромислова інтеграція і агропромисловий комплекс. Агробізнес. Державна політика регулювання сільськогосподарського виробництва.

Процес агропромислової інтеграції - це встановлення сталих прямих зв'язків селянських господарств із підприємствами й організаціями суміжних галузей (промисловості, транспорту, сфери заготівлі, зберігання, переробки й реалізації продукції, а також обслуговування сільського господарства).

Форми агропромислової інтеграції залежать від того, на якому рівні здійснюється цей процес. У масштабі всієї країни й у великих регіонах інтеграція виявляється через посилення міжгалузевих зв'язків с/г, формування і розвиток галузевих та регіональних агропромислових комплексів. На рівні підприємств і районів агропромислова інтеграція виявляється в утворенні різних агропромислових сформувань - агропромислових підприємств, об'єднань і комбінатів, агрофірм, районних агропромислових об'єднань, виробничих і науково-виробничих систем.

У результаті поглиблення агропромислової інтеграції формується агропромисловий комплекс (АПК).

Агропромисловий комплекс - це організаційно-економічна форма інтеграції сільськогосподарських і промислових видів діяльності; сукупність галузей народного

господарства, зайнятих виробництвом сільськогосподарської продукції, її зберіганням, переробкою і доведенням до споживача, а також виробництвом відповідних засобів виробництва.

Структура АПК.Відповідно до стадії відтворювального циклу в складі АПК виділяють такі сфери:

І-ресурсна: галузі, які забезпечують АПК засобами виробництва і виробничими послугами, включаючи будівництво, ремонтні й меліоративні роботи;

П - аграрно-сировинна: власне сільське та лісове господарство;

Ш - переробна: галузі, що займаються заготівлею, зберіганням, переробкою, транспортуванням та реалізацією сільськогосподарської продукції;

IV - виробнича і соціальна інфраструктура: галузі, які забезпечують загальні умови соціально-економічного розвитку, - шляхово-транспортне господарство, зв'язок, складське і тарне господарство, підготовка кадрів, житлові й культурно-побутові об'єкти, вт. ч. заклади охорони здоров'я та ін.

В Україні склалася структура АПК, характерна для країн з відносно низьким рівнем господарського розвитку. Основна частина капіталу і робочої сили зайняті в галузях І і II сфери, тобто в самому сільському господарстві й виробництві засобів виробництва; у переробній (III) сфері задіяно непропорційно мало ресурсів (включаючи оптову і роздрібну торгівлю). Недостатньо також розвинута виробнича і соціальна інфраструктура (IV сфера). Усе це зумовлює і недостатню загальну ефективність АПК, значні втрати продукції на шляху до споживача.

 

Головними завданнями державного регулювання в країнах з розвинутою ринковою економікою в аграрній сфері є:

- підвищення прибутковості сільського господарства і розширення експорту основних видів продовольчих товарів;

- попередження перевиробництва окремих видів сільськогосподарської продукції;

- обмеження монополізму в суміжних із сільським господарством галузях промисловості.

Політика держави відносно аграрного сектору не може бути раз і назавжди даною. Для кожної конкретної країни у певний період її історичного розвитку складається одна з трьох типових ситуацій:

- коли існує дефіцит сільськогосподарської продукції;

- коли попит на сільськогосподарську продукцію та ЇЇ пропозиція відносно збалансовані;

- коли пропозиція сільськогосподарської продукції перевищує попит на неї.

Рис. 12.15. Необхідність державного регулювання АПК і його особливості

Рис. 12.16. Головні важелі державного регулювання АПК

В Україні рівень відповідної державної фінансової підтримки сільського господарства зростає, але залишається ще недостатнім (рис. 12.17), що ускладнює конкурентоспроможність вітчизняних товаровиробників на внутрішньому! зовнішньому ринках із зарубіжними.

Державна підтримка селянських господарств має стати невід'ємною складовою загальнодержавної програми соціально-економічних перетворень і розвитку країни.

 

Доходи, їх види та джерела формування. Сутність та механізм розподілу доходів. Функціональний розподіл доходів. Заробітна плата, її форми та системи. Номінальна та реальна заробітна плата.

 

Дохід - багатогранне економічне поняття, яке застосовується у різних значеннях.

У широкому розумінні дохід розглядається як грошові та натуральні надходження до суб'єктів господарського життя.

У вузькому значенні дохід - це потік грошових надходжень в одиницю часу (годину, тиждень, місяць, рік). На відміну від багатства, яке втілюється у запасах активів (будівлях, спорудах, знаряддях праці, цінних паперах, готівкових грошах іт.ін.), дохід передбачає приплив грошей.

В економічній теорії доходи класифікуються за різними критеріями:

1.Зарівнем формування:

-доходи мікроекономічного рівня: заробітна плата, рента, процент, прибуток, амортизація, валовий і чистий дохід підприємства і т. ін.;

- доходи макроекономічного рівня; національний дохід; сукупний особистий дохід; дохід кінцевого використання і т. ін.

2. За суб'єктами привласнення:

-доходи індивіда;

-доходи домогосподарства (сім'ї);

-доходи підприємства (фірми);

-доходи галузі;

-доходи територіальної громади; -Доходи держави;

-доходи суспільства (національний дохід).

3. Залежно від цін, в яких визначається дохід:

- номінальний дохід - визначається в цінах поточного періоду;

-реальний дохід - визначається в цінах базового року (або в цінах поточного року за вилученням рівня інфляції).

4. Для аналізу діяльності підприємства (фірми) використовують такі форми доходу:

- Валовий дохід, що дорівнює виторгу від реалізованих товарів і послуг;

де ТR - валовий дохід; Р - ціна одиниці виробленого товару (послуги); РQ - виручка від реалізації продукції обсягом Q одиниць.

 

- Середній дохід, що дорівнює валовому доходу, поділеному на кількість реалізованих товарів і послуг:

де АR - середній дохід; Р - ціна одиниці виробленого товару (послуги); (Q - кількість реалізованих товарів (послуг).

Граничний дохід - приріст валового доходу від продажу додаткової одиниці реалізованих товарів чи послуг:

де MR - граничний дохід; ѦR(Q) - приріст валового доходу; ѦQ - приріст обсягів реалізованих товарів чи послуг.

5. Залежно від включення доходу в ціну товару;

- первинні доходи включаються в ціну товару: зарплата, процент, рента, прибуток, амортизація, непрямі чисті податки;

- вторинні доходи виникають у зв'язку з перерозподілом первинних доходів: прямі податки, дивіденди, трансфертні виплати державою, підприємством та домогосподарством і т. ін.

6. За джерелом отримання:

*Доходи від ресурсу «праця» як такого, що не має відособленого від свого власника існування:

- заробітна плата;

-доходи працівників колективних підприємств;

- доходи від індивідуальної діяльності; "- доходи від підсобного господарства; -доходи від кооперативної діяльності; -доходи підприємців.

* Доходи від власності, яка має відособлене від власника існування:

-дивіденди від акцій;

- відсотки від паю;

- відсотки від банківських вкладів; -доходи від облігацій;

-орендна плата тощо.

*Доходи, що безпосередньо не пов'язані з оцінкою результатів діяльності:

- часткова компенсація виплат на освіту;

-безоплатне надання послуг з охорони здоров'я;

- адресна допомога малозабезпеченим верствам населення; -благодійні послуги;

-соціальні пенсії тощо.

7. Доходи, що утворюються внаслідок використання певних факторів виробництва (факторні доходи);

-доходи у вигляді заробітної плати або посадових окладів; -рентний дохід;

-процентний дохід, або прибуток на капітал; -підприємницький дохід (прибуток) у вигляді залишкового доходу.

Функціональний розподіл доходів

Функціональний розподіл доходів: марксистська та маржиналістська концепції

Під функціональним в економічній теорії розуміють розподіл доходів за факторами виробництва (ресурсами), до них за монетаристською концепцією належать праця, капітал, земля і підприємницькі здібності, а за марксистською - речові фактори (земля і капітал) та особовий (робоча сила).

Функціональний аспект розподілу доходів передбачає дослідження розподілу сукупного національного доходу між власниками праці (робочої сили) та капіталу.

Марксистська теорія розподілу доходів

Марксистська концепція функціонального розподілу доходів ґрунтується на таких засадах:

- капіталістичний сукупний національний дохід створюється найманою працею і капіталом;

- носієм здатності до праці є найманий працівник, який, по-перше, переносить частину минулої, втіленої в засобах виробництва, праці на знову створюваний продукт, а по-друге, створює нову вартість;

- новостворена вартість (яка після реалізації набуває форми національного доходу) є, згідно з теорією К. Маркса, результатом тільки найманої праці;

- результатом капіталу є перенесена вартість, яка входить до структури сукупного суспільного продукту, але не є складовою національного доходу (новоствореної вартості);

- національний дохід має дві складові (o + m), де V - затрати змінного капіталу (найманої праці), які набувають форми заробітної плати, m - затрати змінного капіталу, які набирають форми додаткової вартості;

- капіталісту додаткова вартість (m), нічого не коштує, а для найманого працівника - це неоплачена праця;

- пропорція, в якій новостворена вартість розподіляється на заробітну плату (о) і додаткову вартість (m), показує ступінь експлуатації (m', яка визначається так: m’-100 %.Чим більша частка т в структурі (V + m), тим вищий ступінь експлуатації найманої праці капіталом;

-додаткова вартість, у свою чергу, підлягає розподілу між самими капіталістами (промисловцями, торговцями, банкірами (позичковими капіталістами) та землевласниками). У зв'язку з цим додаткова вартість набуває у функціональному розподілі таких форм:

Р - прибуток промислового капіталіста;

P’ - прибуток торговельного капіталіста;

І-позичковий процент, як форма доходу позичкового капіталіста (або банківський прибуток банкіра);

R - рента - форма доходу землевласника.

Робоча сила - сукупність фізичних та духовних здібностей людини до найманої праці.

Капіталістичної системи як суспільного устрою передбачає поділ суспільства на власників робочої сили, власників капіталу і землевласників.

Власник робочої сили продає на ринку ресурсів свою здатність до найманої праці на певний проміжок часу, обумовлений договором.

Робоча сила - товар, який має і специфічну споживчу вартість (корисність).

Процес використання робочої сили для найманого працівника - це час, протягом якого він працює на підприємстві, приводячи в рух землю і капітал, що не є його власністю, але в ціні вироблених товарів та послуг є і його частка. Це час функціонального відчуження найманої праці на користь підприємства, де працює найманий робітник.

Для підприємця процес використання робочої сили є водночас процесом функціонального відчуження й інших ресурсів (землі та капіталу), тоді як найманому робітникові байдуже, скільки для підприємця коштує використання всіх інших економічних ресурсів.

Слід зазначити, що час використання найманої праці впродовж робочого дня (тижня, місяця, року), обумовлений трудовим договором, може не збігатися з часом, необхідним для відтворення робочої сили.

Ця розбіжність може проявитись двояко:

-час, необхідний для відтворення робочої сили, більший, ніж час використання найманої праці;

-час використання робочої сили перевищує час, необхідний для її відтворення.

Перша ситуація не прийнятна для підприємця (роботодавця), оскільки потребує виплати вищої винагороди за послуги найманої праці, ніж вони того варті, відтак означає створення економічного збитку від праці (Р, < 0), де Р, - прибуток від ресурсу "праця".

Друга ситуація передбачає, що протягом однієї частини робочого дня працівник створює вартість, еквівалентну вартості його робочої сили, а протягом другої - надлишок вартості, який вееквівалентно привласнюється підприємцем і забезпечує йому додаткову вартість у формі прибутку (Рь > 0).

Окрім описаних двох ситуацій, можлива ще одна, за якої підприємство від використання трудових послуг отримує нульовий прибуток (Р = 0). Така ситуація виникає тоді, коли час використання найманої праці дорівнює часу, необхідному для відтворення робочої сили.

Маржиналістська теорія функціонального розподілу доходів

Маржиналістська концепція розподілу факторних доходів ґрунтується на інших засадах, а саме:

- власниками економічних ресурсів у ринковій економіці є домогосподарства;

- є чотири фактори виробництва, яким відповідають такі форми доходів:

o земля створює ренту (R);

o капітал (інвестиційні ресурси) - процент (i);

o праця - заробітну плату (ш);

o здатність до підприємництва - підприємницький дохід, нижньою межею якого є нормальний прибуток (Рп);

- величина доходу на кожний із зазначених вище факторів визначається граничним внеском кожного чинника у валовий дохід фірми;

- такий принцип (закон) розподілу доходів справедливий як для найманих працівників, так і для землевласників, власників капіталу та людей, схильних до підприємництва, оскільки вів забезпечує розподіл доходу пропорційно до внеску кожного з факторів.

Насамперед слід звернути увагу на те, що економічним механізмом розподілу в ринковій (капіталістичній) економіці є ціна ресурсу, яка визначає величину доходу. Ціна на ресурси за умов досконалої конкуренції визначається співвідношенням попиту і пропозиції. А попит і пропозиція на ресурси та рівень цін на ринку ресурсів є похідними від споживчого попиту та рівня цін на товари і послуги, які виробляються за допомогою цих ресурсів.

Сказане вище означає, що підприємець визначає, як йому вигідніше вчинити: найняти більше працівників чи збільшити обсяг фізичного капіталу залежно від величини граничного продукту, що забезпечуватиме приріст кожного з факторів на одну одиницю.

Підприємець може збільшувати чисельність найманих працівників до тих пір, поки грошова оцінка граничного продукту дорівнюватиме величині заробітної плати.

 

Заробітна плата, її форми та системи.

Праця - це ресурс, який займає особливе місце на ринку ресурсів у зв'язку з тим, що доходи від цього ресурсу є домінантними для найчисленнішої соціальної групи населення в будь-якій країні світу.

Заробітна плата — грошовий вираз вартості й ціни товару робоча сила, а також часткової оплати результатів праці з урахуванням виконуваних заробітною платою основних функцій.

Заробітна плата повинна виконувати також стимулюючу, розподільчу і соціальну функції.

Стимулююча передбачає формування у працівників високоефективних стимулів до праці через механізм впровадження прогресивних форм і систем заробітної плати, які спонукають до економії робочого часу, зростання продуктивності праці, економії сировини, електроенергії тощо, до раціонального використання техніки та ін., а також встановлення оптимального рівня заробітної плати відповідно до продуктивності та ефективності праці, її антиподом є "зрівнялівка" в оплаті праці.

Розподільча функція заробітної плати полягає у тому, що шляхом її підвищення або зниження забезпечується приплив робочої сили у певні галузі, райони народного господарства і відплив з інших, у встановленні оптимальних критеріїв співвідношення оплати праці (часткової) між сферами, секторами та галузями, всередині окремих галузей. Виконання зарплатою стимулюючої та розподільчої функції ґрунтується на дії законів попиту і пропозиції, зростання продуктивності праці та ін.

Соціальна функція заробітної плати має сприяти утвердженню соціальної справедливості залежно від ефективності праці. Всі функції заробітної плати повинні оптимально узгоджуватись.

Поки що в Україні жодна із названих функцій у повному обсязі не реалізується.

Оскільки купівля-продаж робочої сили об'єктивно виявляється у формі купівлі-продажу праці, то вартість (і ціна) робочої сили перетворюється на заробітну плату, тобто набуває перетвореної форми. Така форма приховує наявність експлуатації, оскільки заробітна плата маскує купівлю-продаж робочої сили і згладжує межі між необхідною і додатковою працею. Вартість робочої сили, виражена в грошах, набуває форми ціни робочої сили. її речовим, матеріальним змістом є кількість життєвих благ, необхідних для відтворення робочої сили найманого робітника і членів його сім'ї. Це — життєвий фонд робітника, який за умов товарного виробництва має і вартісний, і грошовий вираз.

Форми і системи заробітної плати

Заробітна плата має дві основні форми: відрядну та погодинну. Відрядна заробітна плата - це форма, що заохочує збільшення обсягів виробництва продукту. Вона застосовується тоді, коли саме віл інтенсивності праці робітника залежить обсяг виробництва. Відрядна форма зарплати передбачає систему доплат за економію палива, енергії, сировини, матеріалів, за ефективне використання устаткування, за ставлення до праці, за ризик і т. ін.

Погодинна форма заробітної плати застосовується там, де потрібно виробляти продукту саме стільки, скільки того вимагає технологія. Надлишок виробленої продукції є порушенням технології та не стимулюється. Погодинна форма функціонує як погодинно-нормативна та погодинно-преміальна.

Перша передбачає оплату за відпрацьований час та за виконання нормативів робіт, які (нормативи) періодично переглядаються.

Друга (погодинно-преміальна) передбачає оплату за відпрацьований час та додаткову виплату премій за економію витрат, досконаліші форми організації праці тощо.

Частка участі найманого працівника в доходах фірми визначається двояко:

- визначенням частки кожного працівника в чистому доході підприємства;

-у формі акціонування та отриманні дивідендів на певний обсяг акціонерного капіталу.

Розміри заробітної плати в різних країнах суттєво відрізняються. Причинами відмінностей у національному рівні заробітної плати є:

- розмір вартості робочої сили; -технологічний рівень виробництва;

-рівень продуктивності праці;

-сила й авторитет профспілок;

-вплив держави на політику доходів.

В Україні діє тарифна система, яка включає:

-тарифні ставки;

-тарифні сітки;

- схеми посадових окладів;

-тарифно-кваліфікаційні характеристики.

За допомогою тарифної системи заробітної плати здійснюють диференціацію робіт залежно від їх складності, а робітників залежно від їхньої кваліфікації та рівня відповідальності за розрядами тарифних сіток. Вони є основою диференціації заробітної плати.

Якщо розглядати заробітну плату як окреме економічне явище, то можна виявити, що у формах і системах заробітної плати проявляється дія двох принципів (законів) її формування:

-усереднений рівень оплати праці в країні визначається вартістю робочої сили (встановлення мінімального гарантованого рівня всім прадівникам незалежно від кінцевих результатів);

- диференціація заробітної плати (залежно від рівня кваліфікації, продуктивності праці" ризиковості, відповідальності й т. ін.) здійснюється на основі закону граничної корисності, що проявляється як закон граничної продуктивності, або на основі ціни трудових послуг, наданих найманими працівниками підприємцями.

Номінальна та реальна заробітна плата

Крім форм і систем заробітної плати, розрізняють системи оплати праці, які є конкретизацією плати за робочу силу (її вартість і ціну). Розрізняють номінальну та реальну заробітну плату.

Номінальна заробітна плата — сума грошей, яку отримав робітник за продаж капіталісту робочої сили та частково результативність її функціонування без урахування інфляції.

Розміри такої заробітної плати не надають реального уявлення про життєвий рівень робітника, міру його споживання. Водночас без показника номінальної заробітної плати не можна обчислити реальну заробітну плату.

Реальна заробітна плата — кількість споживчих вартостей (товарів і послуг), яку робітник може придбати за свій грошовий заробіток за певного рівня цін після вирахування податків.

Отже, рівень реальної заробітної плати залежить від: номінальної заробітної плати; рівня цін на предмети споживання та послуги (індекс вартості життя) та податків, які сплачують робітники у бюджет держави і фонди соціального страхування.

Для визначення реальної заробітної плати індекс номінальної заробітної плати ділять на індекс вартості життя. Реальна заробітна плата прямо пропорційна до змін номінальної заробітної плати і обернено пропорційна — до змін рівня цін.