Поведінкова адаптація, її стани. Бар’єри психологічної адаптації та їх механизм.

Адаптація – це процес пристосування до оточуючого середовища. Цей процес вбирає в себе всі можливості реагування людини на всіх рівнях функціонування організму. Цей процес відбувається за рахунок діяльності людини та перебудови внутрішнього динамічного стереотипа. Зміни у внутрішньому динамічному стереотипі відбуваються на декількох рівнях функціональної організації

Різні автори виділяють два, три або чотири рівні, які, по суті, є єдиним функціонально-динамічним утворенням. Стабільність всього організму в цілому істотно вище, ніж стабільність окремих його рівнів тому, що на різних етапах вони взаємно компенсують можливі порушення у кожній з підсистем. З нашої точки зору, оптимальним є поділ на чотири рівні біологічних та психічних автоматизмів:

Біохімічний Соматичний Системний (психофізіологічний) Соціально-психологічний.

Два перші з них утворюють загально біологічний рівень саморегуляції, забезпечують стабільність внутрішнього середовища організму, підтримують автономність основних життєвих процесів.Третій, більш високий рівень, визначає інстинктивні форми поведінки, які є функцією спінальних, стовбурових та підкоркових відділів центральної нервової системи.Четвертий – соціально-психологічний – рівень розвивається у процесі життя людини під впливом його особистих потреб та вольової активності. Він пов’язаний з діяльністю кори головного мозку, яка є, за висловом Н. П. Дубініна, “надбіологічною сферою” і передається “від генерації до генерації по іншіх каналах, ніж генетична інформація, яка записана в молекулах ДНК“.Психічна адаптація - це процес становлення оптимальної збалансованості особистості та оточуючого середовища, що дозволяє задовольняти актуальні потреби та забезпечують у той же час відповідність поведінки та вимог соціального оточення.

Саме соціальне середовище провокує, прискорює або гальмує генетично зумовлений розвиток людини. Організм постійно підтримує процеси життєдіяльності, тобто створює бар’єр психічної адаптації.

"Бар’єр психічної адаптації –“неврівноваженість” між організмом та навколишнім середовищем.

Під впливом навантажень та обов’язкової у цих випадках емоційної напруги поступово формуються більш широкі межі адаптаційного бар¢єру. Емоційно-стресові реакції певною мірою гартують людину, тобто формують

стійкість до емоційних стресів. Людина використовує всі резервні можливості, організм вчиться функціонувати на нових рівнях. Відсутність періодів напруженої психічної активності, навпаки, веде до зниження адаптивних можливостей людини, нездатності переборювати труднощі. Але тривале або швидке напруження функціональної активності призводить до надмірного навантаження. У такому випадку розвиваються так звані предневротичні стани, проявом яких є: неспокій, незначна тривожна напруженість, підвищена чуттєвість до звичайних подразників, загальмованість, метушливість, безсоння.

Такі зміни носять тимчасовий і частковий характер, але тривала та занадто велика напруга призводить, як правило, до розвитку станів неповної – часткової адаптації.

Адаптація

í ì ë î

повна ↔ неповна

 

Якщо тиск на бар’єр адаптації посилюється, і всі резервні можливості організму вичерпані, то відбувається послаблення психічної активності. Такий стан отримав назву стану дезадаптації.

Дезадаптація

í ì ë î

повна ↔ неповна

Виділяють п’ять ступенів прояву дезадаптаційного процесу. Перший ступінь (надзвичайно легкий) тече без порушень адаптивної активності. При цьому виникають легкі передневротичні розлади в умовах значного навантаження. Другий (легкий) ступень характеризується незначними порушеннями адаптивної активності. Третій (середній) — помірні порушення адаптивної активності. Четвертий (тяжкий) — спостерігається при значних порушеннях адаптивної активності. П’ятий (надзвичайно тяжкий) супро­воджується практично повною втратою адаптивної активності організму

З чим же пов’язані стани неповної адаптації та дезадаптації.

Пригадаємо можливу динаміку адаптаційного процесу.

Адаптація ↔ деадаптація ↔ реадаптація

Процес психічної адаптації або реадаптації має 7 стадій.

1 підготовча

2 стартового психічного напруження

3 гострих психічних реакцій

4 адаптації (переадаптації)

5 кінцевого психічного напруження

6 гострих реакцій виходу

7 завершальна стадія формування стану адаптації (реадаптації)

або стан нестабільної психічної діяльності,

а потім – стан дезадаптації.

При розвитку процесів дезадаптації на 7 етапі розвивається стан нестабільної психічної діяльності який існує невизначний час а потім спонтанно переходить до стану глибоких психічних змін.)

У динамці розвитку цих стадій людина переживає три стани, що розвиваються послідовно:

Емоційний стрес

Психічна напруга

Психічний комфорт(при адаптації) або звикання(при дезадаптації).

 

Основні соціально-особистістні поведінкові реакції учнів

 

Р.Фрессе один з перших дав визначення загальних ознак емоційного стресу: напруженість та труднощі у реалізації інтегративних функцій що свідчить про розбалансування на різних рівнях розвитку адаптаційного процесу.

Фактори і умови, яки провокують розвиток функціонального напруження, виступають в якості факторів ризику. Оцінка та врахування цих факторів дозволяє правильно організувати необхідні профілактичні й оздоровчі заходи.

Динаміка тривожного стану відповідно до її зростання описується таким чином:

Загальна напруженість (відчуття дискомфорту).

Недиференційоване реагування (подразливість, афект, агресія або автоагресія).

Власне тривога (відчуття невизначеної загрози).

Страх.

Жах (відчуття неминучості катастрофи).

Тривожно-боязке збудження (потреба рухової розрядки, панічний пошук допомоги).

Депресія (відмова від боротьби, відчай).

Смерть.

Таким чином, на психофізіологічному рівні тривога виступає як стан мобілізації, готовності до дії і є відбиттям широкої гами стресорних ситуацій. На психопатологічному рівні вона зустрічається в двох формах: тривоги при невротичних, неврозоподібних і реактивних станах, та тривоги при афективних розладах з психопатологічною симптоматикою (марення, галюцинації, нав’язливі стани), часто зустрічається при психічних депресіях. Це свідчить про те, що стан тривоги має загальний психофізіологічний механізм, однак клінічні форми тривоги опосередковуються різними патогенетичними ланками.

Тривога у збереженні психічного здоров¢я грає ту же роль,що й біль у збереженні здоров¢я фізичного. Тобто виконує захисну функцію. Зростання тривоги приводить до росту мотиваційного напруження та підвищення інтенсивності пошуку, що зорієнтовано на адаптацію до оточуючого середовища.

Є декілька ступенів розвитку тривоги:

1 Напруженість

2 Підвищена чуттєвість до зовнішніх стимулів, надмірна подразливість(так званні гиперстезичні реакції)

3 Тривога як така (відчуття загрози, неявної небезпеки)

4 жах

Попередні ступені відносяться до адаптаційних процесів., тобто є цілком нормальною реакцією на стресові стимули. Наступні два ступені характерні для дезадаптивних процесів.

5 відчуття катастрофи

6 тривожно-боязке збудження (паніка).

Процес психічної адаптації ми поділяємо на процеси та дії людини, що орієнтовані на активне та цілеспрямовані зміни, реорганізації оточуючого середовища або виходу з нього та пошуку умов, які допомагають реалізації мотивованої поведінки..

Якщо процеси адаптації відбуваються зі реорієнтацією установок та ціннісних орієнтацій особистості, то такі адаптаційні процеси мають назву інтратропної адаптації. У цьому випадку адаптаційний процес не торкається оточуючого середовища а відбувається у межах психічної сфери. Це може бути зміна мотивів діяльності, зміна характеру установок, спрямованості емоцій, зміна концептуальної моделі та інше. Але достатньо часто виникають ситуації, коли людина на може по цім або іншим причинам застосувати ні алотропну ні інтертропну стратегію адаптації. При цьому ступень тривоги зростає. У цьому випадку вступають в дію механізми редукції тривоги. Для редукції, тобто зниження тривоги існують інтерпсихичні механізми захисту. До останніх відносяться

- 1.Заперечення тривоги

2.витиснення тривоги ці два механізми приводять до геоденичної поведінки, тобто пошуку розваг та втіх без урахування реальної ситуації.

- 3.Фіксація тривоги характеризується обмежувальний або ритуальної поведінкою

4.Знецінювання початкових потреб характеризується зниженням або припиненням мотивованої поведінки

5. Концептуалізація спрямована на діяльність у рамках концепції. Наприклад, концепції гріховності -праведності.

6.відчуття нереальності того, що відбувається

7.неадекватність відчуття часу. До речі дві останні реакції відносяться до невротичних реакцій та пов’язані з виробкою речовини, яка зветься дофаміном.

8.Звуження свідомості, яки призводить до зростання автоматизму у діяльності та поведінці

9. Куріння алкоголізм, наркоманія

 

Реакції поведінкової адаптації можна поділити на чотири види.

 

До першого виду належать форми поведінки, спрямовані на збереження психофізіологічних особливостей індивіда через зниження активності або звуження простору і часу, в якому структурується поведінка. Ці зміни відбуваються завдяки виключенню найбільш складних в адаптаційному плані елементів поведінки. Для військовослужбовців строкової служби характерні побоювання нових соціальних контактів; небажання працювати на новій техніці; перехід на меншу кількість опорних пунктів при прийнятті рішень; виключення логічно складних станів. Цей процес називають "поведінкою за згорнутим алгоритмом”.

Другий вид включає реакції пошуку умов, яким віддається перевага. Наприклад, пошук заступництва з боку начальників, старослужбовців, пошук середовища для тимчасового пересування, в якому відсутні або слабко виражені фактори адаптації (зони відпочинку).

Реакції перших двох видів не потребують формування нових поведінкових програм, втручання характеристик регулювання і формуються за рахунок мінімізації вимог до цього регулювання. Завдяки таким властивостям вони забезпечують захист організму в період, коли руйнується стара структура регуляції але ще не сформована нова.

До третього виду належать соціально-обумовлені форми поведінки, а саме: реакції формування навичок, тобто формування структури поведінки. Тут на перший план висувається прийняття загальних норм, ідеалів і цінностей, збіг соціальної ролі та рольового очікування.

Четвертий вид реакцій включає форми поведінки, які обумовлені впливом ряду характеристик структури особистості на особливості її поведінки. Найбільш важлива роль у формуванні цього виду реакцій - перебудова мотивації, тобто зміни питомої ваги різних мотивів у результативній діяльності. Ці зміни носять захисний характер і дозволяють зняти протиріччя за рахунок структурної перебудови динамічних стереотипів психічної і соціальної адаптації, що сформувалась раніше.

В тому випадку, коли організм інтегрує вплив зовнішніх факторів, має місце адаптивна поведінка. Якщо захисна тактика поведінки спрямована на те, щоб будь-якою ціною вийти з-під дії стресових факторів, то вона приймає різні форми девіантної поведінки, наприклад, симуляція хвороб, втеча, суїциди.

Одними з форм реакцій поведінкової адаптації, які притаманні юнацькому вікові є особистісні поведінкові реакції юнацького віку. Соціально-особистісні реакції – специфічні стереотипи поведінки, сформовані під впливом оточуючого середовища. У формуванні цих реакцій важливу роль також відіграють закономірності розвитку особистості. До соціально-особистісних відносяться такі реакції: емансипації, захоплення (хобі), групування, сексуального потягу, опозиції, імітації, компенсації та гіперкомпенсації.

Реакція емансипації відбиває потребу у більш повному прояві індивідуальності. При адаптованих формах емансипації формуються сприятливі умови розвитку образу “Я”, самостійності мислення, незалежної поведінки. Процеси соціальної дезадаптації реалізуються у правопорушеннях, надмірній статевій свободі, входженні до асоціальних груп.

Реакція захоплення – реакція стійкого інтересу до чогось тісно пов’язана з реакцією емансипації, а у деяких випадках розглядається як її різновид.

Реакція групування – реакції об’єднання у неформальні групи. Ці реакції носять біоморфний, інстинктивний характер.

Реакції сексуального потягу обумовлені зростанням статевого потягу, спрямованістю на той чи інший об’єкт та залежать від ступеню диференційованості статевого потягу. При розвитку станів дезадаптації це формує розвиток статевих відхилень. При високому ступеню диференційованості соціальні заборони на деякі сфери сексуального життя, у разі дезадаптації відбувається звернення до світу фантазій, тобто дифузного еротизму, що призводить до формування сексуально привабливого образу, позбавленого інших рис. Така установка призводить до великої кількості помилок у сфері подружнього життя, до розвитку невротичних реакцій та відхилень у реакціях сексуального потягу.

Реакції компенсації та гіперкомпенсації притаманне прагнення приховати або покращити негативні особистісні характеристики як реально існуючі, так й уявні.

Реакції опозиції характеризуються зниженням кількості соціально-значущих контактів, проявами незадоволення, образи, ворожнечі.

Адаптація на поведінковому рівні полягає у формуванні всіх форм зв'язків між структурами організму і зовнішнім середовищем. Таким чином, на формування нових поведінкових програм впливають реакції нижчих рівнів, а нові форми поведінки значною мірою визначають характер цих реакцій. Однією з форм поведінкової адаптації є військово-професійна адаптація – процес соціального, психологічного, психофізіологічного і біологічного пристосування людини до умов військової служби. В процесі діяльності військовослужбовець зазнає впливу різноманітних факторів зовнішнього середовища, а саме:

вплив на фізіологічні характеристики: нестача кисню, холод, спека, фізичні навантаження, зміни раціону харчування;

вплив на нервово-психічну діяльність: порушення режимів сну і неспання, інформаційна деривація, групова ізоляція, регламентація всіх видів діяльності, загроза життю;

вплив на психосоціальну сферу: входження у військову малу групу, засвоєння групових норм поведінки, стилю взаємовідносин.

Значимість впливу цих факторів визначається не лише їх вагомістю, але й тривалістю. Відносно слабкі, але тривалі фактори можуть викликати таку ж саму або більш виражену реакцію організму, як і сильні, але швидкоплинні дії. Сила і тривалість впливу факторів зовнішнього середовища, з одного боку, стійкість психічних характеристик, динаміка розвитку біохімічних і фізіологічних процесів, з другого боку, визначають характер і форми поведінкової адаптації

 

Література

1.Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. Л.: Наука. 1969.

2.Бодров В.А. Психология профессиональной пригоднос­ти. М.: ПЕР СЭ. 2001.

3.Боровикова С.А. Профессиональное самоопределение // Психологическое обеспечение профессиональной дея­тельности. Под ред. Г.С. Никифорова. Спб.: СпбУ. 1991.

4.Волошина И.А., Белова Т.В., Солнцева В.А. Справоч­ник начинающего профконсультанта. М.: Нива России. 1998.

5.Головаха Е.И. Жизненная перспектива и профессио­нальное самоопределение молодежи. Киев: Наукова думка. 1988.

5.Климов Е.А. Общая типология ситуаций (казусов) и структура мыслительных задач, возникающих в практи­ке работы профкосультанта // Научи, труды НИИ проф­техобразования. Л.: 1976. Вып. 32.

6.Климов Е.А. Психолого-педагогические проблемы про­фессиональной консультации. М.: Знание. 1983.

7.Климов Е.А. Как выбрать профессию. 2-е изд. М.: Про­свещение. 1990.

8.Собчик Л.Н. Введение в психологию индивидуальности. Теория и практика психодиагностики. И.: Ин-т приклад­ной психологии. 2000.