Лекція 12. Професійна орієнтація в системі психолого-педагогічного забезпечення

 

Основні поняття, мета і завдання профорієнтації. Функції і заходи професійної орієнтації. Мета, сутність, види і варіанти профконсультаційних ситуацій. Методики дослідження в профконсультуванні

12.1 Основні поняття, мета і завдання профорієнтації.

 

Початок профорієнтації нерідко відносять до 1908 р. – до моменту відкриття першого профконсультаційного бюро в м. Бостоні. Однак згідно іншої точки зору профорієнтація з’явилася значно раніше, в глибокій давнині. Виникла профорієнтація з потреб розвитку людського суспільства, а тому вона, як і суспільство, має свою історію і передісторію. Природньо, що профорієнтація на могла з’явитися раніше, ніж з’явилися професії, а відповідно, і потреба в орієнтації на ці професії.

Цілі і задачі профорієнтації успішно реалізуються повною мірою тоді, коли сама профорієнтація зможе обпертися на розвинену теорію і методологію. І це не випадково: адже в теорії і методології переломлюються і перевіряються поняття, ідеї, погляди, уявлення, форми, методи і принципи, що дозволяють підвищити ефективність практичної роботи.

Поняття «профорієнтація» здається ясним кожному, хто ознайомиться з ним навіть у перший раз — це орієнтація школярів на ті або інші професії. Приблизно такі ж визначення даються в методичних посібниках, де профорієнтацію розглядають як надання допомоги молодим людям у виборі професії. Крім того, під профорієнтацією нерідко розуміють систему заходів, що допомагають людині, що вступає в життя, науково обґрунтовано вибрати професію або систему виховної роботи з метою розвитку професійної спрямованості, допомоги учням у моменти професійного самовизначення.

Таким чином, визначень даного поняття багато і виникло це внаслідок розвитку діяльності по профорієнтації. Адже з часом змінювалися вимоги, а разом з ними змінювали свій зміст і поняття. І цей процес закономірний. Як і багато наукових понять, поняття «профорієнтація» не може бути незмінним, даним раз і назавжди. Воно розвивається в міру того, як міняється представлення суспільства про цілі, задачі, методи, форми і, узагалі, про сутність профорієнтації. Зміну цього поняття почасти зафіксовано й у наявних визначеннях. Кожне з них відбиває ті або інші аспекти профорієнтації, виділяє яку-небудь функцію, указує на практичний або теоретичний рівень її розвитку, розглядає з позиції педагогіки, психології, теорії керування й інші.

Тому, перш ніж дати одне, загальне визначення профорієнтації, уточнимо уявлення про три її основні складові: «діяльність», «професію», «орієнтацію».

У філософському енциклопедичному словнику визначається як специфічно людська форма активного відношення до людського світу, зміст якої складає його доцільну зміну і перетворення. Уведення категорії «діяльність» у розглянуте поняття «професійна орієнтація» дозволяє представити профорієнтацію не тільки як практику, але і як теоретичну діяльність, а точніше, міждисциплінарний науковий напрямок, що представляє собою не тільки визначену суму знань, але і діяльність по одержанню цих знань.

Виникнувши як практична діяльність, профорієнтація поступово збагачується теорією, що дозволяє розглянути профорієнтацію в єдності теоретичної і практичної діяльності.

«Професія (від лат. professio — офіційно зазначене заняття, спеціальність, від profiteor — оголошую своєю справою) - рід трудової діяльності, занять, що вимагає визначеної підготовки і є джерелом існування».

На думку відомого вченого, академіка С. Г. Струмиліна, родинні професії можуть бути об'єднані в групи, наприклад металісти, деревообробники, музиканти. Деякі професії підрозділяються на спеціальності, наприклад столяри — на білодеревців, червонодеревців. Спеціальність вужче професії, але вона цілком визначає тип трудової діяльності однієї особи і носить, на його думку, особливо привласнену їй назву.

Поняття «орієнтація» вживається в ряді наук. Так, у геометрії може бути орієнтація на прямій, кривій, на площині, у хімії — орієнтація молекул. Вживається це поняття й в астрономії, географії, топографії. Таким чином, у всіх цих науках поняття «орієнтація» так чи інакше зв'язане з визначенням місцезнаходження і з вибором напрямку руху. В енциклопедії орієнтація (фр. orientation буквально —направляти на схід; лат. oriens — схід) визначається в прямому й у переносному значенні. У прямому — уміння розібратися в навколишньому оточенні, у переносному — напрямок наукової, суспільної й іншої діяльності у визначену сторону.

Які б визначення не давалися поняттю «орієнтація», ясно, що усі вони зв'язані з діяльністю на вибір основного напрямку, у розглянутому випадку на вибір професії. Якщо молода людина намагається орієнтуватися у світі професій і починає активно з'ясовувати, наскільки та або інша конкретна професія відповідає її життєвим устремлінням, то в цьому випадку краще говорити про орієнтацію в змісті орієнтування на її професію. Останнє точніше виражає суть справи. Однак у практиці склалася традиція говорити про орієнтацію й у тому, і іншому змісті.

Відсутність єдиної точки зору на це поняття профорієнтації пояснюється ще й іншими причинами. Наприклад, тим, що це комплексна проблема, а тому підходи до її визначення можуть бути різними. Якщо професійна орієнтація розглядається через призму педагогічної практики, що протікає під переважною увагою вчителів шкіл, майстрів УВК і ін., то прийняття цієї точки зору в якості єдиної і головної створює педагогічний образ профорієнтації.

Якщо ж на цей процес подивитися через призму психологічної науки, то на перший план виступлять психологічні поняття і концепції, що пояснюють особливості того або іншого вибору. У рамках цього підходу формується і відповідний образ профорієнтації як психологічного процесу, що складається з двох взаємозалежних сторін: а) прийняття учнем рішення про свій професійний вибір; б) впливу на психіку учня з метою формування професійних намірів, здійснення такого вибору професії, який би відповідав інтересам і здібностям особистості й одночасно знаходився у відповідності до суспільних потреб.

Третій підхід — соціологічний. При цьому процес професійної орієнтації розглядається як частина більш загального процесу соціальної орієнтації молоді. Відповідно і вибір професії розглядається як акт, обумовлений загальною життєвою орієнтацією, прагненням особистості зайняти визначене місце в соціальній структурі суспільства, у соціальній групі.

Звідси випливає необхідність здійснення міждисциплінарного підходу як у питаннях розуміння сутності профорієнтації, так і в практичній роботі з орієнтування молоді на ті або інші професії.

Викладене вище розуміння профорієнтації як єдності практичної роботи і теорії дозволяє дати наступне її визначення. Професійна орієнтація — це цілеспрямована діяльність по підготовці молоді до обґрунтованого вибору професії відповідно до особистих схильностей, інтересів, здібностей й одночасно із суспільними потребами в кадрах різних професій і різного рівня кваліфікації. Вона являє собою єдність практичної діяльності в міждисциплінарній теорії, що розвивається. При цьому важливе значення має теорія: адже саме в ній переломлюються ті або інші ідеї, що потім допомагають перетворити практичну роботу в науково-практичну. Теорія не з'являється, як правило, разом із самою діяльністю. Знадобилися роки розвитку, спостережень, досліджень для того щоб сформулювати теорію, що сприяє удосконаленню практики профорієнтації.

Вчені відзначали закономірний факт розбіжності практики і наукового дослідження її різних форм.

Такий же шлях розвитку характерний і для професійної орієнтації. Тут у главу кута звичайно ставилася практична робота по орієнтації учнів переважно на робочі професії. Значно пізніше була звернена увага на необхідність розробки теорії, і лише недавно стала відчуватися потреба в розробці методологічних питань професійної орієнтації.

Практична сторона містить у собі діяльність державних і громадських організацій, підприємств, установ, школи, а також родини по удосконалюванню процесу професійного і соціального самовизначення в інтересах особистості і суспільства в цілому.

Теорію профорієнтації можна визначити в такий спосіб: це сукупність висловлень, що відбивають у концентрованій формі комплекс поглядів, представлень і ідей, спрямованих на здійснення ефективної профорієнтаційної діяльності.

Це визначення порівняно просте і загальне: воно хоча і корисно для «входження» у світ теорії, але недостатньо з погляду наукової строгості, неминучої при визначенні теорії будь-якої діяльності. Більш глибоке визначення наступне: теорія профорієнтації — це форма організації наукового знання, що дає цілісне представлення про закономірності й істотні зв'язки двох процесів — професійного самовизначення молоді відповідно до особистих інтересів, схильностей, здібностей й орієнтування її на ті професії, з яких відчувається суспільна потреба в кадрах.

Розглянемо основні компоненти теорії професійної орієнтації школярів: факти, закономірності, принципи. Достовірних фактів, отриманих за допомогою наукових методів, у профорієнтації мало. Тому одна з важливих задач — зібрати факти і дати їм правильну інтерпретацію. Це виявляється можливим у тих випадках, коли пошук нових фактів ведеться за допомогою однієї або декількох гіпотез. Останні також складають частину теорії. Наприклад, у кожнім регіоні (районі) можуть виявитися свої специфічні фактори, що впливають на вибір визначеної професії. Гіпотеза про такі можливі фактори допомагає створенню методів дослідження, що дозволяють оцінити цікаві явища і на цій основі виробити практичні рекомендації з поліпшення профорієнтаційної роботи з учнями..

Важливий компонент теорії профорієнтації — визначення закономірності. Пошук їх служить загальною метою наукової діяльності. Пізнання закономірностей — це, у кінцевому рахунку, і є те саме головне, заради чого звичайно і починаються наукові дослідження. Знайдені закономірності звичайно виражаються за допомогою понятійного апарата і специфічної мови науки, що відрізняється більшою точністю, виразністю, великими можливостями стикування понять профорієнтації з поняттями інших наук і наукових напрямків, у тому числі — з математикою.

Рівень розвитку кожної теорії нерідко визначається складом і якістю принципів, покладених в основу діяльності. Формулюванню принципів профорієнтації приділяється чимало уваги. Однак не можна сказати, що розробка системи принципів профорієнтації довершена: має бути ще багато зроблено для створення стрункої, несуперечливої системи, що задовольняє усім вимогам.

Оскільки об'єктом профорієнтаційної діяльності є процес соціально-професійного самовизначення людини. Важливо в першу чергу сформулювати групу принципів, якими керуються (або повинні керуватися) дівчата і юнаки, вибираючи собі професію і місце в соціальній структурі суспільства.

Принцип свідомості у виборі професії виражається в прагненні задовольнити своїм вибором не тільки особистісні потреби в трудовій діяльності, але і принести якнайбільше користі суспільству. Усвідомлення необхідності вибору в першу чергу тих професій, що потрібні народному господарству в даний момент найбільшою мірою, служить одним з показників розвиненості свідомості особистості.

Принцип відповідності обраної професії інтересам, схильностям, здібностям особистості й одночасно потребам суспільства в цілому (району, регіону) у кадрах необхідних професій виражає зв'язок особистісного і суспільного аспектів у професії. За аналогією з відомою думкою не можна жити в суспільстві і бути вільним від суспільства — можна також сказати не можна вибирати професію, виходячи тільки з власних інтересів і не зважаючи на інтереси суспільства. Порушення принципу відповідності потреб особистості і суспільства призводить до незбалансованості в професійній структурі кадрів.

Принцип активностіу виборі професії характеризує тип діяльності особистості в процесі професійного самовизначення. Професію треба активно шукати самому. У цьому велику роль покликані зіграти: практична проба сил учнів у процесі трудової і професійної підготовки, поради батьків і їх професійний досвід, пошук і читання (по цікавій професії) літератури, участь у роботі гуртків технічної творчості, робота під час практики і багато чого іншого.

Останнім принципом у цій групі є принцип розвитку. Цей принцип відбиває ідею вибору такої професії, що давала б особистості можливість підвищення кваліфікації, збільшення заробітку в міру росту досвіду і професійної майстерності, можливість активно брати участь у суспільній роботі, задовольняти культурні потреби особистості, потреби в житлі, відпочинку і т.п.

У профорієнтації є також група принципів, тісно зв'язаних із загальнопедагогічними принципами. Це наступні принципи: спрямованість профорієнтаційної діяльності,відповідно до якої задача вибору професії вирішується в тісному зв'язку з загальними задачами виховання, формування наукового світогляду; зв'язок профорієнтації з життям, працею, що передбачає надання допомоги людині у виборі її майбутньої професії в органічній єдності з потребами народного господарства в кваліфікованих кадрах; зв'язок профорієнтації з трудовою підготовкою школярів -принцип, що передбачає постановку трудового виховання і навчання, політехнічного утворення за умови умілого використання суспільно корисної, продуктивного праці й організації технічної творчості учнів. У відриві від трудової підготовки профорієнтація здобуває риси абстрактності, відірваності від практики, від загальних задач трудового і професійного становлення особистості; систематичність і наступність у профорієнтації забезпечує профорієнтаційна робота з I по XI клас за умови обов'язкової наступності цієї роботи з класу в клас; При цьому передбачається посилення цілеспрямованості і координації в спільній діяльності; характер профорієнтації, що виховує, складається в необхідності здійснення профорієнтаційної роботи відповідно до задач формування гармонійної особистості, у єдності трудового, економічного, морального, естетичного, правового і фізичного виховання; взаємозв'язок діагностичного і виховного підходів до проведення профорієнтаційної роботи — принцип, що припускає неприпустимість протиставлення одного підходу іншому. Кожний з них вирішує свої задачі:

диференційований і індивідуальний підхід до учнів у залежності від віку і рівня сформованості їхніх професійних інтересів, від розходжень у ціннісних орієнтаціях і життєвих планах, від рівня успішності. Диференціація учнів по групах дозволяє точніше визначати і засоби впливу, що, будучи ефективними в одній групі, можуть виявитися неефективними в іншій. Диференціація створює також умови для реалізації індивідуального підходу;

оптимальне сполучення масових, групових і індивідуальних форм профорієнтаційної роботи з учнями і їх батьками, що затверджує необхідність використання різних форм, відходу від традиційно використовуваних одних тільки масових форм, посилення уваги до збалансованого сполучення усіх форм роботи;

відповідність змісту, форм і методів профорієнтаційної роботи потребам професійного розвитку особистості й одночасно потребам конкретного району (міста, регіону) у кадрах визначених професій і необхідного рівня кваліфікації.

Під методологією професійної орієнтації мають на увазі учіння про основні положення, структуру і методи дослідження наукових проблем професійного самовизначення і про удосконалення практичних методів впливу на молодь з метою оптимізації інтересів особистості і суспільства в питаннях вибору професії.

До основних положень, що роблять істотний вплив на постановку всієї профорієнтаційної роботи, відносяться ідеї концептуального характеру. Одна з них — ідея організації профорієнтаційної роботи, заснованої на діагностичному дослідженні особистості, ретельному врахуванні інтересів і здібностей, необхідних для правильного вибору професії. Ця ідея була поширена до середини 30-х років і звалася «діагностичною концепцією». Тут широко використовувалися тести. Недосконалість цих тестів, їх неправильне використання, а також ряд інших причин призвели до того, що ідея діагностичного дослідження була замінена іншою, так званою «виховною концепцією». Остання нерідко протиставлялася першій як єдино правильна. Однак і тоді вже було ясно, що і діагностика, і виховання — однаково і важливі й органічно зв'язані напрямки практичної роботи з профорієнтації учнів. Роль діагностики помітно зросла в даний час, після прийняття постанови про реформу (1984 р.), у якому передбачене відкриття центрів профорієнтації. Одна з найважливіших функцій цих центрів - організація роботи з діагностики інтересів і здібностей школярів.

До ідеї методологічного характеру відноситься ідея диференційованого підходу до проведення профорієнтаційної роботи з учнями. Вона передбачає попередню класифікацію учнів по групах у залежності від їх життєвих і професійних планів і відповідну виховну роботу в цих групах. Диференційований підхід дозволяє вести профорієнтаційну роботу більш цілеспрямовано, а отже, і більш ефективно.

Вище відзначалося, що в соціології одержала поширення ідея соціально-професійної орієнтації, що пояснює обумовленість вибору професії не стільки орієнтацією на ту або іншу професію, скільки спрямованістю особистості на бажаний для себе соціальний стан у суспільстві і пошуком шляхів його досягнення за допомогою вибору професії. Таким чином, якщо професійна орієнтація визначається коротко як діяльність по підготовці молоді до вибору професії, то соціально-професійну орієнтацію можна також коротко визначити як підготовку молоді до вибору професії і свого місця в суспільстві.

До методологічних питань профорієнтації відносяться питання визначення і розвитку системи профорієнтації.

Перш ніж сформулювати загальне визначення системи профорієнтації, розглянемо ряд вихідних положень:

1. Профорієнтація являє собою системну діяльність, що включає цільові настанови, задачі, принципи, форми, методи, критерії ефективності, рівні, напрямки, аспекти й інші системо- і структуроутворюючі елементи.

2. Система профорієнтації школярів є підсистемою загальної системи трудової і професійної їх підготовки.

3. Система професійної орієнтації — це частина загальної системи соціальної орієнтації особистості в сформованій структурі продуктивних сил і виробничих відносин на сучасному етапі розвитку

4. Профорієнтація відноситься до соціальних систем, які функціонують у суспільстві, вона торкається різних проблем і в тому числі зв'язані з розвитком людського фактора суспільного виробництва; уже по одній тільки цій причині профорієнтацію можна вважати суспільною проблемою. Вона може бути названа так і з іншої причини. Для рішення проблем профорієнтації недостатньо зусиль одного міністерства (Міністерства освіти) або однієї науки (наприклад педагогіки). Для того щоб система профорієнтації стала ефективною, необхідна скоординована діяльність ряду (якщо не більшості) міністерств і відомств, а також учених різних спеціальностей.

5. На ефективність профорієнтації впливає безліч різних об'єктивних і суб'єктивних факторів. Ця система важко піддається організації і керуванню. Ці й інші причини дозволяють назвати систему профорієнтації складною.

Зі сформульованих вище п'яти вихідних положень випливає визначення системи профорієнтації учнів.

Система профорієнтації школярів — це організована, керована діяльність різних державних і громадських організацій, підприємств, установ і школи, а також родини, спрямована на удосконалювання процесу професійного і соціального самовизначення школярів в інтересах особистості і суспільства в цілому.

На кожнім етапі суспільного розвитку система профорієнтації вирішує визначені задачі. Наприклад, у 30-і роки ставилися задачі переважної орієнтації молоді на робочі, інженерні і військові професії; із середини 50-х років — на робочі професії; у 80-х роках — на професії сільськогосподарського виробництва, педагогічні, військові, інженерні, робітничі професії основних і допоміжних виробництв і професії обслуговуючої праці.

Загальна мета системи профорієнтаційної роботи — підготовка учнів до обґрунтованого вибору професії, що задовольняє як особисті інтереси, так і суспільні потреби. Ця мета цілком відповідає загальній меті підготовки школярів і реалізується в процесі цієї підготовки. У систему профорієнтаційної роботи в школах і учбово-виробничих комбінатах входять наступні основні компоненти: цілі і задачі, основні напрямки, а також форми і методи профорієнтаційної роботи з учнями.

При незмінній загальній меті конкретні цілі і задачі роботи кожної школи й УВК залежать від потреб кадрів з тих або інших професій, ступеню гостроти цих потреб від можливостей і умов у даному регіоні або місті. Успішна реалізація поставлених цілей і задач у значній мірі залежить і від якості роботи з кожного напрямку.

В даний час система профорієнтаційної роботи шкіл і УВК містить у собі діяльність за наступними напрямками:

1) Професійна освіта, що включає профінформацію, профпропаганду і профагітацію. Інформування учнів про світ професій ставить метою ознайомлення учнів з найбільш актуальними для суспільства професіями в даний момент і в найближчі 20—30 років, а також із практичними можливостями і перевагами оволодіння тією або іншою професією. Професійна пропаганда здійснюється в загальному руслі пропаганди, розглянутої як особливий рід соціальної діяльності, основною функцією якої є поширення знань, ідей, художніх цінностей і іншої інформації з метою формування визначених поглядів, представлень і емоційних станів, а через них — надання впливу і на поведінку людей. Характерні риси професійної пропаганди — цілеспрямованість, диференційованість, планомірність, масовість, розмаїтість форм і методів. Професійна агітація ставить метою активно впливати на вибір школярами професій, потрібних базовому підприємству, районові, місту і т.д.

2) Попередня професійна діагностика спрямована на виявлення інтересів і здібностей особистості до тієї або іншої професії. Для цієї мети використовуються анкетні, апаратурні і тестові методи ряду наук.

3) Професійна консультація націлена в основному на надання індивідуальної допомоги у виборі професії з боку фахівців — профконсультантів. Профконсультацією повинні бути охоплені всі учні і їх батьки.

Професійний відбір (підбір) здійснюється в школах, вузах, військоматах і т.д. При цьому ставиться мета вибору осіб, що з найбільшою імовірністю зможуть успішно освоїти дану професію і виконувати зв'язані з нею трудові обов'язки.

Соціально-професійна адаптація здійснюється в навчальних закладах, у трудових об'єднаннях школярів і т.д.

Професійне виховання ставить метою формування відповідальності, професійної честі і достоїнства в ході оволодіння обраною професією.

Кожен з перерахованих вище напрямків роботи являє собою хоча і зв'язану з іншим, але все-таки досить самостійну область професійної діяльності.

Великого значення починає набувати професійний відбір.

У роботі з різних напрямків визначилося коло форм методів профорієнтаційної роботи — це розповіді про професії, бесіди, екскурсії на підприємства, організація клубів по інтересах, гуртків технічної творчості і сільськогосподарського дослідництва, анкетування, застосування тестів (зокрема, для діагностики професійних здібностей), написання учнями рефератів, проведення з ними різних ігор і ін.

Трохи складнішою є справа з методами наукового дослідження питань профорієнтації. Виділення профорієнтації як самостійної науки припускає серед інших важливих ознак наявність власних методів. Але в наукових дослідженнях із профорієнтаційних проблем використовуються методи педагогіки, психології, економіки, соціології, медицини. Тому не можна поки стверджувати, що профорієнтація являє собою самостійну науку. Це міждисциплінарний науковий напрямок, покликаний вирішувати прикладні задачі оптимального регулювання процесу професійного самовизначення особистості в її інтересах і в інтересах суспільства. Оскільки система знань, понятійний апарат і методи різних наук мають помітні розходження, виникає проблема інтеграції необхідних для профорієнтації знань на основі принципу системності.

От чому з педагогічної точки зору ефективність вибору професії означає міру відповідності індивідуального вибору професії рекомендаціям педагога або педагогічного колективу. При цьому передбачається, що педагогічні рекомендації засновані на врахуванні як особистих, так і суспільних потреб. Відповідно чим більше число учнів обирають рекомендовані їм професії, тим вище дієвість профорієнтаційної роботи педагогів, школи.

Успішність вибору професії означає також оптимальне узгодження суспільних потреб у сфері праці з планами професійного й особистісного розвитку учнів. Тому чим більше професійний вибір відповідає структурі необхідних у сучасному суспільстві кадрів професій, тим успішніше здійснювалася робота з профорієнтації. Таким чином, міра збалансованості (збігу) потреб у кадрах і реальному виборі служить одним з найбільш важливих критеріїв ефективності профорієнтації.

Якщо учні заздалегідь намітили і погодили свої плани життєвого і професійного самовизначення, то відсоток школярів, що домоглися реалізації своїх планів, служить одним з показників ефективності профорієнтації за умови, що намічені раніше плани відповідають потребам регіону, країни в кадрах визначених професій і необхідного рівня кваліфікації.

Відомо, що правильний вибір професії позитивно впливає як на продуктивність, так і на якість праці. Отже, трудові досягнення випускників шкіл і училищ, що працюють на підприємствах, служать ще одним важливим критерієм успішності вибору професії.

Найбільш важливим психологічним критерієм успішного вибору професії і місця роботи є задоволеність людини зробленим вибором. Для оцінки рівня задоволеності професією, місцем і характером виконуваної роботи, зарплатою використовують тести й анкети.

Справедливим показником ефективності профорієнтаційної роботи в таких випадках можна вважати кількість працівників, що залишилися в бригаді після двох років роботи; гарним є і такий показник, як число (відсоток) юнаків, що повернулися працювати в бригаду після закінчення служби в рядах армії.

Серед інших можливих критеріїв ефективності профорієнтаційної роботи слід зазначити кількість раціоналізаторських пропозицій, внесених молодими робітниками на виробництві. Про успішність вибору професії можна судити і по природнім результатам праці, відсутності шлюбу, високій частці продукції вищої якості.

12.2. Функції і заходи професійної орієнтації

 

Значення професійної орієнтації молоді і періодичної переорієнтації людей зрілого віку на етапах професійного шляху визначається її роллю в науково-практичному керуванні соціальними процесами в суспільстві і, зокрема, необхідністю співвіднесення і задоволення потреби держави в трудових ресурсах, у підготовці фахівців визначеного профілю й індивідуальних інтересів, професійної спрямованості і здібностей конкретної людини. Крім того, можлива невідповідність між вимогами професії, що випадково обирається, і особистісними якостями людини створює незадоволеність працею, перешкоджає розвиткові особистості, викликає плинність робочої сили і ряд інших небажаних ефектів.

На життєвому і професійному шляху людини періодично виникають ситуації, що вимагають уточнення подальшого напрямку її самовизначення, вибору нових професійних цілей. Величезна кількість професій і спеціальностей, відсутність необхідних знань про зміст праці в цьому неозорому світі професій, труднощі самооцінки кожною людиною своїх особистісних якостей і зіставлення їх з вимогами професій до людини роблять задачу правильного вибору професії, розумної побудови свого трудового шляху для більшості фактично непосильною, а в багатьох випадках особисті професійні плани стають недостатньо обґрунтованими. Добре відомі наслідки такого положення - відсутність інтересу до праці, зміна професії, утрата віри у свої сили.

Різноманіття і невизначеність можливих виходів з нестандартних ситуацій життєвого і професійного шляху обумовлюють бажаність або навіть необхідність заздалегідь передбачити все трудове життя людини. Саме цією обставиною визначається особиста значимість правильного вибору професії.

Часто уживане вираження «вибір професії», що наче вказує на якийсь одномоментний акт, маскує дві важливих обставини. Перша — кожен окремий вибір на професійному шляху є обов'язково процесом, тобто ланцюжком взаємозалежних етапів (орієнтування в обстановці, перебір і оцінка можливих варіантів подальших дій і їхніх наслідків, формулювання й обґрунтування того або іншого рішення і т.д.). Друга — неминучість багатьох виборів на багаторічному життєвому і професійному шляху, і саме тому дана ситуація характерна не тільки для молоді, але і для людей у зрілому віці.

Як відзначає С.А. Боровикова, психологія розвитку ототожнює початок професійного самовизначення — перший етап — з дитячою грою, коли дитина приймає на себе різні професійні ролі і програє елементи зв'язаного з ним поводження. Другий етап— підліткові фантазії, викликані різними привабливими для підлітка професіями. Третій етап — підлітковий і велика частина юнацького віку — попередній вибір професії, коли різні види професійної діяльності «сортуються» і оцінюються з позиції інтересів, здібностей, системи цінностей підлітка. І нарешті, четвертий етап —практичне ухвалення рішення, що включає визначення рівня кваліфікації, обсягу і рівня підготовки і, в остаточному підсумку, вибору професії або спеціальності.

Вибір професії є однією з найважливіших подій у цілісному життєвизначенні людини, що залежить від індивідуально значимої сукупності факторів. Серед об'єктивно існуючих факторів можна виділити потреби суспільства в тих або інших фахівцях, характер соціального оточення (батьки, учителі, однолітки і т.п.), інформація про світ професій і т.д. Об'єктивно існуючі фактори вибору професії є лише можливістю, а ті, які з них і в якій комбінації вплинуть на реальний процес вибору, залежить від конкретної особистості. Велике значення має суб'єктивний образ ситуації вибору, що може істотно відрізнятися від об'єктивної картини.

Серед основних, особистісних факторів, що визначають процес вибору професії, звичайно виділяють наступні: а) пізнавальні, професійні інтереси і схильності; б) загальні і професійні здібності як психологічні механізми, що визначають рівень успішності в якій-небудь діяльності; в) темпераментальні (нейродинамічні) особливості; г) характерологичні риси; д) загальнотрудова і професійна мотивація; е) емоційно-вольові особливості. Крім того, на вибір професії можуть впливати і такі об'єктивні фактори, як рівень загальноосвітньої підготовленості, стан здоров'я, інформованість про світ професій, соціальне оточення і т.д.

Інтереси вважаються одним із значимих мотивів вибору професії, усвідомлюваним раніше і ясніше, ніж інші. Інтереси за своїм змістом і ступенем виразності є досить динамічною характеристикою особистості, піддані частій зміні. На базі пізнавальних інтересів формуються інтереси до професії, до визначеного виду праці, що, однак, вимагають перевірки в конкретній діяльності, що на практиці часом утруднено.

Здібності є психологічною основою визначення придатності до професійної діяльності, до конкретного її виду або до визначеного типу професій. Рівень вимог до тих або інших здібностей для освоєння і реалізації конкретної діяльності розрізняється в залежності від її особливостей. К.М. Гуревич виділив три типи професій: I тип, коли кожна здорова людина може досягти суспільно прийнятної ефективної діяльності; II тип, коли далеко не кожна людина може домогтися потрібної ефективності; III тип, коли потрібно досягнення вищої майстерності за рахунок мобілізації і прояву високого рівня особистісних якостей.

Серед психологічних характеристик, що мають істотний вплив на вибір професії, суттєву роль відіграє рівень особистих домагань, заснований на оцінці своїх здібностей і можливостей, сформованість механізмів психічної саморегуляції, ступінь загальної активності особистості і т.д..

У процесі розвитку людини як суб'єкта праці формуються і виявляються її здібності до побудови життєвих планів, що є психічними регуляторами поведінки. Однією з форм таких планів виступають особисті професійні плани, що, на думку Е.А. Клімова, у молоді можна розглядати як суб'єктивний регулятор професіоналізації особистості. Необхідність у наданні допомоги молоді в реалізації цих планів, у керуванні процесом професійного самовизначення особистості привела до створення системи професійної орієнтації.

Професійна орієнтація являє собою систему заходів щодо сприяння людині у виборі професії і побудові професійної кар'єри на основі врахування її бажань, інтересів і схильностей, можливостей і здібностей працювати в обраному виді діяльності. Вона забезпечує науково-обгрунтоване керування процесом ознайомлення зі світом професій, свідоме професійне самовизначення людини з метою задоволення її особистих потреб, самореалізації в праці і суспільних потребах у відтворенні трудових ресурсів з урахуванням соціально-економічної і демографічної ситуації в країні.

Цілями функціонування системи професійної орієнтації є: 1) формування в молоді соціально-значимих внутрішніх регуляторів активності (поведінки) у зв'язку з вибором професії і плануванням перспектив професійного шляху; 2) створення умов для соціальноцінної активності в професійному самовизначенні; 3) надання допомоги молоді в адекватному виборі професії; 4) розподіл молоді за професіями, що найбільше відповідають інтересам, схильностям, здібностям, первинній трудовій і соціальній підготовці кожної людини; 5) психологічна підготовка й адаптація молоді до професійного навчання і подальшої трудової діяльності.

Професійна орієнтація реалізує ряд особистих і суспільних функцій:

соціальну — засвоєння людиною (насамперед дітьми і молоддю) визначеної системи соціальних норм і цінностей (суспільних, професійних, міжособистісних), знань, навичок і умінь, необхідних для успішного навчання і виконання професійної діяльності;

психолого-педагогічну — виявлення і формування інтересів, схильностей, здібностей, особистісних особливостей людини в інтересах адекватного вибору професії, оцінки рівня професійної придатності до конкретної діяльності, психологічного забезпечення професійної підготовки, адаптації до праці і т.д.;

економічну— поліпшення якісного складу працівників (за критеріями професійного, психологічного, соціального характеру), підвищення задоволеності працею, зниження плинності кадрів, збільшення професійної активності працівників, їхньої зацікавленості в змісті і результатах праці;

медико-фізіологічну— виявлення обмежень у стані здоров'я і розвитку фізіологічних і психофізіологічних функцій і якостей, важливих для забезпечення визначеної діяльності, і корекція професійних планів відповідно до функціональних можливостей конкретної людини.

Професійна орієнтація заснована на системі заходів з розробки науково-методичних рекомендацій з вибору професії і їхньому реалізації в практичній роботі. Структура цих заходів включає ряд компонентів або напрямків, за якими розвивається і реалізується ця система.

Вихідним напрямком є психологічний (фізіологічний, гігієнічний) вивчення професій, аналіз особливостей різних видів професійної діяльності з метою складання їх професіограм і психограм, визначення вимог професій до стану значимих для діяльності функцій і якостей людини, класифікації професій і створення довідника професій для психолога-консультанта і практичного психолога навчальних закладів і підприємств.

Істотний вплив на профорієнтаційну роботу на її дієвість, ефективність мають результати роботи з дітьми і підлітками з їх трудового виховання і навчання, спрямованого на виявлення і розвиток інтересу і здібностей до праці, формування загальнотрудової мотивації, системи трудових цінностей і орієнтації і багатьох інших якостей і знань, що дозволяють щонайкраще підготуватися до ухвалення рішення про вибір професії.

Для орієнтації у світі професій істотне значення мають заходи з професійної освіти. Це напрямок, що включає в себе професійну інформацію, пропаганду й агітацію, передбачає формування знань про світ професій, про соціально-економічні, психологічні, медико-фізіологічні, санітарно-гігієнічні й інші особливості конкретних видів діяльності і способи і умови оволодіння професією і т.п. з метою зародження і становлення професійного інтересу і пробудження схильності до тієї або іншої сфери діяльності. Особливу важливість здобувають вірогідність і повнота професійної інформації. Крім цього в задачі професійної освіти повинно входити формування в суб'єкта вибору уміння оперувати інформацією про світ професій, враховувати умови правильного вибору професії й усвідомлювати різні аспекти ситуації вибору. Результатом діяльності системи професійної освіти повинні стати мотивовані професійні наміри суб'єкта, що відбивають як соціально-економічні потреби суспільства, так і його індивідуальні схильності.

Найбільш активне психологічне забезпечення профорієнтаційної роботи проводиться на етапі професійної консультації.

 

12.3. Мета, сутність, види і варіанти профконсультаційних ситуацій

Професійна консультація — це система психолого-педагогічних і медичних заходів з вивчення й оцінки здібностей, особистісних особливостей і функціональних можливостей людини з метою допомоги їй в обґрунтованому виборі професії.

Головна мета психологічної профконсультації — допомогти суб'єктові усвідомити особливості його особистості, інтереси, схильності, мотиви вибору професії і зрозуміти потреби і можливості суспільства, а також дати обґрунтовані рекомендації з вибору шляхів навчання і сфери діяльності, тобто допомогти знайти шляхи досягнення оптимальної відповідності між особистістю і професією.

Сутність практичної сторони проблеми професійної консультації при рішенні питання про вибір професії полягає в необхідності, по-перше, провести

діагностичне обстеження людини з позиції визначення наявності і ступеня розвитку професійно важливих якостей; по-друге, співвіднести особисті якості обстежуваного з професійними вимогами до нього, обумовленими специфікою конкретної професії (або груп професій відповідно до їх класифікації); по-третє, видати рекомендації з вибору професій і педагогічно впливати на дану людину в напрямку належного вибору професії.

Професійна консультація має на увазі індивідуальну роботу із суб'єктом вибору професії - оптантом (від лат. орtапs, орtапtis — що обирає, бажаючий) і може мати різні цілі в залежності від виду консультації. Можна виділити наступні види професійної консультації:

інформаційно-довідкова, у ході якої оптантові повідомляється про вимоги при прийомі на навчання і роботу, про умови і канали працевлаштування, можливості освоєння різних професій, терміни підготовки, систему оплати праці, перспективи професійного росту і т.д.;

психодіагностична, спрямована на вивчення індивідуально-психологічних особливостей оптанта і визначення їх відповідності вимогам окремих професій;

формуюча, у ході якої здійснюється корекція вибору професії в залежності від індивідуальних особливостей оптанта;

медична, що полягає в оцінці стану здоров'я і визначенні ступеня його відповідності вимогам професії (або обмежень за станом здоров'я при виборі тієї або іншої професії).

Професійна психологічна консультація проводиться у формі групової й індивідуальної роботи з оптантом. Групова профконсультація полягає в проведенні попередньої бесіди на профінформаційну тему— про особистісний зміст вибору професії, про формування адекватної мотивації професійного само

визначення, соціальну значимість праці, про виявлення професійних інтересів і схильностей і т.д. Групова профконсультація дозволяє виявити тих, хто найбільшою мірою має потребу в індивідуальній консультації.

Індивідуальна профконсультация передбачає два рівні її проведення, що розрізняються за ступенем повноти і складності процедури. Первинна профконсультація проводиться з невеликою групою і спрямована на виявлення основних мотивів вибору професії, ступеня сформованості особистого професійного плану, пізнавальних і професійних інтересів кожного члена групи. У ході її реалізується не тільки діагностична, але і формуюча функції консультації — відбувається уточнення професійного плану, підвищення ступеня усвідомленості і відповідальності суб'єкта в питанні вибору професії.

Індивідуальна психологічна профконсультація проводиться в тому випадку, коли первинна не призводить до остаточного обґрунтування професійного плану і потрібне заглиблене вивчення особистості оптанта. Вихідною позицією даного рівня консультування є теорія індивідуальності, найбільш повно розроблена Б.Г. Ананьєвим, що розглядає психіку як інтеграцію трьох структур: індивід - структура потенцій і можливостей (функціональних, конституціональних, демографічних) людини; особистість — структура тенденцій, відносин, цінностей і мотивації); суб'єкт діяльності — структура акцій, дій, операцій, реалізованих психічними процесами і функціями. Вимоги професії, адресовані до різних структур індивідуальності, представляють різний ступінь жорсткості: доцільно виділяти якості професійно бажані і небажані, необхідні і неприпустимі. Варто враховувати також можливість або неможливість розвитку тієї або іншої професійно важливої якості.

Індивідуальне психологічне консультування орієнтується на особливості приватних проблем і питань, пов'язаних з вибором професії. У роботах Е.А. Клімова і С.А. Боровикової проведена типізація й описані різні варіанти профконсультаційних ситуацій, серед яких найчастіше зустрічаються наступні.

1. Оптант (той, що вибирає професію) добре орієнтується у світі професій, вибравши собі одну з них у відповідності зі своїми інтересами, схильностями і здібностями, має представлення про шляхи одержання професії, але звертається до профконсультанта з метою підтвердження правильності свого професійного плану — буває досить однієї діагностичної бесіди, щоб обговорити можливі утруднення і намітити запасні варіанти. Однак за зовнішнім благополуччям ситуації можуть ховатися складні особисті проблеми, і тому для одержання більш повної інформації про оптанта приходиться проводити анкетування, тестування, використовувати біографічний метод і тільки потім дати остаточну рекомендацію.

2. Оптант має кілька варіантів професійного плану і відчуває труднощі з вибором. У даній ситуації варто з'ясувати ступінь обґрунтованості його професійного плану і мотиви вибору тієї або іншої професії, уточнити область інтересів, рівень домагань, оцінити ступінь загального розвитку і вираженості професійно важливих якостей, а потім провести корекційну бесіду.

3. «Конфліктна ситуація» — коли професійний план викликає розбіжність або внутрішню (недооцінка себе, завищений рівень домагань і т.п.), або зовнішню (з батьками, учителями); варто визначити зону конфлікту і провести бесіду з оптантом (можливо, з батьками й ін.).

4. Оптант не має професійного плану, не упевнений у собі, однак виявляє явно виражену схильність до визначеного виду діяльності — варто виявити причини відсутності плану, окреслити коло професій, що відповідають схильностям суб'єкта, і провести роботу з побудови обґрунтованого професійного плану.

5. В оптанта немає ні професійного плану, ні виражених схильностей до якого-небудь визначеного виду діяльності — у даному випадку варто провести діагностичну роботу з метою з'ясування його індивідуально-психологічних особливостей, причин відсутності виражених схильностей, а також допомогти йому в мобілізації механізмів самооцінки, самопізнання й у формуванні професійного плану.

6. Ситуація «самопізнання» — професія обрана, а звернення до психолога-профконсультанта здійснюється з метою розширення уявлення про себе.

Аналіз перерахованих ситуацій вибору професій свідчить про те, що психолог-профконсультант зіштовхується із широким колом психологічних проблем, зв'язаних з особливостями розвитку особистості на життєвому шляху і проявляються при формуванні професійного плану.

Проведення профконсультаційної роботи вимагає дотримання ряду професійних, етичних, організаційних принципів, що виділені і сформульовані в роботах Е.А. Клімова, Н.С. Пряжникова і інших дослідників. До основнихо з них можна віднести наступні:

добровільність участі в психологічних процедурах, тобто — прийняття оптантом самостійного рішення про звертання до профконсультанта, заснованого на попередній роз'яснювальній роботі з ним про користь, доцільність її проведення (з урахуванням характеру конкретної індивідуальної ситуації вибору);

активність оптанта в процедурі консультування, заснована на розумінні і бажанні одержати поради профконсультанта і проявляється у формі зацікавленого діалогу (питання, відповіді, уточнення, коментарі) обох суб'єктів консультаційної процедури;

конфіденційність діагностичної інформації, тобто збереження професійної таємниці отриманих у процесі обстеження даних;

професійна компетентність фахівців, що здійснюють обстеження й інтерпретація його результатів і використання не тільки техніки психодіагностичних методик, але також навичок спілкування і досвіду аналізу психологічної інформації.

Крім перерахованих принципів виділяють також і такі, як виховання поваги до різних видів праці, опора на формуючий виховний підхід до керівництва вибором професії, інформування оптанта про особливості різних компонентів структури конкретної діяльності (зміст, засоби, умови, організація), доброзичливе ставлення до оптанта й інші.

Процедура індивідуального психологічного консультування реалізується в три етапи. Перший етап — попередня бесіда з оптантом з метою загального знайомства, визначення домінуючих факторів вибору професії, орієнтації на самостійну активну і свідому роботу з вибору професії, попереднього виявлення інтересів, схильностей і переваг, їхньої широти і міри виразності, формування в оптанта доброзичливого, відкритого і рівноправного відношення до профконсультанта. У тому випадку, коли переваги й інтереси не усвідомлені і не виражені, рекомендується проведення психодіагностичного обстеження з урахуванням широкого спектра професійних вимог.

Другий етап — психодіагностичне обстеження з орієнтацією на вивчення й оцінку професійно важливих якостей особистості для конкретної професії або для більш широкого спектра видів трудової діяльності (з орієнтацією на психологічну класифікацію професій — наприклад Е.А. Клімова).

Третій етап — психокорекційна бесіда з оптантом про результати вивчення його індивідуально-психологічних особливостей, про відповідність професійно важливих якостей особистості вимогам професії, якій віддається перевага і до якої виявляється інтерес, а також обговорення необхідності в компенсації ряду якостей і способів її проведення. При явній невідповідності характеристик професійно важливих якостей вимогам визначеної професії здійснюється пошук додаткових варіантів вибору, обґрунтовуються наслідки неправильного вибору і виробляється професійний план (куди піти учитися або працювати, як підвищувати рівень кваліфікації).

У залежності від характеру профорієнтаційних задач, вікових, освітніх і інших розходжень суб'єктів вибору професії Н.С. Пряжниковим [12] виділено різні типи професійних консультацій.

1. Рання (дитяча) профконсультація проводиться задовго до безпосереднього вибору професії, носить в основному інформаційний характер (загальне знайомство зі світом професій), не виключає можливості використання психодіагностичних методик для підвищення інтересу дитини до своїх психологічних якостей і ознайомлення з ними батьків, спрямована на формування в підростаючої дитини готовності самостійно й усвідомлено робити професійні і моральні вибори.

2. Шкільна профконсультація спрямована на поступове формування в підлітків внутрішньої готовності до самовизначення, що включає інформаційну складову (більш ґрунтовне вивчення світу професій), пізнавальну (знання шляхів і способів підготовки до вибору професії), морально-вольову (підготовка підлітка до ухвалення рішення на вибір, до вчинку) і інші.

3. Профконсультація старшокласників і випускників шкіл припускає більш конструктивну й оперативну роботу з підготовки й ухвалення рішення про вибір професії.

4. Допомога в уточненні спеціальності у вже обраному навчальному закладі, що здійснюється у формі інформаційної бесіди про зміст конкретних професійних спеціалізацій, а також у психодіагностичному обстеженні (для професій з особливими умовами праці).

5. Консультація при професійній переорієнтації людей зрілого віку в зв'язку зі зміною професії, придбанням додаткової професії — з огляду на вік, досвід і профіль попередньої роботи, причини переорієнтації (добровільні або змушені) і інші фактори; особливе значення при консультуванні здобувають результати бесіди, використання біографічного методу і психодіагностичне обстеження.

Крім перерахованих типів професійної консультації відзначається необхідність її проведення з батьками, учителями, інвалідами, професіоналами й іншим контингентом.

Результати численних досліджень дозволили установити, що психодіагностичні методи дають змогу виділити цілий ряд показників психічних якостей і функцій людини, що є важливими для тієї або іншої професії, що визначають успішність освоєння і наступне виконання конкретної діяльності.

Л.М. Собчик стосовно до задачі професійної орієнтації і добору розглядає блоки найбільш значимих психодіагностичних показників для різних видів професійної діяльності. Так, адміністративна діяльність спирається на універсальний набір стійких особистісних властивостей, що забезпечують організаторські здібності, уміння підкоряти і вести за собою людей, інтегрувати трудовий процес, самостійно приймати рішення, здійснюючи при цьому підлеглість стосовно вищестоящих структур. Загальна риса, як правило, характерна для керівників різного рангу, — це лідерство. Лідерський тип особистості визначається показниками сили, стенічності, комунікативності. За даними стандартизованого методу вивчення особистості (СМВО), це — високий рівень домагань, перевага мотивації досягнення, висока самооцінка і впевненість у собі, оптимізм і життєлюбство, загальна висока активність, завзятість у досягненні мети і т.д. За даними методу колірних виборів (МКВ) (адаптований восьми-кольоровий тест Люшера), для лідерів характерно системне мислення, емоційний оптимізм із почуттям гумору, товариськість і комунікативність.

Підприємницька діяльність, або менеджмент, передбачає заповзятливість, активність, організаторські функції, хорошу інформованість у своїй справі, артистичність, уміння зачаровувати і переконувати співрозмовника. Не кожна людина має такий набір різноманітних характерологічних властивостей, що дозволять їй процвітати на цій роботі. Є люди серйозні, що фундаментально опрацьовують кожне питання і добре приводять будь-яку інформацію в строгу послідовність і систему, але їм буває надзвичайно важко ввійти в діловий контакт, а відстоюючи свою думку, вони гарячаться і сперечаються. Є й інші, протилежного характеру, легко і привітно вступають у бесіду, що моментально схоплюють настрой і інтереси співрозмовника, що швидко переключаються на будь-яку тему, але також легко все забувають, не занадто обов'язкові, не схильні до акуратності.

Особистісні властивості менеджера характеризуються необхідністю поєднання, з одного боку, жвавості, товариськості, елементів демонстративності (артистичності), уміння бути переконливим і наполегливим, не втрачаючи при цьому теплоти емоційного настрою, а з іншого боку, обережності, гнучкості, чуйності до настрою іншої людини, уміння не тільки наступати, але і з честю відступати (змінювати тактику поведінки).

Якщо особистість за своїми емоційно-динамічними характеристиками є лідерською, а за структурою інтелекту і рівнем його розвитку не відповідає професійним вимогам справжнього керівника, то такий тип реагування найкраще реалізується в тих видах трудової діяльності, де потрібно виявляти самостійність, рішучість, фізичну витривалість. Це — важка ручна праця, будівельні роботи, вуглевидобуток, транспортування вантажів і т.п. Якщо ж і фізична витривалість недостатня, то найкраще такі люди, при відсутності професійної підготовленості, адаптуються і приносять користь на «малих командних висотах»: у житловому керуванні і т.д. До цієї ж групи можна віднести водіїв автотранспорту, хоча тут обов'язково необхідна спеціалізація.

У професії машиністів тепловозів, електровозів варто звернути увагу на здатність до подолання впливу монотонних подразників, що обумовлюється помірно вираженою тривожністю. Зовсім особливою, не пов'язаною з водінням транспортних засобів, є професія диспетчера, що полягає в регулюванні, керуванні повітряним, залізничним і іншим транспортом. Цей вид професійної діяльності вимагає насамперед високо диференційованої чутливості до особистісних сигналів, що характерно для тривожно-вразливої натури з хорошим наочно-образним сприйняттям інформації, здатністю інтегрувати просторові образи в логічну схему, що повинна швидко трансформуватися в той чи інший варіант прийняття рішення. Крім оцінки рівня тривожності і чутливості до зовнішніх впливів необхідні і показники витривалості і стенічності, однак «зашкалення» тих або інших показників (наприклад за 7 і 3 шкалами СМВО) за верхню межу норми, що свідчить про явно виражену психічну нестійкість, повинно бути протипоказанням при профорієнтації і відборі.

Професія журналіста, кінооператора або фоторепортера також вимагає стенічних характеристик в особистісному профілі, але тут важливі ще естетична орієнтованість, поєднання художнього і вербального типу сприйняття.

Професії, пов'язані з виконанням ручних робіт (токарські, слюсарні, плотникові, столярні, виробництво взуття, пошиття одягу, прикладне мистецтво і т.п.) вимагають, крім показників сили, швидкості, спритності, також

терпіння, посидючості і стійкості інтересів, винахідливості і завзятості в досягненні мети, практичного складу розуму, урівноваженості емоційних реакцій.

Л.М. Собчик відзначає, що чим менш кваліфікованим і фізично більш важким є певний вид роботи, тим менш диференційовані особистісні показники, що визначають професійну придатність. При такому виді праці лише примітивно-потребнісна орієнтація з високим рівнем витіснення, що щадить домагання особистості, і самодостатність з некритично завищеною самооцінкою, можуть підтримувати працездатний стан людини. Мотиви такої поведінки можуть бути також пов'язані з усвідомленим подоланням труднощів як тимчасового явища, за яким буде винагорода за виявлене терпіння. Якщо ж цього немає, то ця праця ніколи не буде спонтанною (викликаною внутрішньою потребою), творчою, що приносить задоволення.

Для діяльності інженера і механіка потрібно прояви поєднання аналітичного і синтетичного складу розуму, винахідливість, точність і пунктуальність у робочих діях, перевага формально-логічного мислення. Близькими до цих якостей повинні бути особистісні прояви в економістів, фінансових працівників - в останніх відзначається підвищена ригідність.

Серед канцелярських працівників, чиновників-виконавців, працівників архівів найбільших успіхів у діяльності досягають особи з перевагою «гальмівних» рис, (за СМВО), з почуттям високої відповідальності, ретельності, помірною товариськістю або навіть замкнутістю.

Представників різних видів інтелектуальної праці і, зокрема, у сфері точних знань (математики, фізики й ін.) частіше поєднує високий інтуїтивний, випереджальний досвід інтелект, а розрізняє перевага вербального інтелекту в одних і формально-логічного - в інших (за тестами Айзенка). Юристам, крім глибоких знань і великої ерудиції, необхідно почуття справедливості і гуманізму. В основі цих якостей повинний бути високий абстрактно-логічний і вербально-смисловий інтелект, емпатійність, вдумливість, уміння зрозуміти хід думки співрозмовника, чуйність.

Представлені короткі особистісні портрети представників деяких професій свідчать про явно виражену диференціацію в проявах ряду психологічних рис і, головне, про необхідність обліку цих особливостей при наданні допомоги у виборі професії і визначенні придатності при доборі на конкретну спеціальність. За даними літератури, не менш яскраво вираженими виявляються відмінності й у характері пізнавальних здібностей, стані психомоторики, темпераментальних і вольових якостях особистості, обумовлених вимогами різних видів професійної діяльності. Необхідно пам'ятати, що у світі постійно йде розвиток трудової діяльності, поява нових і відмирання старих професій. Нові технології і засоби діяльності висувають інші вимоги до людини. У той же час безупинно змінюється і людина — рівень її психічного і фізичного розвитку, загальної і професійної підготовленості, зміст професійної мотивації, стійкість до екстремальних факторів зовнішнього середовища і т.д. Тому психолог-проконсультант, практичний психолог повинний розвивати, коректувати свої уявлення про професійно важливі психологічні якості, виходячи зі специфічних особливостей як контингенту, так і соціальних умов.

Л.М. Собчик звертає увагу на те, що абсолютно гармонійні, цілком збалансовані особистості легко адаптуються в будь-якій ситуації і вибирають професію більше в силу сприятливого збігу обставин, зручності і вигоди, чим по схильності. Відсутність загострених рис характеру робить набагато ширшим спектр вибору професій. Акцентуйовані ж особистості складають майже половину людства, але саме вони володіють меншими адаптивними здібностями, тому необхідно вибрати для кожного з них той оптимальний вид діяльності, у якому вони проявляються найбільш успішно. Усі сили розуму і таланту акцентуйованих особистостей з більшою силою витрачаються в чітко визначеному напрямку, що виявляється нехай в обмеженій вибірці, але зате більш яскравою і глибокою активністю в тій сфері, до якої особистість відчуває явно виражену спрямованість.

Література

1.Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. Л.: Наука. 1969.

2.Бодров В.А. Психология профессиональной пригоднос­ти. М.: ПЕР СЭ. 2001.

3.Боровикова С.А. Профессиональное самоопределение // Психологическое обеспечение профессиональной дея­тельности. Под ред. Г.С. Никифорова. Спб.: СпбУ. 1991.

4.Волошина И.А., Белова Т.В., Солнцева В.А. Справоч­ник начинающего профконсультанта. М.: Нива России. 1998.

5.Головаха Е.И. Жизненная перспектива и профессио­нальное самоопределение молодежи. Киев: Наукова думка. 1988.

5.Климов Е.А. Общая типология ситуаций (казусов) и структура мыслительных задач, возникающих в практи­ке работы профкосультанта // Научи, труды НИИ проф­техобразования. Л.: 1976. Вып. 32.

6.Климов Е.А. Психолого-педагогические проблемы про­фессиональной консультации. М.: Знание. 1983.

7.Климов Е.А. Как выбрать профессию. 2-е изд. М.: Про­свещение. 1990.

8.Собчик Л.Н. Введение в психологию индивидуальности. Теория и практика психодиагностики. И.: Ин-т приклад­ной психологии. 2000.