Сорти рослин та породи тварин; 9 страница

4. Закон України «Про поставки продукції для державних потреб» встановлює обов'язок прийняття державного замовлення, а отже, і укладення державного контракту для певних категорій суб'єктів (виконавців), якщо виконання державного замовлення не заподіє збитків виконавцям.

Відповідно до пункту 2 статті 4 Закону України «Про поставки продукції для державних потреб» у разі необгрунтованої відмови виконавця державного замовлення від укладення державного контракту на поставку продукції для державних потреб у випадках, коли обов'язковість його укладення встановлена цим Законом, та за наявності технічних можливостей його виконання виконавець сплачує державному замовнику штраф у розмірі вартості державного контракту.

Переддоговірні спори (з умов державного контракту та про спонукання до укладення державного контракту) підвідомчі господарським судам України.

5. Оскільки за своєю природою державне замовлення є актом державного органу, виконавець державного замовлення може звернутися до господарського суду з позовом про визнання державного замовлення недійсним повністю або частково у порядку, передбаченому ГПК України.

Стаття 184. Особливості укладання господарських договорів на основі вільного волевиявлення сторін, примірних і типових договорів

1. При укладенні господарського договору на основі вільного волевиявлення сторін проект договору може бути розроблений за ініціативою будь-якої із сторін у строки, погоджені самими сторонами.

2. Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

3. Укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

1. Оферта про укладення договору, який не є обов'язковим для укладення через пряму вказівку закону, може виходити від будь-якої із сторін.

2. При укладенні господарського договору, який не є обов'язковим для сторін, вони мають право обрати форму договору за власним розсудом: повну письмову у вигляді єдиного документа або спрощену форму.

3. За змістом частини 3 коментованої статті укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів у спрощений спосіб не допускається.

Стаття 185. Особливості укладання господарських договорів на біржах, ярмарках та публічних торгах

1. До укладення господарських договорів на біржах, оптових ярмарках, публічних торгах застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів.

1. Укладення господарських договорів у конкурентний спосіб (на торгах) відрізняється від загального порядку укладення господарських договорів, передбаченого статтею 181 ГК. Норма аналогічного змісту є у статті 650 ЦК, згідно з якою особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства.

На цей час чинним законодавством України не використовується інтегроване легальне визначення торгів як конкурентного способу встановлення договірних відносин. Через це як синоніми вживаються терміни «публічні торги», «аукціон», «конкурс», «тендер» тощо.

У найширшому розумінні торги є способом укладення договорів в умовах конкуренції суб'єктів господарювання, за допомогою якої відбувається встановлення договірних відносин певного виду між організатором торгів (власником, уповноваженою ним особою, спеціалізованою організацією) і тим суб'єктом (переможцем торгів), котрий запропонував найбільш вигідні для організатора торгів умови договору.

Здійснення біржової торгівлі, проведення аукціонів і конкурсів мають специфічні особливості, які, з одного боку, обумовлені їх різним правовим регулюванням і діловими звичаями, а з іншого - мають суттєву схожість, що дає можливість об'єднати їх у збірне поняття «торги».

Встановлення договірних відносин відбувається в умовах конкуренції, причому остання може існувати як між тими суб'єктами, що пропонують до продажу якийсь товар, яким може бути як майно, так і певні права (у разі укладення ф'ючерсних і опціонних контрактів), так і між суб'єктами, котрі бажають придбати цей товар на певних умовах. Слід зазначити, що конкуренція покупців має місце при укладенні договорів як на аукціонах, конкурсах, так і на біржах. Однак, на відміну від аукціонів та конкурсів, у біржовій торгівлі можлива конкуренція не тільки покупців, а й продавців.

2. Правова регламентація порядку укладання договорів здійснюється через спеціальні нормативні акти, які регулюють не окремі види господарсько-договірних зобов'язань, а організацію та проведення біржової торгівлі, аукціонів і конкурсів.

Аукціони та конкурси - це особливі організаційні заходи, метою яких є укладення договорів на найбільш вигідних для продавця умовах.

Аукціон - спосіб публічного, почергового продажу товарів на основі конкурсу покупців; спеціалізований ринок з аукціонного продажу певного різновиду товарів, який функціонує постійно або періодично. Аукціонний продаж може бути примусовим, організованим для реалізації майна несправного боржника, та добровільним, що організований самим продавцем чи здійснюється ним через організацію, спеціально на те уповноважену. Найширше аукціон застосовується як спосіб продажу майна з публічних торгів покупцю, котрий запропонує найбільшу ціну.

Шляхом проведення конкурсу можуть укладатися господарські договори різного виду (купівлі-продажу майна у процесі приватизації, закупівлі продукції для державних потреб, оренди майна виробничого призначення, підряду на капітальне будівництво, щодо права користування надрами тощо).

У чинному законодавстві відсутня єдина класифікація конкурсів, через що в окремих нормативно-правових актах використовуються неоднакова термінологія та визначення. Так, одним з різновидів конкурсу є відкриті торги (тендери), проведення яких в Україні регулюється, зокрема, Положенням про порядок організації та проведення міжнародних конкурсів (тендерів) на укладання контрактів на користування надрами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 1998 р. [390], Положенням про порядок підготовки та проведення відкритих торгів, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 2 липня 1998 р. [199], тощо.

Узагальнюючи положення чинного законодавства, відкриті торги (тендер) можна визначити як різновид конкурсу, коли переможцем визнається учасник, який одержав найвищу суму балів за результатами оцінки його тендерних пропозицій щодо умов договору. Організація та проведення відкритих торгів (тендера) має певні особливості, проте порядок укладення договорів за результатами відкритих торгів (тендера) охоплюється загальною моделлю укладання договорів в умовах конкуренції покупців і тому окремо розглядатися не буде. Різновидами конкурсів є відкриті торги, торги з обмеженою участю та двоступеневі торги, умови застосування яких і порядок проведення регулюються Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» [141].

Чинне українське законодавство про торги має каузальний характер і розвивається екстенсивно, оскільки постійно зростає кількість підзаконних нормативних актів, які регулюють проведення аукціонів і конкурсів на укладення договорів різного виду.

До цього законодавства належать, у першу чергу, закони України «Про приватизацію державного майна» [416], «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) [417]», «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» [141], «Про концесії» [311], а також численні нормативно-правові акти виконавчої влади, зокрема, затверджені постановами Кабінету Міністрів України Положення про порядок організації та проведення аукціонів з продажу природного газу [198], Порядок проведення конкурсів (тендерів) з вибору виконавців державного оборонного замовлення [46], Положення про проведення концесійного конкурсу та укладення концесійних договорів на об'єкти права державної і комунальної власності [216], затверджені наказами Фонду державного майна України Положення про застосування способів приватизації майна державних підприємств [182], Порядок проведення конкурсу на право укладання договору оренди державного майна [515], Положення про порядок проведення конкурсів з продажу пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації, затверджене наказом Фонду державного майна України, Антимонопольного комітету України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку [204] та інші.

Публічні (прилюдні) торги, які проводяться при зверненні стягнення на майно боржника, відбуваються у формі аукціону, що передбачено Положенням про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1997 р. Особливість таких торгів полягає у тому, що вони проводяться не з ініціативи власника майна (або уповноваженого ним органу), а лише з підстав, передбачених чинним законодавством (при реалізації заставленого майна - згідно із Законом України «Про заставу» [145], при виконанні рішення суду (господарського суду) -згідно із Законом України «Про виконавче провадження» [67]).

Умовами дійсності торгів є:

а) належний суб'єктний склад торгів;

б) належний об'єкт торгів. На торгах не може пропонуватися майно, виключене з господарського обігу або яке не може бути предметом купівлі-продажу у випадках, передбачених законодавством, у тому числі й на аукціоні, конкурсі;

в) дотримання встановленого порядку проведення торгів (конкурсу, аукціону), який визначається спеціальними законодавчими актами.

Нормативну основу здійснення біржової торгівлі в Україні складають, у першу чергу, статті 278-282, 360-361 ГК, закони України «Про товарну біржу» [468], «Про цінні папери і фондову біржу» [494], схвалені постановами Верховної Ради України Концепція функціонування та розвитку фондового ринку України [310], Концепція розвитку біржового ринку сільськогосподарської продукції [309]. Окремі норми, що регулюють обіг цінних паперів на фондовій біржі, містяться у законах України «Про приватизацію державного майна», «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» [100], «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» [333], «Про оподаткування прибутку підприємств» [345] та інші.

Важлива роль у регулюванні порядку укладання господарських договорів на біржах відведена локальним нормативним актам - статутам бірж, правилам біржової торгівлі, що затверджуються біржами, правилам реєстрації біржових угод тощо.

Ярмарок не є різновидом торгів. Оптовий ярмарок організовується на тимчасовій основі у місці, доступному для всіх товаровиробників, підприємств, що займаються оптовою торгівлею (продавців), і покупців, на якому між ними укладаються договори купівлі-продажу (поставки) товарів, встановлюються господарські зв'язки. Загальна мета ярмарку - створення належних умов для багатосторонніх контактів продавців і покупців, сприяння розширенню торгівлі, встановленню ділових зв'язків між виробниками і споживачами. Так, Сорочинський ярмарок є загальнонаціональним заходом з широким залученням вітчизняних та іноземних учасників. Учасники ярмарку - юридичні та фізичні особи, у тому числі нерезиденти, демонструють свої товари, послуги, технології тощо з метою реалізації їх безпосередньо на ярмарку оптовому або роздрібному покупцеві та укладають з ним відповідні договори (п. 1 Положення про Сорочинський ярмарок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1999 р. [220]).

Отже, за своєю природою як різновид роздрібного і оптового продажу товарів ярмарок не є організаційним заходом, який призначений для укладення договорів у конкурентний спосіб.

Стаття 186. Укладання організаційно-господарських договорів

1. Договірне оформлення організаційно-господарських зобов'язань може здійснюватися учасниками господарських відносин як на основі вільного волевиявлення сторін, так і на основі примірних договорів, якщо укладання таких договорів передбачено відповідними нормативно-правовими актами. Спрощений спосіб укладання організаційно-господарських договорів не допускається.

1. Організаційні господарські договори поширені у сфері перевезення вантажів (зокрема, навігаційні договори на річковому транспорті, річні договори автомобільного перевезення вантажів, довгострокові договори на перевезення морським транспортом, спеціальний договір на повітряному транспорті). Основна мета їх укладення полягає у погодженні обсягів перевезень і регулюванні взаємовідносин сторін щодо створення необхідних умов для майбутніх перевезень. Такі договори встановлюють правила здійснення багатьох виробничих операцій, їх укладення не знімає з транспортного підприємства та вантажовідправника обов'язку щодо оформлення перевезення конкретного вантажу договором перевезення відповідно до встановлених організаційним договором вимог. Таким чином, у межах єдиного організаційного господарського договору виникає, реалізується і припиняється низка відносно незалежних одні від одних правовідносин щодо погодження специфікацій, відвантаження окремих партій продукції, її приймання, оплати тощо. Організаційні договори належать до консенсуальних.

Як синонім терміна «організаційний договір» у цьому Кодексі та інших актах законодавства вживається термін «довгостроковий договір». Так, відповідно до частини 4 статті 307 ГК залежно від виду транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажів, укладаються такі довгострокові договори: довгостроковий - на залізничному і морському транспорті; навігаційний - на річковому транспорті (внутрішньому флоті); спеціальний - на повітряному транспорті; річний - на автомобільному транспорті. Порядок укладення довгострокових договорів встановлюється відповідними транспортними кодексами, транспортними статутами або правилами перевезень.

Відповідно до статті 36 Статуту автомобільного транспорту Української РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 27 червня 1969 р. [456], у річному договорі на автомобільне перевезення вантажів встановлюються обсяги та умови перевезень, порядок розрахунків, визначаються раціональні маршрути і схеми вантажопотоків.

Порядок укладення організаційного договору на перевезення вантажів деталізований Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. [262].

Ініціативу укласти договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом може виявити як перевізник, так і вантажовідправник (вантажоодержувач) — майбутній замовник. Після того, як перевізник і замовник узгодили умови перевезень і розрахунки, стверджений підписом і печаткою перевізника проект договору з необхідними до нього додатками у двох примірниках перевізник зобов'язаний направити замовнику не пізніше, ніж через три дні після його узгодження. У договорі встановлюються: строк його дії, обсяги перевезень, умови перевезень (режим роботи з видачі та приймання вантажу, забезпечення схоронності вантажу, виконання вантажно-розвантажувальних робіт тощо), вартість перевезень і порядок розрахунків, порядок визначення раціональних маршрутів, обов'язки сторін, відповідальність тощо. Замовник не пізніш як через 10 днів після одержання від перевізника проекту договору підписує останній і додатки до нього, засвідчує їх печатками і один примірник повертає перевізнику. Якщо у замовника є розбіжності по договору, він зобов'язаний сформулювати свої пропозиції у протоколі розбіжностей і направити їх перевізнику разом з договором у 10-денний строк. Перевізник зобов'язаний розглянути протокол розбіжностей замовника, у разі потреби - спільно з ним, і включити до договору всі прийняті пропозиції. У разі неповернення перевізнику підписаного і завіреного печатками проекту договору з додатками у 10-денний строк договір набирає сили у редакції перевізника.

Згідно з укладеним договором перевізник і замовник у межах квартального плану за 10 днів до початку кожного місяця визначають місячні плани з декадними плановими завданнями на перевезення вантажів. Перевезення останніх здійснюються у межах укладеного договору на перевезення вантажів на підставі належним чином оформлених заявок замовника.

Примірний договір про перевезення вантажів автомобільним транспортом у місцевому та міжміському сполученні вміщено у Додатку 1 до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні.

Організаційні договори мають важливе значення в галузі морських перевезень вантажів. Стаття 128 Кодексу торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 р. передбачає, що перевізник та власник вантажів за необхідності здійснення систематичних перевезень вантажів можуть укладати довгострокові договори про організацію морських перевезень. У той же час окремі перевезення у межах такого договору здійснюються на підставі договорів морського перевезення вантажів, наявність і зміст яких підтверджується рейсовими чартерами, коносаментами та іншими письмовими доказами (ст. 134 Кодексу торговельного мореплавства України).

Якщо законодавством не передбачено укладення організаційного договору певного виду, сторони можуть укласти його на основі вільного волевиявлення і самостійно визначати його зміст.

Організаційний договір має бути укладений у вигляді єдиного документа.

Стаття 187. Укладання господарських договорів за рішенням суду

1. Спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

2. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

1. У сучасних умовах господарювання значно скорочено чисельність випадків обов'язкового укладення господарських договорів, причому така обов'язковість встановлена лише для певного кола суб'єктів (ними є або виробники продукції (робіт, послуг), або державні органи чи органи місцевого самоврядування). Споживачам же продукції (робіт, послуг) надається право укладення господарського договору на власний розсуд.

Спори, що виникають при укладенні господарських договорів, підвідомчі господарським судам, крім тих, які виникають при погодженні стандартів і технічних умов, та спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо дані ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін (ст. 12 ГПК України).

Спори, що виникають при укладанні господарських договорів, поділяються на:

- спори про спонукання до укладення договору, якщо одна із сторін ухиляється від його укладення;

- спори з умов договору в разі коли сторони не врегулювали розбіжності щодо його умов і передали спір на розгляд господарського суду.

Ці категорії охоплюються поняттям переддоговірних спорів, оскільки виникають з приводу встановлення договірних відносин або щодо окремих умов господарського договору.

Спонукання до укладення договору можливе тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов'язаною його укласти:

— через пряму вказівку закону;

— на підставі обов'язкового для виконання акта планування (у тому числі державного замовлення), який видано компетентним органом.

У разі ухилення суб'єкта господарювання від оформлення договору, що грунтується на державному замовленні або укладення якого є для нього обов'язковим через пряму вказівку закону, господарський суд за позовом іншої сторони виносить рішення про спонукання до укладення договору чи про його укладення на певних умовах.

У тому випадку, коли договір, що укладається, не ґрунтується на обов'язковому для суб'єктів господарювання державному замовленні або не є обов'язковим для укладення через пряму вказівку закону, спір про спонукання до укладення договору чи з умов договору може бути розглянутий господарським судом тільки за взаємною згодою сторін або якщо сторони зв'язані зобов'язанням укласти договір на підставі існуючого між ними попереднього договору (в межах річного строку, визначеного ч. 1 ст. 182 ГК).

2. У тому разі, коли укладання господарського договору проходить стадію судового рішення, він вважається укладеним з моменту винесення вказаного рішення, яким задоволено позовні вимоги сторони.

Чинним законодавством не передбачається, що за наслідками винесення судом рішення з переддоговірного спору сторони зобов'язані зафіксувати всі договірні умови в одному документі (і ті, щодо яких досягнуто згоди, і ті, що були включені до договору за рішенням господарського суду). Після винесення судового рішення з переддоговірного спору зміст договору фіксується комплектом документів: самим договором, протоколом розбіжностей, протоколом погодження розбіжностей або іншими документами, які підтверджують вжиття сторонами заходів щодо врегулювання розбіжностей, та рішенням господарського суду з переддоговірного спору.

Відповідно до статті 84 ГПК України в судовому рішенні зі спору, що виник при укладанні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов'язані його укласти, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

Рішення господарського суду з переддоговірного спору (про спонукання до укладення договору або щодо умов договірного зобов'язання), будучи обов'язковим для сторін, породжує правові наслідки, у тому числі й можливість вжиття заходів господарсько-правової відповідальності за неналежне виконання договору.

Стаття 188. Порядок зміни та розірвання господарських договорів

1. Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

2. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

3. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

4. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

5. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

1. У сучасних умовах господарювання більшість договорів укладається за вільним волевиявленням сторін, тому вони є вільні у досягненні згоди щодо внесення змін до умов договору та його розірвання. Коментована стаття не передбачає підстав для зміни або розірвання договору, через що необхідно враховувати загальну норму частини 1 статті 651 ЦК. Відповідно до неї зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Оскільки у коментованій статті не визначені можливі підстави для зміни або розірвання господарських договорів, слід враховувати загальні правила частини 2 статті 651 ЦК: договір може бути змінено чи розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої ним шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що розраховувала при укладанні договору.

При цьому під терміном «шкода» слід розуміти не тільки можливі додаткові витрати, неодержання прибутку, а й інші наслідки, що суттєво впливають на інтереси сторони. Так, істотним порушенням є поставка товарів якості нижчої, ніж це вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном). У такому разі покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо останні вже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми (ч. 5 ст. 268 ГК).

Досить широко у ГК, ЦК та інших актах, що регулюють договірні відносини певного виду, як синонім терміна «розірвання договору» використовуються терміни «відмова від договору» або «відмова від виконання». Так, відповідно до частини 7 статті 268 ГК у разі якщо поставлені товари відповідають стандартам або технічним умовам, але виявляться нижчого сорту, ніж було обумовлено, покупець має право прийняти товари з оплатою за ціною, встановленою для товарів відповідного сорту, чи відмовитися від прийняття і оплати поставлених товарів.

Особливість одностороннього розірвання договору або зміни його умов полягає у відсутності згоди контрагента. Можливість та підстави розірвання договору в односторонньому порядку можуть встановлюватися законом чи передбачатися сторонами у договорі.

У випадках, визначених цим Кодексом чи іншими законодавчими актами, одностороння відмова від договору (відмова від виконання) повністю або частково означає відповідно зміну чи розірвання договору. Якщо у законі або договорі встановлена підстава для односторонньої зміни чи розірвання договору, сторона, наділена відповідним правом, може скористатися нею без звернення до суду.

У деяких випадках можливість внесення змін до певного виду договору чи його розірвання законодавчо обмежується.

Так, особливості договорів, що укладаються на підставі типового договору, визначені частиною 4 статті 179 ГК. За змістом цієї норми сторони не мають права вносити зміни до договору щодо умов, імперативно визначених типовим договором, і, відповідно, будь-яка з них не може ініціювати внесення таких змін. У цьому разі сторони можуть лише конкретизувати умови типового договору.

Враховуючи правову природу договорів приєднання, сторона, що приєдналася до договору, обмежена у можливості вимагати внесення змін до такого договору. За правилами частини 3 статті 634 ЦК, якщо вимога про зміну або розірвання договору пред'явлена стороною, яка приєдналася до останнього у зв'язку зі здійсненням нею підприємницької діяльності, сторона, що надала договір для приєднання, може відмовити у задоволенні цих вимог, якщо доведе, що сторона, котра приєдналася, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору.

Зміни у договорі приєднання (формулярі або іншій стандартній формі) мають бути доведені стороною, до якої приєднуються, до всіх контрагентів, зважаючи на вимогу однаковості таких умов для всіх інших осіб.

Для державних контрактів, укладених на підставі державного замовлення, встановлено спеціальне правило щодо внесення змін або розірвання. Відповідно до пункту 7 статті 2 Закону України «Про поставки продукції для державних потреб» [408] право внесення необхідних змін або припинення дії контракту в порядку, передбаченому законодавством, належить державному замовнику.

2. Пропозиція щодо внесення змін до договору або його розірвання може виходити від будь-якої сторони і має бути викладена письмово.

Дії сторін щодо внесення змін до договору або його розірвання спрямовані на зміну чи припинення правовідносин, отже, є правочином, який має відповідати загальним положенням цивільного законодавства про правочини.

Оскільки за загальним правилом господарські договори мають письмову форму, досягнута сторонами згода про зміну або розірвання договору також має бути зафіксована письмово.

3. Після одержання пропозиції про зміну або розірвання договору сторона може прийняти таку пропозицію чи відхилити її. Сторона, яка виступила з такою пропозицією, має бути поінформована про результати її розгляду в двадцятиденний строк. Якщо пропозиція приймається іншою стороною, договір вважається зміненим або розірваним.

4. Якщо сторони не досягли згоди щодо внесення змін до договору чи його розірвання, заінтересована сторона може вимагати зміни або розірвання договору в судовому порядку за наявності достатніх підстав. До відсутності згоди однієї із сторін на внесення змін до договору чи його розірвання прирівнюється і неодержання відповіді на пропозицію змінити або розірвати договір. Відповідно до статті 12 ГПК України спори, що виникають при зміні та розірванні господарських договорів, підвідомчі господарським судам.

Позови про зміну чи розірвання договору є позовами про перетворення, що спрямовані на встановлення, зміну або припинення правовідносин. Зміна і припинення правовідношення, за визначенням статті 16 ЦК, є одним із способів захисту цивільних прав й інтересів.