Тема 10. Норма і патологія, девіантна поведінка. Сексуальність як регулятор поведінки людини та соціальних відносин. Проблема статі.

Сучасна цивілізована людина за малим з корінням вирвала себе з природного середовища. Здається, залишилося зовсім небагато, аби остаточно завершити «благородну» справу цілковитого цивілізування людини, тобто перетворення її в своєрідний автономний високоорганізований соціальний механізм. Складається на те, що для цього необхідно лише розробити і запровадити в широкий вжиток технології заміни органів людського організму відповідними «деталями» штучного походження. В такому разі, принаймні виглядатиме так, ніби людині вдалося взяти під контроль проблеми старіння, смертності, а в принципі і народжуваності.

Штучна або цивілізована людина в своєму існуванні, звісно, не послуговується та й не може безпосередньо послуговуватися природними закономірностями, оскільки вилучила і замкнула себе в штучному середовищі. Відповідно в її існуванні роль регуляторів соціального і приватного буття перебирають на себе правила і норми, що їх продукує вона сама, спираючись на власні враження та спостереження. Тож не дивно, що всяка норма, еталон чи закон несуть на собі штамп штучності людського існування, його відірваності від потоку буття. Інакше кажучи, норму встановлює сама людина, виходячи зі своїх явно обмежених можливостей сприймати, відчувати і розуміти реальність як вона є. Тому норма – це щось відмінне від міри як стану адекватності буттю, тобто своєрідний раціонально виведений еталон чогось: поведінки, стану психіки і здоров’я, інтелектуального і фізичного розвитку тощо. Зрештою, норма аж ніяк не є відображенням природного стану речей, а лише узгодженим або загальноприйнятим та визнаним враження про той таки первинний стан речей.

Зрозуміло, що норма набирає повноти свого смислового навантаження лише за умови наявності відхилень від норми або патології. Водночас патологія як і норма є лише результатом враження людини про те, як щось повинно або не повинно бути, проявляти себе або функціонувати. Насправді ж, якщо щось існує, воно уже частина буття, а значить відповідає його потоку і не може бути чимось, що суперечить самому буттю. Все, що представлене в бутті не є ані нормою, ані патологією, лише просто частиною реальності. Інакше кажучи, якщо щось є, то воно має бути саме таким і ніяк інакше. Поява чого б то не було як і його зникнення пов’язано зі зміною потоку буття в цілому. А якщо так, то прояв того, що буденна людина ідентифікує як патологія, відповідає наявному стану буття і, аби усунути цей небажаний прояв буття або патологію, індивід має змінити або дочекатися зміни всього потоку буття, а не локалізувати або намагатися «вирвати з корінням» чи іншим способом усунути саму патологію.

Поведінка людини, що якимось чином не відповідає виробленим і усталеним моделям та нормам поведінки, вважається девіантною. Можна говорити про часткову та явну девіацію. Часткова девіація, як правило, сполучена з, так би мовити, незначними, а головне безпечними з позицій соціуму «витребеньками» індивіда, що прагне якимось чином виділитися, привабити до себе увагу, підкреслити власну значущість тощо. Про явну девіацію мова заходить тоді, коли її носій загрожує безпеці інших або спільноті в цілому; в іншому випадку, коли індивід діє в стані повної або глибокої втрати власної ідентичності.

Причиною девіації з позицій психіатрії або й взагалі буденної людини є явний розлад психічного здоров’я людини з явним фізіологічним базисом або без такого. Хоча з позицій буття всяка девіація є лише наслідком розгортання індивідуального начала людини або результатом її свідомої чи несвідомої діяльності. Фактично, всяка девіація як і норма – це оптимальний спосіб існування індивіда відповідно до його душевно-енергетичного стану. При чому девіантна поведінка одних впливає на стан існування і поведінку інших саме так, як того потребують/заслуговують інші.

Переважна більшість фахівців схиляються до думки, що девіантна поведінка людини так чи інакше, але обов’язково пов’язана з особливостями функціонування її сексуальної сфери. Інакше кажучи, сексуально задоволений і врівноважений індивід не схильний до девіантної поведінки. І навпаки, індивід, який з якихось причин не може сповна і без особливої напруги задовольнити свої сексуальні фантазії чи потреби автоматично стає схильним до девіантної поведінки.

Початком прояву всякої девіації є лукавство – довільна або мимовільна маніпуляція враженнями і відповідно аргументами на користь тих чи інших дій. Наприклад, у схильних до крадіжки людей формується стійке враження про те, що вони не можуть або їм не вигідно іншим способом добувати собі засоби до прожитку. Лукавство проявляється й в тому, що індивід далеко неадекватно оцінює або й ідентифікує свої можливості, потреби, ресурси тощо. Часто до такої неадекватної оцінки, між іншим, підштовхує саме суспільство, встановивши низку табу та вивівши численні норми, що йдуть в розріз з проявами індивідуальної ідентичності частини спільноти.

Неможливість реалізувати індивідом вроджені або якимось чином набуті і глибоко вкорінені схильності відкрито, не боячись осуду або й іншого покарання, по-перше, змушує його «маневрувати», по-друге, викликає внутрішній стан роздратування у поєднанні з відчаєм. Все це автоматично виливається у внутрішню напругу, яку часто ідентифікують як агресивність. Хоча за поверхневого погляду часто виглядає так, наче агресивність породжується внаслідок протидії зовнішніх обставин намірам чи інтересам індивіда. Однак всі наміри, тим більше інтереси є лише блідим відображенням того, що можна ідентифікувати як прагнення людини до стану задоволення, а він не підпорядковується раціональному регламентуванню.

Особливості та специфіка, як і домінантні способи отримання індивідом задоволення, очевидно, закладаються ще до того, як індивід набуде власної ідентичності, тобто вичленить своє «я» зі світу в цілому та перетворить його в центр власної ідентичності. З часом ці особливості піддаються лише корегуванню, а саме прагнення до задоволення висвічуються в свідомості індивіда як цілком конкретні або розмиті бажання.

Енергію цим бажанням надає, як прийнято вважати в фройдських і неофройдиських колах, сексуальний потяг, якщо ж дослухатися до думки парапсихологів, то родове начало, що також відповідає сексуальній сфері індивіда. Таким чином сексуальна сфера людини виявляється фактично базовою сферою стосовно проявів буденного існування індивіда, оскільки саме вона відповідальна за надання і підтримання життєвого імпульсу та емоційного заряду.

Сексуальність – домінантна ознака людської екзистенції, що є підґрунтям і причиною формування найбільш потужних за силою вираження інтенцій, пов’язаних з підкоренням, утриманням в полі уваги, розпорядженням і оволодіванням іншим як носієм власної ідентичності. Сексуальність відповідає радше становищу людини, тобто сукупності найтривкіших рис її існування, завдяки яким людина є такою, якою кожен з нас відкриває щоразу себе та інших, коли замислюється над тим, аніж її природі. Інакше кажучи, сексуальність може виявитися дечим, що відділяє реальну людину, її істинну природу, від її прояву або того аспекту її існування, який відкривається обмеженій людській свідомості.

Зрештою, сексуальність є однією з найзагадковіших та невід’ємних ні за яких умов обставиною людського існування. Загадковість феномену сексуальності попри його оманливу зрозумілість та простоту, очевидно, зумовлена безпосередністю сексуальності, її первинністю стосовно людського мислення. Інакше кажучи, спочатку людина набула сексуальності, а вже потім стала мислячою істотою. Тому обмеженій людській свідомості не під силу осягнути щось первісне і більше за неї. А все з чим має справу людина, коли мова заходить про сексуальність, так це лише з її буденними проявами, які фіксуються в свідомості у вигляді переживань та вражень і відображаються в ній за допомогою різноманітних ярликів-понять.

Що ж стосується побутового рівня розуміння, то сексуальність під тиском популяризованого фройдового вчення, як правило, ідентифікується як специфічний атрибут існування людини і водночас енергія, основна функція якої полягає в стимулюванні індивіда до відтворення собі подібних в їх фізичній подобі.Проте з огляду на більш прискіпливий аналіз виявляється, що сексуальність є засобом та механізмом стимулювання людини як специфічної істоти, наділеної не просто суб’єктивністю, а суто персоніфікованим началом, будь-то душа, а чи інша субстанція до відтворення людського роду в поколіннях. При цьому сексуальність, особливо опосередкована через фізичний потяг як крайній вираз біологічного, фактично відволікає індивіда від націленості на онтологічну самореалізацію, тобто набуття ним повної самоідентифікації і в такий спосіб вихід за межі зумовленості. Як наслідок індивід стає заручником роду людського в силу власної сексуальності. Інакше кажучи, під тиском власної сексуальності носій онтологічної унікальності приносить останню в жертву заради підтримання тяглості людського роду.

Зрештою змасовлення людини стало неспростовним фактом в великій мірі завдяки тому, що відбулося колосальне спотворення та часткова містифікація всього, що стосується сексуальності та сексуальної сфери, принаймні, в межах іудо-християнської «Ойкумени». Під тиском гримучої суміші релігійних догм, моральних приписів, пуританства, а також всехвальних, балансуючих на межі божевілля, панегіриків тілесним пристрастям та насолодам, сексуальність перетворилася на камінь спотикання сучасної людини, водночас поєднавши в собі предмет незрівнянно потужного потягу та причину сорому, життєвого відчаю та неконтрольованого роздратування і депресії. Таким чином, не прагнучи того, людина стала полем «битви» бажань і страхів, що позбавило практично кожного індивіда, кому не під силу опанувати власні пристрасті, душевного спокою, впевненості в собі та довіри до інших. А ще змусило шукати щонайменше причину власної екзистенційної тривоги та життєвих негараздів там, де її принципово не може бути – поза собою.

В цілому ж сексуальність проявляється не інакше, як універсальна формула і форма акцентуації індивіда, його потреб, страхів, переживань, вражень, сподівань та водночас психофізіологічних особливостей аж до хвороб і патологій. І всі ці прояви акцентуації, безумовно, знаходять своє вираження та втілення не лише в поведінці індивідів, а й в мистецтві або, якщо бути більш прискіпливим – ерзац-мистецтві. Однак повного свого завершення вони знаходять в тому, що прийнято називати громадською думкою у вигляді певних стійких переконань, стереотипів або норм етики та моралі.

Стать – функціональна особливість енего-інформаційної структури індивіда, що знаходить своє вторинне відображення в анатомії та фізіології організму, психоемоційній ідентичності, соціальному позиціонуванні, онтичній структурі розгортання екзистенції, тобто всього того, що пов’язане з особливостями переживань, які переживає індивід впродовж свого існування.

З позицій біології статеве розрізнення відбувається на рівні самка-самець, з соціально-екзистенційних – жінка-чоловік. Згідно цілком логічної концепції відомого американського дослідника сексуальності Джона Мані, пріоритетом природи у процесі відтворення статево-диферієнційованих видів є створення самиць, оскільки вони відіграють головну, порівняно більш тривалу і фізично складну роль у процесі цього відтворення, ніж самці. Тобто, всупереч поширеній трактовці біблійного міфу, першою людиною, якби її створення відбувалося в одну мить, мала б бути жінка, а не чоловік. З цієї позиції самці, чоловіча стать, хоча і є необхідними, але як додаток до самиць, жіночої статі.

Останнє дотично підтверджується, зокрема, і тим, що в процесі розвитку людського ембріону, попри те, що стать майбутньої дитини визначається вже у момент запліднення яйцеклітини хромосомами сперматозоїда (від набору хромосом ХХ –сформується дівчинка, від ХY – хлопчик), статеві залози зародка тільки тоді можуть розвиватися як чоловічі (а чоловічі гормони, що виробляються в цих залозах, в першу чергу тестостерон, необхідні для подальшого формування всіх ознак і властивостей чоловічої статі), якщо у наявності є так званий додатковий “чоловічий” фактор - антиген Н-Y. А от для розвитку жіночих статевих залоз впливу додаткових факторів не потрібно - він відбувається автоматично. Бо жіночий ембріон вже і так отримує необхідний для його формування жіночий гормон естроген від матері.

В той же час з онтологічних позицій повноту людської природи відтворює чоловік, а жінка є генетично сумісною істотою, основна функція якої полягає в «тілизації» людської душі – створенні необхідних для набуття людиною досвіду, який можливо отримати лише завдяки тілесності. Вона навіть не є ініціатором нового життя, а лише його носієм. Сперматозоїд запліднює яйцеклітину. Як наслідок, саме на жінці лежить відповідальність за продовження роду. І в той же час вона є природнім стримуючим фактором індивідуального зростання, адже саме жінка є ініціатором створення сім’ї як необхідної умови народження і виховання потомства. Жінка є каталізатором перетворення індивідуального зростання чоловіка в його соціальне зростання, адже сім’я для власного виживання вимагає матеріальних благ.

Врешті-решт, повноту ідентичності статей, очевидно, повинні містити поняття «чоловічності» та «жіночності» - властивості людських індивідів, що визначають вектор їх індивідуального становлення, набуття життєвого досвіду та специфіку вкоріненості в рід. Чоловічність – активне атакуюче начало. Жіночність – активне стримуюче та огортаючи начало. Очевидно специфіку цих двох начал найяскравіше можна помітити, зосередившись на осягненні функціональної відмінності між чоловіком та жінкою.

В процесі сексуальних зносин, з фалоса чоловіка «стікає» енергія і єднається з енергією партнера. Таке «стікання» образно має форму вихору, закрученого по спіралі. Якщо вихор, сформований чоловічим началом, накладається на вихор, сформований жіночим началом, виникають сприятливі умови («тунель») для зачаття – «втягування» енергетичної структури, функцією якої є закладання енерго-інформаційного каркасу майбутнього плода. Якщо в ході статевого акту контактують два вихори, сформовані чоловічою статтю, виникають енергетичні збурення в обох чоловіків, при цьому страждає в значно більшій мірі енерго-інформаційна структура пасивної сторони. Взагалі, під дією енергії, що проникає в організм індивіда разом з виверженням сімені, навіть якщо останнє було вилучено разом з презервативом або іншим способом (клізма, наприклад), в організмі реципієнта виникає і деякий час зберігається енерго-інформаційне збурення. Якщо такі збурення досягають певної частоти і інтенсивності, під їх дією відбувається певна трансформація первинного стану енерго-інформаційної структури рецепіюючого індивіда. Якщо мова йде про жінку, то її організм певним чином підлаштовується під енерго-інформаційні (біохімічні) особливості потенційного батька майбутньої дитини (проблема телегонії). Якщо мова йде про чоловіка, то відбувається певна деформація з подальшою трансформацією індивідуальної ідентичності, що на рівні сприйняття проявляється в особливостях поведінки тощо.

Цитати до роздумів.

«Отже, спочатку була – як у плані космічному, так і антропологічному – повнота, що містила всі віртуальності» (2, 389).

«На початку люди були безстатеві і не мали сексуальних бажань; вони носили світло в собі і світилися. Сонце і місяць не існували. Коли прокинувся сексуальний інстинкт, зародилися сексуальні органи – але тоді світло згасло в людині, а на небі з’явилися Сонце і Місяць» (2, 329).

«Щоб не робила людина –...вона погляд бажання, яка шукає інший образ в усьому, що бачить» (4, 6).

«Для того, щоб джерело молодості стало дієвим аспектом нашого єства, абсолютно необхідно домогтися розвитку в тілі активного і потужного сексуального бажання» (8, 96).

«Переходити в нову якість внаслідок (за рахунок) трансмутації сексуальної енергії можливо тільки в випадкові, коли інтерес до сексу цілком вичерпано» (8, 97).

«Існує лише один-єдиний шлях опанувати найбільш потужний і норовливий аспект сили в людини – її сексуальну енергію, що проявляє себе за посередництва будь-якої пристрасті – самого непереборного з людських бажань: максимально розвинути її, а потому піддати трансмутації» (8, 92).

«Для багатьох людей сексуальне стримування пов’язано з неприємним і складним випробуванням та стражданнями» (5, 76).

«В традиціях західних релігійних орденів була практика насильницького сексуального стримування – агресивного придушення в собі сексуального бажання. Намагаючись таким чином підкорити сексуальну енергію, адепти між тим руйнували основи життєвості тіла» (8, 92).

«Ні пригнічення бажання, ані догода йому ні до чого доброго не ведуть. Перше не дає силі розвинутися, друге – бездарно її розпорошує. І в тому і в іншому випадкові людина програє, оскільки втрачає можливість накопичити вільну енергію і усвідомлено нею скористатися» (8, 92).

«Для левової частки нормальних людей відмова від сексу просто-на-просто є не мислимою» (8, 98).

«Грубо стримувана сексуальність може піддатися збоченням і переживанням значно небезпечнішим, аніж її нормальне задоволення» (12, 156).

«Сексуальні збочення почалися не в 20 столітті; це почалося з падінням Адама та Єви. Але зараз це настільки ж непристойно і жахливо, як було в дні Содому» (9, 124).

«Секс стає такою легкою, доступною фізичною насолодою, котра можлива в будь-який час, де завгодно і з ким завгодно» (9, 128).

«Фактично, всі відомі суспільства якимось чином регулюють секс – писаними законами чи неписаними традиціями чи табу» (9, 35).

«Усвідомлення гріха чи, принаймні, винуватості ніколи не затьмарювало або ж не ускладнювало сексуальні відносини древніх, якої б форми вони не набирали»(4, 11).

«До появи Біблії світ розглядав сексуальність тільки відносно розрізнення в поведінці активного та пасивного партнера» (16, 27).

«Основний гріх Адама, точніше Каїна – агресивність. Фрейдисти стверджують, що агресивність тісно пов’язана з гомосексуальністю» (5, 104).

«Латентна або пригнічена гомосексуальність є значно важливішої і багато чисельнішою частини населення, аніж відкрита форма гомо сексуальності» (5, 121).

«Тільки декілька чоловіків будуть батьками. А багато жінок прийдуть і скажуть: «Дайте нам дітей. Не потрібно нас утримувати, не потрібно навіть кохати нас – просто допоможіть завагітніти. Ми не можемо стерпіти сором безпліддя» (9, 146).

«…Диявол являє собою не що інше, як складний комплексний процес виродження чи дегенерації, який складається, в основному, із трьох частин: статевих збочень, психічних хвороб та деяких фізичних деформацій організму» [До фізичних деформацій належить косноязичність, косоокість, патологічний прикус зубів ніби в коня] (5, 14).

«Що характеризує найповніше виродженців, так це – відсутність моральності та схильності до правдивості. Для них не існує законів, сумнівів та відчуття сорому…» (5, 146).

«Коли читаєш епітафії, здається, що спасти світ можливо лише воскресивши мертвих та поховавши живих» (Пол Елдрідж).

«Бути правдивими можуть далеко не всі! А хто може, той, очевидно, ще й не хоче! На ринкові головний аргумент – кривляння. Але ситуація породжує недовіру у черні. І якщо коли-небудь істина брала гору в таких умовах, то спитайтеся в себе з недовірою: яке потужне хибне переконання боролось за істину?» (Ніцше, Так казав Заратустра).

«Надто тяжко досліджувати себе чесно, адже ми, як люди, на винятковому рівні здатні до самообману» (7, 45).

«…Вина лежить в тобі («Я»): ти надто високо оцінило власну силу, якщо вважало, що можеш вчиняти зі своїми сексуальними потягами все, що забажаєш, і що тобі зовсім не варто рахуватися з їх цілями» (13, 239).

«Зрада – це удар, якого не чекаєш. Якщо будеш знати своє серце, йому зрадити тебе не вдасться. Адже тобі відомі всі його мрії, всі бажання і зумієш справитися з ними. А втекти від свого серця ще нікому не вдавалося. Так що краще дослухатися до нього. І тоді не трапиться не очікуваного удару» (6, 165).

«Сексуальні проблеми існують лише потому, що ваша життєва енергія тече в напрямку, в якому ви не насолоджуєтеся її рухом» (10, 96).

«Адже якщо він сам страждає, то не від насилля – Ерота насилля не стосується, а якщо він причиняє страждання, то знову ж таки без насилля, адже Ероту слугують завжди добровільно, а що робиться зі спільної згоди, то «закони, ці володарі держави», признають справедливим» (11, 105).

«В усіх нас є свої страхи, відхилення, збочення і глибоко поховані лабіринти в свідомості, через які всім нам доводиться пробиратися. Кундаліні збовтує все це, оскільки вона – вираз чистої свідомості і енергії. Це – як яскраве світло, що осяює темну печеру» (7, 51-52).

«…Перша людина (Адам) з правого боку був чоловіком, а з лівого – жінкою» (2, 380).

«Бути «чоловіком і жінкою» так само парадоксально, як знову «стати дитиною, народитися вдруге», пройти через «вузькі двері» (2, 382).

«…Божественна частина чоловіка, бодхічитта, обожнюється з semem. (сім’ям, спермою)» (2, 329).

«Вагіна є негативним полюсом жіночого тіла, а груди – позитивним полюсом. Це магнітний стержень… У чоловіка негативний полюс знаходиться на грудях, а позитивний на пенісі» (10, 90).

«Більше за все чоловік боїться жінку і зовні і в собі самому». (15, 104).

«…Не можна стати сексуально зрілим чоловіком, не пізнавши спочатку співіснування статей, андрогінії; інакше кажучи, не можна досягнути окремого, чітко визначеного способу буття, не пізнавши до того загального буття» (2, 386).

«Жіночих тіл фаянс прохолодний, засліплює, спокушає, щоб в ту ж мить перетворитися на пломеніючий сардонікс. Оволодіння ними – короткий сон. Осягнення їх – подібне до смерті!» (Давній Єгипет).

«Щоб рослинний світ вижив, людина повинна вбивати і бути вбитою; разом з тим вона повинна реалізувати свою сексуальність аж до крайньої межі – оргій. Абіссинська пісня стверджує: «Та, що ще не зачала, нехай зачне; той, ще хто не вбивав, нехай уб’є!» це спосіб висловити думку, що дві статі приречені осібно нести свою долю» (2, 56).

«У людини є свобода вибору. І цей вибір може привести вас до патології або ж може зробити вас Буддою. Якщо людина віднайшла свій шлях, свій стиль, своє життя, тоді сексуальні проблеми зникають» (10, 96).

Література.

1. Дюркгейм Эмиль. Самоубийство: Социологический этюд / В.А. Луков (подгот.), А.Н. Ильинский (пер.с фр.). – СПб.: Союз, 1998. – 496с.

2. Еліаде Мірча. Мефістофель і андроген. К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2001. – 591 с.

3. Калуга В.Ф. Протистояння і взаємодія “самості” та людського роду – від зумовленості світом до онтологічної свободи. // Аграрна наука і освіта. Том 7. – К.: “ПП “Видавництво “Фенікс”, 2006, № 5-6. – С. 154-161.

4. Киньяр Паскаль. Секс и страх. М.: Текст, 2000. – 365 с.

5. Климов Г. Протоколы советских мудрецов. – Краснодар: «Советская Кубань», 1995 – 448 с.

6. Коэльо Пауло. Алхимик. К.: «София», 2003. – 208 с.

7. Кристофер С. Килхэм. Око возрождения. Пять тибетских жемчужин. М.: ООО Издательский дом «София», 2006. – 112 с.

8. Кэлдер Питер. Око возрождения. Секреты омоложения: Древняя практика тибетских лам. М.: ООО Издательский дом «София», 2006. – 112 с.

9. Лестер Самрал. 60 вещей, которые Бог говорит о сексе. К.: «Издательство Эдем», 1998. – 192 с.

10. Ошо Раджниш. Жизнь, любовь, смех. Секс. Дар Атиши. К., 1994. – 128 с.

11. Платон. Федон, Пир, Федр, Парменид. М.: Изд-во «Мысль», 1999. – 528с.

12. Уоллис Э., Хенкин Б. Искусство психического исцеления. Практическое руководство. – С. Карнейц. Йога для запада. Сборник. М.: «ФАИР». – 1995. – 240 с.

13. Фрейд Зигмунд. Основные психические теории в психоанализе. Очерк истории психоанализа. СПб.: «Алатейя», 1999. – 252 с.

14. Фуко М. Історія сексуальності. Т. 2.: Інструмент насолоди – Х.: ОКО, 1999. – 288 с.

15. Хамитов Н. Тайна мужского и женского. – К.: Либідь, 2002.

16. Человек и пол. Гомосексуализм и пути его преодоления. СПб.: Кайрос, 1998

 

 

Модуль ІІ