У "Дегуманізації мистецтва" Ортега показує, що сучасне мистецтво є антиегалітиарним, недемократичним мистецтвом. Він стверджує, що мета таких "важких" художників, як Малларме, Стравінський, Пікассо, Джойс, Піранделло, полягає в тому, щоб цілеспрямовано виключати маси з культурного життя, яке в усі часи є діяльністю еліти.
Єдина галузь, де аристократична модель Ортеги була розкрита на
конкретному матеріалі, - це його естетика: робота "Дегуманізація мистецтва"
являє собою скоріше трактат з соціології, ніж естетичну теорію в власному розумінні слова. Викладена тут концепція мала точки дотику з авангардистскими пошуками початку століття і мала відомий вплив на творчість ряду іспанських письменників і художників. Варто сказати, що сам Ортега не є великим шанувальником авангардизму і вже ніяк не був виразником поглядів богеми.
Ортега-і-Гасет говорить, що люди не здатні бачити твір мистецтва, вони зосереджуються на реальності, яка там зображена. І, мовляв, треба прибрати з твору реальність, фігуратив, прибрати людину, аби вони могли побачити цей чистий твір. От тільки історія мистецтва ХХ століття показує, на мою думку, що цей чистий твір нікому не потрібний і не цікавий, він ніяк не впливає на суспільство. Це те саме, що намагатися зосередитися на екрані кінотеатру, замість того, аби насолоджуватися фільмом. Образотворче мистецтво, як на мене, має оперувати саме образами, впізнаваними людьми, саме ці образи і створюють твір мистецтва, а не якісь формальні елементи виконання. Твір мистецтва — це не просто сукупність фарб на полотні, хоча нефігуратив дуже часто завершується саме цим.
Тому мене не переконують і подальші розважання філософа про те, що мистецтво має «очищуватися» від надто людських елементів, і що це чисте мистецтво будуть здатні сприймати лише люди з особливою чутливістю, це буде мистецтво для митців і т.д. Дійсно, нефігуративне мистецтво зазвичай розуміють лише митці, і для цього не треба якихось особливих чуттів, достатньо базових знань історії мистецтва, теорії мистецтва, композиції, кольорознавства і філософії. Однак розуміти і відчувати естетичне задоволення — це різні речі. У намаганні очиститися від людського, ці витвори часто очищувалися і від того, що робило їх мистецтвом.
Ортега-і-Гасет перелічує ознаки авангардного мистецтва:
1) дегуманізація мистецтва;
2) уникання життєподібних форм;
3) витвір мистецтва має бути нічим іншим, тільки витвором мистецтва;
4) мистецтво вважається лише грою і більше нічим;
5) воно глибоко іронічне;
6) воно стережеться підробки і прагне ретельного виконання;
7) є несерйозним і не впливає на життя.
Цей цікавий перелік містить низку суперечностей. Ретельне виконання у нефігуративі є надзвичайною рідкістю, зазвичай це мистецтво дуже швидке у «виробництві» і дуже неретельне. У ньому годі знайти справжність, у тому числі і через тотальну іронію, за якою митець боязко ховається. Воно, як правило, дуже фальшиве і несправжнє. І саме через це воно ні на що у житті не впливає, і є маргінесом світового культурного процесу. Особливо образотворче мистецтво, оскільки музика і література змогли адаптуватися до нових умов і, хоч і з великими втратами, але продовжують впливати на суспільство.
Ранні авангардисти ставили не завдання «намалювати щось, абсолютно не схоже на людину, будинок або гору, а ставили завдання намалювати людину, якнайменше схожу на саму себе, будинок, який би зберіг від будинку якраз те, що вказує на його метаморфозу» і т.д. (с. 251). Однак, попри цікавість такого підходу, для мене це просто шлях від образотворчого мистецтва до дизайну, успіхи якого у ХХ столітті ніхто не стане заперечувати. Формальний знак — це чудовий логотип, але це не художній образ. Тільки коли він є частиною художнього твору, поглиблюючи його ідейний зміст, він лишається у зоні мистецтва, яке більше за просту технічну вправність.
Ортега-і-Гасет вважає, що слід насолоджуватися не власними емоціями від твору, а самими художніми об’єктами (с. 254-255). Однак від забуває, що така насолода об’єктами може бути тільки інтелектуальним задоволенням від розуміння, це ближче до насолоди від філософських праць, а не від мистецтва. Нові мистецтва, які формують світову культуру сьогодні, це мистецтва спрямовані саме на почуття. І на мою думку саме емоції, проживання глядачем твору, мають набагато вищу цінність, ніж самі художні об’єкти, які без проживаючої їх людини взагалі не мають ніякого сенсу.
Філософ говорить, що раніше митець прагнув бути передовсім людиною, а от авангардисти хотіли бути передовсім митцями, тому звільнялися від людського у мистецтві. Тут не можна не погодитися, оскільки у нефігуративному мистецтві дійсно дуже мало людського, дуже рідко там можна зустріти щось справді живе. Однак актуальне не завжди є дегуманізованим, можемо взяти для прикладу Марину Абрамович, чия творчість нехай і провокативна, але дуже людська. Її проект «У присутності художника» був дуже щирою ілюстрацією до діалогізму, до контакту з Іншим, де і художник, і глядачі, могли дуже глибоко прожити цей контакт. Тому, на мою думку, частина актуального мистецтва повернулася до гуманістичної складової, просто на іншому рівні і іншими засобами (перфоманс), ніж класичне образотворче мистецтво.
Подолання реальності в авангардному мистецтві Ортега-і-Гасет вбачає як у його метафоричності, піднесеності над об’єктами з реальності, «надреалізмі», так і в «інфрареалізмі», тобто у зануренні в деталі, «нижче рівня природної перспективи» (с. 260). Однак обидва ці напрямки часто лишаються цілком у руслі «гуманізованого» мистецтва, метафоричність може не виходити за межі впізнаваності, лишаючись людяною (Модільяні), а деталізованість зображень може навпаки підкреслювати цінність і вагу різних дрібних моментів реальності, на які ми зазвичай не звертаємо увагу (Пруст).
Цікаве міркування Ортеги-і-Гасета стосовно неможливості втілення ідей, оскільки вони є «лише суб’єктивними схемами» (с. 261), які в дійсності нереальні, тому їхнє втілення буде підробкою. Однак тут в очі кидається конфлікт філософських позицій, матеріалізму й ідеалізму, оскільки ще Платон надавав ідеям ваги, більшої за видиму фізичну реальність, нині не так вже й мало людей вірять у реальність, яка невидима, і яку твори мистецтва можуть намагатися зобразити, і це не буде підробкою, а швидше навпаки буде прозрінням більш глибокої суті. Однак є матеріалісти, які це заперечуватимуть.
