Погіршуються і економічні показники у зерновому господарстві. Падає прибуток на 1 тонну зерна, і знижується рентабельність. Якщо в доінфляційному (1986-1990 рр.) періоді середній рівень рентабельності зерна складав 155 %, у 1992-1994 рр. штучно завищений рівень досяг 346-214 %, то в 1997 р. він опустився до 37 %, а в 1998 р. очікується рекордно низький - в межах 11 %. Причиною тому - загальний кризовий стан в економіці агропромислового комплексу, який потрапив під дію кризи 90-х років. Вона призвела до інфляції і суттєво погіршила вартісні пропорції між сільським господарством та іншими галузями АПК. В результаті цього з сільського господарства і зернової галузі зокрема "вимиті" обігові кошти, відбулося "старіння" основних фондів, зерновиробництво перетворилось на донора для інших галузей, що й спричинило до переходу на екстенсивні технології з усіма негативними наслідками. В результаті зниження природного потенціалу родючості українських чорноземів і диспаритету цін між товарами І та ІІ сфери АПК, наше зерно здорожчувалося і втрачало у якості (певним виключенням став 1998 р.). Це створило проблеми з реалізацією продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках. За умови зниженого попиту у 1997 р. склалися великі перехідні запаси зерна (особливо фуражного), які тиснули на цінову кон'юнктуру, збиваючи ціни, створюючи проблеми у експортних операціях.
Товарність зерна, яке залишається одним з небагатьох прибуткових товарів, хоч і не зменшилась за ті роки (знаходиться в межах 51-57 %), але обсяги загальної реалізації зерна в окремі роки (1995, 1996) опускалися до 13 млн.т. проти 19 млн.т. у 1990 р., створюючи проблеми із забезпеченням зерном потреб країни, особливо - фуражним.
В такі роки ринок лихоманить від дефіциту пропозиції, та незважаючи на тимчасову скруту і економічні негаразди, становище в зерновій галузі не є безнадійним, оскільки, залишаючись прибутковим і конкурентоспроможним, зерновиробництво може бути інвестиційно значно привабливішим, ніж тваринництво і інші рослинницькі галузі.
Протягом тривалого історичного періоду зернові культури займали близько 50% посівних площ, а за обсягом валових зборів зерна і його виробництва на душу населення Україна завжди знаходилась в числі перших 6-7 країн світу. Впродовж кількох років, внаслідок глибокої системної економічної кризи, держава переживала значні складності у розвитку зернового господарства, що призвело до значного спаду виробництва зерна, проте це слід розглядати як тимчасове явище.
Зерно пшениці - найважливіший сільськогосподарський об'єкт міжнародної торгівлі: майже 60% усього експорту зернових.
Серед основних досягнень вітчизняного зернового ринку можна виділити такі:
1. Україна (разом з Росією і Казахстаном) увійшла в елітарну групу провідних експортерів зерна на світовому ринку (щорічний експорт у 60- 80 країн світу, обсяги експорту - від 7 до 18 млн. т).
2. Агрохолдинги (нові аграрні оператори) забезпечують значні інвестиції у виробництво зерна, розвиток виробничої й портової інфраструктури.
3. Швидко формується сучасна пофірменна структура організації галузі.
Проте сучасний стан ефективності зерновиробництва викликає занепокоєння. В останні роки простежується тенденція до нестабільного й істотного зниження ефективності виробництва зерна від досягнутого рівня.
Для подолання цієї кризи проводиться багатогранна організаційно-економічна та техніко-технологічна робота як на макроекономічному рівні державними законодавчими і виконавчими владними структурами, так і на місцях трудовими колективами в організаційно-правових господарських формуваннях. Завдання, що стоять перед сільським господарством для досягнення запланованого рівня валового збору зерна та розв'язання продовольчої проблеми, вимагають від спеціалістів економічного профілю глибоких знань і правильного застосування економічних законів, удосконалення планування й економічного стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції, вміння виявляти резерви найбільш ефективного використання землі виробничих ресурсів, зниження собівартості, поліпшення якості продукції та підвищення рентабельності, зростання продуктивності праці з урахуванням регіональних умов сільськогосподарського виробництва. Лише забезпечивши високу економічну ефективність виробництва зерна в кожному сільськогосподарському підприємстві, можна розраховувати на потужне, високоефективне зернове господарство країни в цілому.
1.3 Державне регулювання ринку зерна.
Сучасна економічна ситуація та наявні недоліки у реформуванні економічних відносин в аграрному секторі України зумовили гостру необхідність удосконалення підходів до подальшого здійснення аграрної політики та запровадження системності їх реалізації. Питання оцінки результатів запровадження механізмів державного регулювання українського ринку зерна, прогнозування необхідних обсягів товарних та фінансових інтервенцій, економічного обґрунтування рівня цін підтримки, ефективного використання бюджетних коштів на підтримку сільського господарства залишаються актуальними.
Особливої уваги заслуговує необхідність розгляду механізму здійснення державних заставних операцій із зерном.
Оцінка механізмів регулювання ринків зерна і зернопродуктів в Україні розкриває масштаби державних витрат на регулювання ринку, їх структуру та ефективність економічного механізму в різні роки.
Механізм державного управління ринками зерна і зернопродуктів розглядався як сукупність заходів цінового і нецінового регулювання, направлених на сприяння або обмеження діяльності певних груп ринкових суб'єктів. Будь-який комплексний механізм регулювання ринку має вартість, яка визначається в методиці як різниця коштів, вкладених у регулювання та вилучених в результаті прямого чи прихованого оподаткування суб'єктів:
РВмехі = ∑ Вбі - ∑ ВВрі
Відносна ефективність економічного механізму для товаровиробників (чи інших груп суб'єктів) визначається як додатковий рівень доходів, отриманий в результаті сприятливої кон'юнктури і заходів підтримки у цінах внутрішнього ринку, співвіднесений з додатковим рівнем доходів за світовими цінами.
Формула, наведена нижче, характеризує ефективність заходів державного регулювання ринку зерна. Згідно неї, отриманий умовний дохід на 1 т реалізованої продукції ділиться на витрати (на 1 т) по регулюванню:
Визначальні особливості державних заставних закупівель зерна із застосуванням заставних цін такі: зазначені закупівлі слід розглядати як економічний інструмент захисту інтересів виробників зерна від несприятливих коливань ринкової кон'юнктури, які можуть стати результатом збільшення проти очікуваного валового збору і товарних ресурсів зерна, сезонного наростання пропозиції, узгоджених дій (тобто попередніх домовленостей) великих експортерів зерна, мета яких полягає у зниженні рівня ринкових цін на внутрішньому ринку зерна тощо. При державних заставних закупівлях зерна застосовуються такі рівні заставних цін на зерно, які гарантовані державою в розмірі, що забезпечує прибуток і ведення розширеного відтворення який відтворює виробництво, тобто в період підвищеної потреби в обігових коштах держава надає сільськогосподарським товаровиробникам доступні кредити під заставу. Заставою може бути 1 тонна зерна відповідної культури за визначеною державою ціною. Цей захід є формою страхування виробників зерна від продажу такого зерна в умовах несприятливої цінової ситуації на ринку. Заставні закупівлі зерна є своєрідною формою страхування виробників зерна від необхідності продавати його в умовах несприятливої кон'юнктури за надмірно низькими цінами.
За класичною сутністю заставна ціна має виконувати одну з двох функцій: кредиту або мінімальної гарантованої ціни. Функцію кредиту вона виконує за умови, коли товаровиробник здав у заставу зерно (на строк до восьми місяців) за заставною ціною, а потім, при підвищенні на ринку ціни вище від заставної, він повертає заставоутримувачу заставну ціну, сплачує витрати за зберігання свого товару та банківську ставку за наданий йому кредит. Це - практично класична форма кредиту.
За умов, коли ціна на ринку не задовольняє товаровиробника і він передає заставоутримувачу право власності на зерно за ціною, на рівні заставної, функція кредиту у вигляді заставної ціни трансформується в мінімальну граничну ціну. За своїм виміром у наших умовах заставна ціна - це мінімальна ціна, яка має відшкодовувати нормативну собівартість та гарантувати мінімальний прибуток для простого відтворення виробництва. При розрахунку рівня заставних цін важливо враховувати фактичну та прогнозовану кон'юнктуру внутрішнього та світового зернового ринку. Саме такі засади і було передбачено в Положенні «Про запровадження механізму заставних закупівель зерна у товаровиробників», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2000 р. № 1141[1] та постановами від 7 лютого 2001 р. № 103 від 23 квітня 2001 р. № 371 [2]. В ньому чітко визначено основні засади, зокрема: строк дії заставної ціни - з 1 липня поточного року до 1 березня наступного року, сформульовано економічно обґрунтований підхід до визначення рівня заставних цін, порядок і строк розрахунків за зерно, що надійшло в рахунок заставних закупівель, для чого передбачалося відкрити у відповідних банках спеціальні рахунки, порядок відшкодування витрат заготівельного підприємства, пов'язаних з прийманням і зберіганням зерна, облік зерна, яке надходить у заставу тощо.
Мінагрополітики на 2010 та 2011 рр. затвердило такі рівні заставних цін (див. таблицю)[3;4].
Наприклад, Мінагрополітики затвердило заставну ціну (з ПДВ) на пшеницю ІІІ класу в розмірі 751 грн. за 1 тонну. Її рівень зумовлений з розрахунками нормативної собівартості пшениці за умови заданої урожайності, реальних величин вартості ресурсів та інших складових собівартості зерна.
Таблиця 1
