(для самостійного вивчення)
Питання:
1. Право інтелектуальної власності на наукове відкриття, на компонування інтегральної мікросхеми, на раціоналізаторську пропозицію, на сорт рослин, породу тварин, на комерційну таємницю.
Словник основних термінів
Цивільне право як приватне право (в об’єктивному розумінні) – сукупність правових норм, які регулюють шляхом диспозитивного методу особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Джерела цивільного права - форми, в яких знаходять вираження норми цивільного права.
Акти цивільного законодавства – нормативно-правовий акт, який закріплює норми, що регулюють цивільні відносини.
Цивільно-правовий договір – домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків.
Міжнародний договір – договір, укладений в письмовій формі з іноземною державою або іншим суб’єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов’язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).
Звичай – це правило поведінки, яке не встановлено актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.
Цивільні правовідносини – особисті немайнові та майнові відносини, врегульовані нормами цивільного права, що виникають між автономними і рівноправними суб’єктами, які наділені суб’єктивними цивільними правами та суб’єктивними цивільними обов’язками.
Фізична особа – людина як учасник цивільних відносин.
Цивільна правоздатність – здатність мати цивільні права та обов’язки.
Цивільна дієздатність – здатність особи своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Юридична особа – організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.
Товариство – організація, створена шляхом об’єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві.
Установа - організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об’єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.
Підприємницьке товариство – товариство, яке здійснює підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками.
Непідприємницьке товариство – товариство, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.
Об’єкти цивільних прав – матеріальні та нематеріальні блага, стосовно яких між суб’єктами виникають відносини, що складають предмет цивільно-правового регулювання.
Правочин – дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Нікчемний правочин – правочин, недійсність якого встановлена законом.
Оспорюваний правочин – правочин, недійсність якого прямо не встановлена законом, але який може бути визнаний недійсним судом у разі, коли одна із сторін або інша заінтересована особа заперечують його дійсність на підставах, встановлених законом.
Представництво – правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Довіреність – письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Суб’єктивне цивільне право – міра дозволеної поведінки, що належить учаснику цивільних правовідносин.
Суб’єктивний цивільний обов’язок – міра належної поведінки зобов’язаного учасника цивільного правовідношення, яка може полягати в необхідності здійснення дій активного або пасивного характеру.
Самозахист – застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.
Цивільно-правова відповідальність – застосування до правопорушника у випадку здійснення ним протиправних дій або бездіяльності передбачених договором чи законом заходів державного примусу у вигляді додаткових цивільно-правового обов’язків майнового характеру (санкцій).
Строк – певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Термін – певний момент у часі, з настанням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Позовна давність – строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Особисте немайнове право – міра можливої поведінки управомоченої особи щодо невіддільних від її особистості абсолютних благ немайнового характеру, які позбавлені економічного змісту і надають людині можливість за своїм розсудом, без втручання інших осіб, визначити свою поведінку в сфері особистого життя.
Речове право (в об’єктивному розумінні) – сукупність правових норм, що регулюють відносини між управомоченою особою та всіма іншими суб’єктами з приводу речей, та закріплюють можливість цієї особи безпосередньо впливати на річ з усуненням всіх третіх осіб.
Право власності – право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
призначена для постійного у ній проживання.
Спільна часткова власність – власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них в праві власності.
Спільна сумісна власність – власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності.
Речове право на чуже майно – визначена договором з власником або законом міра можливої поведінки управомоченої особи по здійсненню обмежених за обсягом (у порівнянні з правом власності) правомочностей речового характеру (володіння, користування і розпорядження) стосовно речей, які їй не належать.
Спадкове право (в об’єктивному розумінні) – сукупність цивільно-правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок переходу майна, а також майнових прав та обов’язків померлого до інших осіб.
Спадкування – перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадщина – сукупність прав та обов’язків, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини, існування яких не припиняється його смертю, що переходять до спадкоємців в порядку правонаступництва.
Заповіт – особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Спадковий договір – договір, за яким одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.
Право інтелектуальної власності – право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на іншій об’єкт прав інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.
