Тема 12. Адаптація операційної системи до зміни її завантаження.

Мета теми: розкрити методичні основи адаптації операційної системи до зміни її завантаження та вибору оптимальної форми зміни кількості устаткування чи його заміни.

 

1. Актуальність, параметри і форми адаптації устаткування до заданого обсягу роботи

2. Критерій та механізм адаптації

3. Вибір форми придбання устаткування за критерієм витрат

 

Операційна система підприємства не може постійно функціонувати в одному й тому самому режимі. Необхідність зміни параметрів системи виникає з різних причин, серед яких особливе місце займає фактор зміни рівня зайнятості.

У зв'язку з цим природно постає завдання пристосування операційної системи до виконання заданого обсягу роботи шляхом установлення відповідних параметрів (кількість одиниць обладнання, час та інтенсивність його використання).

Застосовувані ресурси, такі як засоби праці, робоча сила, фізично до продукту не входять, не складають його матеріально-речову основу. Вони являють собою елементи виробництва, які здійснюють вплив на предмет праці у формі виконання операцій чи одиниць роботи, які загалом пропорційні обсягу кінцевої продукції, що виробляється. Обсяг роботи, виконуваної певним засобом праці, залежить від часу та інтенсивності його використання. Останні умови, як правило, можуть варіювати у визначених межах, що дає змогу змінювати обсяг виконуваної роботи.

Щоб з'ясувати, як конкретно це відбувається, скористаємося поданою нижче формальною моделлю, яка аналітичне показує названий вище зв'язок:

де N — робота, що виконується засобом праці (машини, облад­нання, агрегати);

l — інтенсивність використання засобу праці (агрегату);

t - час використання агрегату;

m – кількість агрегатів.

Верхня межа кількості агрегатів визначається числом наявних на підприємстві агрегатів одного і того самого функціонального призначення.

Процес адаптації вважається економічно ефективним, або оптимальним, якщо з усіх технічно можливих варіантів він виявляється найдешевшим для підприємства, тобто загальні витрати, що пов'язані з випуском заданої кількості кінцевої продукції, є мінімальними. Припустимо, що при виготовленні продукції використовується М функціонально різних типів агрегатів. Для виконання роботи в розпорядженні підприємства є тільки одна машина кожного типу. Формула загальних витрат виробництва у даному разі матиме такий вигляд:

,

де С_з(N) — загальні змінні витрати виробництва;

С_зi (N) — змінні витрати, пов'язані з ресурсами (сировина, матеріали), що споживаються при роботі агрегату; i-го функціонального типу;

Сп — постійні витрати виробництва.

У свою чергу, постійні витрати виробництва можна зобразити як суму загальних витрат, необхідних для підтримування виробничої готовності підприємства, позначених символом СÄ, та загальних витрат, пов'язаних з використанням засобів праці (агрегатів). Останні можна подати у вигляді суми витрат на використання та експлуатацію для окремих груп агрегатів залежно від їх функціонального типу (у нашому випадку в кожну групу входить по одній машині). Таким чином, попередній вираз трансформується:

,

де Сni - витрати, пов'язані з використанням та експлуатацією агрегату i-го функціонального типу.

Розподіл виробництва продукції з мінімальними витратами здійснюється у наступній послідовності: спочатку потрібно завантажити агрегат з найменшими граничними витратами. Обсяг випуску, що закріплюється за ним, можна збільшувати доти, доки дозволяє його потужність, а граничні витрати не перевищують найменших граничних витрат якого-небудь іншого агрегату при адаптації за часом. Коли остання умова не виконується, завантажується відповідний агрегат з найменшими граничними витратами. Таким чином виробництво продукції розподіляється між машинами в порядку менших витрат у межах їх потужності.

Вибір того чи іншого варіанта придбання обладнання пов'язаний з оцінкою приведених до теперішнього часу витрат по кожній альтернативі. Перевага, природно, віддається тій із них, що пов'язана з меншими витратами. Відплив грошових коштів, пов'язаний із купівлею обладнання за допомогою фінансового кредиту банку, містить у собі як складові елементи суми, які погашають заборгованість за кредитом, та суми, що виплачуються кредитору як плата за одержаний кре­дит. Остання складова встановлюється в процентах від суми кредиту за певний період (місяць, рік) користування ним. Погашення кредиту і нарахованих за ним процентів здійснюється у порядку, який установлюється сторонами при укладенні угоди про надання кредиту. Розмір процентних ставок установлюється банком і визначається в кредитному договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозиції, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової став­ки та інших чинників.

Щодо лізингових операцій, то Законом України «Про лізинг» визначено такі обов'язкові складові лізингових платежів:

• сума, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості об'єкта лізингу, що амортизується за строк, за який вноситься лізинговий платіж;

• сума, що сплачується лізингодавцю як процент за залучений ним кредит для придбання майна за договором лізингу;

• платіж як винагорода лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

• сума відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, якщо об'єкт застрахований лізингодавцем;

• інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

Результати вивчення практики лізингу показують, що до складу платежів можуть також входити:

• митні платежі;

• премія лізингодавцю за ризик.

• з відстрочкою платежів;

• з авансовим платежем;

• за обраною сторонами договору підставою.

Контрольні питання:

1. У чому полягає сутність адаптації операційної системи і для чого вона здійснюється?

2. Назвіть параметри і форми адаптації.

3. За яким критерієм здійснюється адаптація устаткування до певного обсягу виробництва?

4. В якій послідовності здійснюється адаптація устаткування?

5. Охарактеризуйте форму функції витрат на одиницю продукції для певного устаткування (функції «витрати—результат»).

6. Як визначається оптимальна інтенсивність роботи устаткування?

7. Як формулюється функція витрату разі адаптації устаткування за часом та інтенсивністю роботи?

8. Поясніть, як визначаються граничні витрати на експлуатацію устаткування.

9. Поясніть процедуру адаптації устаткування за допомогою функцій граничних витрат.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна література:

1. Внутрішній економічний механізм підприємства:Навч. посібник/ За ред. М.Г.Грещака. – К.: КНЕУ, 2001. – 192 с.

2. Временная методика определения размера ущерба (убытков), причиненного нарушениями хозяйственных договоров // Экономика и жизнь. — 1991.—№3.

3. Гончаров В. В. В поисках совершенства управления: Руководство для высшего управленческого персонала: В 2-х т.— М.: МНИИПУ, 1997. — Т. 1.—768с.

4. Економіка підприємства: Підручник / За ред. С.Ф. Покропивного. – К.: КНЕУ, 2006.-528с.

5. Кашин В. Н., Ионов В. Я. Хозяйственный механизм и эффективность промышленного производства. — М.: Наука, 1997. — 367 с.

6. Осипов Ю. М. Основы теории хозяйственного механизма. — М.: Изд-во МГУ, 1994. — 368 с.

7. Фінансова звітність за національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. — Д.: ООО «Баланс-Клуб», 2000. — 368 с.

 

Додаткова література:

1. Герасименко В. В. Ценовая политика фирмы. — М.: Финстатинформ, 1995.—192с

2. Доленко Л. X. Теория стратегии предприятия. — Одесса: Астро-принт, 1998.— 158с.

3. Кинг У., Клиланд О. Стратегическое планирование. — М.: Прогресс, 1987.—С.311.

4. Козловский В. А. и др. Производственный и операционный менеджмент.—М., 1998.

5. КруглоевМ. И. Стратегическое управление компанией: Учебник. — М.: Русская Деловая Литература, 1998. —289 С.

6. Макаренко М. В., Махалина О. М. Производственный менеджмент: Учеб. пособие. — М.: Приор, 1998. — 384 с.

7. Фандель Г. Теория производства и издержек / Пер. с нем. — К.: ТАКСОЙ, 1999.—528с.

8. Хозяйственный механизм предприятия: концепция, методы, практика.—М.: Изд-во МАИ, 1991.—208с.

9. Шмален Г. Основы и проблемы экономики предприятия / Пер. с нем. / Под ред. А. Г. Поршнева. — М.: Финансы и статистика, 1996. — 512с.

10. Экономика предприятия: Учебник / Под ред. проф. О. И. Волкова. — М.: ИНФРА-М, 1999. —416 с.

11. Экономический механизм управления развитием предприятий / И. В. Алексеев и др. — Львов: Світ, 1991. — 154