Методика проведення заняття

ПЛАН-КОНСПЕКТ

лекції з навчальної дисципліни

«Тактика радіотехнічних військ»

 

Блок змістових модулів 3.5. Тактика РТВ ППО

Змістовий модуль 3.5.1. Повітряний противник як об’єкт радіолокаційної розвідки радіотехнічних військ

Заняття 2. Призначення, завдання та бойові можливості пілотованих літальних апаратів

 

 

ХАРКІВ

ЗАТВЕРДЖУЮ

голова ПМК кафедри №501

кандидат технічних наук доцент

В.П.ФІНАЄВ

(військове звання, підпис, ініціали, прізвище)

«___» ______________201 р.

 

ПЛАН-КОНСПЕКТ

лекції з навчальної дисципліни

"Тактика радіотехнічних військ”

(найменування або шифр навчальної дисципліни)

 

Блок змістових модулів 3.5. Тактика радіотехнічних військ

Змістовий модуль 3.5.1. Повітряний противник як об’єкт радіолокаційної розвідки радіотехнічних військ

Заняття 2. Призначення, завдання та бойові можливості пілотованих літальних апаратів

 

Навчальний потік: ___ 437

Час:_ 90 хв

Місце: ауд. __ Б-221,Б-222 __

Навчальна та виховна мета:

1. Вивчити призначення та завдання літаків стратегічної, тактичної та спеціальної авіації;

2. Закріпити знання з класифікації і основних характеристик сучасних засобів повітряного нападу;

3. ознайомити з основними ЛТХ літаків стратегічної, тактичної та спеціальної авіації;

4. Сприяти вихованню у студентів моральних якостей, притаманних майбутнім офіцерам Збройних Сил України: дисциплінованість, культуру поведінки, а також сприяти розвитку їх творчого мислення при вивченні матеріалу.

 

Навчальні питання і розподіл часу:

№	Навчальні питання	Час, хв.
І.	ВСТУП
ІІ.	ОСНОВНА ЧАСТИНА
1. Стратегічна авіація. Призначення, завдання та ТТХ 2. Тактична авіація. Призначення, завдання та ТТХ 3. Спеціальна авіація. Призначення, завдання та ТТХ
ІІІ.	ВИСНОВКИ ТА ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ

Навчально-матеріальне забезпечення:

1. Комплект слайдів

2. ТЗН «Лектор-2000»

(наочні посібники, демонстрації, технічні засоби навчання і контролю знань, кінофрагменти)

Навчальна література:

1. Тактика радіотехнічних військ. За ред. Бакуменка Б.В.-Х.: ХУПС, 2007.

2. Єрмошин М.О., Федай В.М. Боротьба в повітрі. –Х.: ХУПС, 2004.

3. Стрельников В.К. Средства воздушно-космического нападения противника и их характеристика как целей для Войск ПВО. Харьков: ВИРТА ПВО, 1988.

4. Военная авиация. Справочник. В 2-х кн Минск: ООО “Попурри”, 1999

 

 

Методика проведення заняття

 

У вступі викладач проводить перевірку наявності особового складу, доводить тему заняття, мету та навчальні питання. Акцентує увагу на важливості розглядуємих питань та їх вплив на якість виконання бойової задачі підрозділом РТВ. Доводить перелік навчальної літератури для самостійної роботи та надає їй стислу характеристику.

 

При викладенні матеріалу питань в основній частині лекції використовуються пояснювально-лекційний метод, метод показу, метод обговорення навчального матеріалу, метод вправ, а також подання матеріалу під запис до конспектів. Використовуються демонстрації, стенди та плакати спецаудиторії.

Матеріал викладається по принципу „від загального до часткового”, та „від часткового до загального”.

При висловленні чергового питання плану:

формулюється проблема, що розглядається (доведення початкових даних - формулювання та роз'яснення проблеми - визначення напрямку пошуку рішення проблеми);

встановлюється її зв'язок із раніше вивченим матеріалом, іншими навчальними дисциплінами і майбутньою діяльністю військового фахівця;

формулюються висновки з розгляду чергового питання лекції.

Контроль знань студентів здійснюється:

на початку викладання деяких питань - шляхом опитування (письмово або усно) по матеріалу, що вивчався на попередніх дисциплінах. Таке опитування дозволяє встановити зв'язок з матеріалом інших дисциплін та здійснити контроль підготовленості студентів;

під час доведення матеріалу поточного питання - шляхом опитування студентів по матеріалу, що вивчався ними на попередніх дисциплінах та на попередніх заняттях даної дисципліни.

Активізація пізнавальної діяльності студентів досягається шляхом формулювання часткових завдань (питань, прикладів, задач, тестів) на початку викладення питання та подальшого їх розв'язання протягом викладання матеріалу.

Виховна мета заняття досягається шляхом наведення прикладів з реальної служби викладача та інших офіцерів у радіотехнічних підрозділах.

Викладач підтримує постійний контакт з аудиторією. Регулює темп викладання з урахуванням складності та важливості матеріалу. При викладанні навчальних питань активно застосовувати контекстний підхід до навчання, технічні засоби навчання. Викладання матеріалу здійснюється з напрямку підвищення наочності шляхом застосування слайдів та Лектору-2000.

При підведенні підсумків заняття викладач визначає ступінь досягнення мети заняття, відповідає на запитання, що виникли, оголошує завдання на години самостійної роботи (вивчити навчальний матеріал програми), оцінює роботу студентів на занятті, дає завдання на перевірку наявності літератури.

 

Зміст лекції

Вступ

Досвід війн і збройних конфліктів другої половини ХХ сторіччя показує, що провідну роль, особливо на їх початку, стала відігрівати спроможність завоювати й утримувати авіацією сторін панування в повітрі, а застосування засобів повітряного нападу за всіма складовими характеристиками набуло форми повітряної наступальної операції.

За останні роки оперативно-стратегичні погляди на підготовку та здійснення вторгнення на територію супротивних держав практично не змінилися, а отримали подальший розвиток, в якому провідна роль відводиться засобам повітряного нападу, які на сучасному етапі здатні вирішувати не тільки оперативні, а й стратегічні задачі.

У цих умовах система протиповітряної оборони, яка здатна відбити удари противника, особливо на початку війни, створює не тільки сприятливі умови для вступу у війну основних сил, а й надає країні можливість організованіше перейти до воєнного стану.

Головною особливістю воєнних дій у війнах і збройних конфліктах була збройна боротьба в одній сфері (повітрі) – засобів повітряного нападу та засобів ППО.

Напевно, за умов застосування видів ЗС і родів військ збройне протистояння набуло б іншого характеру: жорсткість у бойових діях сторін, збільшення масштабу сил і засобів, ускладнення взаємодії й управління різнорідними військами, зростання обсягу забезпечення матеріально-технічними засобами.

Характерні тенденції у бойових діях АЗПН, які проявилися в Іраку і Югославії, це висока достовірність (близько 100 %) викриття об’єктів удару засобами розвідки з використанням можливостей космічних, повітряних, агентурних джерел, що забезпечує завчасну підготовку ударних сил (авіації, ВМС) до завдавання ударів. Причому на початок нальоту АЗПН дані про об’єкти ударів уточнювалися, інформація про них передавалася екіпажам ударної авіації в повітрі з супутників, безпілотних літальних апаратів, літаків далекого радіолокаційного виявлення Е-3А “AWACS”.

Під час всебічної підготовки льотних екіпажів до виконання бойового завдання кожному екіпажу вказувався конкретний об’єкт удару, маршрути польоту, особливості виходу на ціль. Безпосередньо перед застосуванням бортової зброї координати цілі уточнювалися з ДРЛВ і БЛА.

Широке застосування високоточної зброї для ураження наземних об’єктів як крилатих ракет морського базування та крилатих ракет повітряного базування з межі запуску 500... 700 км від об’єктів удару забезпечило на порядок вище дальність дії ніж зенітних (ракетних, артилерійських) засобів ППО.

Тому завчасна розвідка повітряного противника набуває великого значення та має мати комплексний характер, що забезпечуватиме викриття усіх цілей на відстанях, які дозволятимуть винищувальній авіації, ЗРК (ЗРС) засобам знищувати противника на безпечних відстанях від об’єктів, що прикриваються. Для забезпечення цього слід мати на озброєнні радіолокаційні (різночастотних діапазонів), оптичні й засновані на інших принципах джерела викриття АЗПН наземного та повітряного базування, автоматизовані пункти обробки інформації з усіх джерел, засоби передавання цілевказівок і координат повітряних цілей на командні пункти зенітних з’єднань, частин, пункти наведення й управління винищувальною авіацією в автоматизованому режимі в реальному масштабі часу. Угруповання сил і засобів розвідки повинні мати надійну завадостійкість, а їх технічні засоби – високу завадозахищеність. Техніка та озброєння засобів розвідки повинна мати високу мобільність, а частини та підрозділи розвідки – маневреність, як головні фактори у підвищенні їх живучості та стійкості.

У перспективах розвитку АЗПН у XXI столітті передбачається стрибкоподібне підвищення їх бойових можливостей, льотно-тактичних характеристик, зменшення ЕПР, збільшення потужності бомбо-ракетних боєприпасів і точності бойового застосування ВТЗ, зростання ефективності радіопротидії електронним пристроям системи ППО, посилюється тенденція до застосування ВТЗ до зон поразки зенітних засобів і зменшення часу перебування в них повітряних цілей.

Навчальне питання №1. Стратегічна авіація. Призначення, завдання та ТТХ

 

Серед усіх літальних апаратів військового призначення стратегічна авіація займає особливе місце. Вона входе до ядерної тріади наступальних сил США (СА, МБР, ПЛАРБ). У війні із застосуванням ядерної зброї їй приділяється роль головної повітряної ударної сили, що істотно доповнює можливості ракетних балістичних засобів нападу.

Стратегічна авіація є засобом верховного головнокомандування та використовується для знищення найважливіших стратегічних об’єктів у глибокому тилу противника. Основу СА складають бомбардувальники великої грузопід’ємності і радіусу дій. Зброя СА – авіаційні ракети великої дальності, які дозволяють наносити удари без заходу літака у зони дії активних засобів ППО, бомби з ядерними та звичайними зарядами. Найбільш потужною у кількісному і якісному відношенні є стратегічна авіація США, літаки якої розподіляються на бомбардувальники, заправники, розвідники і літаки-повітряні КП.

У ході ядерної війни на стратегічну авіацію покладається вирішення таких основних завдань:

- руйнування найважливіших військово-промислових центрів противника;

- знищення рухомих, недостатньо розвіданих і малорозмірних об’єктів;

- подавлення засобів ППО, що перешкоджають виконанню бойового завдання;

- знищення кораблів флоту на базах та у морі;

- ведення стратегічної повітряної розвідки в глибині території противника з одночасним нанесенням ударів по знов виявлених цілях.

У разі використання стратегічної авіації в звичайній війні вона має вирішувати такі завдання:

- безпосередня авіаційна підтримка бойових дій сухопутних військ;

- ізоляція району бойових дій;

- ведення розвідки на океанських і морських театрах воєнних дій;

- постановку мінних загороджень для блокування важливих заливних зон, військово-морських баз і портів;

- знищення надводних сил флоту;

- прикриття тактичної авіації радіоелектронними перешкодами.

Бойові можливості стратегічної авіації залежать від цілого ряду факторів. До них відносяться льотно-тактичні характеристики літаків, їхнє озброєння, оснащення засобами радіоелектронного подавлення, потужність ядерних боєприпасів, стан матеріальної частини, характер поставленого завдання й умови його виконання, ступінь протидії ППО противника. Крім того, бойові можливості значною мірою залежать від рівня підготовки, бойового досвіду та морального стану літного складу; певний вплив на них робить час доби та метеорологічні умови.

Звичайно оцінку бойових можливостей роблять за такими найбільш важливими показниками, як: дальність польоту (бойовий радіус дій) на оптимальній і малій висоті з бойовим навантаженням; максимальна і крейсерська швидкість польоту; діапазон висот польоту; бойове навантаження; маневрені можливості; характеристики навігаційного і навігаційно-бомбардувального устаткування; забезпечення засобами РЕБ.

До літаків, що вирішують стратегічні завдання, відносяться стратегічні бомбардувальники та стратегічні розвідники.

Стратегічні бомбардувальники призначені для нанесення ударів ядерним і звичайним озброєнням по наземних об’єктах у глибокому тилу противника, по його морських об’єктах у ядерній або звичайній війні.

Вони підрозділяються на важкі (В-52H,G; В-1В; В-2А; Ту-95МС; Ту-160) і середні (” Mirage-IV”, Ту-22МЗ, FB-111) бомбардувальники.

Важкі стратегічні бомбардувальники можуть нести різноманітні види озброєння і засоби РЕБ, що дозволяють їм долати систему ППО й уражати об’єкти на відстанях до 8 тисяч кілометрів від баз вильоту. Їх максимальне бомбове навантаження може досягати 50 тонн. Стратегічні бомбардувальники планується використовувати, в основному, в ядерній війні, однак це не виключає можливості їхнього застосування й в обмежених війнах та збройних конфліктах (В’єтнам, Перська затока, Югославія, Афганістан). Вони будуть залишатися одним із найбільш могутніх стратегічних засобів повітряного нападу до 2020...2030 років.

Середні стратегічні бомбардувальники, призначені для виконання завдань у ядерних і обмежених війнах. Їх радіус дії дозволяє уражати об’єкти на відстані 2000...4000 км від аеродромів базування. Для збільшення дальності польоту може здійснюватися їх дозаправлення в повітрі. Варіанти озброєння таких літаків можуть бути різні. Вони можуть нести ядерні й звичайні бомби, керовані ракети “повітря – поверхня”, засоби РЕБ. Навігаційне обладнання дозволяє здійснювати політ бомбардувальників на малих висотах.

Стратегічні літаки-розвідники (U-2C, TR-1A, RC-135B,C, Ту-95МР) призначені для ведення повітряної стратегічної повітряної розвідки в інтересах усіх видів збройних сил держави і їх союзників. Повітряна стратегічна розвідка ведеться в мирний час і передбачена в ході воєнних дій. У мирний час розвідувальні польоти здійснюються уздовж державних кордонів. Стратегічні розвідники не мають оборонного озброєння, але можуть нести засоби РЕБ.

Основні характеристики найбільш поширених військових літаків надані в таблиці 1.

 

Таблиця 1.

Характеристики бойових літаків

Назва	Екіпаж	Максимальна швидкість/ на висоті, м	Практична стеля, м	Дальність польоту, км	Озброєння
Гармати	Ракети	Бомбове навантаження, кг
B-52		1020/6300	15 000	18 000	4x20	20xSRAM, ALCM	34 000
Ту-160		2200/12 000	20 000	12 300	-	КРПБ Х-55, Х-15	45 000
B-1A		1800/12 000	15 000	11 000	-	24xSRAM, ALCM	35 000
B-2		1050/10 000	15 000	18 000	-	8xSRAM, ALCM	7 200
F-4		2330/12 000	19 000	4 000	1x20(6)	4xУР	7 000
F-15		2655/12 000	21 000	4 800	1x20(6)	(4-6)xУР	5 500
F-16		2333/11 000	18 000	3 700	1x20(6)	6xМейверик, AIM	3 600
F-14		2500/12 000	21 000	3 500	-	6хФенікс	6 500
F/A-18C		1900/10 000	15 500	3 800	1x20	(4-6)xУР	7 700
A-7A		940/12 000	12 000	5 400	1x20	4xУР	6 800
A-10A		800/1525	7 620	4 650	1x30	6xМейверик	7 250
Mirage-2000		2350/12 000	19 000	3 500	2х30	КАР, КАБ, АБ	3 000
Tornado		2100/12 000	15 000	4 800	2x27	УР	5 000
Су-27			19 000	4 000	1х30	Р-27, -73, Х-29, АБ	6 000
Су-37	1-2	2500/12 000	18 000	6 500	1Х30	КАР, КАБ, АБ	8 000
Су-25		1000/7000		1 950	2х30	Р-60, Х-25, АБ	4 340
МиГ-29М			18 000	3 200	1х30	Р-27,-73, Х-29,-25,	4 500

 

Крім потужного озброєння кожен бойовий літак стратегічної авіації має також потужне радіоелектронне обладнання та різні засоби, які забезпечують навігацію літака, визначення його місцеположення з достатньою точністю, розвідку об’єктів та прицілювання по них, радіозв’язок з сусідніми літаками та наземними і повітряними пунктами управління, створювати потужні перешкоди радіо та радіолокаційним засобам винищувальної авіації, радіотехнічних та зенітних ракетних військ.

Надамо характеристику деяких з них.

Так, літак В-52 обладнується засобами автономної і неавтономної радіонавігації, у тому числі космічної РНС «Навстар», яка дозволяє визначати у кожний момент часу три координати літака у любій точці земної кулі; бортовими радіолокаційними станціями обзору земної поверхні, РЛС ЗПМВ, засобами радіозв’язку в КХ і УКХ діапазонах; станціями активних перешкод (до 18 комплектів), автоматами викиду пасивних перешкод, хибними цілями та пастками. Бортовий комплекс засобів РЕБ літака В-52 дозволяє створювати перешкоди засобам ППО, які не тільки прикривають сам літак, а й інші літаки групи, що діють у щільних бойових порядках.

Важкий бомбардувальник В-52 був прийнятий на озброєння у ЗС США у 1955 році і його серійне виробництво продовжувалося до 1962 року. Всього будо побудовано 755 літаків восьми модифікацій від В-52А до В-52Н. В теперішній час у бойовому складі знаходиться біля 240 літаків

Силова установка літака складається з восьми двохконтурних турбореактивних двигунів. Літак обладнаний заходами дозаправки паливом у повітрі від літака-заправника. Дозаправка здійснюється на висоті 8000 м та вище.

Озброєння літака В-52 для ударів по наземним цілям складається з ядерних і звичайних бомб, ракет класу «повітря-поверхня» і крилатих ракет великої дальності дії. Для забезпечення літаку В-52 бойових дій на морі він оснащується протичовневими ракетами на зовнішній підвісці (12 шт). Оснащення літака крилатими ракетами дозволяє літаку виконувати бойові завдання не входячи у зону дії активних засобів ППО.

Стратегічний бомбардувальник В-1В прийнятий на озброєння у 1985 році, як літак прориву сучасної системи ППО. Літак В-1В є носієм керованих ракет класу «повітря-поверхня» та ядерних бомб мегатонного класу і має високі можливості подолання системи ППО (велика швидкість у зоні прориву, здібність до дій на малій висоті і широкодіапазонному маневруванню другими характеристиками, можливістю дозаправки паливом у повітрі, наявністю ефективних систем постановки радіоелектронних перешкод, навігації, зв’язку, надійного виявлення та розпізнавання цілі). В сучасній війні цим літакам відводиться роль мобільного засобу нанесення ядерного удару по об’єктам, які раптово виявлені у ході бойових дій або які залишилися не знищеними.

Літак В-1В має крило змінної стриловидності у діапазоні кутів 15…67,5 градусів. У складі бортового обладнання літака є: інерційна навігаційна система, багатофункціональна РЛС, оптико-електрона система, працююча при низькому рівні освітлення, 1…2 станції радіотехнічної розвідки, станція активних перешкод та приймач супутникової навігаційної системи «Навстар».

У двох бомбових відсіках і на зовнішній підвісці літак може нести 22 КР АЛКМ або 38 КР «Срем», або 38 ядерних бомб Мк.83, або 128 звичайних бомб Мк.82. До складу озброєння можуть входити протичовневі ракети «Гарпун», бомбові касети та морські міни. Використання технології «Стелт» дозволило знизити ЕПР на порядок відносно В-52.

Найбільш повно технологія «Стелт» реалізована на літаку В-2А, яка передбачає:

зменшення геометричних розмірив літака;

оптимізацію форми літака (форма «літаюче крило» з глибоко втопленими у гондолах двигунами, обтікаєма форма планера);

застосування радіопоглинаючого покриття;

приховування антен у радіопрозорі ковпаки, використання розсіюючих екранів;

екранування кабіни екіпажу металевими сітками з високою провідністю;

конструктивне виконання двигунів та їх компоновка, які б забезпечували мінімальне випромінювання в ІК діапазоні;

добавка в паливо двигунів присадок, що зменшують випромінювання факелу двигуна в ІК діапазоні;

використання спеціальних екранів, що розсіюють вихлопні гази.

Завдяки упровадженню технології «Стелт» ЕПР літака В-2А складає усього 0,01…0,03 м², що робить літак практично невидним.

Як показує війна в Іраку, літаки В-2А діяли поодинці, наносили бомбові удари по найбільш важливим об’єктах і з 37 літаків не постраждав ні один.

Середній стратегічний бомбардувальник FB-111 призначений для нанесення ударів по наземним об’єктах стратегічного призначення. У бойовому складі САК США знаходиться 54 літака FB-111. Літак має значно меншу, чим у В-52, ЕПР (1-20 м²), надзвукову швидкість польоту (2350 км/г), крило змінної стриловидності. При зльоті, коли необхідна максимальна під’ємна сила при відносно невеликій швидкості, стриловидність крила зменшується до кінця, що скорочує довжину розбігу літака. Великий кут стриловидності дозволяє скоротити час розгону літака до понадзвукової швидкості. До складу радіоелектронного обладнання входить система навігації і управління зброєю, яка дозволяє здійснювати автоматизований маловисотний політ з огинанням рельєфу місцевості, автоматичний вихід літака до об’єкту удару і повернення його на аеродром посадки. Система навігації і управління дозволяє екіпажу виконувати бомбометання з кабрірування або пікірування з великою точністю без необхідності видержувати курс та режим польоту. Основне озброєння літака складають 4…6 УР класу «повітря-земля» або фугасні бомби загальною масою до 1000 кг. Засоби РЕБ літака включають: станцію РТР (380…1550 МГц), станцію РЕП, прилад викиду протирадіолокаційних відбивачів, ІК пастки та передавачі одноразового використання.

Середній стратегічний бомбардувальник «Міраж» IVA (Франція) призначений для нанесення ударів ядерною зброєю по наземним об’єктах у тилу противника. Ядерна бомба або ракета з ядерною бойовою частиною (дальність стрільби 350 км.) підвішується під фюзеляж літака. На озброєнні ВВС Франції знаходиться 24 літака «Міраж» IVA, які призначенні для використання тільки у ядерній війні, тому вони знімаються з озброєння після відпрацювання ресурсу.

Стратегічний бомбардувальник ТУ-95 призначений для ураження крилатими ракетами і бомбами важливих стаціонарних об’єктів днем і вночі, у любих метеоумовах і в любій точці земної кулі. В склад радіоелектронного обладнання входить: панорамна РЛС, РЛС виявлення і управління, апаратура дальньої та ближньої навігації, бортовий комплекс РЕБ.

Стратегічний надзвуковий бомбардувальник Ту-160 призначений для ураження ядерною і звичайною зброєю найбільш важливих цілей в віддалених районах у глибокому тилу противника. Літак має крило зі змінною геометрією, що забезпечує високі характеристики як на дозвуковій так і на надзвуковій швидкості. Літак має комплексну прицільно-навігаційну систему, РЛС виявлення наземних і морських цілей на великій відстані, комплекс РЕБ. Робочі міста екіпажу обладнані ЦОМ (загальне число на борту літака більше 100). На літаку є місце для відпочинку, туалет, шафа для нагріву їжі. Під фюзеляжем передбачене розміщення твердопаливної ракети-носія «Бурлака», яка призначена для виведення на орбіту 500-700 км легких штучних супутників Землі масою до 500 кг.

Бомбардувальник дальнього радіуса дії Ту-22М3 призначений для ураження надзвуковими керованими ракетами морських і наземних цілей днем і ніччю, в будь-яких метеоумовах. Бортове обладнання Ту-22М3, в склад якого входять пілотажно-навігаційний комплекс, РЛС великої потужності, оптико-телевізійний приціл-автомат, автоматична бортова система управління і система управління ракетною зброєю, забезпечує автоматизоване рішення навігаційних, прицільних і пілотажних завдань при польоті по заздалегідь запрограмованої або оперативно введеній програмі.

Літак має активну і пасивну систему РЕБ, систему УКХ і КХ радіозв’язку. Ту-22М3 є основним бомбардувальником середньої дальності російських ВПС.

 

Навчальне питання №2. Тактична авіація. Призначення, завдання та ТТХ

 

Тактична авіація є багатоцільовим найбільш масовим і практично єдиним видом бойової авіації ВПС багатьох держав.

ТА призначена для вирішення наступальних та оборонних завдань самостійно, а також разом із сухопутними військами та ВМС у ядерній або звичайній війні в межах ТВД.

Тактична авіація спроможна швидко здійснювати перенацілювання своїх зусиль з одного конфліктного району на інший, змінювати засоби ураження, а також з успіхом діяти в будь-якій обстановці, що складаються.

На тактичну авіацію покладаються такі завдання:

- завоювання й утримання панування в повітрі;

- і золяція районів бойових дій;

- нанесення ударів по важливих об’єктах;

- безпосередня авіаційна підтримка сухопутних військ;

- ведення тактичної повітряної розвідки.

Досвід локальних воєн і військових конфліктів останнього часу показав, що її цілеспрямоване застосування, особливо з використанням нових високоточних систем зброї, може вплинути на хід і результат операцій.

Літаки тактичної авіації можуть наносити удари ядерною й звичайною зброєю по об’єктах противника, розташованих у межах театру воєнних дій на відстанях до 600...1500 км від аеродромів базування.

Тактична авіація має на озброєнні: багатоцільові тактичні винищувачі; винищувачі-бомбардувальники; винищувачі ППО; штурмовики.

Основні характеристики літаків тактичної авіації наведені в таблиці 1.

Багатоцільові тактичні винищувачі (F-15, F-16, F-18, F-22А, JSF, “Jaguar”, “Tornado”, “Mirage-2000”, “Mirage-ІІІ”, МіГ-29, МіГ-1.42, Су-24, С-37 та ін.) мають льотно-тактичні характеристики, прицільно-навігаційне устаткування й озброєння, що забезпечує їхнє застосування для ураження як наземних (морських), так і повітряних цілей.

Винищувачі-бомбардувальники призначені в основному для вирішення завдань тактичної авіації, пов’язаних з нанесенням ударів по наземних цілях. Для цього вони оснащені сучасним прицільним устаткуванням і здатні застосовувати різноманітні засоби ураження. Наявне на них прицільне устаткування й озброєння для дій по повітряних цілях спрощене і призначене насамперед для оборонних повітряних боїв у простих метеоумовах.

Винищувачі ППО (F-15, F-16A, F-4E, “Tornado F.3”, F-14A, МіГ-25П, МіГ-31, Су-27) призначені для вирішення завдань ППО на сухопутних і морських театрах воєнних дій. Вони можуть застосовуватися також для прикриття ударних груп своєї авіації від винищувачів противника. Винищувальна авіація ППО – це один з основних активних засобів ППО, вона здатна вести ефективну боротьбу з літальними апаратами військового призначення різних типів.

Штурмовики (A-10A, “Alpha Jet”, F/A-18, AV-8, Су-25, Су-39) призначені в основному для безпосередньої авіаційної підтримки сухопутних військ. Вони мають невисокі швидкісні і маневрені характеристики, оснащені прицільним устаткуванням і озброєнням, призначеним для ураження наземних малорозмірних броньованих цілей удень при візуальній видимості цілі. Штурмовики спроможні вести оборонні повітряні бої з використанням керованих ракет з ІЧ голівкою самонаведення і гармат, а також брати участь у наступальних діях проти вертольотів у повітрі. Нові типи штурмовиків здатні базуватися на аеродромах з ґрунтовими злітно-посадковими смугами обмежених розмірів.

Розглядаючи тактичну авіацію, як найбільш гнучкий та динамічний засіб збройної боротьби, керівництво держав приділяє велике значення удосконаленню ТА. Рішення цього завдання йде шляхом:

збільшення дальності та тривалості польоту;

збільшення кількості уражених за один виліт цілей, одночасного наведення декількох ракет нарізні цілі;

підвищення точності стрільби по малорозмірним повітряним і наземним цілям;

забезпечення застосування авіації в будь-яких погодних умовах, підвищення її живучості і оснащення її новітніми зразками озброєння, що забезпечують ураження об’єктів без входу або короткочасним входом у зону дії ЗРК ППО;

створення нових боєприпасів та систем виявлення і цілевказівок у реальному масштабі часу;

удосконалення маневрених характеристик винищувачів і їх здібність уражати цілі звичайною зброєю у сукупності з різними видами електронних перешкод.

 

Навчальне питання №3. Спеціальна авіація. Призначення, завдання та ТТХ