Зміст та послідовність виконання роботи

 

1. Використовуючи навчальну та методичну літературу, методичні рекомендації до виконання роботи, ознайомитися з основними методами визначення в тканині напряму нитки основи та утоку, лицьової та виворітної поверхні.

2. Навчитись визначати в тканині поздовжню нитку та лицьову сторону.

3. Вирізати по шаблону зразки трьох видів тканин, вклеїти у звіт, вказати напрямок ниток основи і утоку.

4. Вирізати по шаблону зразки трьох видів тканин, вклеїти у звіт вказати лицьову та виворітну сторони кожного зразка.

5. Скласти звіт.

Матеріальне забезпечення

 

1. Методичні вказівки.

2. Зразки тканини різної структури.

3. Шаблон для вирізування зразків тканин.

Зміст звіту

 

1. Назва та мета роботи.

2. Перелічити основні ознаки для визначення лицьової та оборотної поверхні тканини.

3. Вклеїти зразки тканин з зазначенням лицьової та оборотної сторін.

4. Перерахувати ознаки для визначення напрямку ниток основи і утоку.

5. Перерахувати зразки тканин у звіт з зазначенням лицьової та оборотної сторін.

6. Вклеїти зразки тканин з зазначенням напрямку ниток основи і утоку.

7. Зробити висновок по роботі.

Контрольні запитання

 

1. За якими ознаками визначається структура поверхні тканини – рівностороння, різностороння, однолицьова, двохлицьова?

2. Чому гладкі тканини мають діагональний рубчик у тканинах саржевого переплетіння на лицьовій поверхні?

3. Методика визначення структури лицьового боку бавовняних гладких тканин.

4. Як враховується напрямок ниток основи та утоку при розкроюванні та виготовленні швейних виробів?

Рекомендована література

1. Мальцева Е.П. Материаловедение текстильных и кожевенно-меховых материалов. – М.: Легпромиздат. – 1989.

2. Мальцева Е.П. Лабораторный практикум по материаловедению текстильных и кожевенно-меховых материалов. – М.: Легпромиздат. – 1989.

3. Изгородин А.К. Основы текстильного производства. – М.: Просвещение. – 1988.

4. Кукин Г.Н. Текстильное материаловедение. – М.: Легпромиздат. – 1985.

5. Бузов Б.А. Материаловедение швейного производства. – М.: Легпромиздат. – 1986.

Лабораторна робота ТМ-11

Властивості тканин

Мета роботи. Ознайомитися з основними властивостями тканин, проаналізувати їх вплив на процес виготовлення і експлуатацію одягу.

Теоретичні відомості

 

Властивості тканини грають важливу роль на всіх етапах виготовлення швейних виробів. Всесторонній облік показників властивостей матеріалів в швейному виробництві допомагає створювати вироби, що відповідають сучасній вимозі − одержувати максимально корисний ефект як при виготовленні, так і при експлуатації виробу в системі “людина − виріб − середовище”.

Властивості текстильних матеріалів можна умовно класифікувати на геометричні − товщина, ширина, довжина; механічні − властивості, що характеризують відношення матеріалу до дії механічних сил (при розтягуванні, стисненні, вигині і ін.); фізичні теплові, оптичні, електричні, проникності, поглинання і др.; технологічні − опір різанню, ковзання, сипучість, прорубування, усадка, здібність тканин до формування в процесі волого-теплової обробки розсовування ниток в швах.

Геометричні властивості тканин. Товщина тканини має велике значення в швейному виробництві. Її враховують при встановленні припусків до деталей одягу, визначенні витрати швейних ниток, на машинні строчки, розрахунку висоти настилів тканин в цеху розкрою. Від товщини матеріалу залежать його теплові властивості, повітропроникність, жорсткість, драпірувальність.

Товщина текстильних матеріалів, що використовуються в швейному виробництві, коливається в широких межах: від 0,1 до 5 мм.

Ширина тканини. Промисловістю виробляються тканини, трикотажні і неткані полотна різної ширини: від 60 до 250 см.

При розкрої деталей швейних виробів різних видів не завжди ширина тканини забезпечує отримання мінімальних міжлекальних відходів, тобто не завжди ширина тканини є раціональною, тому розроблюються рекомендації по виробленню тканин номінальної ширини для різних видів швейних виробів. Відхилення середньої фактичної ширини від запроектованої і затвердженої стандартом для тканин з волокон всіх видів не повинні перевищувати наступних значень, см: при ширині тканини до 70 ± 1; до 100 ± 1,5; до 150 ± 2; до 170 ± 2,5; більше 170 ± 3.

Довжина тканини. В процесі вироблення тканини, трикотажні і неткані полотна розрізають на відрізки певної довжини. Довжина відрізка тканини залежить від товщини тканини, її ширини, волокнистого складу та виду переплетення. Тобто довжина відрізка тканини повинна мати такі розміри і масу, щоб його було зручно транспортувати, тому довжину відрізка тканин більш широких і важких роблять менше, більш легких і вузьких – більше. Так довжина відрізка тканини пальтової шерстяної тканини і пальтового нетканого полотна рівна 25 - 30 м, платтяної шерстяної тканини 40 – 60 м; шовкової 60 – 80 м, бавовняних платтяної і білизняної тканини 70 – 100 м, трикотажного полотна 25 – 40 м.

Механічні властивості тканин. В процесі використання одягу основний знос відбувається в результаті багатократної дії розтягуючого навантаження, стиснення, вигину, тертя. Тому велике значення для збереження вигляду і форми одягу і збільшення терміну його експлуатації має здатність тканини протистояти різним механічним діям, тобто її механічні властивості.

До механічних властивостей тканин відносяться: міцність, подовження, зносостійкість, зминання, жорсткість, драперування і ін.

Міцність тканини на розрив при розтягуванні є однією з основних характеристик її якості. Максимальне навантаження, що витримується до розриву смужки тканини певного розміру, називається розривним навантаженням, яке виражається в ньютонах (Н) або деканьютонах (дкН).

Визначається розривне навантаження шляхом розриву смужок тканини при їх розтягуванні на розривній машині.

Міцність тканин залежить від волоконного складу, структури і лінійної густини створюючих її ниток, будови і обробки. Найбільшу міцність мають тканини з синтетичних ниток. Збільшення лінійної густини ниток, підвищення абсолютної густини тканини, застосування переплетень з короткими перекриттями і багатошаровими переплетеннями, проведення валяння, декатировки, нанесення плівкових покриттів приводять до підвищення міцності тканин. Відварювання, вибілювання, фарбування, ворсування дещо знижує міцність тканин.

Подовження тканини визначають одночасно з міцністю на розривній машині. Подовження при розриві − приріст довжини випробовуваного зразка тканини у момент розриву. Розрізняють абсолютне подовження, мм, і відносне подовження Ер %, яке обчислюють по формулі:

 

Ер = 100 (L₂- L₁) L₁

 

де L₂ − довжина зразка у момент розриву

L₁ − первинна довжина зразка.

 

Повним подовженням прийнято рахувати подовження, що виникає під дією навантаження, близького до розривною. У складі повного подовження розрізняють частки пружного, еластичного і пластичного подовження. Повне подовження і співвідношення часток пружного, еластичного і пластичного подовження залежать від волоконного складу і структури ниток, фаз будови, ткацького переплетення і обробки тканини.

Зминаємість – здатність тканин при перегинах і тиску утворювати зморшки і складки, які усуваються при волого-тепловій обробці. Причиною зминання є виникнення пластичних деформацій волокон під дією кручення і стиснення.

Волоконний склад, будова і обробка тканин визначають її м'яту. Найбільшою зминаємістю володіють тканини з рослинних волокон: бавовняні, віскозні, полинозні і особливо чистольняні.

Тканини з волокон тваринного походження і ряду синтетичних волокон, володіють пружністю і еластичністю, слабо зминаються і відновлюють первинну форму без волого-теплової обробки.

Збільшення кручення пряжі, підвищення густини тканин перешкоджає зсуву і деформації волокон при крученні і стисненні, тому зменшують зминаємість тканини.

Блиск, забарвлення і малюнок тканини можуть підкреслювати або зорово зменшувати зминання. Найбільш помітні зморшки і складки на блискучих гладких світлих тканинах.

Драпірувальність характеризується здатністю тканини утворювати м’які округлі складки. Драпірувальність безпосередньо пов'язана з масою і жорсткістю тканини.

Жорсткість − здатність тканини чинити опір зміні форми. Тканини, що легко піддаються зміні форми, вважаються гнучкими. Жорсткі тканини погано драпіруються, гнучкі володіють хорошою драпірувальністю.

Зносостійкість тканин характеризується їх здатністю протистояти ряду руйнуючих чинників. В процесі використовування швейних виробів на текстильні матеріали діють світло сонця, волога, розтягування, стиснення, кручення, вигин, тертя, піт, прання, хімчистка, пониження і підвищення температури. В результаті дії комплексу різних чинників відбувається зміна структури матеріалів, їх поступове ослаблення і потім руйнування.

Фізичні властивості тканин. До фізичних (гігієнічних) властивостей тканин відносяться гігроскопічність, повітропроникність, водонепроникність, здатність намокати, пилеємність, электризуемість і ін.

Вимоги, що пред'являються до фізичних властивостей визначаються призначенням тканин і залежать від їх волоконного складу, будови і обробки.

Гігроскопічність характеризує здатність тканини вбирати вологу з навколишнього середовища (повітря). Гігроскопічність W₂ % − це вологість матеріалу при 100 % відносній вологості повітря і температурі 20 ± 2° С.

 

де m₁₀₀ − маса зразка матеріалу, витриманого в кількості 4 годин при

відносної вологості повітря, рівної 100 %, г,

m_c − маса абсолютно сухого зразка, г.

 

Гігроскопічність особливо необхідна для білизняних і літніх тканин. В цьому асортименті найвищу гігроскопічність мають льняні тканини. Доброю гігроскопічністю володіють бавовняні тканини, тканини з натурального шовку, а також віскозні тканини. Синтетичні, триацетатні тканини мають низьку гігроскопічність. Водовідштовхувальні домішки, нанесення плівкових покриттів і шару гуми, незмивні аппрети знижують гігроскопічність тканини.

Повітропроникність − здатність пропускати повітря − залежить від волокнистого складу, густини і остаточної обробки тканини. Високою повітропроникністю володіють малогустинні тканини. Щільні тканини, тканини з повітрявідталкиваючими домішками, прогумовані тканини не володіють повітропроникністю або мають низький показник цієї властивості.

Паропроникність − здатність тканини пропускати водяні пари, що виділяються через пори тканини, а також за рахунок гігроскопічності матеріалу, що поглинає вологу з підодежного повітря і передає його в оточуюче середовище. Шерстяні тканини поволі випаровують водяні пари і краще за інші регулюють температуру підодежного повітря.

Теплозахисні властивості особливо важливі для тканин зимового асортименту. Ці властивості залежать від волокнистого складу, товщини, густини і остаточної обробки тканини. Волокна шерсті „найтепліші”, волокна льону „холодні”.

Процеси валяння, ворсування збільшують теплозахисні властивості тканини. Застосування багатошарових переплетень, ворсування утворюють в тканині велику кількість повітряних прошарків, які збільшують теплозахисні властивості тканин. Найвищими теплозахисними властивостями володіють товсті, щільні шерстяні тканини з начісуванням.

Водоупорність − це здатність тканини чинити опір просочуванню води. Водоупорність особливо важлива для тканин спеціального призначення (брезентів, наметів, парусини), плащових тканин, шерстяних пальтових і костюмних тканин. Водоупорність тканині залежить від її волокнистого складу, густини і характеру обробки.

Пилеємкість − здатність тканин забруднюватися в процесі експлуатації одягу. Пилєємкість залежить від волокнистого складу, густини обробки і характеру лицьової поверхні тканини. Найбільшою пилеємкістю володіють рихлі шерстяні тканини з начісуванням.

Електризуємість − здатність матеріалів накопичувати на своїй поверхні статичну електрику. При опорі і терті, в процесі виготовлення і використовування текстильних матеріалів, на їх поверхні безперервно відбувається накопичення і розсіювання електричних зарядів. Якщо рівновага між накопиченням зарядів і їх розсіюванням порушується, то на поверхні матеріалу нагромаджується статична електрика, відбувається електризація. Величина заряду і його знак (позитивний або негативний) залежить від хімічної будови речовин, створюючих волокна. Електризуємість текстильних матеріалів, особливо при терті об шкіру людини, може надавати біологічну дію на організм. Позитивно заряджене електричне поле, що виникає на шкірі людини, робить негативний вплив на нервову і сердечно- судинну системи, негативно заряджене електричне поле надає сприятливу дію.

Технологічні властивості тканин. Технологічними властивостями тканин називають властивості, які можуть виявлятися на різних етапах швейного виробництва в процесі розкрою, зшивання і волого-теплової обробки виробів.

Опір тканин різанню має велике значення при розкрої тканин настилом. Залежно від волоконного складу, густини і обробки тканини чинять різний опір різанню.

Збільшення густини тканини, апретирування, нанесення водовідштовхувальних плівкових покриттів збільшує опір тканин різанню.

Найбільшим опором різанню володіють синтетичні тканини з високим змістом синтетичних волокон, потім льняні тканини. Найлегше піддаються розкроюванню тканини з шерстяних волокон.

Ковзання тканин може відбуватися при розкроюванні та зшиванні деталей. Ковзання залежить від характеру поверхні тканини, тобто від гладкості вживаних ниток і їх переплетення. Тканини з гладкою поверхнею ковзають в настилі, що може привести до зсуву полотен і деформації деталей крою. Гладкі тканини вимагають максимальної уваги при зшиванні, оскільки при ковзанні деталей крою може відбуватися деформації шва.

Сипучість тканини – це здатність ниток випадати з відкритих зрізів, утворюючи бахрому.

Сипучість тканини залежить від властивостей ниток, переплетення, щільності та остаточної обробки тканини. Застосування гладких ниток і переплетень з подовженими перекриттями збільшує той, що обсипається тканин. Тканини атласного і сатинового переплетення легше обсипаються, ніж тканини полотняного переплетення, оскільки мають більш довгі перекриття і, отже, меншу зв'язаність основи і утоку. Легко обсипаються малощільні тканини, а також тканини високої відносної щільності, вироблені з пружної крученої пряжі (габардини, крепи).

Такі операції обробки, як обпалення, стрижка, збільшують сипучість тканин, а такі, як апретування, пресування, валяння, нанесення просочень, зменшують сипучість.

Розсування ниток в швах може відбуватися в малощільних тканинах в процесі експлуатації одягу. Звичайно нитки розсуються в швах щільно облягаючого одягу, які випробовують найбільше навантаження при розтягуванні: середній шов спинки і шви ушивання рукавів при спинці, виточки по лінії талії, ліктьові шви, шов сидіння брюк.

Крім щільності тканини на розсування ниток в швах впливають властивості ниток, з яких виготовлена тканина, переплетення, напрям шва. Залежно від будови тканини нитки можуть розсуватися у напрямі основи або утоку. Легко зсовуються нитки в малощільних шовкових тканинах з гладких ниток, в тканинах з ниток різної товщини.

З тканин, в яких легко розсуються нитки, не рекомендується шити виробу щільно прилеглого силуету. По можливості рекомендується шити виріб з підкладкою.

Прорубування тканин. Пошкодження тканини голкою при утворенні строчки називають прорубами. В місцях прорубів порушується цілісність і знижується міцність тканини, оскільки голка розриває нитки. Прорубування тканині залежить від будови і характеру обробки тканини, від стану швейної голки. Товщина і кручення пряжі, переплетення і густина тканини також впливають на її прорубування.

Для тонких тканин використовують тонкі нитки і голки, тобто голки низьких номерів. Для товстих, важких тканин слід застосовувати голки більш високих номерів, тобто товсті. Нитки також повинні бути товстими, щоб забезпечити достатню міцність швів. При зшиванні легко прорубуваних тканин необхідно зменшити частоту строчки і стежити за тим, щоб голки були гострими.

Усадка тканини − це зменшення розмірів тканини під дією тепла і вологи. Усадка відбувається при пранні, замочуванні, волого-тепловій обробці виробів в процесі прасування і пресування.

Усадка тканин може привести до зменшення розміру виробу, до деформації форми його деталей.

Основною причиною усадки є те, що на всіх етапах текстильного виробництва волокна і нитки випробовують сильне натягнення, особливо у напрямі основи, і в такому стані закріплюються апретуванням, пресуванням. При пранні або замочуванні апрет змивається, волокна і нитки звільняються від натягнення. Під дією тепла і вологи виявляється пружність волокон, відбувається їх набухання, зменшується довжина, внаслідок чого тканина дає усадку.

Усадка тканин залежить від їх волоконного складу, будови і обробки. Для зменшення відсотка усадки тканин в текстильній промисловості проводять наступні операції обробки: ширення, декатирування, обробка на спеціальних усадкових машинах, спеціальна безусадочна і малоусадочна обробка.