Характеристика зернової маси, яка надходить з поля для післязбиральної обробки і зберігання (огляд літератури).

2.3.1. Попередня очистка зерна і насіння.

2.3.2. Первинна очистка зерна і насіння.

2.3.3. Вторинна очистка зерна і насіння.

2.3.4. Сушка зерна і насіння.

2.3.5. Кількісний облік зерна і насіння при післязбиральній обробці.

2.4. Технологія зберігання зерна і насіння.

2.4.1. Розрахунок необхідної ємкості зерносховища.

2.4.2. Спостереження за зерном і насінням під час зберігання.

2.4.3. Активне вентилювання зернових мас.

2.4.4. Кількісний облік зерна і насіння при зберіганні.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Зберігання і раціональне використання всього вирощеного врожаю, отримання максимума виборів з сировини сьогодні являється однією з основних державних задач.

Величезне значення в житті людини мають зерна і насіння злакових, бобових і олійних рослин. Дослідження світового споживання продовольства показують, що біля 50% білків, 70% вуглеводів та 15% жирів приходиться на долю зерна та насіння. Крім того, вони являються необхідним концентрованим кормовим засобом і в деякій мірі технічною сировиною.

Враховуючи значення даних культур для народного господарства і споживача висуваються наступні завдання в області зберігання зернових продуктів.

Перше завдання – збереження продуктів без витрат в масі або з мінімальними втратами.

Правильна організація зберігання виключає такі види втрат, як просипи, знищення зернових продуктів птахами, гризучими шкідниками, втрати в масі в результаті самозігрівання, та розвитку мікроорганізмів і тому подібне. Втрати, які виникають по чим причинам вважаються невиправданими, а звідси недоступними.

Друге завдання – зберігання продуктів без погіршення їх якості. Причиною зниження якості продуктів може бути занадто довгий період їх зберігання. Для насіння злакових культур термін «зберігання насіння» для продовольчих і кормових цілей до 7…15 років. В подальшому спостерігається зниження технологічних та харчових властивостей.

Просо - одна з найважливіших круп'яних культур. Його крупа (пшоно) має високу поживність і добрі смакові якості. Пшоно має високий вміст білка (12%) і жиру (3,5%), поступаючись за цими показниками тільки перед вівсяною крупою.

Крім круп, із зерна проса виготовляють борошно, яке спо­живають як у чистому вигляді, так і в домішках до житнього борошна для підвищення його поживності.

Просо вирощують і як кормову к ультуру. Відходи переробки проса на крупу йдуть на корм худобі. Його зерно та пшоняна каша є практично незамінним кормом для курчат. У 100 кг зерна міститься 96 к.о. і 8,4 кг перетравного протеїну. Просяна солома має приємний запах, м'яка, добре поїдається тваринами. У 100 кг соломи міститься 40 кормових одиниць, близько 7% протеїну. Вміст вітаміну А більший, ніж у соломі інших зернових культур. Просо вирощують на зелений корм, сіно, випас. Це важлива страхова культура для пересівання загиблих озимих. Його вирощують у післяукісних та післяжнивних посівах. При літній сівбі просо є доброю покривною культурою для багаторічних трав.

Просо як і пшениця, одна з найдавніших культур світового рослинництва. Вирощувалось воно ще за 4-5 тис. років до н.е. Понад 3000 років тому його вирощували у причорноморських степах. У літописах є згадка про вирощування проса за часів Київської Русі, датована 1095 роком. З Європи воно було завезене в Америку.

У світі просо вирощують на площі 40 млн. га. Найбільші посівні площі у Азії і Африці. Найбільше проса сіють у Індії -13-14 млн.га, в Нігерії - 5,5 млн.га, в Нігері - 5,2 млн.га, Судані - 3,0 млн.га., в Китаї - 1,6 млн.га. Урожайність проса в світі низька - 7,8 ц/га у 1998 році. Найвища врожайність у Китаї - 24 ц/га. Виробництво проса у світі становить 29 млн. т, з них 10,5 млн.т. збирають у Індії, 5,9 млн. т у Нігерії, 4,0 млн. т. - у Китаї.

В Україні посівна площа проса займала до 350 тис. га, що становить 2,5% від площі зернових культур. За період 1986-1990 рр. середня врожайність проса в Україні становила 19,7 ц/га, в останні роки вона зменшилася. У 1999 році просо вирощували на площі 214 тис. га, валовий збір зерна становив 193,7 тис. т при врожайності лише 9,1 ц/га.

Потенціал продуктивності проса набагато вищий. Наявні сорти здатні за належної технології забезпечувати врожаї зерна на рівні 40-45 ц/га і більше.

В Україні просо найбільш поширене в Степу та Лісостепу.[8]

Третє завдання – підвищення якості продуктів при зберіганні. Умови виробництва насіння такі, що для найбільш повноцінного використання і покращення споживчих якостей часто включає необхідність подальшої їх переробки, тобто застосування технологічних прийомів.

Четверте завдання – зниження затрат праці та засобів на одиницю продукта, що зберігається при найкращому зберіганні його кількості і властивостей. Досвід роботи хлібоприймальних підприємств та реалізаційних баз показує, що видатки при зберіганні продуктів зменшується по мірі створення більш вдосконаленої технічної бази зберігання, введення нових технологічних прийомів, обробки зернових мас в потоці, раціоналізації управління виробництвом, підвищення кваліфікації працівників хлібоприймальних підприємств.

Отже, в даній курсовій роботі ми і розглянемо всі вищеназвані питання і спробуємо знайти шляхи скорочення втрат продукції на стопах післязбиральної обробки і зберігання на прикладі культури – проса.[4]

Характеристика зернової маси, яка надходить з поля для післязбиральної обробки і зберігання (огляд літератури).

Компоненти зернової маси

Термін "зернова маса" слід розуміти як технічний, прийнятий для зерна або насіння будь-якої родини або роду, що використовуються людиною на різноманітні цілі.

Вивчення властивостей зернових мас різних культур показало, що в принципі кожна зернова маса складається з одних і тих самих компонентів, фізичні, хімічні і біологічні особливості їх надають певної специфіки параметрам і показникам тих або інших властивостей зернової маси.

Будь яка зернова маса складається з:

1) зерен (насіння) основної культури;

2) домішок;

3) мікроорганізмів.

Складна і різноманітна конфігурація зерен і домішок приводить до того, що вони у місткостях утворюють порожнини (шпори) заповнені повітрям. Останні істотно впливають на всі компоненти зернової маси, змінюється само і може істотно відрізнятися за своїм складом, температурою і навіть тиском від звичайного повітря атмосфери. У зв’язку з цим повітря між зернових просторів також зараховують до числа компонентів, які складають зернову масу.

Крім того в окремих партіях зерна можуть розмножуватися комахи і кліщі. Оскільки зернова маса для таких комах і кліщів є середовищем, в якому вони існують і впливають на його стан, їх вважають п’ятим небажаним компонентом зернової маси.

Основою будь-якої зернової маси являються зерна (насіння) визначеного ботанічного роду, за назвою якого називається і партія зерна або насіння (жито, ячмінь, пшениця, соняшник).

За класифікацією, викладеній в стандартах, ці зерна у випадку їх доброякісністю відносяться до категорії основного зерна, або інакше кажучи, до зерен основної культури. Однак навіть ця основна частина зернової маси завжди буває неоднорідною. Зерна мають різні розміри, виповненість, масу 1000 зерен, вологість та ін. Така неоднорідність являється насамперед наслідком особливостей формування та розвитку плодів та насіння на рослині.

Так цвітіння ячмінного колосу та колосу жита починається з колосків розташованих в середній частині, у проса та вівса з верхньої частини, у гороху боби раніше зацвітають найбільш низько розміщені квітки. Зазвичай найбільш повноцінні зерна – виходить в тій частині суцвіття, де раніше відбулося квітування.

За даними науково - дослідних установ різниця в масі 1000 зерен з різних частин колосу, може коливатися в більших межах.

Неоднорідність зерен, які складають зернову масу, ще збільшується в процесі збирання врожаю. При обмолоті зерна піддаються сильним механічним впливом на них з’являються подряпини та тріщини. Якщо неправильно працюють молотильні барабани комбайнів, або робочі органи інших машин, відсоток дробильних зерен може бути дуже високим.

Разом з зернами основної культури які утворюють зернову масу, в неї завжди попадає і деяка кількість домішок – насіння інших культурних рослин та рослин бур’янів, органічних та мінеральних частин, частини рослин та інші. Кількість цих домішок та якісний склад їх залежить від рівня агротехніки, способів та організації збирання врожаю.

Домішки не тільки знижують цінність закупочного зерна, вони роблять зернову масу ще більш неоднорідною. Збільшується об’єм зернових мас, в зв’язку з чим потрібні допоміжні засоби для їх перевезення та зберігання. В свіжозібраній зерновій масі присутні домішки які різко впливають на зберігання зерна. Наявність домішок, зокрема так званих, важковідокремлюваних, викликало потребу у складній і багатоступінчастій очистці зернових мас перед використанням їх. Постійним компонентом зернової маси є мікроорганізми – це пояснюється тим, що ріст і розвиток рослин, формування на них плодів і насіння відбувається у середовищі (і передусім у грунті) насиченому мікроорганізмами, внаслідок чого наземні органи рослин також населені мікроорганізмами, частина яких переходить у резосфери грунту.

На поверхні рослин є мікроорганізми, які дістали назву – епіфіт них. Чисельність мікрофлори на рослинах завжди велика і залежить від роду рослини, стадії розвитку її, погодних умов, зокрема кількості і періодичності опадів і ін.

Далі купчення мікроорганізмів на зерні відбувається головним чином під час зберігання врожаю. При скошування рослин, а потім при обмолочуванні на зерно в зернову масу потрапляє разом з органічними і мінеральними пиловидними частинами, насінням бур’янів, та іншими частинами рослин багато мікроорганізмів які є в ґрунті. У зернову масу з ґрунту, або від хворих тварин хоч і дуже рідко можуть потрапляти і збудники деяких захворювань людини і тварин. Отже, мікрофлора зернової маси складається з сапрофітних фітопатогенних і патогенних для тварин і людини мікроорганізмів, переважну частину яких становлять сапрофіти і серед них скіфитні бактерії (табл.. 1).

В таблиці 1 приведені дані про основні групи мікроорганізмів, які зустрічаються в зернових масах. До типових мікроорганізмів – скіфітів віднесені мікроорганізми які населяють здорові рослини в процесі їх розвитку та формування зерна. Інші сапрофітні мікроорганізми які нагадують на рослини і зерно з ґрунту, випадково і при збиранні врожаю, віднесені до інших сапрофітів. Однак, треба мати на увазі, що при певних умовах деякі сапрофіти мають здатність вести напівпаразитичний стан життя на рослинах і тому абсолютно суворого розмежування бути не може.

Таблиця 1.