Своєрідність ситуації з українською екологічною термінологією полягає у поєднанні двох актуальних аспектів її розвитку. По-перше, це потреба в упорядкуванні та стандартизації екологічної термінології, оскільки поступ екології як окремої біологічної науки спостерігається у багатьох сферах суспільної діяльності. По-друге, із розвитком екології її зв'язок з різними галузями науки й техніки трансформувався у міждисциплінарні напрямки і структура екологічної науки стала відбивати окремі галузеві підрозділи: екологічну економіку, екологічну етику, екологічне право, екологічну культуру тощо.
Сьогодні у світі нараховується близько ста напрямків екологічних досліджень. В українську мову все активніше входять поняття екологічної політики, екологічного страхування, екологічної журналістики, екологічної етики тощо. В умовах розвитку різних галузей екології відбувається накопичення необхідного лексичного матеріалу, що упорядковується мовою з урахуванням тенденцій її розвитку та процесів, які регулюють творення відповідних терміносистем.
Спеціальне дослідження української екологічної термінології дає змогу подати цей лексичний шар як упорядковану систему, що відповідає розвитку екологічної науки в Україні.
Завдання дослідження - визначення специфіки лексико-семантичних відношень (синонімія, антонімія, полісемія) в межах екологічної терміносистеми.
Дослідження екологічних терміноодиниць на семантичному рівні виявило регулярність використання двох лексико-семантичних явищ – синонімії та антонімії.
Найбільш поширеним семантичним явищем в екологічній терміносистемі є синонімія. До термінів-синонімів належать як питомі, так і запозичені лексеми, що вступають у синонімічні відношення у конструкціях типу: 1) терміни – складні слова, які різняться одним терміноелементом, позначаючи при цьому одне поняття (аквакультура – марикультура, анаеробіоз – аноксибіоз, жаротривкість – жаростійкість); 2) терміни-словосполучення, у складі яких синонімічними є один з компонентів – виразник видового поняття: а) коли обидва компоненти є іншомовними (зрілість біогеоценозу – екосистеми, едафічне – біокосне середовище); б) коли один компонент є іншомовним, а другий – власне українським (індекс аридності – сухості, термальне – теплове забруднення); в) коли обидва компоненти є національними (щільність – густота популяції, побутові – комунальні відходи); 3) терміни, де можливе паралельне використання як однослівного терміна, так і терміна-словосполучення: а) конструкції, які вміщують спільнокореневі компоненти (абісаль – абісальна зона, водозабір – водозабірна споруда); б) конструкції, позбавлені спільнокореневих компонентів (апробіонт – індикатор забруднення, нівація – снігова ерозія).
Однією з причин появи синонімічних відношень в екологічній термінології є випадки утворення епонімних одиниць, тобто термінів-словосполучень, до складу яких входить власна назва, та їх відповідників, створених на основі класифікаційної ознаки: закон Кюв'є – закон кореляції, закон Лібіха – закон мінімуму, правило Джордана – правило вікаріату, принцип Шелфорда – закон толерантності.
Розмежовуючи поняття синонімії та варіантності за допомогою семантичного критерію окремо виділено фонетичні (адапціоморфоз – адаптіоморфоз, інвайронменталістика – енвайронменталістика), словотвірні (актиноїди – актиніди, домінування – домінантність), морфологічні (екоклін – екокліна, пампа – пампаси) та морфолого-синтаксичні (географічна екологія – геоекологія, поверхнево-активні речовини – ПАР) варіанти екологічних термінів.
Широко представлено в досліджуваній терміносистемі антонімію, у якій реалізується особливість мовного вираження протилежності понять, якими оперує екологічна наука. Протиставлення лексичних значень терміноодиниць є одним із важливих проявів системних відношень в аналізованій галузевій терміносистемі української мови.
Антонімія в екологічній терміносистемі представлена як на лексичному (забруднення – очищення, позитивний – негативний фототаксис), так і словотвірному (безпека – небезпека, спадкоємна – неспадкоємна мінливість) рівнях мови. У межах словотворчого типу антонімії виділено антонімічні відношення однокореневих термінів, які виникли внаслідок чергування префікса у лексемі з його відсутністю (біогенез – абіогенез, клімакс – дисклімакс). Також зафіксовано випадки, де функцію антонімізації виконує той чи інший терміноелемент (гетерогамія – гомогамія, макробентос – мікробентос, термофіли – термофоби). У термінах-словосполученнях протиставляються окремі складові частини, які передають значення диференційної семи типу: а) наявність – відсутність ознаки (активна – пасивна небезпека, відкритий – закритий ґрунт); б) більший ступінь вияву ознаки – менша кількість або ступінь ознаки (вищі – нижчі рослини, максимальний – мінімальний стік); в) місце розташування у просторі або місце протікання процесу (вертикальна – горизонтальна зональність, нижня – верхня межа біосфери); г) особливості форми, розміру та характеру (одноярусний – багатоярусний ліс, первинний – вторинний забруднювач).
З погляду семантики у складі аналізованої термінології спостерігається комплементарна (мікроелемент – макроелемент, флора – фауна) та контрарна антонімія (моноценоз – олігоценоз – поліценоз, монодомінантна – олігодомінантна– полідомінантна екосистема).
Використання полісемії в українській екологічній термінології пояснюється специфікою розвитку самої екологічної науки, необхідністю семантичних змін у загальнонаукових термінах, змінами первинних значень термінів і потребою термінологізації загальновживаних слів.
Більшість полісемічних екологічних термінів утворено в результаті перенесення значення на основі метонімії (позначення результату процесу дії через назву назву дії тощо) та синекдохи (перенесення значення за кількісною суміжністю, основою якого є кількісне співвідношення: велике позначається через мале, рід через вид, ціле через частину, загальне через одиничне і навпаки), напр.: забруднення, залуження (дія і результат дії"), газифікація, дезінфекція (дія та інструмент або засіб реалізації дії"), лагуна, мікрофлора (ціле і частина) тощо.
Розвиток значень шляхом метафоричного перенесення значення термінів та загальновживаних слів є менш властивим для екологічної терміносистеми. Причому зміст термінологізованих загальновживаних лексем (годинник, завіса, кора, ланцюг, ніша) конкретизується, поглиблюється їхнім входженням у відповідні складені екологічні терміни: біологічний годинник, біоценотичний порядок, екологічна ніша, кора вивітрювання, харчовий ланцюг.
Аналіз системних відношень в екологічній терміносистемі дозволяє зробити висновок про типологію парадигматичних відношень у синонімії, полісемії, антонімії. Найбільш поширеним семантичним явищем в екологічній терміносистемі української мови є синонімія, що реалізується за допомогою як питомих, так і запозичених лексем. Менш активно використовується в аналізованій терміносистемі антонімія, що простежується як на лексичному, так і словотвірному рівнях мови. Особливості використання полісемії зумовлюються специфікою формування самої екологічної науки, семантичними змінами у загальнонаукових термінах і потребою термінологізації загальновживаних слів.
