Державної служби медицини катастроф
Організація Державної служби медицини катастроф
Для надання населенню безкоштовної медичної допомоги в надзвичайних ситуаціях (НС) природного і техногенного характеру мирного часу Постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. за №343 створено Державну службу медицини катастроф (ДСМК) і затверджено "Положення про Державну службу медицини катастроф" і "Положення про координаційні комісії Державної служби медицини катастроф".
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 року за № 827 затверджено нове "Положення про Державну службу медицини катастроф", а "Положення про Державну службу медицини катастроф" і "Положення про координаційні комісії Державної служби медицини катастроф" 1997 року втратили чинність.
Відповідно до цієї Постанови: "Державна служба медицини катастроф є особливим видом державної аварійно-рятувальної служби, основним завданням якої є надання безкоштовної медичної допомоги потерпілим від НС техногенного і природного характеру, рятувальникам і особам, які беруть участь у ліквідації наслідків НС ".
Служба у своїй діяльності керується:
— Конституцією і законами України,
— актами Президента України,
— актами Кабінету Міністрів України,
— наказами Міністерства охорони здоров'я України,
а також затвердженим у 2001 році "Положенням про Державну службу медицини катастроф".
Організаційно-методичне керівництво Службою здійснює Міністерство охорони здоров'я України.
Координацію діяльності служби у випадку виникнення НС на центральному рівні здійснює Центральна координаційна комісія МОЗ України, а на територіальному - Кримська Республіканська, обласні, Київська І Севастопольська міські координаційні комісії.
ДСМК базується на двох рівнях - центральному і територіальному.
На центральному рівні вона створюється МОЗ України, на територіальному - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями.
До складу Служби входять медичні сили, засоби і лікувально-профілактичні установи центрального і територіального рівня незалежно від виду діяльності і відомчої належності, визначені МОЗ України за узгодженнями з Міністерством надзвичайних ситуацій, Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством транспорту, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями.
До медичних сил, засобів і лікувально-профілактичних установ Служби відносяться:
— Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги і медицини катастроф, який є головною науково-практичною установою Служби;
— територіальні центри екстреної медичної допомоги;
— науково-дослідні медичні установи, які створюють і містять медичні формування та розгортають додатковий ліжковий фонд для надання екстреної медичної допомоги потерпілим від НС, рятувальникам і особам, що беруть участь у ліквідації наслідків НС;
— лікувально-профілактичні заклади, які створюють і містять медичні формування та розгортають додатковий ліжковий фонд для надання екстреної медичної допомоги потерпілим від НС, рятувальникам і особам, що беруть участь у ліквідації наслідків НС.
До складу Служби на центральному рівні включено:
² 571 бригада постійної готовності першої черги,
² 190 спеціалізованих бригад постійної готовності другої черги,
² 14559 лікарняних ліжок за основними профілями надання екстреної медичної допомоги.
До складу служби на територіальному рівні входять:
² територіальні центри екстреної медичної допомоги,
² бригади постійної готовності Служби (першої І другої черги),
² медичні формування, лікувальні заклади, віднесені МОЗ України до цього рівня за узгодженням з територіальними органами виконавчої влади.
До складу формувань Служби на територіальному рівні належать:
■ мобільні госпіталі (багато- і однопрофільні);
■ медичні загони швидкого реагування, які залучаються для надання першої лікарської і кваліфікованої медичної допомоги потерпшім у надзвичайних ситуаціях;
■ медичні загони, сформовані з декількох лікарсько-сестринських бригад, які надають першу лікарську допомогу потерпілим в осередку;
■ бригади постійної готовності першої черги, сформовані зі складу бригад швидкої медичної допомоги, а також на базі територіальних центрів екстреної медичної допомоги і лікувальних закладів для надання першої лікарської допомоги. Як правило, усі штатні і частина позаштатних бригад постійної готовності територіального рівня одночасно є бригадами постійної готовності державного рівня;
■ спеціалізовані бригади постійної готовності другої черги, які призначені для підсилення стаціонарних і мобільних лікувальних закладів у госпітальному періоді та надання в них кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги;
■ санітарні дружини і санітарні пости, які надають першу медичну допомогу як на об'єктах свого формування, так І в осередках катастроф;
■ санітарно-епідеміологічні загони, які виконують функції пересувних частин СЕС у районах НС для проведення санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів;
■ санітарно-протиепідемічні бригади, які працюють, у вогнищах особливо небезпечних інфекцій.
До установ ДСМК зараховуються також визначені органами управління охорони здоров'я лікувальні заклади системи охорони здоров'я та відомчі лікувальні заклади, розташовані на цій території.
Величина і профіль ліжкового фонду визначається прогнозованою величиною можливих санітарних втрат. В установах ДСМК передбачена можливість розгортання додаткової кількості ліжок при надзвичайних ситуаціях
Провідними установами ДСМК на територіальному рівні є територіальні центри екстреної медичної допомоги
Вони створюються відповідно Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими Державними адміністраціями.
Основне призначення Центрів:
– організація надання екстреної медичної допомоги населенню адміністративної території в НС,
– прогнозування медико-санітарних наслідків можливих НС на території, яка обслуговується,
– планування заходів щодо їхньої ліквідації,
– організація взаємодії між усіма учасниками ліквідації медико-саштарних наслідків НС,
– надання методичної допомоги лікувальним закладам, які входять до складу ДСМК.
Керівники територіальних центрів екстреної медичної допомоги призначаються на посаду і звільняються з неї відповідно Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за узгодженням із МОЗ України.
Особовий склад (медичні й інші працівники) медичних формувань Служби повинні мати відповідний рівень підготовки для надання екстреної медичної допомоги у випадку виникнення НС і бути здатними за станом здоров'я виконувати цю роботу в екстремальних ситуаціях.
Усі медичні формування та їх особовий склад підлягають обов'язковій атестації, порядок якої визначається МОЗ України. Атестовані медичні формування вносяться до спеціального реєстру аварійно-рятувальних служб. На атестований особовий склад медичних формувань, внесених до реєстру, поширюються усі права, обов'язки, гарантії соціального захисту і відповідальність рятувальників згідно із Законом України "Про аварійно-рятувальну службу".
Основні завдання ДСМК:
ü надання безкоштовної медичної допомоги на догоспітальному і госпітальному періодах потерпілим при НС. рятувальникам і особам, які беруть участь у ліквідації наслідків НС;
ü ліквідація медико-санітарних наслідків НС;
ü участь в організації комплексу санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів у районах НС, які виконуються санітарно-епідеміологічною службою МОЗ України;
ü організація взаємодії медичних сил, засобів і лікувальних закладів, відповідно на центральному і державному рівнях, у сфері медичного захисту населення на території України у разі виникнення НС, координація роботи із забезпечення готовності органів охорони здоров'я, систем зв'язку і оповіщення до дій в НС;
ü прогнозування медико-санітарних наслідків НС і розробка рекомендацій для проведення заходів з метою зниження негативного впливу таких ситуацій;
ü збирання, аналіз і облік інформації про медико-санітарні наслідки НС у межах Державної інформаційно-аналітичної системи з питань НС;
ü забезпечення раціональне використання резерву матеріально-технічних ресурсів для проведення ДСМК на центральному і територіальному рівнях;
ü участь у підготовці й атестації медичних формувань і іх особового складу;
ü проведення науково-дослідної роботи, пов'язаної з удосконаленням форм і методів організації надання екстреної медичної допомоги потерпілим у випадку виникнення НС,
ü участь у міжнародному співробітництві з проблем медицини катастроф.
Важливе місце в структурі Служби належить координаційним комісіям. До складу комісій входять представники всіх Міністерств і відомств, відповідних рівнів служби. Головою комісії на центральному рівні є Міністр охорони здоров'я, на територіальному - начальники управлінь охорони здоров'я адміністративних територій.
До компетенції координаційних комісій входить узгодження:
v складу і порядку використання в НС медичних сил і засобів, які входять до складу ДСМК;
v програм розвитку ДСМК відповідного рівня;
v планів медико-санітарного забезпечення населення у випадку виникнення НС;
v заходів щодо удосконалення організації і функціонування служби відповідного рівня, планів заходів щодо забезпечення постійної готовності Служби для виконання покладених на неї завдань;
v заходів щодо підготовки фахівців Служби, координація роботи щодо створення і використання резерву медичних і матеріально-технічних ресурсів Служби на відповідному рівні.
Служба організовує свою діяльність за планами медико-санітарного забезпечення населення при НС або у випадку загрози їх виникнення.
Плани медико-санітарного забезпечення населення при НС або у випадку загрози їх виникнення на центральному рівні:
ü розробляються МОЗ України,
ü розглядаються Центральною координаційною комісією Служби;
ü затверджуються Кабінетом Міністрів України за узгодженням з Міністерством надзвичайних ситуацій.
Плани медико-санітарного забезпечення населення в НС або у випадку загрози їхнього виникнення на територіальному рівні:
ü розробляються управліннями охорони здоров'я обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій,
ü розглядаються територіальними координаційними комісіями Служби,
ü затверджуються обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями.
Лікувально-профілактичні заклади, що входять до складу служби, формують, накопичують оперативний резерв медикаментів, медичного майна тощо для забезпечення проведення робіт під час ліквідації медико-санітарних наслідків НС за рахунок і в межах асигнувань, передбачених на їхнє утримання.
Основна мета планування:
— підвищення готовності органів управління, сил і засобів охорони здоров'я для дій у НС;
— забезпечення стійкості управління силами і засобами в період підготовки і під час ліквідації медико-санітарних наслідків катастроф;
— забезпечення раціонального використання медичних сил і засобів, їх маневр у ситуаціях, які стрімко змінюються, а також санітарно-протиепідемічних заходів в осередках катастроф, на шляхах евакуації та у районах розміщення евакуйованих,
— обґрунтувати створення запасів майна для забезпечення медичних формувань і закладів (у першу чергу тих, які входять до складу ДСМК) і організацію його видачі в короткий термін;
— забезпечення підготовки кадрового складу охорони здоров 'я для роботи в умовах НС.
Планування заходів щодо медичного забезпечення населення
в надзвичайних ситуаціях проводиться за п'ятьма рівнями
Плани першого рівна розробляються фахівцями медичного закладу, узгоджуються з органами управління охорони здоров'я за підпорядкованістю і затверджуються керівником медичного закладу.
Другий і третій рівні. Плани адміністративного району, міста без районного поділу і з районним поділом розробляються органами управління охорони здоров'я, узгоджуються з органами управління вищого рівня і затверджуються органами виконавчої влади адміністративного району або міста.
Плани четвертого рівня складаються управліннями охорони здоров'я облдержадміністрацій, розглядаються на засіданні територіальної координаційної комісії і затверджуються відповідним органом виконавчої влади.
Плани п'ятого рівня розробляється МОЗ України, узгоджується на засіданні Центральної координаційної комісії і затверджується Кабінетом Міністрів України за узгодженням з Міністерством надзвичайних ситуацій.
Плани медичного забезпечення при НС
повинні включати такі основні розділи:
Розділ 1. Коротка характеристика сил і засобів системи охорони здоров'я (об'єкт, адміністративна територія).
Розділ 2. Прогноз медико-санітарної обстановки в районі медичного обслуговування при виникненні НС.
Розділ 3. Заходи щодо ліквідації медико-санітарних наслідків НС.
З. 1. Організація медичної розвідки.
З. 2. Організація лікувально-евакуаційних заходів
З. 3. Організація санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів.
З. 4. Організація матеріально-технічного забезпечення.
Розділ 4. Організація управління, зв'язку й оповіщення у разі надзвичайних ситуацій.
Додатки
У першому розділі плану дається характеристика медичних закладів на відповідній адміністративній території, кількості лікарів (усього і за окремими спеціальностями), кількості середнього медичного персоналу і структура його спеціалізації, загальної кількості і спеціалізації ліжкового фонду
Окремим підрозділом дається характеристика сил, засобів і формувань, які включено до складу ДСМК центрального і територіального рівнів, можливостей розгортання додаткового ліжкового фонду, його профільність і перепрофілізація залежно від медико-санітарної ситуації.
Другий розділ плану присвячується прогнозу медико-санітарної обстановки, що може виникнути у разі найбільш ймовірних для даної адміністративної території катастроф природного і техногенного характеру. Він повинен включати ретроспективний аналіз природних і техногенних катастроф, які виникали на даній адміністративній території і їхніх медико-санітарних наслідків, перелік потенційно небезпечних об'єктів, що можуть викликати різке погіршення санітарно-епідеміологічної обстановки, з визначенням вражаючих факторів, фізико-географічних особливостей І т.д. Одне з основних місць у цьому розділі повинен посідати прогноз медико-санітарних наслідків можливих катастроф з розрахунком величини і структури санітарних втрат серед населення. Окремо визначається можливість потрапляння у осередок катастрофи медичних закладів і прогнозуються можливі наслідки Детальні розрахунки до цього розділу можна виносити в додаток до плану.
У третьому розділі плану висвітлюється: хто, якими силами І де проводить медичну розвідку (зокрема, санітарно-епідеміологічну) осередку катастрофи, куди передається отримана інформація і з якою періодичністю, як виробляється поповнення оснащення розвідувальних груп з позначенням системи захисту їхнього особового складу від вражаючих факторів, які діють у осередку катастрофи. Визначається порядок організації і проведення захисту особового складу медичних закладів та формувань, які потрапляють в осередок природних і техногенних катастроф.
Основою для планування лікувально-евакуаційного забезпечення є величина і структура санітарних втрат, яка визначається:
e характером уражаючих факторів;
e наявністю і можливістю використання засобів індивідуального, колективного і медичного захисту;
e своєчасністю оповіщення населення прохарактер НС;
e оперативністю й адекватністю реагування аварійно-рятувальних служб, яке забезпечується тривалим процесом їхньої підготовки;
e своєчасністю й ефективністю реалізації лікувально-евакуаційних і санітарно-протиепідемічних заходів.
Суть планування лікувально-евакуаційного забезпечення потерпілих полягає в розробці своєчасних, адекватних і послідовних заходів для надання медичної допомоги ураженим у догоспітальному і госпітальному періодах з обов'язковою їх евакуацією з осередку в лікувальні заклади залежно від медичних показань.
У цей підрозділ необхідно включати відомості про сили і засоби, які призначені для надання першої медичної, долікарської, першої лікарської, кваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги. Залежно від обставин деякі види допомоги можуть не включатися, але обов'язковою є організація першої медичної допомоги з наступною евакуацією з осередку та надання кваліфіковано! і спеціалізованої медичної допомоги.
Основою для розробки плану організації санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів служить інформація про санітарно-епідеміологічний стан у районах прогнозованих НС.
Санітарно-епідемічний стан відповідної території визначається шляхом обліку рівня інфекційних захворювань, наявності засобів життєзабезпечення населення, санітарного стану території і санітарно-епідеміологічно значущих об'єктів, а також можливих умов проведення санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів.
Санітарно-епідемічний стан території може бути благополучним, нестійким, неблагополучним і надзвичайним.
Благополучний стан характеризується:
ü відсутністю прогнозованих руйнувань санітарно вагомих об'єктів,
ü задовільним станом території, об'єктів водопостачання,
ü можливістю проведення санітарно-гігієнічних заходів у повному обсязі,
ü відсутністю масових інфекційних та неінфекційних захворювань та отруєнь,
ü відсутністю масових інфекційних захворювань на прилеглих територіях.
Нестійкий стан характеризується:
ü помірним ростом рівня захворюваності або виникненням групових захворювань,
ü незадовільним станом території, об'єктів водопостачання і харчування,
ü розташуванням можливого осередку надзвичайної ситуації поблизу радіоактивно, хімічно або біологічно небезпечних об'єктів.
Неблагополучний стан характеризується:
ü наявністю групових захворювань, інфекційних захворювань або отруєнь, прогнозованих на територіях осередків хімічного або бактеріологічного ураження,
ü незадовільним санітарним станом території, робочих та інших об'єктів,
ü наявністю епізоотичних вогнищ зоонозних інфекцій, які несуть загрозу для людей,
ü наявністю особливо небезпечних інфекційних захворювань на прилеглих територіях.
Надзвичайний стан характеризується:
ü високим рівнем небезпечних для життя захворювань, зокрема, інфекційних, які виникають за короткий час,
ü залповим викидом токсичних, радіоактивних або біологічно небезпечних речовин,
ü руйнуванням систем життєзабезпечення населення (водогін, каналізація, очисні споруди тощо),
ü наявністю захворювань не встановленої етіології,
ü наявністю групових захворювань особливо небезпечними інфекціями.
На основі аналізу існуючого і прогнозованого санітарно-епідемічного стану адміністративної території розробляється план санітарно-протиепідемічного забезпечення. Він охоплює комплекс організаційних, санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів, спрямованих на попередження виникнення і поширення інфекційних захворювань, а також їхню ліквідацію і забезпечення сприятливих умов життєдіяльності населення в осередках НС.
Заходи повинні передбачати:
² попередження занесення інфекційних захворювань в осередок,
² раннє виявлення інфекційних хворих, їхню ізоляцію та госпіталізацію,
² виявлення осіб із хронічними формами інфекційних хвороб і бактерієносіїв,
² лабораторний контроль,
² дотримання протиепідемічного режиму в лікувальних закладах,
² проведення ізоляційно-обмежувальних заходів, дезінфекції, дезинсекції, екстреної і специфічної профілактики, а також санітарно-просвітньої роботи.
Визначаються сили і засоби, заплановані для реалізації цього розділу плану, розрахунки якого виносяться в додатки.
Особливу увагу при плануванні необхідно звернути на питання матеріально-технічного забезпечення, від якого багато в чому залежить ефективність роботи в умовах НС Планування повинно проводитися для кожної групи майна: медичного, санітарно-господарського та спеціального.
Основними вихідними даними для планування є:
Ø санітарно-гігієнічна, епідеміологічна і зоопаразитарна характеристика території можливої зони стихійного лиха з урахуванням місцевих особливостей, які впливають на організацію забезпечення населення, зокрема результати ретроспективного аналізу;
Ø наявність хімічно, біологічно і радіаційно небезпечних об'єктів;
Ø упорядкованість населених пунктів з санітарно-гігієнічного погляду;
Ø наявність епідемічних вогнищ інфекційних захворювань і імунологічна структура населення;
Ø відомості про кількість інфекційних ліжок та їхню дислокацію;
Ø відомості про санітарно-епідеміологічні заклади і формування, які можуть бути задіяні в районі катастрофи.
Основним завданням розробки цього розділу плану є забезпечення готовності формувань і установ ДСМК і всієї системи охорони здоров'я до роботи в умовах НС.
Планами передбачається номенклатура і чисельність кожного виду майна, джерела постачань, місця нагромадження і збереження, порядок використання й поновлення, способи доставки в осередки катастроф
Крім того, у цей розділ плану повинні бути включені заходи щодо забезпечення медичних формувань в осередку катастрофи, транспортуванні потерпілих із зони НС. Розрахунки до цього розділу плану у вигляді таблиць подаються в додатках.
Останній розділ плану присвячено питанням управління системою охорони здоров'я відповідного рівня в умовах НС, організації зв'язку й оповіщення про катастрофу і виникнення надзвичайної ситуації.
Управління включає збір інформації, її аналіз і оцінку, ухвалення управлінського рішення, планування й організацію його виконання (доведення до виконавців, організацію взаємодії системи оперативного управління, контроль за виконанням поставлених завдань одержання зворотної інформації для прийняття подальших рішень).
У період повсякденної готовності забезпечення стійкості управління організації зв'язку й оповіщення, організація підготовки кадрів для ДСМК, облік сил і засобів для ліквідації медико-санітарних наслідків катастроф і визначення їхнього використання залежно від конкретної обстановки покладається на центри екстреної медичної допомоги і медицини катастроф.
Координацію дій окремих ланок ДСМК організують координаційні комісії залежно від рівня. Вони повинні мати свої плани роботи.
