Валовий внутрішній продукт (ВВП) — один з найважливіших показників розвитку економіки, який характеризує кінцевий результат виробничої діяльності економічних одиниць-резидентів у сфері матеріального і нематеріального виробництва. Вимірюється вартістю товарів та послуг, виготовлених цими одиницями для кінцевого використання.
В економічній науці та в статистиці використовуються різні методи визначення величини ВВП
ВВП розраховується за 3ма методами:
– виробничий метод (метод доданих вартостей);
– за доходами;
– за витратами.
За методом доданих вартостей сумується додана вартість всіх галузей народного господарства. Метод доданих вартостей дозволяє виявити відношення і роль окремих галузей у створенні ВВП (структуру), виявити динаміку зміни структури, провести порівняльний аналіз ВВП країни з аналогічним показником інших країн.
ВВП можна розрахувати також шляхом виміру або сукупного доходу всіх економічних агентів, або загального обсягу витрат на виробництво товарів та послуг, тому що в масштабах економіки всі витрати на придбання продуктів є доходом для виробників цих продуктів. Метод «за доходами» базується на рівності ВВП і валового внутрішнього доходу. Сукупний доход визначається як сума доходів, що являють собою у тій чи іншій формі плату за використання факторів виробництва, за допомогою яких вироблено кінцевий продукт.
Сумування вказаних складових дозволяє визначити ВВП за методом «за доходами».
ВВП за доходами = W + Рг + і + R + Am + IT,
де W – заробітна плата; Рг – прибуток; і – відсоток; R – рента; Am – амортизація; IT – непрямі чисті податки.
Приблизна структура доданої вартості в розвинених країнах має вигляд:1) оплата праці – (заробітна плата + премії);2) доходи власників – (доходи некорпоративних підприємств);3) рентний дохід;4) прибуток корпорацій (прибуток корпорацій після платежів робітникам і кредиторам);5) чистий відсоток.
Простіше виглядає розрахунок ВВП методом «за витратами». Цей підхід спирається на вихідне положення, згідно з яким вартість виробленого продукту дорівнює сумі всіх витрат на його створення, а самі витрати в рамках даного методу вдається розділити на витрати макроекономічних суб'єктів: домашніх господарств, фірм держави та зарубіжжя
Формула, що лежить в основі витратного підходу до визначення ВВП, має вигляд:
ВВП за витратами = С + І + G + NE,
де С – споживчі витрати; I – приватні валові інвестиції; G – державні витрати; NE – чистий експорт.
Часто наведений метод називають методом кінцевого використання.
Споживчі витрати – це особисті споживчі витрати всіх громадян країни, що включають витрати на предмети довгострокового та поточного споживання та на послуги. Тут ідеться про витрати на харчування, одяг, житло, товари культурно-побутового призначення, на всі види послуг, що надаються за рахунок споживачів.
Інвестиційні витрати підприємств, що називаються приватними валовими інвестиціями, охоплюють основні види недержавних капіталовкладень у виробництво з боку фірм і підприємців. Це витрати на кінцеву закупку машин та обладнання, на виробничі будівлі, на збільшення запасів виробничих ресурсів, житлове будівництво, витрати на амортизацію.
Державні витрати являють собою державні закупки товарів та послуг. В дану групу включають витрати федеральних, республіканських, місцевих державних органів на придбання кінцевої продукції підприємств, на закупку ресурсів для державних потреб і на оплату найманої робочої сили. В державні витрати не включають трансфертні платежі, які проводяться безкоштовно і не враховуються у складі ВВП.
Чистий експорт є не що інше, як різниця між експортом та імпортом. Ця різниця показує, на скільки іноземні витрати на придбання товарів і послуг, вироблених в даній країні, перевищують витрати даної країни на придбання товарів і послуг, вироблених в інших країнах.
48.Промисловий цикл та його фази.
Промисл(Середній, ек) цикл є найгострішою формою прояву властивих ринковій (капіталістичній) ек суперечн і водночас досить жорстким, але дієвим способом вирішення їх.
Матеріальна основа-періодичне оновл осн капіталу.Періодичн циклів визнач періодом оновл осн капіталу. Чим швидше воно відбув, тим частіше відбув кризи. У період, описаний К. Марксом, оновл основного капіталу здійснюв з періодичністю 10—11 років.
Класична схема ділового циклу об'єднує чотири фази:
ек кризи:-перевиробн товарів стосовно платоспромож попиту на них; значне скороч обсягів виробн;падіння цін;дефіцит вільних грошових коштів, необх для платежів;біржовий крах і банкрут підприємців; зрост безроб;зниж рівня з/п;спад рівня прибутку;масове знищ товарів, устаткув тощо;дезорганізація кредитної системи.
Депресія: застій виробн; низький рівень цін; незначний обсяг торгівлі; невисока ставка позичкового відсотка; ліквідація товарного надлишку.
Пожвавлення:розшир обсягів виробн до маштабів докриз рівня; зрост цін; підвищ прибутку; зрост зайнят; пожвав торгівлі; посил оптиміст очікувань (сподівань).
Піднесення: перевищ макс обсягу виробн докризового рівня; швидке зрост зайнятості; підвищ з/п й інших видів доходів; кредитна експансія; штучне стимулюв сукуп попиту, зумовл очікуваннями торговців на зрост цін та їхнім бажанням купити більше товарів за нижчими цінами; розшир пропозиції, яка з часом перевищує попит і готує нову кризу.
49.Сутність поняття «економічне зростання» можна визначити як кількісне збільшення та якісне вдосконалення за відповідний період результатів виробництва (товарів, послуг) та його основних факторів. У західній літературі під цим терміном прийнято розуміти збільшення обсягів товарів і послуг, створених за даний період.Головною метою економічного зростання є збільшення обсягів економічних благ, що сприяє поліпшенню життя населення, створенню стабільної сприятливої соціально-політичної ситуації в країні, підвищенню її міжнародного авторитету.Виокремлюють два основних типи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний. Екстенсивний тип економічного зростання забезпечується за рахунок кількісного збільшення обсягів функціонуючих факторів виробництва і практично за збереження незмінними їх попередніх техніко-технологічних параметрів. Інтенсивний тип економічного зростання характеризується розширенням виробництва на основі якісного поліпшення всіх його факторів, тобто раціонального використання всього виробничого потенціалу. Як відхилення від закономірного процесу економічного розвитку в окремі періоди для ряду країн може мати (і має) місце регресивний тип зростання, для якого характерне тривале зниження обсягів суспільного виробництва. Щодо основних типів економічного зростання, то на практиці вони не існують в абсолютних формах. У реальному житті вони проявляються або як переважно екстенсивний, або як переважно інтенсивний тип економічного зростання. Темпи економічного зростання, його якісь повністю визначаються факторами зростання.Макроекономічні фактори економічного зростання можуть бути поділені на три групи: фактори пропозиції, фактори попиту і фактори розподілу. Фактори пропозиції включають:кількість і якість природних ресурсів; кількість і якість трудових ресурсів; обсяг основного капіталу (основні фонди); нові технології - НТП;
Фактори попиту: для реалізації зростаючого виробництва потенціалу в економіці треба забезпечити повне використання збільшених обсягів всіх ресурсів. А це потребує рівня сукупних витрат, тобто сукупного попиту.
Фактори розподілу: здатність до нарощування виробництва недостатня для розширення загального випуску продукції. Необхідним є також розподіл зростаючих обсягів ресурсів з метою отримання максимальної кількості корисної продукції
