оціально – психологічна підсистема.

Організація взаємовідносин, внутрішньоколективних впливів як за змістом і формою, так і за способом зв’язку між дорослими і дітьми є однією із найважливіших у виховній роботі. Майстерність вихователя – це мистецтво орієнтуватися у дитячих взаємовідносинах. Вихователі організовуючи діяльність дітей найчастіше використовують три основних підходи до учнів:

– Командна позиція – коли необхідно дати наказ, розпорядження, коли потрібно діяти. Такий підхід має використовуватися лише у виняткових випадках.(під час надзвичайної ситуації);

– Включення – коли вихователь показує особистий приклад, захоплюючи, включаючи учнів до діяльності.(Якщо це відбувається без усілякого натиску ззовні – співуправління)

– Нейтральна позиція – безпосередньо не включатися у діяльність учнів, а знаходиться в ролі спостерігача.

 

тична підсистема.

ьогодні головне для вихователя – з’ясувати мотиви, в ім’я чого діють школа, клас, окремі учні та у здатності вчителя – вихователя захопити школярів світлими ідеалами, справами покращення оточуючого життя.

Великі цілі вимагають, щоб важливою умовою позитивного впливу педагога була опора на систему принципів,що обгрунтовують процес виховання: єдність життя і виховання; єдність моральних норм і моральної поведінки; єдність етичного з естетичним; повага гідності особистості вихованця тощо.

Вихователь має будувати свою виховну діяльність у нерозривному зв’язку з усіма підсистемами структури професійної майстерності.

Отже, майстерність вихователя – це не тільки знання, але й творче втілення у практику всього арсеналу засобів, прийомів і методів, що випливають із законів виховання, законів організації життя дитячого колективу.

Знання і уміння вихователя лише тоді дають позитивний результат, коли вони гуманістично спрямовані, а майстерність вихователя обов’язково зростатиме при гармонійному поєднанні теорії та практики.

 

Частиною гуманної педагогіки є «посмішка».
Посмішка вчителя має бути особливою. Вона живе в серці, і для кожної дитини особлива тільки для неї. Щира, добра, тепла, світла, спокійна, йде від серця і пронизана любов’ю.
Посмішка – прояв життя, і яка це буде шкода, якщо вона не викличе посмішку.
Усміхається Космос – Вічністю.
Усміхається Небо – Зірками і Веселкою.
Усміхається Сонце – Променями і Світлом.
Усміхається Земля – Життям великим.
Усміхається Христос – Благословенням.
Усміхається поле – квітами.
Усміхається людина – вірою.
Усміхається дитина – сьогоднішнім і минулим.
Хто усміхається – той живе.
Потрібно, щоб усміхалася школа.
Усмішка школи – вчитель.
Усмішка вчителя – його серце.

 

Майстерність вчителя у керівництві навчально пізнавальною діяльністю учнів (створення на уроці ситуації діалогу)

Майстри педагогічної праці відповідально ставляться до вибору методів навчання, форм організації навчальної роботи.

1. Проблемне навчання, програмоване навчання.

2. Дискусії.

3. Нетрадиційні уроки.

4. Дидактичні ігри.

 

Забезпечення пізнавальної активності учнів, як відомо, є передумовою створення на уроці ситуації діалогу. У дидактиці пізнавальну активність визначають як інтенсивну аналітико-синтетичну мисленнєву діяльність учнів. Її характеризують високий рівень готовності учнів до оволодіння знаннями, свідоме спрямування зусиль на їх засвоєння, самостійність (І. Ф. Харламов, Т. І. Шамова, В. І. Лозова). Стимулювання активності учня дає йому змогу зайняти позицію співучасника діалогу, який ве­дуть учитель і учні, вступити з ними в контактну взаємо­дію в процесі розв'язання навчальних завдань. Створю­ються передумови для розвитку і реалізації особистіс­ного потенціалу учня, його самоутвердження в навчанні. Отже, важливим складником задуму уроку є визначен­ня своєрідної стратегії навчання, орієнтованої на акти­візацію пізнавальної діяльності учнів, досягнення ними успіху в процесі навчального пізнання.

Пропонуємо орієнтовний план аналітичної діяльності вчителя з визначення цієї стратегії. Здійсніть його апробацію під час розробки і захисту власного задуму уроку.

1. Що буде визначальним в організації навчання учнів на уроці: безпосередній вплив учителя (трансляція знань, спонукання до навчання засобами дисциплінарного впли­ву тощо) чи діалог учителя з учнями, який створюва­тиметься шляхом стимуляції їхньої пізнавальної актив­ності (формування мотивів діяльності, пізнавальних інте­ресів, потреб учнів)?

2. На який рівень пізнавальної активності учнів розра­ховано урок (репродуктивний, пошуковий, творчий)? Чим це зумовлено?

3. Як забезпечуватиметься можливість самостійного іні­ціювання учнями навчання? Чи буде мати місце баланс між свободою учня (вибір змісту, методів навчання) і педагогічним керівництвом його діяльністю?

4. Як розв'язуватиметься питання наближення пізна­вальної діяльності учнів на уроці до самодіяльності, забез­печення можливості для самоорганізації, самоконтролю й самооцінки навчання?

Чому сьогодні виникла потреба наголосити на важливості діалогу між учителем та учнями? Це зумовлене необхідністю задовольняти потреби самих учнів, які постають у них в процесі навчання.

По-перше, дитина прагне бути індивідуальністю, виразити себе, утвердити в очах вчителя і однокласників. Адже відомо, що мотив самоствердженняє домінантним взагалі в діяльності людини, молодої людини — особливо. На жаль, у сучасній масовій школі ця потреба не задовольняється. Учень "вчиться", "поводиться", "виховується", а утверджує себе як індивідуальність, особистість поза школою і нерідко поза навчанням. Пасивна позиція учня на уроці, брак можливості висловити власну думку (вона просто нікого не цікавить) або страх перед учителем за неправильну відповідь не активізує його пізнавальних інтересів, не викли­кає бажання вчитися. Діалог дає можливість кожному учневі бути активним на уроці, реалізувати свій творчий потенціал.

По-друге, це потреба учнів у довірчому спілкуванні з учителем. Як свідчать дослідження, учні бажають бачити у вчителеві старшого наставника, мудру дорослу людину, яка збагатить їхнє уявлення про світ і про себе, допоможе подолати труднощі у навчанні, а не буде виступати в типовій ролі судді або контролера, який лише фіксує огріхи та помилки. Учні прагнуть щирої зацікавленості в їхніх знаннях, успіхах, доброзичливої допомоги. Вони не хочуть сприймати формального викладу матеріалу, коли вчителя навіть не цікавить, чи він зрозумілий їм, чи свідомо сприймається ними. Діалог дає змогу, вчителеві та його учням наблизитися одне до одного, робить, за певних умов, педагогічне спілкування особистісно орієнтованим.

По-третє, це потреба учнів відчувати себе рівноправни­ми суб'єктами навчання. Вони добре розуміють різницю між власним статусом і статусом учителя і, як показує дос­від, не зазіхають на статус учителя, визнаючи за ним право на організацію, контроль, оцінку їхньої пізнавальної діяль­ності. Але в них дуже розвинена потреба в тому, щоб учи­телі сприймали їх як рівноправних в особистісному плані партнерів по спільній діяльності на уроці. Школярів при­нижує вчительське менторство, намагання не вчити, а по­вчати, залежність від не завжди об'єктивних оцінок учите­лів. Діалог і ставить учнів в позицію рівноправних суб'єктів спілкування з учителем у процесі навчання.

Викладені міркування дають можливість визначити характеристики уроку, який будується на ґрунті діало­гічної взаємодії вчителя з учнями (в подальшому будемо називати його урок-діалог:

а) рівність особистісних позицій учителя і учнів у проце­сі навчання; вчитель сприймає учня як особистість і реагує на нього як на особистість; особистісне включення вчителя і учнів у розв'язання дидактичних завдань уроку;

б) наявність контакту, емоційно-інтелектуальної спіль­ності між учителем та учнями; відчуття учнями у спілку­ванні з учителем своєї психологічної захищеності; добро­зичлива, творча атмосфера уроку;

в) високий рівень мотивації навчання учнів, активність у пізнавальній діяльності; свідомий характер навчання;

г) оптимальне співвідношення між свободою учня у виборі змісту, методів навчання і педагогічним керівницт­вом його діяльністю; збільшення числа елементів навчаль­ної самодіяльності в роботі учнів;

д) творче самопочуття вчителя і учнів під час роботи на уроці, відчуття ними задоволення від спільної праці; реалі­зація потреби учнів у персоналізації, в суспільному визнанні.

Найкращі педагоги сучасної школи будують навчання на ґрунті діалогічної взаємодії з учнями, яка забезпечує їм активну позицію у навчальному діалозі з учителем, дає змогу відчути і виразити себе як особистість.

Що ж ще повинен враховувати, передбачати вчитель, у якого виник задум уроку-діалогу з учнями?

Звернемо нашу увагу лише до окремих еле­ментів технології розробки задуму уроку-діалогу.

1. Визначення теми навчального діалогу вчителя з учня­ми на уроці. Зверніть увагу — не просто теми уроку, що вказана в програмі, а теми, до вивчення якої вчитель буде залучати учнів і разом з ними працювати над її за­своєнням. Це потребує від педагога попереднього рефлек­сивного аналізу змісту навчального матеріалу для присто­сування його до потреб і можливостей учнів і власної творчої індивідуальності.

2. Визначення мети уроку не тільки як мети діяльності вчителя із засвоєння учнями програмового матеріалу (на­приклад, "розказати.,.", "перевірити,.."), а й як перспек­тиви їхнього особистісного розвитку — збагачення інте­лекту, розвитку емоційно-вольової сфери, моральних ус­тановок, формування світогляду, досвіду творчої діяль­ності (наприклад, "поглибити уявлення про...", "допомогти формуванню власної позиції щодо...").

3. Визначення надзавдання діяльності вчителя на уроці, орієнтованого на те, щоб спонукати учнів до активної самостійної пізнавальної діяльності, яка згодом переросте в самодіяльність, сформувати в учнів установки щодо са­мовдосконалення на підставі здобутих знань.

4. Визначення оптимальної дидактичної моделі уроку, яка давала б можливості розвитку пізнавальної активно­сті, ініціативи учнів. Це вибір такої педагогічної техноло­гії навчання, форми її реалізації на уроці, яка забезпечува­ла б можливість найповнішого вираження особистісного творчого потенціалу учнів, ставила б їх у позицію актив­них суб'єктів навчання, давала б шанс досягти успіху.

5. Аналіз комунікативного забезпечення уроку (за ви­значенням В. А. Кан-Каліка), необхідного для реалізації його мети і надзавдання. Йдеться про вибір оптимальної комунікативної поведінки вчителя, моделі спілкування з учнями, про визначення бажаного тону, психологічної атмосфери уроку, які сприяли б успішному розв'язанню його дидактичних завдань.

Отже, задум уроку-діалогу — це створення його своєрід­ного загального контуру, в якому відтворюються уявлен­ня вчителя про те, яким має бути урок, за яких умов він стане успішним як для нього, так і для його учнів, принесе інтелектуальну і моральну насолоду від спільної діяльності. Задум уроку потім трансформується в розробку його детального плану.

Кінцевим результатом розробки задуму можуть стати відповіді на запитання, які поставить перед собою вчитель: Чим збагатяться мої учні в результаті вивчення цього матеріалу? Що може збудити в них інтерес, у чому актуальність цього матеріалу для них? На що в їхньому досвіді можна спертися? Що може спричинити бар'єри у сприйнятгі теми, як цьому запобігти? Що мене, як учителя, приваблює в цій темі? Про що я хочу розповісти (пошук змісту, сенсу розповіді)? Яким хотілося, бачити результат уроку? Якою буде його післядія? Які атмосфера, тон, стиль спілкування будуть визначати нашу взаємодію? Як це сприятиме досягненню мети і над завдання?

Звичайно, технологія уроку-діалогу потребує від учителя високого рівня володіння розвиваючими мето­диками навчання, розвитку гуманістичної спрямованості його особистості, вміння сприймати, слухати, розуміти своїх таких різних учнів, прогнозувати їхній розвиток.

Проте й педагогічна ефективність таких уроків справді значуща і очевидна. Якими ж є її показники?

1. Високий рівень мотивації навчання учнів, їм цікаво вчитися; вони помічають, що вчителю також цікаво їх навчати» На уроці панує творча атмосфера пізнання, спіль­ного пошуку. Урок — це час спільної праці, спільного життя вчителя і учнів.

2. Взаєморозуміння між учителем і учнями. Довіра до вчителя як до фахівця — він сприймається як авторитет­не джерело знань; повага до нього як до особистості. Вимоги вчителя справедливі, учні сприймають їх спокійно. Наявні контакт, взаємне бажання працювати разом.

3. Високий рівень пізнавальної активності учнів, їх­ня думка розкута, вони не бояться помилитися під час розв'язання нової задачі. Можливість творчо працювати стимулює активність дітей. Вони бачать реальну зацікавленість учителя у їхніх відповідях, роздумах, висновках.

4. Взаємна задоволеність учителя і учнів спільною працею на уроці: учні збагатилися новою цікавою інформа­цією, виявили свої здібності, здобули визнання в класі; вчитель отримав задоволення від співпраці з учнями, від того, що віддав їм частку свого інтелектуального, духов­ного надбання, переконався, що його робота дала пози­тивні результати.

Педагог має право на вільний вибір будь-якої моделі організації уроку, але при цьому він повинен знати, що бере на себе і відповідальність за результати навчання.

Прогностичним результатом навчання для моделі "урок-діалог" є формування знань учнів як власної цінності, вмінь, духовного надбання, яке сприяє особистісному зростанню, входженню у непростий світ взаємин з ото­ченням.

У ситуації “урок-монолог” процес навчання зводиться до виконання вчителем формальних функцій, при цьому ігнорується особистість учня, як суб’єкта навчання. Він отримує знання, але вони формальні, як і стосунки з учителем, який не вплинув позитивно на формування особистості свого учня, не став для нього справжнім порадником.