Методичні рекомендації при вивченні теми

Екологічне право

САМОСТІЙНЕ ВИВЧЕННЯ

Тема № 6: Система та правовий статус органів управління і контролю в екологічній сфері та механізм реалізації екологічного права.

Мета: дати студентам чітке поняття екологічного права. Студенти повинні знати функції екологічного права. Студенти повинні орієнтуватись в предметі екологічного права. Студенти повинні знати поняття та види об'єктів і суб'єктів екологічного права

Форми контролю:

- доповіді;

- обговорення;

- тести.

Самостійне вивчення

1. Організаційно-правові форми та здійснення управління й екологічного контролю.

2. Правові форми реагування органів управління і контролю на правопорушення.

Рекомендована література до теми:

1№	Вид	Назва
	Базова	Конституція України від 28. 06. 96р.
	Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25.06.91 р.
	Закон України “Про охорону атмосферного повітря” від 21.06.01 р.
	Закон України “Про природно-заповідний фонд” від 16.06.92 р.
	Закон України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24.02.94 р.
	Закон України “Про екологічну експертизу” від 09.02.95 р.
	Закон України “Про пестициди і агрохімікати” від 02.03.95 р.
	Закон України “Про тваринний світ” від 21.05.02 р.
	Закон України “Про курорти ” від 05.10.2000 р.
	Закон України “Про рослинний світ” від 09.04.99 р.
	Закон України “Про виключну (морську) економічну зону” від 16.05.95 р.
	Закон України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних)економічних зон” від 13.10.92 р.
	Закон України “Про зону надзвичайної екологічної ситуації” від 13.07.2000 р.
	Закон України “Про ратифікацію Конференції про допуск до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішення та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля” від 06.07.99 р.
	Земельний кодекс України від 25.10.01 р.
	Кодекс України про надра від 27.02.94 р.
	Лісовий кодекс України від 21.01.96 р.
	Водний кодекс України від 06.06. 95 р.
	Кодекс України про адміністративні порушення
	Кримінальний кодекс від 05.04.01 р.
		Постанова ВР України “Про Червону книгу України” від 29.10.92 р. № 2750.
		Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення законодавства про охорону природи” від 26.01.90 р. №1.
	Допоміжна	Андрейцев В.І. Екологічне право. – К.: Вентурі, 1996.
	Андрейцев В.І. Екологічне право. – К.:Істина, 2001.
	Дмитренко І.А. Екологічне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер,2001.
	Малишко М.І. Екологічне законодавство України: система і основні джерела. – К.,1997.
	Малишко М.І. Основи екологічного законодавства і права України. – К.,1997.
	Петров В.В. Экологическое право России: Учебник для вузов. – М., 1995.
	Шульга М. Земельне та сільськогосподарське законодавство України. – Харків,1996.

 

Методичні рекомендації при вивченні теми

При вивченні першого питання (Організаційно-правові форми та здійснення управління й екологічного контролю.) студентам слід звернути увагу на те, що

Для здійснення управління й контролю в екологічній сфері в Україні склалася і діє система органів, яка поділяється на органи державної влади, місцевого самоврядування та органи екологічних об'єднань громадян.

Органи управління в екологічній сфері -це уповноважені на те органи державної виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та громадських об'єднань, які виконують (здійснюють) екологічні функції в галузі використання природних ресурсів, охорони еко­логічного середовища та гарантування екологічної безпеки.

Залежно від території органи державного управління в екологічній сфері поділяються на центральні, регіональні та місцеві; від повноважень - на органи загального і спеціального управління; відсфери ~ на органи в галузі охорони навколишнього природного середовища, в галузі використання окремих природних ресурсів та охорони інших об'єктів і територій, а також сфер екологічної діяльності.

До органів загального державного управління в екологічній сфері належить Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації (схема 16).

До системи спеціально уповноважених на. те державних органів управління в екологічній сфері входить Міністерство екології та природних ресурсів України, Міністерство охорони здоров'я, Державний комітет України по земельних ресурсах, Державний комітет по водному господарству України^ Державний комітет лісового господарства України та ряд інших. Здебільшого зазначені органи в межах своїх повноважень здійснююсь надвідомчі функції управління і контролю в екологічній сфері.

Ряд інших державних органів здійснюють функції управління та екологічного контролю тільки в межах своїх міністерств і відомств (Міністерство транспорту України, Державний комітет промислової політики України, Міністерство аграрної політики України).

Серед державних органів управління в екологічній сфері найбільше коло повноважень має Міністерство екології та природних ресурсів України (Мінекоресурсів України). Його статус визначений у Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища", в ряді інших законодавчих актів і в Положенні про це міністерство, затвердженому Указом Президента України від 29 травня 2000 р. № 724. Це міністерство є центральним органом державної виконавчої влади, який здійснює державну політику в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів захисту населення та навколишнього природного середовища від негативного впливу господарської діяльності через регулювання екологічної, ядерної та радіаційної безпеки на об'єктах усіх форм власності.

Мінекоресурсів України в межах своїх повноважень на підставі й на виконання чинного законодавства видає накази, організовує та контролює їх виконання.

Мінекоресурсів України очолює міністр, який призначається відповідно до Конституції України Президентом України.

Міністр має заступників, яких призначає Президент України. Міністр проводить розподіл обов'язків між своїми заступниками.

Для здійснення екологічного контролю у складі Мінекоресурсів України створено Державну екологічну інспекцію, яка діє на підставі Положення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 листопада 1993 р.

Державна екологічна інспекція Мінекоресурсів (далі -Державна екологічна інспекція) - це система регіональних і територіальних органів державної виконавчої влади, що організовують і проводять контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища.

До складу Державної екологічної інспекції входить Головна екологічна інспекція, інспекції охорони Чорного і Азовського морів та екологічні інспекції відповідних територіальних органів Мінприроди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Систему та повноваження органів, які здійснюють управління і контроль у галузі використання та охорони земель, передбачено в Земельному кодексі України.

Це насамперед сільські, селищні, районні, міські, обласні ради, Державний комітет України по земельних ресурсах (Держкомзем України) та його органи на місцях. Положення про Держкомзем України, затверджене Указом Президента України від 14 серпня 2000 р. Типове положення про місцеві державні органи земельних ресурсів і типове положення про районний відділ земельних ресурсів та про міське управління (відділ) земельних ресурсів, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України.

На департамент з геології та використання надр, який діє у складі Мінекоресурсів України, покладено відповідно до Кодексу України про надра обов'язок реалізації державної політики в галузі геології й розвідки надр. Департамент організує і координує проведення робіт з геологічного вивчення та використання надр.

Державний комітет України по водному господарству (Держкомводгосп України) є центральним органом державної виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Мінекоресурсів України.

Державний комітет лісового господарства України (Держкомлісгосп України) є центральним органом державної виконавчої влади, який відповідно до Лісового кодексу України здійснює державне управління і контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів.

Положення про Держкомлісгосп України, затверджене Указом Президента України від 14 серпня 2000 р. № 969.

Міністерство охорони здоров'я України (МОЗ України) є центральним органом державної виконавчої влади, який відповідно до "Основ законодавства України про охорону здоров'я" реалізує державну політику в галузі охорони здоров'я, що тісно пов'язана із забезпеченням екологічної політики.

Міністерство охорони здоров'я України діє на підставі законодавства про охорону здоров'я та Положення про це міністерство, затвердженого Указом Президента України від 24 липня 2000 р. №918.

Спеціально уповноваженим центральним органом державної виконавчої влади, який здійснює контроль і нагляд за додержанням санітарного законодавства, державних стандартів, критеріїв і вимог, спрямованих на забезпечення санітарно-епідеміологічного благо­получчя, є державна санітарно-епідеміологічна служба, яка створена у складі Міністерства охорони здоров'я України. Ця служба гарантує санітарно-епідеміологічну безпеку населення України.

Установи та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби здійснюють свою діяльність на підставі Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні, що затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 1999 р., та положень про державну санітарно-епідеміологічну службу відповідних міністерств і відомств.

 

При вивченні другого питання (Правові форми реагування органів управління і контролю на правопорушення.) студентам слід звернути увагу на те, що

Державний санітарно-епідеміологічний нагляд -це діяльність органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби з контролю за дотриманням юридичними та фізичними особами санітарного законодавства з метою запобігання, виявлення, зменшення або усунення шкідливого впливу небезпечних факторів на здоров'я людей та застосування заходів правового характеру щодо

порушників.

Державний санітарно-епідеміологічний нагляд здійснюється відповідно до Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні.

Результати перевірки оформляються актом, форма і порядок складання якого визначається головним державним санітарним лікарем України.

Департамент гідрометеорологічної служби і моніторингу Мінекоресурсів України є підрозділом центрального органу державної виконавчої влади, який реалізує державну політику в галузі гідрометеорології та фонових радіаційних спостережень.

Повноваження органів гідрометеорологічної служби і моніторингу визначено в Положенні, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України.

Державний моніторинг навколишнього природного середовища - це система спостережень, збирання, обробки, передавання збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін і розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень.

Залежно від призначення здійснюється загальний (стандартний), оперативний (кризовий) та фоновий (науковий) моніторинг навколишнього природного середовища.

Загальний (стандартний) моніторинг навколишнього природного середовища - це оптимальні за кількістю параметрів спостереження на пунктах, об'єднаних в єдину інформаційно-гехнологічну мережу, які дають змогу на підставі оцінки і прогнозування стану навколишнього природного середовища регулярно розробляти управлінські рішення на всіх рівнях.

Оперативний (кризовий) моніторинг навколишнього природного середовища - це спостереження спеціальних показників на цільовій мережі пунктів у реальному масштабі часу за окремими об'єктами, джерелами підвищеного екологічного ризику в окремих регіонах, які визначено як зони надзвичайної екологічної ситуації, а також у районах аварій зі шкідливими екологічними наслідками з метою забезпечення оперативного реагування на кризові ситуації та прийняття рішень щодо їх ліквідації, створення безпечних умов для населення.