Лекція 6.
Тема 6. Розвиток ринкового господарства в період становлення національних держав (друга половина ХVІІ – перша половина ХІХ ст.).
План:
1. Промисловий перевороту в Англії:
1.1. Передумови промислового перевороту.
1.2. Сутність промислового перевороту
2. Особливості промислового перевороту:
2.1. Франція
2.2. Німеччина
2.3. США
3. Японія:
3.1. Передумови соціально-економічних перетворень у середині XIX століття.
3.2. Революція Мейдзі
3.3. Особливості промислового розвитку
4. Англія – світовий економічний лідер.
Промисловий перевороту в Англії.
1.1. Передумови промислового перевороту. Промисловий переворот, що означав перехід від ручного (мануфактурного) до машинного (фабричного) виробництва, почався в Англії набагато раніше, ніж в інших європейських країнах. Можна сказати, що Англія стала батьківщиною промислового перевороту, оскільки вона краще інших була підготовлена до нього:
1). Соціальні умови. Перемога буржуазної революції 1640 – 1660 р. закріпила положення капіталістичних підприємців. Розорення великої кількості селян в результаті процесу “огороджування” створила необхідний контингент вільнонайманих робітників.
2). Зовнішньополітичні умови. Наприкінці 18 ст. Англія перетворилася в першу морську та колоніальну державу: захоплені майже вся Північна Америка, Індія, встановлено контроль над входом у Середземне море.
3). Сприятливі природноекономічні умови. Великі запаси залізної руди, вугілля, сировини для суконної промисловості, водні комунікації у вигляді річок та сприятливої для портів лінії узбережжя.
4). Зовнішньоекономічні умови. Зростаючий стійкий попит на англійські товари, особливо стандартизовані масові вироби для армії – одяг, взуття, зброя.
5). Значний рівень розвитку бавовнянопапірової промисловості (працювала на колоніальній сировині з Індії). Вона концентрувалася на відносно великих підприємствах, що значно полегшувало введення машин. Крім того ткацтво виявилося найбільш придатним для механізації.
Сутність промислового перевороту
Як відомо, мануфактурне виробництво зародилося в Північній Італії в ХІV-ХV століттях, а розквіт підприємств цього типу припав на Голландію в ХVІ-ХVІІ століттях. У ХVП-ХVШ століттях мануфактури стали самими розповсюдженими підприємствами і в Англії. Саме на мануфактурах йшла підготовка виробництва до промислового перевороту, оскільки тут відбувалися розчленовування ручної праці на прості операції, диференціація знарядь праці і їхнє удосконалення. Таким чином, створювалися умови для появи машини як комбінації простих робочих інструментів. Виникли спеціальні підприємства, на яких стали збирати перші машини для особливо важких видів робіт. В другій половині XVIII століття стало ясно, що мануфактурна система в англійській промисловості остаточно зайшла в тупик. Ручна техніка зжила себе, незважаючи на численні спроби її удосконалення.
Приблизно в середині XVIII століття були створені умови для заміни ручної праці машинною, переходу від мануфактури до фабрики, що дозволило Англії обігнати всі країни Європи і почати новий етап у розвитку світової економіки, заснованої на ринкових принципах.
Становлення і розвиток англійськоїбавовняної промисловості може бути прикладом формування нових умов виробництва на підприємствах фабричного типу. Спочатку високоякісні бавовняні тканини ввозилися в Англію з Індії. У XVII столітті в Йоркширу і Ланкаширу зародилися центри бавовняної промисловості, серед яких перше місце займав Манчестер, але якість англійського ситцю була ще невисокою, і він не міг конкурувати з індійською текстильною продукцією. У той же час збільшення в Англії і Європі попиту на ситцеві тканини змусило англійських виробників постійно удосконалювати їхнє виробництво. У 1700 році був прийнятий закон, що забороняв імпорт тканин з Індії, Китаю, Персії, що привело до будівництва нових бавовняних підприємств, які працювали на привізній сировині з Азії. Імпорт бавовни за 1700—1764 роки виріс майже в чотири рази.
У цій ще молодій галузі із самого початку створювалися великі підприємства, оснащені машинами. Фабрики по виробництву ситцю не випробували на собі гніта цехової регламентації, властивої підприємствам, зайнятим виробництвом вовняних, лляних, шовкових тканин. Власники ж сукняних підприємств, володіючи монопольним положенням на ринку, як в Англії, так і за її межами, не прагнули до технічного переоснащення свого виробництва й усе більше уступали ведучі позиції. У результаті бавовняна промисловість раніш інших галузей переборола технічну й економічну обмеженість мануфактурної стадії і перейшла до машинних технологій.
Примітка. В результаті активного нагромадження капіталів англійська промисловість ще в XVI-XVII вв. переживала так називану малу промислову революцію. У країні поряд з розвитком старих галузей (сукняної, металургійної) виникли зовсім нові галузі, що робили продукцію, яку раніш приходилося привозити з-за кордону (селітру, порох, папір, цукор), стало також добуватися кам'яне вугілля.
Одним з найважливіших факторів промислового перевороту стали численні технічні винаходи, якими було особливо багате XVIII століття. У 1733 році ткач і механік Джон Кей винайшов так називаний летучий (літаковий) човник для ткацького верстата, що приводився в рух не руками, а за допомогою спеціальних важелів, і збільшував ефективність виробництва вдвічі. І хоча його масове впровадження почалося лише в другій половині XVIII століття, це нововведення змусило докорінно перетворити і прядильне виробництво, оскільки воно помітно відставало від потреб ткацьких підприємств.
У 1765 році ткач Джеймс Харгривс із Ланкашира створив механічну прядку, назвавши її ім'ям своєї дочки — “Дженні”. Спочатку такі прядки виготовлялися з дерева і призначалися для ремісників, оскільки приводилися в рух ручним способом, але зате випрядали одночасно 16—18 тонких ниток. Через кілька років прядка була удосконалена й одержала широке поширення: у 1780-х роках в англійській промисловості вже працювало більш 29 тис. таких механічних прядок.
У 1767 році з'явилася “ватерна” (водяна) прядильна машина, що приводилася в рух за допомогою води. Її винайшов тесля і механік Томас Хайс. У 1769 році цей винахід був використаний підприємцем Ричардом Аркрайтом, що одержав на неї патент і впровадив нову машину у виробництво на прядильних фабриках. Але ватермашина давала занадто товсту нитку, і в 1779 році механік-самоучка Семуель Кромптон створив більш вдосконалену мюль-машину, що за допомогою механічної сили надавала руху до 400 веретенам і давала більш тонку і міцну нитку. Це привело до того, що англійська пряжа стала конкурувати з індійською.
Але слідом за цим треба було нове технічне переоснащення ткацького виробництва, оскільки воно уже відставало від прядіння. У 1785 році сільським священиком Едмундом Картрайтом був винайдений перший зразок механічного ткацького верстата, що заміняв працю 40 ткачів. Правда, цей верстат був остаточно удосконалений і набув масового застосування вже в XIX столітті. Широке використання цих і інших механізмів і технічних пристосувань привело до того, що з 1780 по 1820 рік випуск продукції бавовняної промисловості виріс більш ніж у 16 разів.
Як можна помітити, упровадження технічних винаходів здійснювалося, насамперед, у легкій промисловості, оскільки ця галузь господарства не вимагала таких величезних капіталовкладень, як важка промисловість, до того ж вкладені в неї капітали оберталися набагато швидше, приносячи відчутний прибуток. Це приводило до активного залучення інвестицій у даний сектор економіки.
У 1760—1780-х роках машинами були оснащені сукняне і паперове виробництво, поліграфія й інші галузі. Але ставало усе більш очевидним, що енергія води (водяника колеса) уже недостатня для фабричної промисловості і що потрібні більш могутні двигуни, до того ж незалежні від сили падаючої води. Це привело до винаходу шотландцем Джеймсом Уаттом у 1782—1784 роках парової машини “подвійної дії”. Це означало, що машина робила корисну роботу при русі поршнів в обох напрямках. Дж. Уатт створив універсальний двигун для будь-якої галузі промисловості, і в цьому його величезна заслуга. Парова машина Дж. Уатта була швидко оцінена фабрикантами й одержала поширення в промисловості: до 1800 року в Англії нараховувалося 320 парових машин, а до 1826 року їх було вже 26 тис. із середньою потужністю в 25 кінських сил. І якщо винахід прядки “Дженні" і впровадження її у виробництво прийнято вважати початком промислового перевороту, то винахід і впровадження парової машини Дж. Уатта — початком переходу від мануфактури до фабрики.
Однак окремі технічні нововведення не могли радикальним образом змінити всю промисловість. Потрібний був масовий перехід до фабричної форми виробництва, що відбувався протягом декількох десятиліть. Усе почалося з бавовняної галузі: у 1769 році Р. Аркрайт побудував цілу фабрику, оснащену прядильними машинами, через 10 років в Англії було вже 20 таких фабрик, а ще через 10 років — 150. Саме прядильні фабрики були основними споживачами парових машин Уатта. Але оскільки ткацьке виробництво відставало від прядильного, будівництво повноцінних ткацьких фабрик, оснащених механічними верстатами Картрайта, стало можливим лише в 1820—1830-х роках.
Застосування машин привело до підвищення попиту на метал для їхнього виготовлення. Але ріст потужностей металургії стримувався недоліком деревного вугілля, на якому працювали плавильні печі. В Англії вже в XVII столітті були знищені величезні лісові масиви не тільки для металургії, але і кораблебудування. Імпортувати ж ліс було дуже дорого. У зв'язку з цим Англія була змушена ввозити метал через границю, в основному з Росії. У середині XVIII століття до 60% потреб у металі приходилося покривати за рахунок імпорту. Приміром, у 1788 році з Росії було вивезено 28 тис. тонн заліза, у той час як сама Англія виплавив лише 60 тис. т. Велика кількість заліза надходила зі Швеції.
Така практика була визнана неефективною, і це змушувало шукати нові види палива. Завдяки відкриттям сімейства англійських промисловців, батька і сина Дербі, у 1780-х роках виробництво чорних металів було переведено в основному на кам'яне вугілля (кокс), що привело до підвищення продуктивності праці в металургії більш ніж у 15 разів. У результаті виробництво чавуна в Англії збільшилося з 80 тис. т у 1790 році до 250 тис. т у 1825 році. Це дозволило Англії перетворитися в найбільшого експортера металургійної продукції.
Застосування коксу, у свою чергу, привело до розвитку видобутку вугілля, що також було принципово новим технологічним кроком в індустрії: вугілля стало використовуватися не тільки в металургії, але і як джерело енергії для парових машин. Це сприяло швидкому підйому вугільних регіонів у Шотландії, Південному Уельсу, Йоркширу, Ланкаширу.
Збільшення видобутку вугілля стримувалося недостатнім розвитком транспортної системи, основу якого складали ґрунтові дороги. Але перевезення важких вантажів гужовим транспортом було дуже дорогим.
У 1790-х роках Англію охопила лихоманка будівництва каналів, насамперед між вуглевидобувними районами і центрами чорної металургії. У результаті до кінця XVIII століття Англія була буквально покрита мережею водяних шляхів, багато міст у центрі країни одержали вихід до моря. По каналах перевозили вугілля, сіль, метали, залізну руду, пшеницю, гончарні вироби й іншу продукцію. Завдяки створенню Великого сполучного каналу вартість перевезень на англійському транспорті знизилася майже в чотири рази, що привело до скорочення загальних витрат виробництва в багатьох галузях економіки.
Наприкінці XVIII століття був запропонований спосіб твердого покриття поверхні доріг, що дозволило гужовому транспорту безперешкодно пересуватися в будь-який час року. Але, проте, канали залишалися головним видом транспорту для перевезення важких і громіздких товарів аж до появи залізничної мережі, тобто до середини XIX століття.
Бурхливий економічний ріст на рубежі XVIІІ-ХІХ століть привів до різкого збільшення обсягів вантажоперевезень, з якими вже не міг справитися транспорт, що мався. Єдиним розумним і ефективним виходом стало впровадження парової машини на транспорті, і насамперед на залізниці. Помітимо, що ще в XVII столітті були винайдені рейкові дороги (“трам”, звідси — трамвай) з кінною тягою. У XIX столітті дерев'яні рейки були замінені металевими.
На початку XIX століття рейкові шляхи були доповнені паровозом — самохідною паросиловою установкою на основі стаціонарної парової машини. Винайшов його талановитий механік Джордж Стефенсон (Стивенсон), що почав будувати такі машини з 1814 року. Він створив перші практично придатні моделі паровоза, у тому числі “Ракету” (1829), що розвивала небачену для того часу швидкість — 22 км/годину. У 1825 році з ініціативи Стефенсона була відкрита перша залізниця суспільного користування між Дарлінгтоном і Стоктоном. У 1830 році між Манчестером і Ліверпулем була побудована перша у світі залізниця довжиною більш 50 км, що мала господарське значення.
Паровий транспорт сприяв прискореному руху товарної продукції, здешевленню економічних зв'язків між регіонами країни і заморських територій, усілякому розвитку внутрішнього і зовнішнього ринку. Можна сказати, що будівництво залізниць і розвиток парового водяного транспорту з'явилися самими значними факторами, що викликали докорінний перелом в економіці і створили матеріальну базу ринкової економіки.
Промисловий переворот звичайно зв'язують із принципово новою технікою. Відомо, що перші англійські машини були створені на мануфактурах. Але згодом повинна була виникнути окрема галузь по виробництву верстатів, машин, механізмів не мануфактурним, а машинним способом, тобто машинобудування. Для цього потрібні були зовсім нові металорізальні верстати: токарський, стругальний, фрезерний, токарно-гвинторізний і багато що інше. Усі вони з'явилися в Англії наприкінці ХУШ - початку XIX століття, але лише до середини XIX століття відбулося остаточне становлення могутнього машинобудування.
1.3. Соціально-економічні наслідки промислового перевороту:
1. Фабрична промисловість повністю ліквідує дрібне виробництво. Домінуюче положення у суспільстві займають підприємці – буржуа.
2. Змінюється соціально-демографічна структура Англії. Зростає чисельність міського населення. Наприкінці 19 ст. воно складає 75 % загального населення.
3. Змінюється структура зайнятості населення 50 % працюють в промисловості. Змінилася структура всередині і самої буржуазії – найбільшу вагу отримують фабриканти.
4. Відбулися помітні зміни в структурі ринку праці. Оскільки обслуговування найпростіших машин не вимагало високої кваліфікації, різко збільшилося використання низькооплачуваної жіночої і дитячої праці, що одержало поширення ще в XVII столітті. На початку 1830-х років у бавовняній промисловості питома вага підлітків і дітей складав понад 35% загального числа працівників, приблизно таким же був відсоток жінок. Типовим явищем для того часу стало подовження робочого дня на промислових підприємствах до 16—18 годин на добу. Реальна заробітна плата англійських робочих середини XIX століття стала нижче, ніж наприкінці XVIII століття. На багатьох промислових підприємствах застосовувалася натуральна оплата праці продуктами через фабричні крамниці, де ціни були вище, ніж у роздрібній торгівлі.
5. Збільшення числа машин неминуче вело в той час до формування надлишків робочої сили. По офіційним даним, у 1870 році в країні нараховувалося 1,3 млн. безробітних. Протягом 1800—1870 років з Англії й Ірландії емігрувало майже 10 млн. чоловік. Вони направлялися в США, Канаду, Австралію й інші країни світу.
6. В результаті промислового перевороту створюється новий суспільний клас – промисловий пролетаріат. Різко загострюються класові суперечки. Промисловий переворот спричинив за собою стихійні виступи робітників і ремісників проти погіршення умов праці. Спочатку вони приймали характер локальних страйків, подачі петицій в органи влади і т.д. Дуже своєрідною формою протесту став рух луддитів, що оформилося наприкінці XVIII століття. Луддити бачили причини свого важкого положення в машинах і тому ламали їх, руйнували фабрики, знищували сировину і готову продукцію. Цей рух прийняв такий широкий розмах, що уряд був змушений оголосити про введення страти за руйнування машин. У 1830-1840-х роках в Англії виник рух чартистів, що протягом декількох років вносили в парламент петиції (хартії) з вимогою обмеження тривалості робочого дня, підвищення заробітної плати й ін., що відкидалися парламентом. Одною з основних вимог чартистів було встановлення загального виборчого права. Головні центри чартизму знаходилися в промислових районах Північної і Західної Англії, Шотландії й Уельсу. Пізніше чартизм перетворився в профспілковий рух — тред-юніонізм.
2. Особливості промислового перевороту:
Франція
Промисловий переворот у Франції розпочався пізніше ніж в Англії і носив більш затяжний характер. Індустріалізація завершилася тільки у 50-60-х роках 19 ст., коли промисловість Англії була вже у розквіті. Узагальнюючи можна вказати декілька причин вповільнення промислового перевороту у Франції:
1). На відміну від Англії, де буржуазна революція відбулася доволі рано (на мануфактурній стадії розвитку), у Франції вона відбулася пізніше і для затвердження буржуазно-демократичного ладу необхідно було декілька революцій;
2). Структура французького буржуазного суспільства відрізнялася від англійської. В ній відігравали домінуючу роль не промисловики, а фінансисти. Тому наголос в економічній політиці робився не на розвиток промисловості, а фінансової системи, головна межа якої – високий обліковий відсоток;
3). Несприятлива зовнішня політики. Намагаючись встановити військову гегемонію на європейському континенті в результаті наполеонівських війн, Франція тим самим відірвала значні людські та фінансові ресурси від господарської діяльності;
4). Континентальна блокада Наполеоном Англії призвела до того, що Франція залишилася без промислових машин і важливих видів сировини (бавовни, цукрового очерету і т.д.). Це в свою чергу затримало розвиток французької промисловості, металургії, призвело до кризи бавовнянопаперову і цукрову промисловість;
5). Французька інженерна думка на цей період характеризується відносною інертністю та тривалим періодом від створення виходу до його практичного застосування в промисловості;
6). Більшість підприємств Франції займалися специфічними видами виробництва (ювелірна справа, виробництво вишуканих меблів, одягу, парфумів), які дуже важко піддавалися механізації. Тому переважною формою організації виробництва залишалася мануфактура (централізована).
В історії індустріалізації Франції можна виділити 2 головних періоди 1830 – 1840 рр., 1850 – 1860 рр. Особливо важливого розвитку промисловість зазнала саме у другому періоді. Але навіть наприкінці 60-х років ручне виробництво продовжувало відігравати значну роль. Найбільша питома вага в структурі промисловості належала легкій.
На відміну від Англії Франція не змогла стати індустріальною країною. Переважна кількість зайнятого населення була зайнята у сільському господарстві і проживала у сільській місцевості. Таким чином Франція залишалася аграрною країною. Але і у сільському господарстві не усе було гаразд. Ліквідувавши феодальне землеволодіння у Франції встановилося дрібне сільськогосподарське виробництво, 75% господарств володіли ділянками землі до 2 га. Найбільшим негативним наслідком занадто дрібного господарства є його низькі фінансові потужності, які, в свою чергу, зумовлюють низький рівень агротехніки, роблять дуже проблематичним і недоцільним (через малий розмір) використання машин. В результаті сільське господарство Франції стало занепадати, а дрібні господарства перетворилися у велику проблему французької економіки.
Німеччина
Промисловий переворот в Німеччині розпочався на 100 років пізніше ніж в Англії і на 50 років пізніше ніж у Франції. Головними причинами такого перебігу подій були:
1). Державна роздробленість. У 18 ст. в країні нараховувалося декілька сотень, а на початку 19 ст. – декілька десятків незалежних держав. Таким чином внутрішній ринок було перегороджено митними бар’єрами. І хоча у 1833 році було створено германський Митний союз, до якого ввійшли 18 держав, це було частковим рішенням даної проблеми. Тільки у 1871 році відбулося політичне об’єднання Германії.
2). В Німеччині перехід до капіталістичної економіки відбувався шляхом реформ, а не революцій, як в Англії та Франції. Тому влада феодалів не ліквідувалася раз і назавжди, а дуже повільно обмежувалася реформами, перетворюючись на затяжний процес.
3). Німеччина не мала відкритого виходу в море чи океан, що привело до часткової ізольованості від світових торгівельних шляхів та слабо розвинутого флоту (майже не було).
4). За часів роздробленості кожна держава будувала власні транспортні шляхи (головним чином залізниці). Тому після об’єднання з’ясувалося, що держава не має єдиної транспортної системи.
5). В той час, коли в Англії та Франції розвивалася фабрично-заводська система, в Німеччині панували середньовічні ремісничі цехи. Тільки наприкінці 18 ст. з’явилася мануфактура, але переважним чином змішана. Тільки в 60-х роках 19 ст. офіційно були ліквідовані цехове право, привілеї та обмеження. Таке положення речей дуже негативно відобразилося на економіці Німеччині і цехове виробництво промислових товарів було надзвичайно дорогим і тому не могло конкурувати з дешевим масовим виробництвом англійських та французьких фабрик. Внаслідок цього Німеччина могла експортувати тільки продовольчі товари та сировину, поставивши себе в положення аграрно-сировинного додатка промислових країн.
