Молода фабрично – заводська індустрія мала дуже просту структуру: домінуюче положення займала текстильна промисловість, розвивалися добича вугілля, лиття чавуна, та відносно просте машинобудування. Темпи розвитку на той час були дуже високими з 1800 по 1870 р. приблизно 6% за 10 років. Але розвиток був не зовсім рівномірним. З’являється таке нове явище як економічна криза, яка мала циклічний характер. Кризи 1825, 1836, 1847, 1857 років мали тяжкі наслідки для економіки Англії, а внаслідок кризи 1866 р. збанкрутувало 200 промислових та торгівельних підприємств.
Значну роль в розвитку важкої промисловості відіграв розвиток механізованого залізничного та водного транспорту. Однак по кількості зайнятих робітників, загальній вартості товарної маси, сумі прибутку лідируючі позиції зберігає текстильна промисловість.
В цей час відбуваються значні зміни у сільському господарстві Англії. У 70-ті роки 19 ст. поєднувалося феодальне землеволодіння та капіталістична оренда. Завдяки застосування нових технологій, мінеральних добрив, машин, продуктивність сільського господарства в Англії була вище ніж в інших країнах Європи. Крім того англійські землероби були під захистом аграрного протекціонізму. У 1815 р. приймаються “хлібні закони”, які обмежують імпорт хліба і штучно підтримують високі ціни на зерно. Таке положення було дуже не вигідним для буржуазії, так як підвищувалася вартість робочої сили, а також інші країни в свою чергу теж вводили протекціоністські закони. Тому у 1846 р. хлібні закони були ліквідовані.
Але в останній третині 19 ст. в Європі з’являється дешевий американський хліб і ціни на нього падають. В результаті швидкого розвитку США та використанні парового транспорту вартість перевозки в Європу знизилася на 400%. Ціни на зерно в Англії знизилися вдвічі і зернове виробництво стає не вигідним. У зв’язку з цим фермери починають переходити до виробництва м’ясо-молочних продуктів для населення міст. Поступово інтенсивне господарство стає домінуючим у сільському господарстві Англії. Завдяки створенню першої в історії фабрично-заводської промисловості Англія в середини 19 ст. виробляла половину світової промислової продукції.
Стрімкому розвитку промисловості сприяла розумна політика буржуазії. До 40-х років 19 ст., коли індустріалізація країни ще не завершилася, Англія застосувала надзвичайно високі мита, обмежуючи імпорт і підтримуючи вітчизняного виробника. Коли ж промисловість достатньо розвинулася, застосування машин дозволило знизити ціни на промислову продукцію, а значить підвищити її конкурентну здатність, буржуазія переходе до політики необмеженої свободи торгівлі – фритредерства (від англійської free trade – вільна торгівля). Суть цієї політики полягала у звільнені від усіх мит будь-яких товарів, що ввозилися в Англію, у розрахунку на взаємне зменшення, або звільнення від мит експорту англійських товарів в інші країни. На цій основі Англія уклала у 60-х роках 19 ст. ряд двосторонніх угод – з Францією, Бельгією, Італією, Австрією, Швейцарією, митним союзом германських держав. Взаємно вигідна на перший погляд угода насправді була економічно сприятлива тільки для Англії, так як відкрила для високо конкурентних англійських товарів закордонні ринки. У1850 р. вартість світової торгівлі складала (разом з колоніями) 14,5 млрд. марок. На долю Англії приходилося 5,24 млрд., а на долю Франції, Німеччини і США разом тільки 4,9 млрд. У 1870 р. Англія – 14 млрд. із загальних 37,5 млрд., а Франція, Німеччина і США – приблизно 12 млрд.
Крім того Англія продовжує активну колоніальну політику. В першій половині 19 ст. англійські колонізатори проникають в Африку, підкоряють Австралію. У 40-х роках 19 ст. Англія під тиском військової агресії укладає з Китаєм кабальну угоду. Вона отримує право ввозити в Китай будь-які товари сплативши тільки 5% мита. Активна торгівельна політика проводилась і на Середньому Сході.
Домінуюче положення Англії у світовій промисловості і торгівлі забезпечило величезне нагромадження капіталу і стрімкий розвиток фінансової системи. Англійський банк було створено у 1694 р., а у 18 ст. діяло вже 350 банків. З 1840 по 1860 роки сума депозитів в англійських банках зросла в 13 разів. Англійський банк став найбільший в світі “банком банків”, а Лондон перетворився у фінансовий світовий центр.
