Проголошення та розвиток КНР

Вступ Радянського Союзу у війну проти Японії, розгром Квантунської армії, встановлення радянського контролю над Південо-Східним Китаєм, початок конфронтації між СРСР і Заходом внесли зміни у розклад сил у Китаї. Тертя між Заходом і СРСР призвело до зміни тактики Радянського Союзу.

Весною 1946 р. радянські війська були виведені з Маньчжурії, а контроль над цією територією було передано НВАК, якій також було передано значну кількість японської трофейної зброї.

10 жовтня 1945 р. між КПК і Гомінданом було підписано Угоду про мир і національне відродження. Але фактично ця угода була перемир'ям напередодні вирішальної фази боротьби за владу.

Гоміндан - буржуазна політична партія в Китаї. Заснував Сунь Ят-сен у 1912 р. З 1927 р. прийшла до влади. В 1949 р. диктатура Г. повалена. Рештки гомінданівнів утекли на о. Тайвань.

Вивід радянських військ розв'язав руки Гоміндану для поширення своєї влади на Південно-Східний Китай. У містах, куди вступали війська Чан Кайши ліквідовувались місцеві органи влади, створені КПК. Такі дії викликали сутички між НВАК і армію Гоміндану. У своїх діях Чан Кайши спирався на підтримку США, які озброїли його армію. Але швидкого успіху йому не вдалось досягти, і бойові дії вилились у тривалу громадянську війну.

Після року жорстоких боїв НВАК зупинила стратегічний наступ гомінданівських військ і перейшла у контрнаступ (липень 1947 р). У серпні 1948 – січні 1949 рр. НВАК отримала перемоги у трьох найбільших битвах: Ляоши-Шеньянській, Хуайхайській, Бейтін-Тяньцзінській. У квітні 1949 р. НВАК форсувала Янцзи, тим самим режим Чан Кайші був поставлений на межу поразки. Залишки гомінданівських військ були евакуйовані на острів Тайвань.

На визволеній території КПК проводила аграрну реформу, яка забезпечила підтримку КПК селянами у громадянській війні. 30 червня 1950 р. був прийнятий закон про аграрну реформу: ліквідовувалось поміщицьке землеволодіння, земля передавалась у власність селянам. Але це призвело до поділу землі на дрібні ділянки, що гальмувало модернізацію сільського господарства. Зрозумівши це, комуністи відразу після завершення розподілу землі починають кооперування, яке було завершено у 1956 р.

З 1953 р. у Китаї був узятий курс на індустріалізацію і націоналізацію приватної власності, яка була завершена на кінець 1955 р. Перший п'ятирічний план був успішно здійснений (1953-1957 рр). Значну допомогу КНР надав СРСР. Побудовано 250 підприємств і підготовлено 20 тис. спеціалістів.

Одночасно серйозні корективи були внесені і в зовнішню політику. Прагнучи прискорити розвиток Китаю, Мао Цзедун вважав, що необхідно прискорити світову революцію. Він вважав, що сил у соціалізму достатньо для наступу на капіталізм і заради його знищення можна пожертвувати мільйонами людей. Такий зовнішньополітичний курс привів до полеміки КПК з КПРС, а зрештою, до розриву між СРСР та КНР. Обидві сторони звинувачували одна одну у відході від марксизму-ленінізму.

Тим часом "великий стрибок" потерпів крах. Промислове і сільськогосподарське виробництво скоротилось. Існував великий дефіцит необхідних товарів, населення жило впроголодь. У 1959 р. Мао вперше почув критику на свою адресу.

«Великий стрибок»

З 1960 р. по 1965 р. у Китаї йшов процес ліквідації руйнівних наслідків "великого стрибка". Країна поверталась до нормального поступового розвитку економіки. Але Мао вважав припинення "великого стрибка" лише перепочинком і наполягав на правильності свого курсу.

у 1965 р. Мао закликав до "Великої пролетарської культурної революції". "Культурна революція", яка почалась у 1966 р. була націлена на те, щоб усунути з партії і державного керівництва всіх незгодних з політикою Мао; нав'язати Китаю схему розвитку "казарменого комунізму.

4.Розвиток Південно-Азіатського регіону у 80-90-х роках.

У 1956 р. в результаті роботи уряду Джавахарлала Неру з розвитку економіки та інтеграції до Індійського Союзу приєдналося понад 550 князівств. 26 січня 1950 р. Індію проголосили республікою і ухвалили нову Конституцію. Адміністративна реформа 1953 р. передбачала створення штатів за національно-мовним принципом. Уряд Неру почав проводити політику неприєднання. Майже двадцять років промисловість і сільське господарство країни неухильно розвивалися, але в 70-х роках економічне становище Індії погіршилося. Уряд Національного конгресу, який прийшов до влади у 1975 р. і зважився на надзвичайні заходи, становища не поліпшив, як і партія Джаната (Народна), що перемогла у 1977 р.

У 1980 р. переконливу перемогу на виборах здобула партія Індійський національний конгрес на чолі з Індірою Ганді. Протягом наступних кількох років уряд Індіри Ганді намагався, щоправда безуспішно, боротися з хвилюваннями у різних регіонах країни, корупцією, кастовим поділом. У 1984 р. після рішення Індіри Ганді направити індійські війська на придушення сикхських радикалів, які зайняли Золотий храм в Амрітсарі, вона була вбита двома своїми тілоохоронцями-сикхами. Радикали вимагали відділення сикхського штату від Індії і проголошення його незалежною державою Халістан.

З метою прискорення інтеграції Індії у світове господарство були знижені податки для іноземного капіталу, заохочувалася зовнішня торгівля. Зросли темпи економічного розвитку (понад 5 % щороку).

Незважаючи на успіхи уряду ІНК (І), авторитет партії без її традиційних лідерів - членів родини Неру - послабився. Водночас посилився вплив регіональних політичних сил в окремих штатах, що загрожувало розпадом єдиної Індії. Знову на політичному житті Індії позначилися міжнаціональні та міжконфесійні зіткнення. Конфлікт навколо мечеті у місті Айдох’я (штат Уттар-Прадеш), зруйнованої у грудні 1992 р. індуїстськими фанатиками, набув міжнародного розголосу. 53 держави - члени Організації «Ісламська конференція» -засудили цей акт вандалізму та масові погроми мусульманських кварталів. Організація - «Бхаратія джаната парті» (БДП) - розпалювала релігійні почуття індусів і закликала до створення «чистої» індуїстської держави, яка повинна замінити світську. Уряд Н. Рао провів арешти активістів БДП, силою армійських підрозділів розігнав мітинги їхніх прихильників. Опозиція кваліфікувала ці дії як антидемократичні й антиконституційні.

Парламентські вибори, що відбулися у травні 1996 р. продемонстрували протиборство трьох основних політичних об’єднань - IHK, БДП, ОФ.

Після вбивства Індіри Ганді у політичну боротьбу включився її молодший син Раджив, пілот компанії «Індійські авіалінії», який після загибелі старшого брата в авіакатастрофі став політичним спадкоємцем матері. Раджив Ганді отримав велику підтримку.

За Раджива Ганді, який проводив нову результативну політику, в Індію потекли іноземні інвестиції, почали використовуватися нові технології, створювалися нові галузі промисловості. На виборах у листопаді 1989 р. Радживу Ганді не вдалося сформувати однопартійний уряд Національного конгресу. Був сформований коаліційний уряд Національного фронту, до складу якого увійшла також фундаменталістська партія Хінду. Уряд протримався зовсім недовго, і почалася нова виборча кампанія. Під час передвиборчого туру Раджива Ганді по Тамілнаду багато його помічників і випадкових людей, які виявилися поруч, загинули внаслідок вибуху бомби. Партію Індійський національний конгрес очолив і привів до перемоги на виборах 70-річний Нарасімха Рао, який став прем'єр-міністром. Нарасімха Рао відразу взяв курс на реалістичнішу і прагматичнішу політику.

ІНК прагне створення єдиної індійської нації з рівними правами й можливостями для всіх племен і народів. їм протистоять ультраправі "патріоти", які домагаються надання індуїстам центрального місця в суспільстві. Вони спираються на підтримку найбіднішої й найнеосвіченішої частини населення, яка в Індії нараховує сотні мільйонів чоловік.

В листопаді 1997 р. правляча коаліція розпалася, що спровокувало позачергові парламентські вибори. На них у березні 1998 р. перемогла БДП. її голова Атал Біхарі Ваджпаї, спираючись на союзників у парламенті, очолив коаліційний уряд, який теж виявився нестабільним. На виборах влітку 1999 р. ІНК(І) очолила вдова Р. Ганді, Соня Ганді, італійка за походженням. Однак партія не здобула достатньої кількості мандатів для формування однопартійного уряду, як, зрештою, і її суперники. Сформовану коаліцію знову очолив Ваджпаї.

Значна частина населення Індії проживає в злиднях, близько половини населення залишається неписьменною, наявний високий рівень безробіття. Серед соціально-економічних, національних та релігійних проблем актуальною для Індії є й демографічна.

Активною залишається зовнішньополітична діяльність країни. Зокрема, налагоджуються українсько-індійські зв’язки. Протягом тривалого часу українські підприємства традиційно співробітничають з індійськими компаніями: на багатьох індійських підприємствах впроваджені й працюють українські технології, машини та обладнання.