Проголошення та розвиток КНР.

4. Розвиток Південно-Азіатського регіону у 80-90-х роках.

 

1.Розпад колоніальної системи

 

Новий підйом національно-визвольного руху стався після другої світової війни. Саме в післявоєнний період криза колоніальної системи переріс в її остаточний розпад.

Розпад колоніальних імперій супроводжувався як веденням у ряді країн (в Алжирі, Анголі, Індонезії, Індокитаї, Малайї) колоніальних війн, так і спробами зберегти політичну залежність колоній у нових юридичних формах. Великобританія використовувала з цією метою форму співдружності, значно видозмінивши його. Членами Співдружності (офіційна назва об'єднання з 1948 р.) поряд з Великобританією і "старими" домініонами могли тепер стати колишні колонії, що отримали статус домініону, і навіть нові республіки. Однак зв'язки усередині Співдружності продовжували неухильно слабшати.

 

Причини ліквідації колоніалізму

· Ослаблення метрополій після Другої світової війни.

· Зростання впливу й потенціалу колоній (особливо англійських домініонів).

· Розгортання масового національно-визвольного руху.

· Негативне ставлення суспільної думки у країнах-метрополіях і світової громадськості до колоніалізму.

· «Холодна війна». Негативне ставлення до колоніалізму провідних країн світу США та СРСР

 

Питання про шляхи розвитку, типології звільнених держав є одним з найскладніших як у політичному, так і науковому плані. В умовах розколу світу на дві соціально-політичні системи звільнилися або "розвиваються" країни зазвичай зараховувалися в так званий "третій світ", який стояв перед вибором двох альтернативних шляхів розвитку - капіталістичного чи некапіталістичного. Слід зазначити, що цей вибір в набагато більшому ступені визначався ідеологічної та зовнішньополітичної орієнтаціями правлячих угруповань цих країн, ніж об'єктивними умовами їх розвитку.

У країнах "третього світу" наука виділяла в основному три групи держав. У деяких з них, де капіталістичний уклад став панівним, держава в цілому відносився до того ж історичного типу, що і в розвинених країнах світу. У ряді інших, менш розвинених країн, де традиційні докапіталістичні відносини ще превалюють, держава було віднесено до типу "капіталістичної орієнтації".

У моделях державної організації країни "капіталістичної орієнтації" наслідували колишнім метрополії, копіюючи часто навіть зовнішню атрибутику діяльності державних органів (символіку, пов'язану з засіданнями парламенту, і т. п.). На ділі ж конституції, привнесені на чужий грунт, не утвердилися в політичному житті цих країн, почалися систематичні військові перевороти.

Правові системи цих країн також мали багато в чому штучний характер: продовжували діяти старі акти метрополії, нові закони майже дослівно повторювали її законодавство, але більшість населення продовжувало жити за нормами звичаєвого права. У багатьох з цих країн діяло і мусульманське право.

Таким чином, у переважній більшості країн незалежно від "орієнтації" склалися, як правило, авторитарні політичні режими з характерною концентрацією влади в руках глави держави, особливою роллю армії, злиттям партійного і державного апарату, надцентралізація державної структури, відсутністю єдиної системи представницьких органів влади та пр.

Всім країнам, що розвиваються було притаманно також висунення держави на провідну роль у суспільному житті, посилення його регулюючих функцій, які охоплювали всі сфери життя суспільства.

Тотальне втручання держави в суспільне життя як засіб модернізації суспільства проте не змогло вирішити важливих проблем соціально-економічного розвитку нових, що звільнилися країн. Наприкінці XX ст. продовжувала зростати їх залежність від світового капіталістичного господарства, а зовнішня заборгованість провідним західним країнам перетворилася на одну з глобальних проблем сучасності. Поглиблюється нерівномірність розвитку звільнилися країн. Якщо "нові індустріальні" і деякі нафтовидобувні країни Азії набрали темпи економічного зростання, то ряд інших держав Азії та Африки переживає стагнацію і навіть деградацію своєї економіки. Останнім часом багато що розвиваються, заявили про відмову від авторитарних моделей розвитку, почали вводити в економічну структуру і політичну надбудову різні елементи, які довели свою ефективність і загальнолюдську значущість (рівноправність форм власності, ринкові відносини, багатопартійність, парламентаризм).

 

2. Японське економічне диво.

Сан-Франциський мирний договір — угода між Японією та 48 державами-союзниками, що проголошувала мир в Тихоокеанському регіоні та визначала правовий статус Японії після Другої світової війни. Підписана 8 вересня 1951 року на конференції в Сан-Франциско. Обумовлювала питання сплати японським урядом компенсацій державам-союзницям. Разом із Договором про безпеку, укладеним між Японією та США, був одним із наріжних каменів «Сан-Франциської системи».

Японське економічне диво — явище стрімкого росту японської економіки з середини 1950-х років до нафтової кризи 1973 року.

Розпочалося приблизно у 1948 р., через три роки після нищівної поразки і воєнних руйнувань, коли країна ще була під військовою окупацією. До початку 1953 р. Японія досягла довоєнного економічного рівня, якщо говорити про ВНП. Відтоді вона зберегла високі темпи зростання виробництва. Протягом 1952—1963 рр. її ВНП майже потроївся і характеризувався щорічним приростом у 9 %; протягом цих же років обсяг виробництва товарів зріс у 5 разів, а споживання подвоїлося. Від початку 50-х і до 70-их років Японії вдалося утвердитися в ролі могутньої промислової держави.

До 1964 року в Японії спостерігалося стійке економічне зростання. ВВП перевищив рівень 1961 року в 10 разів і подолав позначку в 1 трлн ієн. Однак в 1964 році ВВП став швидко знижуватися. У відповідь на ситуацію, що склалася уряд став запобігати рецесії.

Рецесія - помірний, некритичний спад виробництва або уповільнення темпів економічного зростання. Спад виробництва характеризується нульовим зростанням валового національного продукту або його падінням протягом більше півроку.

 

Причини

· реформи американської окупації

· дешевизна робочої сили

· довіру банківській системі

· контроль над зовнішньою торгівлею

· орієнтація на експорт

· підтримка національного виробника

· кредити США

· політична стабільність

· освоєння японської наукою нових технологій

· японський менталітет

Відмінними рисами японської економіки в період «економічного дива» були:

· об'єднання виробників, постачальників ресурсів, збувальників продукції, і банків в тісно пов'язані групи звані кейрецу;

· взаємовигідні відносини підприємців з урядом;

· гарантія довічної зайнятості у великих корпораціях;

· активне профспілковий рух.

Основні передумови японського «економічного дива»:

Американська окупаційна влада провела в країні цілий ряд важливих перетворень, які значною мірою сприяли розвиткові японського суспільства і господарства. Було розпущено збройні сили, встановлено демократичні свободи, запроваджено загальне виборче право, сформовано парламент, уряд, прийнято конституцію. Окупаційні власті здійснили ряд економічних реформ. Було введено антимонопольне законодавство, згідно з яким розпущено найбільші монопольні концерни. Американські фінансові радники провели реформу податкової системи. Були зменшені податки на підприємницьку діяльність. Встановлювався твердий обмінний курс ієни. Реформи в цілому пожвавили і посилили конкуренцію підприємців, сприяли росту виробництва.

У 1946—1949 рр. була проведена земельна реформа, яка ліквідувала поміщицьке землеволодіння. Держава викупила у поміщиків і продала селянам майже 80 % усіх сільськогосподарських угідь. Посилилася конкуренція між виробниками, внаслідок чого зросла продуктивність праці, врожайність культур, розширився внутрішній ринок Японії, сформувався ринок робочої сили (частка самодіяльного населення, зайнятого у сільському господарстві, скоротилася з 48 % до 8 % сьогодні).

Важливу роль у повоєнній відбудові японської економіки відіграла американська допомога. Стабілізаційна лінія Дж. Доджа, якому президент США Г.Трумен доручив очолити перетворення в Японії, сприяла нормалізації фінансів, відновленню механізмів відтворення. Величезні американські капіталовкладення, а також внутрішні накопичення капіталу дали змогу повністю оновити обладнання, створити нові виробництва. У березні 1952 р. набрав чинності закон про сприяння раціоналізації виробництва. Згідно із законом підприємства отримували державну допомогу, податкові та інші фінансові пільги за умови модернізації виробництва, оновлення устаткування. Більшість підприємців скоротилась цим законом.

 

Японці успішно використовували зарубіжні досягнення в найсучасніших галузях індустрії. Розвиток чорної металургії йшов шляхом спорудження доменних печей великої потужності із застосуванням новаторської киснево-конверторної виплавки сталі з безперервним розливом. Успішно розвивалась електрометалургія, встановлювалися потужні автоматизовані прокатні стани, впроваджувалися енерго- та матеріалоекономні технології. Японія наприкінці 70-их років перетворилася в один з найпотужніших світових центрів металургійного виробництва. Закуповуючи патенти й ліцензії на наукові відкриття, оригінальні технології тощо і вміло пристосовуючи їх до своїх умов, японці отримували величезні прибутки. Ряд значних технічних новин народилися і були запроваджені у масове виробництво на японських фірмах.

 

У другій половині 50-их років — нейлон, транзисторні приймачі, у 60-70-их роках — аудіостереосистеми, відеокамери і відеомагнітофони, у 80-их — комп'ютеризовані роботи, мікросхеми на кремнієвих кристалах (чіпи) та ін.

Дуже ефективною виявилася в Японії система пожиттєвого найму на роботу (патерналізму), за якою платня щорічно зростає і залежить від віку і стажу. Фірми дбають про постійне підвищення кваліфікації робітників, їх добробут і відпочинок. Перехід робітника в іншу фірму — рідкісне явище і сприймається з осудом. Японські робітники працюють інтенсивніше, за нижчу платню, у яких довший робочий день, тиждень. Це впливає на зниження собівартості продукції, її ціну.

Зовнішньоекономічні зв'язки, насамперед торгівля, набули для Японії особливого значення. Імпорт сировини, якої у країні майже немає, йде головним чином із держав, що розвиваються, за низькими цінами. Дешева сировина також сприяла піднесенню японської економіки. Готову продукцію Японія вивозить до розвинутих країн — США, Канади, Австралії, країн Європи.

Завдяки цим та деяким іншим чинникам, Японія досягнула передових рубежів у світі і перетворилася в один із світових центрів.