Класифікація фінансових ринків.

1. За видами фінансових активів фінансовий ринок поділяється на:

- кредитний ринок (ринок банківських позик, позикового капіталу), тобто ринок, на якому об’єктом купівлі-продажу є вільні кредитні ресурси, обіг яких здійснюється на умовах поверненості, строковості, платності і забезпеченості;

- ринок цінних паперів, на якому об’єктом купівлі-продажу виступають усі види цінних паперів (фондових інструментів), емітованих підприємствами, різними фінансовими інститутами, державою;

- валютний ринок, на якому об’єкти купівлі продажу виступають усі види цінних паперів (фондових інструментів), емітованих підприємствами, різними фінансовими інститутами, державою;

- страховий ринок, на якому об’єктом купівлі-продажу виступає страховий захист у формі різноманітних страхових продуктів;

- ринок золота (та інших дорогоцінних металів: срібла, платини), на якому об’єктом купівлі-продажу виступають дорогоцінні метали. В Україні ринок золота є найменш розвинутим видом фінансового ринку через відсутність його правового регламентування;

- ринок фінансових послуг як сукупність різноманітних форм мобілізації й переміщення фондів фінансових ресурсів із вільного обігу в сфери інвестиційного прикладання. Фінансові послуги за своєю структурою є дуже різноманітними, вони можуть мати ознаки кредитних операцій, операцій оренди та страхування, проте всім їм притаманні риси створення й використання фондів фінансових ресурсів для здійснення економічної діяльності.

 

2. За умовами передачі фінансових ресурсів у користування фінансовий ринок поділяють на ринок позикового і ринок акціонерного капіталу:

- на ринку позикового капіталу ресурси передаються на умовах позики на визначений термін та під % за допомогою боргових цінних паперів або кредитних інструментів;

- на ринку акціонерного капіталу кошти вкладаються на невизначений термін. При цьому інвестор отримує право на частину прибутку у вигляді дивіденду, право спів власності на активи підприємства і повністю поділяє підприємницькі ризики з іншими акціонерами підприємства.

3. За терміном обігу фінансових активів, що можуть бути в обігу на ринку, фінансовий ринок поділяють на грошовий ринок та ринок капіталів:

- грошовий ринок – це ринок короткострокових кредитних операцій (до 1 року). У свою чергу, грошовий ринок поділяється на: міжбанківські і валютний ринок.

Міжбанківський ринок – частина ринку позичкових капіталів, де тимчасово вільні грошові ресурси кредитних установ залучаються та розміщуються між собою переважно у формі міжбанківських депозитів на короткі строки.

Валютні ринки обслуговують міжнародний платіжний оборот, який пов'язаний з оплатою грошових зобов’язань юридичних та фізичних осіб різних країн.

- ринок капіталів призначений для довгострокового інвестування коштів в основний капітал. Ринок капіталів поділяється на: ринок цінних паперів та ринок середньо- та довгострокових банківських кредитів.

4. Залежно від того, чи нові фінансові активи пропонуються для продажу, чи емітовані раніше, фінансовий ринок поділяють на первинний і вторинний ринки:

- Первинний ринок є ринком перших та повторних емісій, на якому здійснюється початкове розміщення фінансових активів серед інвесторів та початкове вкладення капіталу в різні галузі економіки. Обов’язковими учасниками первинного ринку є емітенти цінних паперів і інвестори.

- На вторинному ринку мають обіг емітовані раніше фінансові активи. Операції на вторинному ринку не збільшують загальної кількості фінансових активів і загального обсягу інвестицій в економіку. Важливі риси вторинного ринку – ліквідність, можливість поглинати значні обсяги фінансових активів у короткий час при незначних витратах на проведення операцій. Як правило, вторинний ринок визначає ціни на первинному ринку.

5. Залежно від місця, де відбувається торгівля фінансовими активами, розрізняють біржовий та позабіржовий ринки:

- біржовий ринок пов’язують з поняттям біржі як особливого способу організованого ринку, що сприяє збільшенню мобільності капіталу та виявленню реальних ринкових цін активів. Біржовий ринок є переважно вторинним ринком, оскільки на ньому в більшості випадків відбувається торгівля емітованими раніше фінансовими активами.

- на позабіржовому ринку діють так звані торгово-інформаційні системи. Учасники таких систем - фінансові посередники – мають змогу ознайомитись з попитом-пропозицією на фінансові активи та укласти угоди з тими посередниками, пропозиції яких їх зацікавлять.

6. За регіональною ознакою фінансовий ринок поділяється на:

- місцевий фінансовий ринок, представлений операціями комерційних банків, страхових компаній, неорганізованих торговців цінними паперами з їх контрагентами – місцевими господарюючими суб’єктами і населенням;

- регіональний фінансовий ринок, який функціонує в межах області (республіки) і поряд з місцевими неорганізованими ринками включає систему регіональних фондових і валютних бірж;

- національний фінансовий ринок, який включає всю систему фінансових ринків держави, їх видів і організаційних форм;

- світовий фінансовий ринок як складову частину світової фінансової системи, в якій інтегровані національні фінансові ринки держав з відкритою економікою.

7. За ознакою глобальності, можна здійснити поділ фінансових ринків на міжнародні та національні.

Національні, у свою чергу, можуть бути поділені на рики резидентів та нерезидентів:

- ринок резидентів є ринком фінансових активів, емітованих резидентами на національному ринку;

- ринок нерезидентів – це ринок, на якому нерезиденти емітують фінансові активи відповідно до законодавства певної країни.

Види цінних паперів.

Цінні папери – грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів іншим особам.

Класифікація цінних паперів (види цінних паперів):

1. За економічною сутністю:

- Борговий (позичковий) – втілює в собі зобов’язання емітента сплатити відсотки і погасити основну суму заборгованості у відповідності до встановленого графіка;

- Пайовий (інвестиційний) – дає його власнику право на частину активів емітента, він є посвідченням про частку власності в капіталі фірми;

- Похідні – грошові документи, які за бажанням їх власників у певний період можуть бути погашені або обміняні на інші цінні папери, або ж надають право (зобов’язання) на купівлю-продаж певних цінних паперів. Різновидами похідних цінних паперів є деривативи, опціони, ф’ючерси, депозитарне свідоцтво.

2. За терміном існування:

- Строкові – цінні папери, які мають встановлений термін існування (довго-, середньо-, та короткострокові);

- Безстрокові – цінні папери, які існують вічно (акції).

3. За походженням:

- Первинні – цінні папери, засновані на активах, до числа яких не входять самі цінні папери (акції, облігації, векселі, заставні та ін..);

- Вторинні – цінні папери, які випускаються на основі первинних цінних паперів; це – цінні папери на самі цінні папери (варанти на цінні папери, депозитарні розписки та ін..)

4. За формою існування:

- Паперові (документарні);

- Безпаперові (електронні, віртуальні).

5. За національною приналежністю:

- Вітчизняні;

- Іноземні.

6. За типом використання:

- Інвестиційні (капітальні) – цінні папери, які є об’єктом вкладання капіталу (акції, облігації, ф’ючерсні контракти та ін..);

- Неінвестиційні – цінні папери, які обслуговують грошові розрахунки на товарних чи інших ринках (векселі, чеки, коносаменти).

7. За порядком вкладення:

- На пред’явника – цінні папери, які не фіксують імені їхнього власника; їх обіг здійснюється шляхом простої передачі від однієї особи до іншої;

- Іменні – цінні папери, як містять ім’я їх власника і, крім цього, реєструється в спеціальному реєстрі.

- Ордерні – іменні цінні папери, які передаються іншій особі шляхом здійснення на них переданого напису (індосаменту).

8. За характером обігу:

- Ринкові, чи вільного обігу;

- Неринкові (обіг цінних паперів може бути обмежений, цінні папери неможливо продати нікому, окрім емітента, і через обумовлений термін).

9. За рівнем ризику:

- Безризикові та мало ризикові;

- Ризикові.

10. За наявністю доходу:

- Доходні;

- Бездоходні.

У відповідності з Законом України «Про цінні папери та фондову біржу» розрізняють такі типи цінних паперів:

· акції;

· облігації внутрішніх республіканських та місцевих позик;

· облігації підприємств;

· казначейські зобов’язання підприємств;

· ощадні сертифікати;

· векселі;

· приватизаційні цінні папери;

· інвестиційні сертифікати.

Взагалі всі цінні папери, що обертаються на фондовому ринку, поділяються на:

· пайові (інвестиційні);

· позичкові (боргові);

· похідні.

Але українське законодавство не передбачає появи похідних цінних паперів від основних їх видів.

Борговий цінний папір втілює в собі зобов’язання емітента сплатити відсотки і погасити основну суму заборгованості у відповідності до встановленого графіка.

До боргових цінних паперів належать всі види облігацій, комерційні векселі, закладні, незалежно від того, хто є їх емітентом і який термін дії цих паперів.

Інвестиційний цінний папір дає її власнику право на частину активів емітента, він є посвідченням на частку власності в капіталі фірми.

До інвестиційних цінних паперів належать всі види акцій без виключення типів емітентів.

Боргові та інвестиційні цінні папери відображаються у різних статтях балансу фірми. Для емітента боргових цінних паперів – це короткострокові та довгострокові позики; вони відображаються в розділі «ПАСИВИ». Для емітентів інвестиційних цінних паперів вони заносяться в статтю «ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ».

Акція – цінний папір без визначеного часу обігу, що засвідчує участь його власника у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає власнику право на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна в разі ліквідації акціонерного товариства.

Емісія акцій здійснюється у трьох випадках:

1)під час акціонування, тобто створення акціонерного товариства з метою формування акціонерного капіталу;

2)коли вже діюча компанія перетворюється на акціонерне товариство;

3)при додатковій мобілізації капіталу для збільшення наявного статутного капіталу.

Акції можуть бути іменними, на пред’явника; простими та привілейованими.

Корпорація може здійснювати випуск лише тих видів акцій, які затверджені статутом.

Іменні – це акції, власники яких мають бути зареєстрованими в реєстрі корпорації. Про власників таких акцій у книзі реєстрації акціонерів робиться відповідний запис із вказівкою часу та кількості куплених акцій.

Акції на пред’явника корпорацією не реєструються. Для керівництва корпорації більш зручними є іменні акції, бо вони дозволяють контролювати процес руху акціонерного капіталу і концентрацію акцій в руках окремих акціонерів. Акціонери надають перевагу акціям на пред’явника, тому що вони вільно продаються та обертаються на вторинному ринку.

Прості – це акції, власник яких має право голосу на загальних зборах акціонерів і право на отримання дивідендів.

Кожна акція наділяє її власника одним голосом на загальних зборах акціонерів. Вона не дає гарантії на отримання дивідендів, які залежать від господарської діяльності корпорації.

Прості акції можуть випускатися серіями А і Б. Серія А передбачена для засновників корпорації, тобто для осіб, що підписали її статут, а серія Б – для інших інвесторів.

Привілейовані акції – є іменними і дають власнику переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна товариства в разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають право брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом.

Привілейовані акції можуть випускатись з фіксованими (у % до їх номінальної вартості), щорічно виплачуваними дивідендами. Виплату дивідендів здійснюють у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від величини одержаного товариством прибутку.

Акція містить такі реквізити:

· фірмове найменування товариства та його адресу;

· назву цінного папера – «АКЦІЯ»;

· порядковий номер;

· дату випуску;

· вид акції;

· номінальну вартість;

· ім’я власника (для іменної акції);

· розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акції, а також кількість акцій, що випускаються;

· термін виплати дивідендів;

· підпис Голови правління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи;

· печатку акціонерного товариства.

До акції може додаватися купонний лист на виплату дивідендів, що містять такі основні данні:

· порядковий номер купона на виплату дивідендів;

· порядковий номер акції за якою виплачуються дивіденди;

· найменування акціонерного товариства;

· рік виплати дивідендів.

Облігація – цінний папір, що засвідчує внесення його власників певних коштів і підтверджує зобов’язання емітента відшкодувати власнику номінальні вартість цього цінного папера в передбачений у ньому термін і з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами випуску).

Можуть випускатися державою (державна позика), місцевими органами самоврядування (муніципальні позики), підприємствами чи їх об’єднаннями. Облігації випускають з метою залучення коштів. Вони є формою кредитування емітентів особами, що придбали облігації. До загальних витрат емітентів облігацій належать:

- сумарні річні доходи на обслуговування облігацій;

- технічні витрати на випуск облігацій;

- витрати на розміщення облігацій.

Гарантією погашення облігації як строкового боргового зобов’язання є загальна гарантія з боку емітента. Цією гарантією є право власника облігації на частину майна у випадку невиконання емітентом своїх зобов’язань, але без права на арешт цього майна.

Облігації можуть бути іменними та на пред’явника; відсоткові, за якими % сплачується у відповідності з умовами їх випуску, розмірами і терміном випуску, і безвідсоткові, тобто цільові, за якими відсотки не сплачуються, але власник може придбати на них певні товари, конвертовані, які можна обмінювати на інші цінні папери; гарантовані, під які є застава нерухомості; незабезпечені серійні, які погашаються серіями; ординарні – всі одразу з правом дострокового погашення за бажанням власника; компенсаційні, які в будь-який момент можна обміняти на готівку.

Різниця між акціями та облігаціями полягає в тому, що:

- власник облігацій є кредитором корпорації, а акціонер – одним з її власників;

- власник облігацій отримує на нею %, які є фіксованими та визначеними, протягом вказаного в ній терміну. Акціонер отримує дивіденди, які корпорація сплачує лише за умови отримання прибутку;

- як і інші кредитори, власники облігацій не мають права голосу; акціонер має право голосу при розв’язанні всіх питань, що стосуються його майнових інтересів;

- процентні платежі, що сплачуються за облігаціями, відносяться на витрати корпорації. Вони здійснюються з оподаткованого прибутку. Джерелом дивідендів є чистий дохід, який залишається після сплати податків.

Облігація має такі обов’язкові елементи:

Номінал – грошова сума, що вказана на лицевій стороні сертифікату облігації. Її отримує власник у день погашення.

Купонна ставка – обумовлений відсоток від номінальної вартості, який емітент має сплачувати щорічно.

Дата погашення – календарна дата, день, коли компанія повертає покупцю суму, що дорівнює номіналу облігації, і припиняє виплату %.

Договір емісії – контракт на випуск облігаційної позики.

Він є договором між емітентом та трастовою компанією.

Положення про виплату – пункт угоди про емісію, згідно з яким емітент створює спеціальний фонд погашення, з якого здійснюється виплата % і номінальної вартості облігацій.

Забезпечення – активи або майно корпорації, яке є поручительством під час випуску облігацій.

Рейтинг – оцінка інвестиційних якостей облігації спеціальними фірмами.

Оцінюються лише облігації, які мають широкий вторинний ринок, облігації, що мають високий рейтинг, отримали назву облігацій інвестиційного класу.

Облігації мають ринковий курс.

Вексель – це документ, складений за встановленою формою, який підтверджує безумовний обов’язок векселедавця сплатити у зазначений термін вказану у векселі суму.

Розрізняють два види векселів:

- простий (соловексель);

- переказний (тратта).

Простий вексель містить такі реквізити:

- найменування «ВЕКСЕЛЬ»;

- просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму;

- зазначення терміну платежу;

- зазначення місця, в якому має здійснитися платіж;

- найменування того, кому або за наказом кого платіж має бути здійснений;

- дату і місце складання векселя;

- підпис векселедавця.

Переказний вексель має містити, крім вищеназваних реквізитів, найменування того, хто повинен платити (платника.

Документ, у якому відсутній будь-який з реквізитів, не має сили простого або переказного векселя, за винятком таких випадків:

- вексель, термін платежу за яким на вказано, розглядається як такий, що підлягає оплаті за пред’явленням;

- при відсутності особливого зазначення, місце, позначене поруч з найменуванням платника, вважається місцем платежу і одночасно місцем проживання платника;

- вексель, в якому не вказане місце його складання, визнається підписаним у місці, позначеному поруч з найменуванням векселедавця.

Переказний вексель являє собою документ, в якому зазначена письмова вказівка векселедержателя, (трасанту) особі, на яку виставлений вексель, тобто платнику (трасату), сплатити зазначену суму грошей пред’явнику векселя чи особі, що вказана у векселі, (ремітенту) через певний термін або на вимогу.

 

Депозитний сертифікат – це грошовий документ, що підтверджує внесення в банк коштів на певний термін.

Він має фіксовану відсоткову ставку, кошти можуть бути стягнутими, лише за поданням в банк правильно оформленого сертифіката.

Депозитні сертифікати можуть бути купленими протягом всього терміну їх дії, а відсоток за ними нараховується з дня придбання.

Термін дії депозитних сертифікатів – 10 днів – 8 років, відповідно їх сума від 500 до 5 млн. дол., відсоткова ставки залежать від розміру і терміну дії вкладу.

Після закінчення терміну дії сертифіката, останній стає документом за вимогою і банк має сплатити всю суму за ним за першою вимогою власника.

Банки можуть розповсюджувати власні сертифікати як через філії, так і через брокерські фірми на умовах комісії.

 

Комерційні папери – це короткострокові зобов’язання без забезпечення, які випускаються великими банками з високою ліквідністю.

Їх випускають для залучення короткострокових коштів для фінансування сезонних потреб в обіговому капіталі; номіналом 1000 дол.; терміном дії 30-270діб. Вторинний ринок таких зобов’язань фактично відсутній.

Інвестори купують комерційні папери, бо дохід за ними є більш високим, ніж за державними фондами або казначейськими векселями. Для емітентів випуск комерційних цінних паперів також вигідний, тому що відсоток за ними нижчий, ніж за банківськими позиками.

Банк-емітент повинен мати високий рейтинг кредитоспроможності. Як правило, на суму випуску відкривається кредитна лінія, яка є гарантією погашення комерційних цінних паперів після закінчення терміну їх дії.

 

Характеристика емітентів цінних паперів (за даними МВФ)

Емітенти	Обсяг випуску цінних паперів, %
Банки
Промислові підприємства
Будівельні організації
Сільгосппідприємства
Транспортні підприємства
Підприємства зв’язку
Підприємства інших галузей
Разом

 

На ринку цінних паперів саме банківські установи найбільш послідовно дотримуються стратегії самостійної роботи на первинних ринках своїх акцій. Тому є кілька причин:

- висока доходність банківського бізнесу забезпечує високий попит нам їх акції;

- при створенні майже всіх комерційних банків закладається принцип першочергового розміщення майже всього обсягу нових емісій серед засновників та впливових акціонерів;

- банківський топ-менеджмент хвилюється, що навіть незначна втрата контролю над емісією акцій може призвести до небажаного перерозподілу влади серед акціонерів банку.

 

Фондова біржа.

Фондова біржа – організований ринок цінних паперів, що функціонує на основі централізації пропозицій про купівлю-продаж цінних паперів. Це державна акціонерна або інша організація, що забезпечує обіг цінних паперів, надає приміщення, гарантії, розрахункові та інформаційні послуги щодо укладення угод.

Фондова біржа є особливим посередником на ринку цінних паперів, виступаючи центром торгівлі ними. Вона виконує три основні функції:

- посередницьку;

- індикативну;

- регулятивну;

Суть посередницької функції полягає в тому, що фондова біржа створює достатні і всебічні умови для торгівлі цінними паперами емітентами, інвесторами та фінансовими посередниками. Торгові угоди на біржі вкладають брокери. Вони діють від імені своїх клієнтів-інвесторів, емітентів чи фінансових посередників, купуючи чи продаючи цінні папери. При цьому права власності на куплені цінні папери чи отримані від їх реалізації гроші належать клієнтам. Дохід брокера формується за рахунок комісійних від укладених угод. Вони купують через брокерів цінні папери з метою їх наступного перепродажу, їх дохід формується за рахунок різниці в цінах купівлі і продажу цінних паперів.

Індикативна функція фондової біржі полягає в оцінці вартості й привабливості цінних паперів. Саме на біржі проводиться котирування цінних паперів, яке дає інформацію інвесторам про вартісну і якісну оцінку цінних паперів та динаміку їх розвитку. Це створює передумови для надійного і достовірного механізму торгівлі.

Регулятивна функція фондової біржі виражається в організації торгівлі цінними паперами. Вона встановлює вимоги до емітентів, які виставляють свої цінні папери на біржові торги, правила укладення і виконання угод, механізм контролю за діяльністю суб’єктів біржової торгівлі. Біржі здійснюють контроль за фінансовим станом емітентів. Вони мають право на отримання та перевірку інформації про їх діяльність. Відповідно біржі можуть знімати з котирування окремих емітентів, які або не виконують вимог біржової торгівлі, або мають незадоволені фінансові показники. Мета контрольної діяльності біржі – забезпечення достовірності котирування цінних паперів та надійності біржової торгівлі.

Існують три види бірж: замкнута біржа, у торгах на якій можуть брати участь лише члени біржі; біржа з вільним доступом відвідувачів, угоди на якій здійснюють тільки маклери (тобто посередники); і біржа, що складається із широкого кола осіб і діє під контролем урядових органів.

Види операцій на фондовій біржі:

- Касові – купівля-продаж цінних паперів з негайною оплатою;

- Строкові – укладення угоди (фіксація курсу цінних паперів) відбувається на даний час, а її виконання через заздалегідь передбачений відлік часу;

- Арбітражні – різновид спекулятивних операцій, пов’язаних із різницею в курсах цінних паперів на різних фондових біржах.

 

Ринок цінних паперів структурується за двома ознаками: стадіями та місцем торгівлі. За стадіями торгівля виділяється первинний та вторинний ринок. Первинний ринок являє собою випуск цінних паперів в обіг,, якій здійснюється на основі оголошення про емісію. Торгівля ведеться між емітентами з одного боку та інвесторами і фінансовими посередниками з іншого. Вторинний ринок характеризується операціями перепродажу цінних паперів, які здійснюються між окремими інвесторами, інвесторами і фінансовими посередниками та між фінансовими посередниками.

За місцем торгівлі ринок цінних паперів поділяється на біржовий та позабіржовий. Біржовий включає угоди, що укладаються на фондовій біржі, і охоплює насамперед вторинний ринок, хоча в окремих випадках і первинне розміщення цінних паперів може здійснюватись через фондову біржу. Позабіржовий відображає угоди, які укладаються і здійснюються поза біржею. Він стосується насамперед первинного ринку, однак позабіржові операції можуть здійснюватись і на вторинному ринку.

 

Ринок фінансових послуг.

Ринок фінансових послуг являє собою сферу різноманітних послуг, що надаються суб’єктам фінансових відносин – підприємницькім структурам, державі і громадянам – у процесі їх фінансової діяльності. Ключовими суб’єктами цього ринку є різні фінансові інституції та організації, що надають відповідні послуги. Ці послуги можна об’єднати у три групи: фінансове посередництво; страхування; консалтинг, аудит та інформаційні послуги.

Фінансове посередництво, яке є першим сегментом ринку фінансових послуг, відображає відносини, які складаються на фінансовому ринку у процесі руху фінансових ресурсів і грошових коштів. Функціонування більшої частини фінансового ринку забезпечують фінансові посередники, які здійснюють, з одного боку, мобілізацією тимчасово вільних ресурсів, з іншого – їх продаж. Ця частина повністю належить до ринку фінансових послуг. В окремих випадках операції купівлі-продажу фінансових ресурсів можуть здійснюватись безпосередньо між продавцем і покупцем, наприклад придбання акцій інвестором безпосередньо в емітента. Подібні акції є складовою функціонування фінансового ринку, але не належать до ринку фінансових послуг, оскільки послуга як така відсутня. Водночас посередництво в розрізі грошових коштів може бути пов’язане і з додатковими послугами у розрахунках – різноманітні операції банків з векселями (авалювання, акцептування, інкасування), операції з пере відступлення боргу (факторинг, форфейтинг). Ці операції відносять до ринку фінансових послуг, але вони не належать до фінансового ринку. У цілому до фінансових посередників відносять комерційні банки те небанківські кредитні установи, фінансові факторингові й лізингові компанії, інституційні інвестори, фондові та валютні біржі.

Страхування з погляду ринку фінансових послуг є сукупністю фінансових послуг з приводу формування колективних страхових фондів і фінансового відшкодування різних втрат і збитків. При цьому страхові компанії можуть розглядатись і як виробники страхових послуг, і як фінансові посередники. Їх фінансове посередництво здійснюється у двох напрямах:

- між страхувальниками і застрахованими у процесі перерозподілу коштів страхових фондів;

- між страхувальниками і споживачами фінансових ресурсів при їх розміщенні на фінансовому ринку.

Сукупність страховиків і страхових послуг формує страховий ринок, який є другим сегментом ринку фінансових послуг.

Консалтинг, аудит та інформаційні послуги складають специфічний сегмент ринку фінансових послуг. Вони не пов’язані безпосередньо з рухом фінансових ресурсів чи формування доходів та здійсненням витрат і видатків. Водночас їх призначення полягає у наданні таких послуг, що сприяють указаним процесам. Ці послуги можуть надаватись у різних сферах діяльності. Безумовно, до ринку фінансових послуг належать ті, що надаються у сфері фінансової діяльності.

Фінансовий консалтинг являє собою сукупність консультаційних послуг, що передують фінансовим операціям чи надаються у процесі їх здійснення. Функціонування консалтингових фірм ґрунтується на високому професіоналізмі їх працівників, які можуть допомагати мінімізувати вартість залучених фінансових ресурсів, оптимізувати їх розміщення, сприяти максимізації доходів і прибутку, мінімізації податкового навантаження тощо.

Аудиторські послуги пов’язані з незалежною перевіркою фінансової діяльності і фінансової звітності окремих суб’єктів, тобто вони надаються після здійснення фінансових операцій. Аудиторські послуги надаються двом сторонам:

- самому суб’єкту, якому дуже важлива незалежна оцінка його діяльності;

- тим суб’єктам, які вступають з ним у фінансові взаємовідносини і для яких дуже важливо мати об’єктивну й достовірну оцінку його діяльності і фінансового стану.

Наявність незалежного аудиторського контролю є певним стабілізуючим чинником функціонування фінансової системи у цілому.

Інформаційні послуги полягають у наданні певної фінансової та не фінансової інформації тим чи іншим суб’єктам, необхідної їм для прийняття рішень у сфері фінансової діяльності. Правильність управлінських рішень залежить від своєчасного отримання повної та достовірної інформації. В умовах інформаційного суспільства наявність інформації перетворюється у ключовий чинник розвитку. Функцію надання первинної інформації виконують інформаційні агенції. Інформація може надаватись різними способами: публікація статистичних збірників; періодичні зведення, наприклад, біржові; інформаційні мережі – Інтернет. Функцію надання аналітичної інформації виконують рейтингові агенції. Їх продуктом є різноманітні аналітичні огляди, рейтингові оцінки, наприклад оцінка привабливості цінних паперів.

Сегмент консалтингових, аудиторських та особливо інформаційних послуг тісно пов'язаний з функціонуванням фінансового ринку, адже операції на ньому є досить ризикованими. Сукупність цих послуг є одним із методів хеджування ризиків, що виконує важливу роль у забезпеченні стабільності фінансовогоринку і фінансової системи у цілому.