Реформування та перспективи розвитку грошово-кредитної системи Китаю на сучасному етапі

 

Сучасна грошово-кредитна система країни сформувалася в період розвитку економіки на засадах адміністративно-командної моделі з характерною надцентралізацією фінансових ресурсів державою та їх директивним розподілом відповідно до плану. Фінансова сфера країни внаслідок цього характеризувалася нерозвиненістю фінансово-кредитних механізмів, значною залежністю банківських інститутів від державних фінансів.

Негнучкість планової економіки почала гальмувати розвиток продуктивних сил, а тому наприкінці 70-х років розпочато процеси поступового реформування механізмів господарювання соціалістичної економіки за принципом "центральне планування повинно відігравати основну роль, ринкове регулювання — допоміжну".

Реформи у кредитно-банківській сфері передбачали утворення кредитної системи, яка б відповідала потребам ринкової економіки.

Основні завдання реформування кредитної системи:

o утворення системи центрального банку, який під безпосереднім керівництвом Держради КНР повинен впроваджувати в життя грошову політику держави;

o утворення системи кредитних інститутів з чітким розмежуванням функції здійснення політики та комерційної функції, сполучною ланкою між якими стануть державні комерційні банки;

o створення численних різнопрофільних кредитних установ;

o створення системи єдиного відкритого кредитного ринку, який допускає конкуренцію;

o впровадження єдиних валютних курсів, які відбивають ринковий попит та пропозицію, поступове перетворення китайського юаня на вільно конвертовану валюту.

Центральний банк країни почав запроваджувати методи регулювання грошової маси, зокрема операції на відкритому ринку, які більше відповідали ринковим відносинам. Так, як експеримент Центральний банк випустив банківські сертифікати на суму 20 млрд юанів. Сертифікати призначалися для небанківських кредитних установ, щоб допомогти районам вирівняти грошовий дисбаланс. У жовтні 1993 р. Центральний банк через центри позичкового капіталу надав спеціальним банкам, які відчували труднощі із запасом платіжних коштів, позички, використавши для цього частину коштів від продажу банківських сертифікатів. Отже, напруження з платежами за векселями частково згладилося. Зазначені заходи стали важливим кроком на шляху до створення в Китаї регламентованого міжбанківського короткострокового позичкового ринку, сприяли горизонтальному обігу грошових одиниць.

У 1986 р. у Шеньяні, Ухані, Гуанчжоу, Чунціні та Чанчжоу створюються грошові ринки. У наступні роки в країні виникають ринки між-банківських короткострокових позик (позичок), ринки "коротких" грошей, довгострокових кредитів, позичкових облігацій підприємств, облігацій держпозик, ринки (дисконтування) векселів, регульовані валютні ринки, ринки акцій та ін. Поступово запроваджуються плаваючі курси відсоткових ставок, тобто встановлюється ціна грошей на основі ринкових механізмів.

Економічна реформа фінансової системи, особливо реформа зовнішньої торгівлі, стимулювала розвиток національної валютної системи Китаю. Розширення господарської самостійності підприємств, їх прагнення до реконструкції виробництва на новій технологічній основі, збільшення кількості підприємств, що орієнтуються на експорт, спроба підвищити конкурентоспроможність продукції на зовнішньому ринку, збільшення науково-виробничих, науково-дослідних установ, прагнення отримати закордонну передову техніку та технологію сприяли створенню стійкого попиту на іноземну валюту. Держава, не маючи істотних валютних ресурсів, щоб підвищити ефективність використання валюти, почала поступово відходити від прямого централізованого монопольного розподілу валютних коштів, дозволяючи державним, кооперативним підприємствам, організаціям купувати певні суми валюти для суворо визначених цілей у межах виробничих потреб. Допуск спільних підприємств на валютний ринок допомагає їм вирішити потреби валютного балансу, створює сприятливий інвестиційний клімат. Практика свідчить, що загальна сума валюти, яку продають спільні підприємства, помітно перевищує суму, яку вони купують.

Ринок валюти став важливою складовою фінансового ринку в Китаї. Наприкінці 1985 р. у Шеньчжені при відділенні Народного банку Китаю створено перший у країні центр валютного обміну та регулювання. Його діяльність суворо регламентувалася: обмінні курси валют не могли перевищувати встановлених державою меж, продавці та покупці не мали права контактувати між собою. У липні 1986 р. ці обмеження були зняті. В листопаді 1986 р. такий центр створено у Шанхаї. На початку 90-х років у Китаї вже склався своєрідний валютний ринок, який об'єднав понад 40 центрів і майже 60 пунктів розподілу та обміну валют. Нині такі організації діють у всій країні.

Реформа сприяла поступовій заміні бюджетного фінансування суб'єктів господарювання кредитуванням капіталовкладень, що здійснюється спеціалізованими банками. Серед них Торгово-промисловий банк Китаю, Народний будівельний банк Китаю, Сільськогосподарський банк Китаю та Банк Китаю (зовнішньоекономічний). Крім того, кредити Світового банку розподіляє Інвестиційний банк. Ставки відсотка визначалися залежно від галузевої належності позичальника та термінів надання йому коштів. Поступово зазначені спеціалізовані банки перетворюються на комерційні. Водночас розвиваються нові банки, фінансові та трастово-інвестиційні компанії.

Поступово нарощуються обсяги кредитно-грошових операцій, відбувається поповнення їх якісно новими інструментами та механізмами, розширюються види операцій та послуг, що їх надають кредитні установи. З 1986 р. уряд дозволив спеціальним банкам здійснювати (щоправда, з обмеженнями) взаємно-перехресні операції, що ознаменувало зародження кредитного ринку.

Певним поштовхом до розвитку кредитного ринку стало використання ринкових механізмів у практиці державного позичання. В 1993 р. запроваджено систему підряду на скуповування та розповсюдження безоблігаційної держпозики і відповідно запроваджено порядок первинного продажу держпозики. Це сприяло подальшому просуванню ринку облігацій по шляху регламентування та зближення з нормами, прийнятими у світовій практиці.

Завдяки успішному розміщенню держпозики Міністерство фінансів перестало брати у Народного банку Китаю позички, а статті бюджету, за якими передбачалося фінансування авансом, і бюджетний дефіцит покривалися за рахунок випуску короткострокових держпозик. (Кошти для координації структури економіки можна мобілізувати шляхом випуску банками облігацій, гарантованих державним бюджетом.)

Політика відкритості китайської економіки сприяє тому, що іноземні банки активізують діяльність у країні. У деяких містах відкрито відділення іноземних банків і створено спільні банківські установи з участю іноземного капіталу. На початку 1995 р. зареєстровано понад 100 банків з іноземною участю, в тому числі відділення та представництва зарубіжних банків. Обмеження на діяльність цих банків регулюються Положенням про фінансові організації з іноземним капіталом, що діє з квітня 1994 р.

У кредитній системі країни розвиваються також фінансові установи, що діють на принципах спільного кредитування і фінансують малі підприємства. У країні створено 53 тис. сільськогосподарських кредитних кооперативів.

Активізується використання нових для соціалістичної економіки Китаю механізмів акумуляції інвестиційних ресурсів, зокрема випуск державних цінних паперів, акцій підприємств, облігацій місцевих органів влади, банків, інших кредитних установ. У 90-ті роки вагомо заявив про себе і фондовий ринок Китаю, де здійснюється торгівля цінними паперами. Учасниками торгів згідно з чинним законодавством можуть бути спеціалізовані фірми чи підприємства, які мають спеціальний дозвіл Держради КНР. Основну частину цінних паперів, що перебувають в обігу, становлять державні облігації: державні зобов'язання скарбниці, облігації на будівництво провідних об'єктів народного господарства, облігації фінансової позики. Частину облігацій купує населення, частину - підприємства та організації; часто це має примусовий характер. За оцінками експертів, у 1991 — 1996 рр. річна емісія державних цінних паперів збільшилася з 19 млрд. до 153 млрд. юанів.

У 1993 р. розширилися масштаби операцій на ринку акцій. Спочатку тільки резидентам КНР дозволялося емітувати та торгувати акціями підприємств (так званими акціями типу "А"), а згодом були випущені спеціальні акції (типу "В") для продажу іноземним інвесторам. Акції були деноміновані в юанях, але продавалися тільки за валюту і мали обіг лише в КНР. Такий спеціальний запобіжний механізм повинен був унеможливити маніпулювання іноземними інвесторами китайським фондовим ринком.

У 1992 р. операції на Шеньчженській та Шанхайській фондових біржах мали вузькорегіональний характер. На першій в обігу перебували акції 33, на другій - 38 місцевих компаній. У 1993 р. уряд вирішив розширити експеримент з фондовою ринковою діяльністю до загальнонаціонального масштабу. В країні у публічних торгах почали котируватися акції на суму 5 млрд. юанів. Наприкінці 1993 р. на Шеньчженській фондовій біржі котирувалися акції 76 компаній, на Шанхайській - 106, істотно збільшилася питома вага компаній з інших міст. Відкриваються фондові контори. Кількість учасників Шеньчженської та Шанхайської фондових бірж досягла 400. Китайські підприємці зрозуміли, що ринок акцій - це не тільки засіб для пошуку грошей, а й проміжна ланка у трансформації майнового права, бо під час укладання фондових угод та руху акцій контрольний пакет акцій міг перейти до інших рук, а з ним втрачається право розпоряджатися справами компанії. За останні роки набрали чинності кілька зведень адміністративних правил та положень про фондові угоди, зокрема "Тимчасові заходи з управління фондовими конторами". Утвердилася п правова система, що регламентує дії компаній, випуск та операції з цінними паперами. Ринок цінних паперів Китаю набуває дедалі більшої ваги в економічних процесах країни.

Великі сподівання щодо розвитку фінансового ринку Китаю покладаються на Гонконг, якому належить друге місце в Азії після Японії за обсягами капіталізації фондового ринку. Понад 350 банків, фінансових компаній мають представництва або відділення у Гонконзі. Дедалі більше китайських банків та промислових компаній, намагаючись використати потенціал території, працюють на місцевому фондовому ринку.

Однак фінансову сферу Китаю за темпами та масштабами перетворень наприкінці 90-х років можна віднести до найвідсталіших сфер економіки. Щоправда, азійська фінансова криза, що завдала значних збитків країнам Південно-Східної Азії, безпосередньо не торкнулася економіки Китаю. Певна закритість китайського фондового ринку від зовнішніх ринків капіталу, державний контроль над фінансовим сектором сприяли його невразливості до спекулятивних комбінацій на валютному та фондовому ринках азійських країн.

У Китаї діє грошова одиниця під назвою юань, який є однією з найстабільніших валют у Східній Азії і в світі в цілому.

Юань КНР - базова одиниця китайської грошової системи женьміньбі (народні гроші)

Один юань становить 10 цзяо або 100 фенів. Цікавий той факт, що форму і вид банкнот мають не тільки юані і цзяо, але і фени. У грошовому обороті беруть участь купюри номіналом в 1, 2 і 5 фенів, 1, 2 і 5 цзяо, а також 1, 2, 5, 10, 50 і 100 юанів. Гроші дрібних достоїнств мають досить низьку ступінь захисту, у них немає ні водяного знака, ні захисної нитки, ні мікротексту, ні інших подібних елементів захисту. Умовне позначення юаня - СNV.

У 2005 році в грошовій системі Китаю з'явилася така купюра, як 20 юанів. її розмір — 145 х 70 мм. На лицьовій стороні даної купюри знаходиться зображення Мао Цзедуна, а ліворуч розташовується національний герб Китаю. На іншій стороні вміщено зображення річки. Купюра захищена водяним знаком у вигляді лотоса. Домінуючі кольори купюри — темно-коричневий, помаранчевий і жовтий.

Купюра номіналом в 100 юанів є ювілейною, вона випущена на честь початку XXI ст.

Дана купюра виготовлена на полімерній основі і є першою полімерної банкнотою Китаю. її розмір становить 166 х 80 мм. На лицьовій стороні в центрі знаходиться зображення летить дракона, на зворотному - зображення сучасної будівлі і національного герба. Купюра має захист - водяний знак у вигляді числа 2000, а також прозоре вікно із зображенням храму. На банкноті немає захисної нитки. Замість неї на лицьовій стороні є срібляста голограма, на якій знаходиться число 2000, виконане китайськими і римськими цифрами. Переважаючі кольори - золотий, червоний, червоно-коричневий і жовтогарячий.

З метою забезпечення стійкості стабільно високого зростання національної економіки китайський уряд до липня 2005 підтримував фіксований обмінний курс юаня по відношенню до долара США, у той час як відбувалася його девальвація по відношенню до основних світових валют - єни та євро. У відповідності з цілями економічної політики Китай продовжує вдосконалювати механізм регулювання курсу юаня з урахуванням реальної фінансово-економічної ситуації в країні та стану міжнародних платежів.

Останнім часом, однак, Китай знаходився під наростаючим тиском з боку країн ЄС, Японії і особливо США, які наполягали на лібералізації курсу юаня. На їх думку, курс юаня занижений, в результаті чого китайські товари отримують додаткову конкурентну перевагу. 21 липня 2005 Китай відмовився від прив'язки юаня до долара та підняв курс національної валюти на 2%. Курс юаня тепер визначаєься виходячи з його ставлення до кошика з кількох валют.

Дослідники говорять, що протягом найближчих 10-15 років женьміньбі цілком може стати четвертою резервною твердою світовою валютою (слідом за доларом США, євро та єною). У тих державах Південно-Східної Азії, де національна валюта слабка, китайські юані часто слугують альтернативною валютою для розрахунків. За оцінками МВФ 40% торгівлі у неяпонській Азії здійснюється всередині регіону. Це фактично змушує шукати власну регіональну розрахункову валюту і (якщо вона за стійкістю порівнянна з доларом) віддавати перевагу саме її. На думку китайських експертів, прив'язка до кошика валют робить курс юаня більш чутливим до світової економічної кон'юнктурі, але при цьому не створить загрози стійкості фінансової системи країни.

Китайський юань обійшов євро та став другою за популярністю у зовнішньоторговельних угодах валютою. Про це свідчать дані міжнародної банківської системи 8№ІРТ. У 2013 р. його частка в акредитивах склала 8,33%, 6,64% - у євро. При цьому у 2012 р. частка юаня була лише 1,89%, в той час як євро — 7,87%

Згідно даних 8\¥ІРТ, наібільш активно юань використовують Китай, Гонконг, Сингапур, Німеччина та Австралія.

«Зарубіжні експортери укладають контракти в юанях для підвищення привабливості та конкурентоспроможності товарів та послуг, що продаються до Китаю», - цитує ВІоотЬега голову департаменту ринків, що розвиваються у Зосіеіе Сепегаїе Синтію Вонг.

Китай останнім часом послаблює контроль над своїм валютним курсом, йдучи шляхом лібералізації. У листопаді 2013 р. голова Народного банку КНР зробив революційну заяву, пообіцявши, що юань стане вільно конвертованою валютою не пізніше 2015 р. При цьому жовтневі дані Всесвітньої організації торгівлі засвідчили, що на Китай припадає 10,4% усього експорту товарів та 9,4% імпорту (для США ці показники складають 8% та 12,3% відповідно).