Становлення сучасної фінансово-грошової та кредитної системи Китаю

У новітній історії до 1949 р. в Китаї була відсутня єдина грошова система. У обігу були десятки різних грошових знаків. Вільно зверталася іноземна валюта - американські і гонконзькі (сянганскі) долари. Інфляція мала гіпертрофовані розміри.

6 квітня 1933 р. був виданий закон про уніфікацію грошової системи, але фактично він не привів до встановлення єдиної валюти. Як і раніше широке поширення мали гроші різних іноземних держав і місцеві гроші — маньчжурські юані(гоби) в Північно-східному Китаї, санги в Тібеті, синьцзянские юані і юані Внутрішньої Монголії відповідно в Синьцзяне і Внутрішній Монголії, місцеві паперові гроші у ряді інших провінцій.

До 1935 р. в Китаї фактично діяв срібний стандарт. Курс китайської валюти коливався залежно від світової ціни срібла. З 15 жовтня 1934 р. курс юаня відійшов від вартості срібла на світовому ринку у зв'язку зі встановленням мита на срібло, що вивозиться з Китаю. У 1935 р. проведена грошова реформа, срібні юані вилучені із звернення і замінені паперовими - фаби. Було оголошено про відмову від срібного стандарту і перехід до валюти на базі золота, але без фіксованого золотого змісту юаня. Надмірна паперово-грошова емісія привела до інфляції юаня. Якщо в 1935 р. курс юаня до долара США складав 3,36 юаня за 1 дол., то в серпні 1946 р. - 3350 юанів за долар.

За грошовою реформою 1948 р. золотий зміст юаня був встановлений в 0,22217 г чистого золота і випущені нові паперові гроші - золоті юані, на які обмінювалися фаби (3 млн. фаби на 1 золотий юань). Офіційний курс до долара США встановлений в 4 золоті юані за долар, проте вже 12 грудня 1948 р. він девальвований до 20 золотих юанів за долар.

У міру возз'єднання районів, звільнених Народно-визвольною армією Китаю, відбувалося злиття місцевих банків. 1 грудня 1948 р. створений Народний банк Китаю. Із звернення вилучені грошові знаки, випущені в різних районах, - гоміньданівські гроші, заборонено обіг іноземної валюти, приватну торгівлю золотом і сріблом, встановлений строгий валютний контроль. Численні колишні грошові знаки замінені банкнотами Народного банку Китаю - юанями женьминьби, що в перекладі з китайського означає "народні гроші".

Юань КНР - базова одиниця китайської грошової системи жзньминьби. Міжнародне позначення валюти — СКУ. Один юань ділиться на 10 цзяо, які у свою чергу діляться на 10 фзнь. Наприклад, сума в 3,14 юаня вимовляється як 3 юані 1 цзяо 4 фзнь.

Народний банк Китаю вжив заходи по подоланню інфляції: здійснена централізація фінансової діяльності в країні, торгівлі, заготівель і розподілу матеріальних ресурсів, введена єдина система заробітної плати, ціноутворення, розроблені баланси доходів і витрат.

Грошовий обіг ще більше зміцнився після грошової реформи 1955 р., основна мета якої - зміна масштабу цін в країні (старі грошові знаки обмінювалися на нові в співвідношенню 10 000: 1). В ході реформи золотий вміст юаня не був встановлений.

Процес зміцнення грошового обігу в Китаї був підірваний в 1958-1976 рр., коли відповідно до теорії " безтоварного" соціалістичного виробництва різко обмежувалася сфера товарно-грошових стосунків, що привело до широкого поширення натуралізації господарських зв'язків. Масштаби грошового обігу швидко зростають з 1978 р. при переході до курсу "врегулювання, перетворення, впорядкування і підвищення рівня народного господарства", коли за п'ять років (1979-1983) роздрібний товарообіг зріс на 58,3% Реформування та перспективи розвитку грошово-кредитної системи Китаю на сучасному етапі.

Важлива риса грошового обігу в Китаї 70-80-х років XX ст. — хронічна невідповідність об'єму грошової маси в зверненні потребам товарного і платіжного оборотів в грошах, що періодично викликало зростання цін. У зв'язку з погіршенням фінансово-економічного положення держава удалася до великих масштабів грошової емісії, у тому числі для фінансування капітального будівництва і підвищення закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію. У 1982 р. в порівнянні з 1978 р. кількість грошей в обігу збільшилася майже на 63%%. У числі заходів, вживаних для стабілізації грошового обігу, держава широко практикувала залучення грошових коштів населення в ощадні каси, а також внутрішні позики і різні податки. Крім того, неодноразово робилися спроби обмежити необгрунтоване зростання фонду заробітної плати, скоротити грошову емісію, збільшити виробництво споживчих товарів, розширити торгівлю і сферу послуг.