Камеральне трасування лінійних споруд

Виконується по топографічним картам і планам на попередній стадії вишукувань.

В рівнинній місцевості між вибраними фіксованими точками повітряної лінії (рис. 11.1) відповідно до ситуації, геологічних та ґрунтових умов на карті (плані) проектують найкоротшу трасу.

В гірських та на пересічених місцевостях камеральне трасування полягає в визначені на топографічній карті або плані в заданому напрямку траси лінії заданого нахилу і _гр.

Для визначеного нормативними документами граничного нахилу траси і _гр обчислюють величину закладення по масштабу закладень (розділ 3, § 6) або за формулою

, (11.12)

де h – висота перерізу горизонталей;

М – знаменник чисельного масштабу карти або плану.

Рис. 11.5. Трасування лінії заданого нахилу

Пікети (П) розмічають через кожні 100 м по ламаній лінії траси до вершини кута ВК. Розраховують пікетажне положення характерних точок кругової кривої (розділ 11, § 3):

- початку кривої П ПК = П ВУ – Т, (11.13)

- кінця кривої П КК = П ВУ + Т – Д, (11.14)

контроль П КК = П ПК + К;

- середини кривої

П СК = П ПК + К/2. (11.15)

Окрім пікетів на трасі намічають плюсові точки в точках перетину осі траси з лініями вододілу та водозбору.

По горизонталям визначають чорні позначки (або позначки землі) та будують повздовжній профіль місцевості в заданому горизонтальному та вертикальному масштабах).

При проектуванні осі споруди лінійного типу дотримуються граничних нахилів і _гр і балансу земляних робіт (рівності об’ємів насипів та виїмок.

Одночасно контролюють нахил проектної лінії за формулою

, (11.16)

де - проектні позначки початкової та кінцевої точки проектної лінії.

L – відстань між точками.

Червоні позначки проміжних пікетів та плюсових точок визначають за формулою

, (11.17)

де Н_і, Н_і ₊₁ – червоні позначки початкової точки та наступної точки профіля;

d – відстань між точками;

і _пр – проектний ухил.

Обчислюють робочі позначки (h _p = H _чор. – H _чер.) як різницю між чорними та червоними позначками профіля.

Обчислюють положення точок нульових за формулою:

, (11.18)

де d – відстань між суміжними точками;

h_a, h_b – робочі позначки передньої точок профіля.

Позначки точки нульових робіт визначають за формулою

Н_М = Н_С + і _пр × х. (11.19)

Рис. 11.7. Схема визначення точки нульових робіт

72. Польове трасування лінійних споруд

В камеральних умовах складають проект перенесення на місцевість (розмічування) точок початку та кінця траси, вершин кутів повороту траси від пунктів планової геодезичної основи або від ближніх твердих предметів і контурів місцевості. Спочатку виконують детальну рекогносцировку місцевості вподовж траси послідовно по мірі виконання трасувальних робіт.

На основі розмічувальних креслень послідовно визначають положення основних точок початку, кутів повороту та кінця траси.

Винесені на місцевість точки початку траси (ПТ), вершин кутів (ВК), створні точки (СТ) та кінець траси (КТ) закріплюють постійними дерев’яними та залізобетонними стовпами, прив’язують до твердих місцевих предметів і контурів (рис. 11.8).

а б в

г

Рис. 11.8. Закріплення траси

а, б – стандартний дерев’яний стовп; в – пеньок, розроблений під осьовий стовп; г – схема закріплення осі траси на місцевості; 1 – осьовий цвях; 2 – абревіатура організації, назва та пікетне положення точки.

За допомогою теодоліта типу Т30 і точніше вимірюють праві або ліві кути ходу траси (рис.11.9). Одночасно вимірюють магнітні азимути.

Рис. 11.9. Кутові виміри по трасі

Лінійні вимірювання по трасі виконують два рази.

Перший раз вимірюють відстані між закріпленими точками траси. Лінії вимірюють як правило, мірними стрічками або світловіддалемірами одночасно з вимірюванням горизонтальних кутів.

Повторні вимірювання стрічками, рулетками виконують при розмічуванні пікетажу. Пікети розмічають через кожні 100 м.

При використанні світловіддалемірів застосовують безпікетний спосіб трасування. При цьому на місцевості розмічають тільки рельєфні і контурні плюсові точки.

В місцях зміни поперечного профілю місцевості. розбивають поперечні профілі (поперечники). Одночасно з розмічуванням пікетажу ведеться пікетажний журнал (рис.11.10).

Рис. 11.10. Пікетажний журнал

Нівелювання виконують два рази. Перший раз нівелюють пікети, плюсові точки, геологічні виробки, постійні і тимчасові репери.

Другий раз нівелюють тільки репери, зв’язуючи точки між суміжними

Рис.11.11. Схема нівелювання поперечників

При геометричному нівелюванні використовують точні нівеліри типу Н3. Точність технічного нівелювання характеризується нев’язкою хода між вихідними реперами або в замкненому полігоні

, мм (11.20)

де L – довжина хода в км.

При польовому трасуванні виконують топографічну крупномасштабну зйомку (1:500 – 1:2000) водостоків, ущелин та перевалів, перетини існуючих магістралей, майданчиків під допоміжні споруди, водозбірні басейни і т.д.

За результатами пікетажної книжки і нівелювання траси складають повздовжні і поперечні профілі. Попередньо розраховують положення проектної (червоної) лінії траси, яка потім уточнюється.