Класифікація і зміст занять урочного типу

ПЛАН

1. Характеристика побудови занять у процесі фізичного виховання.

2. Класифікація і зміст занять урочного типу.

3. Структура занять урочного типу.

4. Характеристика занять позаурочного типу.

5. Планування фізичного виховання в школі

6. Перевірка і оцінка успішності на уроках фізичної культури.

7. Методика планування навчально-виховної роботи на уроці

фізичної культури

 

Характеристика побудови занять у процесі фізичного виховання

Процес фізичного виховання здійснюється шляхом проведення окремих занять фізичними вправами. Будучи відносно закінченою частиною і самостійною ланкою цього процесу, кожне заняття повинно бути пов'язано з попередніми і подальшими ланками і повинне вносити певний внесок у вирішення завдань фізичного виховання.

При побудові занять необхідно враховувати вік, стать, фізичний стан і особисті інтереси тих, хто займається, а також приватні завдання і зміст педагогічного процесу, що зрештою впливає на побудову занять. В даний час склалося кілька форм побудови занять, які прийнято підрозділяти на дві групи:

І. Урочні.

II. Позаурочні.

Ці форми, не дивлячись на значні відмінності, мають істотні загальні елементи в завданнях і змісті, засобах і методах і ін. Це обумовлює підлеглість їх побудови загальним закономірностям у педагогічному процесі.

Найдоцільнішою і основною формою побудови занять у фізичному вихованні визнана урочна форма. В процесі уроку стосунки між педагогом і учнями будуються на безпосередньому контакті, що дозволяє викладачу контролювати рухову діяльність тих хто займається фізичними вправами.

Навчально-виховний процес на уроці слід розглядати як систему безперервних взаємодій педагога і постійної за складом групи учнів. Урок є найекономнішою і ефективною формою організації систематичних занять у фізичному вихованні, в спортивному тренуванні і прикладній фізичній підготовці оздоровчої фізичної культури.

Головною особливістю уроків є: керівництво педагогом протягом точно встановленого часу, в спеціально відведеному місці, колективною руховою діяльністю щодо однорідної за складом групи учнів, з урахуванням їх особливостей і індивідуальних можливостей.

Переваги уроків фізичного виховання:

• безперервність і чіткість організації і керівництва навчально-виховним процесом;

• контакти і можливість кращого вивчення педагогом вихованців;

• стимулюючий вплив організованого колективу на кожного.

Класифікація і зміст занять урочного типу

Уроки фізичного виховання проводяться з різним контингентом за різними програмами. При цьому доводиться мати справу з великими відмінностями в рівні підготовленості і стані здоров'я тих, хто займається фізичними вправами, з неоднорідністю їх інтересів і можливостей. В практиці фізичного виховання залежно від змісту, структури і методичних особливостей урочні заняття підрозділяються на види і різновиди (рис. 34).

І. За цільовою спрямованістю фізичного виховання:

1. Уроки загального фізичного виховання (загальної фізичної підготовки) служать меті створення фундаменту фізичного розвитку, освіти і виховання для різноманітної рухової діяльності в житті. Вони підрозділяються на два види:

- уроки широкого загального фізичного виховання, які направлені на всесторонню загальну підготовку до будь-якої рухової діяльності і тому вирізняються багатим змістом, різноманітністю побудови і складністю методичної розробки. Вони характерні для фізичного виховання дітей;

- уроки щодо обмеженої загальної фізичної підготовки впроваджуються в спеціалізованому фізичному вихованні з метою більш вузької загальної фізичної підготовки до обмеженої діяльності. Їх зміст тісно пов'язаний зі специфічним змістом окремого виду спеціалізації (спортивної, професійної, оздоровчої та ін.).

2. Уроки спеціалізованого фізичного виховання проводяться з метою підготовки до конкретної рухової діяльності. Вони включають три види:

- уроки спортивного тренування є основною формою занять із спортсменами всіх розрядів і служать підготовкою їх до змагань. Зміст і побудова спортивно-тренувальних уроків, у різних галузях і видах спортивної спеціалізації характеризується специфічними особливостями;

- уроки прикладної фізичної підготовки діляться на уроки професійно-прикладної і уроки військово-прикладної фізичної підготовки. Їх змістом є специфічні види рухової діяльності залежно від особливостей професії;

- заняття урочного типу з лікувальною спрямованістю, щовикористовується з метою сприяння відновленню здоров'я. Їх зміст, особливості структури і методика обумовлені характером захворювання і особливостями застосування інших лікувальних процедур.

II. По основному предмету і програмному змісту занять:

1. Вузькопредметні (видові) уроки характеризуються однорідністю навчального матеріалу. На цьому рівні узагальнено розрізняються уроки гімнастики, легкої атлетики, плавання, фехтування, ігор і т.ін. - види. В межах кожного предмету виділяються уроки спортивної (або іншої) гімнастики, баскетболу, фехтування на рапірах, стрибків на лижах, бігової підготовки з легкої атлетики і т.ін. - різновиди.

2. Комплексні уроки відрізняються різноманітністю навчального матеріалу, наприклад, гімнастичного, легкоатлетичного та ігрового. Такі заняття зустрічаються частіше в загальній фізичній підготовці. Уроки цього класифікаційного рівня відрізняються також структурою і методикою проведення.

III. Залежно від того, яка з основних сторін процесу фізичного виховання акцентується або повністю складає зміст, заняття діляться на:

1. Уроки освітньої спрямованості. Їх основним змістом є формування і вдосконалення специфічних знань, рухових умінь і навиків, а також навчання застосування їх в умовах, що змінюються. При цьому виховні і гігієнічні завдання розв'язуються лише попутно (зв'язаністю) і лише в тій мірі, яка допускається основним змістом і обставинами навчальної роботи.

2. Уроки спеціально виховної спрямованості служать переважно цільовому вдосконаленню інтелектуальних, вольових і емоційних якостей, інтересів і потреб. Вирішенню завдань навчання і фізичного розвитку в таких уроках відводиться обмежений час.

3. Уроки з гігієнічною спрямованістю призначені для вирішення завдань фізичного розвитку і зміцнення здоров'я, вони частково пов'язані з вирішенням деяких виховних і освітніх завдань. Уроки з гігієнічною спрямованістю характерні для загального фізичного виховання. Вони застосовуються в роботі з дітьми, з людьми зрілого і немолодого віку, відіграють допоміжну роль у спортивному тренуванні.

4. Комбіновані уроки. Зміст таких занять направлений на вирішення завдань двох і більш перерахованих сторін фізичного виховання.

Залежно від дидактичних (учбових) завдань, що акцентуються на різних етапах навчання, уроки з освітньою спрямованістю діляться на:

• ввідні;

• уроки вивчення нового матеріалу;

• уроки вдосконалення вивченого і застосування в нових умовах рухової діяльності;

• уроки контрольні (облікові, залікові);

• уроки змішані, де характерні для перерахованих різновидів (типів) уроків навчальні завдання поєднуються в різних пропорціях.

Кожен з перерахованих різновидів уроків освітнього характеру має свої особливості: в розміщенні навчального матеріалу, в побудові навчальних ситуацій. Виникає проблема вибору застосування найефективніших методів навчання. Залежно від вибору методичних напрямів, що акцентують передачу педагогом знань, умінь, навиків, або самостійний творчий пошук рішень учнями, або ж поєднання цих підходів – виникає необхідність подальшої класифікаційної диференціації уроків за методичними особливостями.

Уроки із спеціально-виховною спрямованістю мають три основних види:

• з вибірними виховними діями;

• з багатобічними (декількома самостійними) діями;

• контрольні.

Контрольні уроки мають місце на всіх напрямках фізичного виховання, оскільки вони пов'язані з перевіркою підготовленості учнів.

Уроки з гігієнічною спрямованістю мають два основних види. До першого належать загальнорозвиваючі уроки, направлені на гармонійний загальний морфофункціональний розвиток організму, поліпшення статури, формування і підтримку хорошої постави. Другий вид – уроки компенсаторні і відновні. Вони носять рекреаційний характер і служать для заповнення недоліку рухової активності в повсякденній діяльності і побуті або ж з метою активного відпочинку і відновлення працездатності.

В практиці фізкультурних навчальних закладів, на факультетах підвищення кваліфікації, курсах і зборах викладачів фізичного виховання, тренерів і інструкторів зі спорту проводяться, так звані, методичні уроки. Вони служать для формування методичних умінь і навиків майбутніх педагогів, а також підвищення кваліфікації вже працюючих.

Відмінною особливістю методичних уроків є спрямованість на професійно-педагогічну підготовку. Вони проводяться як з групою тих, хто навчаються методиці, так і в порядку демонстрації занять з групами учнів шкіл, вузів, секцій, колективів фізичної культури і т.п. У першому випадку заняття носять модельний характер, оскільки ті, хто навчаються, не можуть і не повинні перевтілюватися в будь-який реальний колектив учнів. У другому випадку, коли заняття проводяться з реальним колективом з властивими йому конкретними ознаками, методичні уроки є найефективнішими.

Модельні методичні уроки супроводяться поясненнями і вказівками. Уроки на конкретному колективі, хто займається, закінчуються докладним методичним розбором. В останньому випадку особливо важливим є мотивований узагальнюючий висновок того педагога, який проводив урок або ж методиста.

Кожний урок є елементом навчально-виховного процесу. У зв'язку з цим, складним і багатозначним є зміст уроку фізичного виховання, і характеризується наступними сторонами:

1. Завдання і зміст фізичних вправ (навчальний матеріал). Зміст визначається завданнями, які відображають предмет і спрямованість занять, характер діяльності викладача і тих, хто займаються фізичними вправами, а також проектовані (очікувані) зміни в стані організму, в знаннях, уміннях і навиках, якостях і поведінці учнів. Весь зміст уроку зводять до сукупності фізичних вправ. Вони складають наочний зміст уроку і повинні розглядатися як одна з важливих його сторін.

2. Діяльність педагога. Педагог – безпосередній творець навчльного процесу, творець конкретних навчальних і виховних ситуацій, через які він уміло веде своїх учнів допоставленої мети. Дії учнів обумовлені діяльністю викладача, до них належать: повідомлення і роз'яснення мети і завдання уроку, формулювання конкретних завдань і організація їх виконання, спостереження за діями учнів, аналіз, узагальнення і оцінка дій, регулювання навантажень, управління поведінкою окремих учнів і всього колективу, корекція взаємостосунків між тими, хто займаються та ін.

3. Діяльність учнів у зв'язку з виконанням фізичних вправ. До неї належать компоненти: слухання педагога, спостереження демонстрації, осмислення сприйнятого, проектування і виконання заданих рухових дій, самоконтроль і самооцінка, взаємоконтроль і взаємооцінка, взаємодопомога, обговорення виникаючих ситуацій і ін.

Фізіологічні і психічні процеси, які представляють внутрішню сторону діяльності учнів, призводять до бажаних змін у стані їх організму, в знаннях, уміннях і навиках. Ці процеси складають четверту сторону уроку. Показники поточних і оперативних станів відображають результативність сумісних дій педагога і тих, хто займається фізичними вправами, є важливими орієнтирами для побудови подальших дій.Структура занять урочного типу

Структура уроку – це впорядкованість всіх сторін і компонентів змісту уроку з урахуванням закономірностей фізичного виховання, ресурсів часу і умов роботи.

У зв'язку зі зміною завдань кожного уроку наочний зміст, а також діяльність педагога і учня знаходяться в безперервному русі і розвитку. Різному змісту не може відповідати одна і та ж форма - вона неминуче буде стримувати просування вперед, гальмувати його прогресивний розвиток. У кожному конкретному випадку форма (структура) уроку повинна реагувати на зміни в змісті і відповідати йому. Уроки фізичного виховання, відмінні різноманітністю і мінливістю змісту, не терплять застою, стандартних структур (Ю.Ф. Курамшин, В.І. Попов, 1999).

Для того щоб правильно і глибоко зрозуміти всі питання такого складного явища як структура уроку фізичного виховання, необхідно розглядати її на різних рівнях.

Перший рівень побудови уроку (макроструктура – загальна). Нині структуру побудови уроку прийнято ділити на три частини: ввідну (підготовчу), основну і заключну. Така побудова уроку обумовлена закономірностями навчально-виховного процесу в руховій діяльності. Виникає необхідність поступово включати (вводити) тих, хто займається фізичними вправами в навчально-виховний процес на уроці, забезпечуючи, тим самим, досягнення необхідного рівня працездатності. Тільки потім можливе розгортання навчальної діяльності на фоні досягнутої оптимальної працездатності. Завершувати навчально-виховний процес доводиться на фоні післяробочого стану, що починається в умовах зниження працездатності.

Ввідна (підготовча) частина уроку виконує службову функцію, оскільки забезпечує лише створення передумов для основної навчально-виховної роботи. Її тривалість складає 7-10 % часу, що відводиться на урок.

Типовими завданнями ввідної частини є:

• організувати тих, хто займається фізичними вправами;

• активізувати їх увагу;

• ознайомити тих, хто займається фізичними вправами з наміченим змістом уроку;

• створити відповідну психологічну установку і позитивний емоційний стан;

• підготувати організм учнів до майбутніх навантажень.

У разі потреби, в першій частині уроку можна вирішувати і деякі навчально-виховні завдання, але не на шкоду специфічної функції – введення учнів у роботу.

Для вирішення завдань ввідної частини уроку можна використовувати різноманітні фізичні вправи, або вони повинні бути простими, або добре засвоєними. Самими специфічними з них є: шикування і перешикуваня, загальнопідготовчі і спеціальні вправи, різні способи ходьби, бігу, стрибки, танцювальні вправи, добре знайомі ігри, які не вимагають великої напруги або тривалих пауз у діях учнів. Дуже ефективні і емоційні вправи з предметами (обручами, скакалками, гімнастичними палицями і т.п.).

Основна частина уроку виконує головну функцію, саме в ній розв'язуються всі категорії завдань фізичного виховання (навчально-виховні, фізичного розвитку). До них належать:

• формування знань у галузі рухової діяльності;

• навчання руховим умінням і навикам загальноосвітнього, прикладного і спортивного характеру;

• розвиток загальних і спеціальних функцій опорно-рухового апарату, серцево-судинної і дихальної систем; формування постави; гартування організму;

• виховання етичних, інтелектуальних, вольових і естетичних якостей.

Тривалість основної частини складає 80-85% часу, що відводиться на урок.

Для вирішення поставлених задач можуть застосовуватися будь-які фізичні вправи, перш за все передбачені відповідними програмами.

Заключна частина уроку має такі функції:

організація завершення навчально-виховного процесу з метою приведення організму в оптимальний для майбутніх занять стан і збереження загальної робочої установки.

Типовими завданнями третьої частини уроку є:

• привести організм і психіку учнів в оптимальний функціональний стан; фіксувати правильну поставу;

• підвести підсумки навчальної діяльності;

• ознайомити учнів із загальним змістом чергового заняття для самостійного виконання деяких вправ і ін.

Тривалість заключної частини – 3-5% часу, відведеного на урок. Доцільно застосовувати різні варіанти "заспокійливої" ходьби, вправи та ігри на увагу, танцювальні вправи під музику, вправи на розслаблення і т.ін. Бажано після заключної частини уроку проводити гігієнічні процедури: умивання, душ, масаж і ін.

Зміст і тривалість кожної частини уроку досить мінливий, вони залежать від типу і тривалості уроку, від особливостей і стану учнів, від умов роботи і інших чинників. Так, зовсім необов'язково, і навіть шкідливо, планувати рішення всіх, типових для кожної частини уроку, завдань. Наприклад, може виявитися, що до початку уроку ті, хто займається фізичними вправами, вже уважні і знаходяться в стані повної готовності до майбутньої роботи. В цьому випадку відпадає необхідність у реалізації відповідних завдань і застосування спеціальних засобів для їх вирішення. Якщо протягом основної частини стан уваги і фізичної готовності знизиться, необхідно терміново застосувати засоби, типові для ввідної частини.

Найдоцільнішим є зв'язане вирішення кількох завдань. Це залежить від підбору відповідних вправ. Деякі варіанти бігу, гра, танцювальна комбінація можуть успішно служити і організації уваги, і активізації функцій організму, підйому емоцій.

Тричастинним розподілом уроку не вичерпується його побудова, а визначаються лише найкрупніші і своєрідні етапи – його загальна структура (макроструктура).

Для того щоб забезпечувався правильний підхід до побудови уроку, педагог повинен добре розбиратися не тільки в основних сторонах і компонентах його змісту, але і в механізмах їхнього взаємозв'язку. Важливо чітко виділити основну структурну одиницю уроку фізичного виховання. Це полегшить розуміння наступних рівнів його побудови.

Елементарною структурною одиницею уроку можна вважати фізичну вправу. При виконанні кожної фізичної вправи виникає певна навчально-виховна ситуація, необхідними елементами якої є:

• приватна задача, визначальна, що повинна бути отримана в процесі роботи в даній ситуації;

• сукупність послідовних дій педагога і учня, які забезпечують досягнення передбаченого результату.

За своїми функціями навчально-виховні ситуації можуть бути:

• відносно простими (при яких дії направлені на рішення одного приватного завдання);

• відносно складними (в них виконання однієї фізичної вправи забезпечується зв'язаним рішенням кількох приватних завдань).

Залежно від умов, на уроках фізичного виховання утворюються різні поєднання простих і складних навчально-виховних ситуацій. Правильно побудований урок характеризується тим, що ці поєднання представлені в стрункій системі, яка забезпечує цілісність заняття.

Другий рівень побудови уроку (його мезоструктура – типова) вимагає визначення послідовності фізичних вправ, як конкретних навчально-виховних ситуацій у кожній частині уроку. При цьому необхідно враховувати взаємодію фізичних вправ, оскільки ефект кожного з них якоюсь мірою зумовлюється функціональними слідами від попередніх (їх "післядією"). Таке структурне впорядкування кожної частини уроку набуває досить істотного значення, оскільки взаємодія вправ може бути і позитивним, сприяючим підвищенню ефективності чергової вправи, і негативним – знижуючим, навіть нейтралізуючим його ефективність.

Визначення послідовності фізичних вправ вимагає творчості, оскільки зміст конкретних уроків досить різноманітний і обумовлений різними чинниками: програмними вимогами, особливостями учнів, етапами процесу навчання, матеріально-технічними і кліматичними умовами. Наприклад, складні за координацією вправи рекомендується розучувати на початку основної частини уроку – "на свіжу голову". На етапі ж вдосконалення, з метою розвитку здатності управляти своїми рухами в умовах підвищених психофізичних навантажень і стомлення, що нагромаджується, їх доцільно застосовувати в кінці основної частини уроку.

Третій рівень побудови уроку (його мікроструктура) – конкретна, зводиться до організації кожної навчально-виховної ситуації шляхом оптимального поєднання її елементів. Основним з них є таке впорядкування і узгодження дій педагога і учня, яке забезпечує найефективніше вирішення приватних завдань кожної вправи.

Для цього важливо добре продумати методичні вимірювання, методи і прийоми педагога і тих, хто займається фізичними вправами. При вдалому і правильному визначенні послідовності фізичних вправ і навчальних ситуацій, можна не досягти бажаних результатів, якщо неправильно побудована сама ситуація. Так, зовсім небайдуже, чи покаже спочатку педагог рух, що вивчається, потім запропонує виконати, і після цього пояснить його тим, хто займаються. Або ж почне з опису фізичної вправи, з'ясування його призначення і формулювання завдання, після чого, давши виконати його і, спираючись вже на результат самостійних дій учнів, вдасться до деяких словесних уточнень, а в кінці зразково покаже, як слід виконувати досконало.

В першому випадку педагог забезпечить відображення тими, хто займається фізичними вправами готового зразка рухової дії, що вивчається, як правило, лише із зовнішньої його сторони. Виконання носитиме наслідувальний характер і мало торкнеться суті техніки. У разі вдалого, на думку тих, хто займаються, відтворення показаного, подальше пояснення педагога буде вислухано поверхнево, а головне – перекриється тим, що вже відобразилось, підкріпленим особистим досвідом попередніх спроб, поверхневим уявленням.

У другому випадку навчальна діяльність виявиться більш змістовною, а її результати значніше, оскільки із самого початку були виключені недостатньо осмислені, вузьконаслідувальні дії. Для того щоб уявити собі рух, що задається словом, ті, хто займаються фізичними вправами повинні будуть спеціально концентрувати на цьому увагу, в думках представити різні сторони і елементи його техніки, самостійно створити цілісний образ руху за допомогою уяви. Спостерігаючи потім зразковий показ, порівнюючи своє виконання з показаним, вони витягнуть більше потрібної інформації, а осмисливши її, краще використають для вдосконалення того, що вивчається. Особливо цінним в цьому випадку буде виховний ефект: свідомість і інтелектуальна активність учнів у навчальній роботі, розвиток мислення і уяви, ініціативності і самостійності.

Це не значить, що доцільний лише другий підхід до побудови навчально-виховної ситуації. У ряді випадків може виявитися доцільним і перший. Педагог, як творець навчально-виховних ситуацій, завжди повинен бути в творчих пошуках і обгрунтовано створювати їх варіанти. Так, використовуючи добре вивчені гімнастичні вправи з метою фізичного розвитку, можна лише називати їх, підрахунком регулювати темп рухів і частково виконувати разом з тими, хто займається фізичними вправами.

Якісним критерієм підходу педагога до побудови ситуації є доцільність. Виходячи з цього, в процесі проведення уроку заплановані ситуації повинні перебудовуватися з урахуванням непередбачених раніше чинників.

Побудова занять фізичними вправами знаходиться в певній залежності від зовнішніх чинників. По-різному це складається при заняттях у гімнастичному залі, на спортивному майданчику, стадіоні, в плавальному басейні, на катку, на місцевості, залежно від температури навколишнього середовища, стану устаткування, кількості інвентаря т.п. Кожна з цих умов індивідуально впливає на психіку і фізичний стан учнів, на їх працездатність і поведінку. По-різному доводиться організовувати тих, хто займається фізичними вправами, варіювати розстановку фронтальної, групової і індивідуальної роботи, дозувати і ущільнювати навантаження, вводити допоміжні вправи (Богдан Шиян, 2002; Ж.К. Холодов, В.С. Кузнєцов, 2000; Л.П. Матвєєв, 1991).