Послідовність логопедичних занять

В даний час існує декілька методів логопедичного впливу для усунення заїкання у дітей. Але всі вони так чи інакше підпорядковуються одній меті: виховати у дітей уміння говорити нормальною, вільної від заїкання промовою.

Для реалізації цього завдання необхідно наявність системи послідовних вправ, при якій діти могли б говорити з найперших занять і до кінця навчання вільно, без заїкання. Тільки завдяки дуже поступового ускладнення дитячого мовлення від заняття до заняття можна виховати навички здорової мови. Найменше ускладнення дитячих висловлювань без урахування можливостей дитини призведе до прояву заїкання. І тоді не буде умов для вироблення рефлексу на правильну мову.

Отже, для успішного подолання заїкання перш за все необхідно, щоб всі заняття підпорядковувалися основним дидактическому принципом систематичності і послідовності.

У чому ж повинна складатися послідовність занять, які забезпечували б заікуватим дітям можливість з самого початку говорити без запинок? Як повинна здійснюватися систематичність, що створює дітям умови, при яких вони говорили б день у день, від заняття до заняття вільною від заїкання промовою?

У 1958 р Р. Е. Левина висунула ідею розвитку комунікативної функції мови в заїкуватих дітей і обґрунтувала непродуктивність використання завченою мови.

Н. А. Чевелева розробила систему занять, яка дозволяє виховати у дітей протягом 8 - 9 міс. самостійну мова, позбавлену запинок, починаючи з найлегшою, доступною ситуаційної мови і закінчуючи контекстної промовою. Таким чином, розвиток мовлення заїкуватих дітей має протікати у зазначеній вище послідовності. Чому ж саме ситуаційна мова, т. Е. Промову з приводу наочних предметів або дій, виявляється відразу ж доступною для заїкуватої дитини? Це відбувається тому, що все, що бачать, розуміють, роблять діти, вони без праці і називають, так як всі предмети або здійснюються дії знаходяться перед їх очима і як би самі підказують свої назви. У разі ж труднощів в пошуку потрібного слова наочна ситуація дозволяє дитині замінити його займенником (це, той, таке і ін.) Або просто жестом, що вказує на той чи інший предмет («Я взяв ось це»; «Я поклав сюди»; «Ось тут"). І при цьому заїкання, як правило, не виявляється.

Поступово зменшуючи наочну опору, можна ускладнювати мову дітей. Вправляючи дитини у відповідях, коли наочна опора мови все більше зменшується, можна розвивати у нього здатність користуватися контекстної промовою, зовсім позбавленої наочної опори.

Послідовність розвитку самостійного зв'язного мовлення заїкуватих дітей повинна полягати в тому, що з перших занять вони відповідають на питання логопеда простими, короткими фразами, називаючи іграшки; геометричні форми різних предметів, їх величину, колір; різноманітні дії з предметами («Це машина»; «Це листок»; «Листок синій»; «Я приклеюю»; «Я розфарбовую» і т. п.).

Потім в умовах такої ж повної наочності предметів і виконуваних дій діти відповідають уже простими поширеними реченнями («Я взяв свій кружечок»; «Я загинаю куточок»; «Зараз я розрізаю свою смужку»; «Я ката кульку з пластиліну»). Поступово пропозиції стають все більш розгорнутими, і, нарешті, діти відповідають складними реченнями («Це трикутник, тому що у нього три кути»; «У мене вийшов брудний прапорець, тому що коли я клеїв, то взяв багато клею на пензлик»; «Я довго м'яв пластилін руками, щоб він став м'який і легше було б ліпити з нього»). І нарешті, діти опановують умінням говорити без заїкання, відповідаючи на найскладніші питання логопеда, ставлячи питання товаришам; в самостійних оповіданнях (як виготовляли виріб, як будуть грати з нею, кому подарують; як готуються до майбутнього ранки і т. д.).

Такий систематичний послідовний розвиток зв'язного мовлення дошкільнят призводить до того, що дитина набуває вміння легко і швидко підбирати потрібні слова, точно формулювати думку, говорити без пауз і зупинок. Крім того, постійні вправи в плавної, вільної від заїкання мови закріплюють рефлекс на нормальну, здорову мова.