Виникненню заїкання сприяють також неправильні умови виховання дитини, фізичні покарання, сильний переляк.

Тема. Заїкання, алалія та афазія. Логопедична робота по подоланню порушень.

План.

1. Заїкання. Логопедична робота по подоланню порушення.

2. Алалія. Логопедична робота по подоланню порушення.

3. Афазія. Логопедична робота по подоланню порушення.

 

Заїкання - один з найбільш важких дефектів мовлення. Воно важко усунути, травмує психіку дитини, гальмує правильний хід його виховання, заважає мовному спілкуванню, утрудняє стосунки з оточуючими, особливо в дитячому колективі.

Зовні заїкання проявляється в мимовільних зупинках у момент висловлювання, а також у вимушених повторах окремих звуків і складів.

Ці явища викликаються судомами м'язів тих чи інших органів мови в момент вимови (губ, язика, м'якого піднебіння, гортані, грудних м'язів, діафрагми, черевних м'язів).

У сучасній логопедії заїкання визначається як порушення темпорітміческой організації мовлення, обумовлене судорожним станом м'язів мовного апарату.

Поширеність заїкання серед дітей. В кінці XIX в. наш вітчизняний психіатр І. А. Сікорський вперше встановив, що заїкання виникає в більшості випадків у віці від 2 до 5 років, і в зв'язку з цим назвав його «дитячою хворобою».

За даними вчених, як радянських, так і зарубіжних, заїкаються приблизно 2% дітей від їх загального числа. Причому заїкання у хлопчиків зустрічається в чотири рази частіше, ніж у дівчаток.

Причини виникнення заїкання. За етіологічним ознакою розрізняють два види заїкання.

1. Найчастіше зустрічається функціональне заїкання, коли немає будь-яких органічних уражень в мовних механізмах центральної і периферичної нервової системи. Функціональне заїкання виникає, як правило, у дітей у віці від 2 до 5 років в період формування розгорнутої узагальненої (контекстної) фразової мови; частіше воно зустрічається у збуджуваним, нервових дітей.

2. В окремих випадках заїкання може бути викликано органічними ураженнями центральної нервової системи (при черепно-мозкових травмах, нейроінфекціях і т. П.). Таке органічне заїкання може виникнути в будь-якому віці.

Причини функціонального заїкання можуть бути різними.

Однією з поширених причин появи заїкання у дітей є непосильне для них мовне навантаження (повторення незрозумілих і важких слів; декламація складні за змістом та великих за обсягом віршів; запам'ятовування казок, оповідань, які не відповідають віку і розвитку дитини). У таких випадках перевантаження нервової системи дитини в поєднанні з вимовними труднощами спочатку призводить до випадкових зупинок в промові, повторенням окремих звуків або слів. Надалі у дитини з'являється впевненість, що так буде завжди. Створюється патологічний подразник (фіксація, самонавіювання). Виникає заїкання.

У деяких дітей подібне відбувається внаслідок неправильної звуковимови (якщо врахувати, що заїкання з'являється з 2 років, стає зрозумілим, що це закономірне фізіологічне явище).

Виникнення заїкання можливо і внаслідок надзвичайно швидкої мови: дитина квапиться, наслідуючи комусь із навколишніх або прагнучи швидше висловити свою думку, спотикається на деяких звуках - і починає заїкатися.

Часто заїкання з'являється у дітей на тлі загального недорозвинення мови, коли у них не вистачає елементарного запасу слів і граматичних засобів для вираження думок.

Виникненню заїкання сприяють також неправильні умови виховання дитини, фізичні покарання, сильний переляк.

Заїкання може виникнути і в результаті наслідування.

Однак названі причини викликають заїкання не у всіх дітей і не при будь-яких умовах. Велику роль відіграють такі фактори, як хворобливий стан нервової системи дитини, знижена її стійкість.

Прояви заїкання. Заїкання виникає то раптово, то поволі, поступово посилюючись. Періодично воно то слабшає, то посилюється, що взагалі властиво нервовим захворюванням, і залежить від змін зовнішніх і внутрішніх подразників.

Стан мовлення тісно пов'язане із загальним фізичним і емоційним фоном. Так, наприклад, заїкання зазвичай посилюється в момент хвороби, перевтоми, після того як дитину покарали. Спостерігається також залежність від погоди, від пори року, від умов життя, від харчування.

Основним зовнішнім ознакою (симптомом) заїкання є виникаючі в момент мовлення судоми в дихальному, голосовому або артикуляційному апараті. Чим частіше і довше судоми, тим важче заїкання.

Форми заїкання. За типом судом, періодично виникають в різних відділах периферичного мовного апарату, розрізняють три форми (або види) заїкання: клонічну, тонічну, змішану.

Найбільш рання і легка форма заїкання - клонічна, при якій повторюються звуки або склади (к-к-к-кішка, б-б-б-ба-буся, со-ба-ба-бака).

Згодом вона нерідко переходить в більш важку форму - тонічну, при якій в мові з'являються тривалі зупинки на початку або в середині слова (зм... ея).

Зустрічається і змішаний вид заїкання: клонотонічний або тоно-клонічний (по переважному характеру судом).

Ступеня заїкання. Розрізняють три ступені заїкання: слабку (помірну), середню і сильну (важку). Чітких критеріїв визначення ступенів заїкання немає. У практиці зазвичай вважають слабкою ступенем таку, при якій заїкання проявляється ледь помітно і не заважає мовному спілкуванню. Сильної вважається такий ступінь, при якій в результаті тривалих судом мовне спілкування стає неможливим. Крім того, при сильному ступені проявляються також супутні рухи.

Супутні руху. Заїкання не відразу супроводжується супутніми рухами. Вони, як правило, з'являються в процесі його розвитку, коли дефект прогресує і приймає все більш важкі форми. Супутні руху - це судомні явища, які виникають в різних групах м'язів в немовленевій мускулатурі: обличчя, шиї, тулуба, кінцівок. Рухи найрізноманітніші: зажмурювання очей, моргання, роздування крил носа (рефлекс Фрёшельса), опускання або відкидання голови, напруга м'язів шиї, стискання пальців, притопування ногами, різні рухи тулуба.

Розрізняють мимовільні, т. Е. Не залежать від волі мовця, супутні руху і довільні.

У міру розвитку заїкання з'являються нові прийоми - мовні. Заїкаться починає для уявного полегшення мови додавати стереотипні слова або звуки, наприклад: «а-а», «е-е», «ну», «ось це», «ось так», «це», «ось», «як це»і т. п. Таке явище називається емболофразіей.

Ще одним з характерних симптомів заїкання є страх перед промовою, боязнь певних звуків або слів, які, на думку того хто заїкається, особливо важкі для проголошення. Це явище називається логофобии.

Всі описані види симптоматики заїкання дуже непостійні, мінливі. Змінюється вигляд заїкання: то воно проявляється в повторенні звуків або складів, то в раптових зупинках, паузах.

Нестійкими виявляються і супутні руху: зникають одні і на їх зміну з'являються нові.

Стан заїкання також постійно змінюється. Ці зміни пов'язані з найрізноманітнішими обставинами. Так, наприклад, один і той же дитина майже в один і той же час може то дуже сильно заїкатися, то говорити добре. Наодинці сам з собою, з іграшками, з уявним співрозмовником 'заїкається дитина, як правило, говорить без запинок. Присутність інших співрозмовників діє на його мова по-різному: розмова з близькими людьми, з якими він відчуває себе спокійно, як правило, не викликає великих запинок. Бесіда з малознайомими людьми, з дорослими, яких він боїться або соромиться, моментально викликає посилення заїкання.

У деяких заїкається дітей відзначається порушення моторики. Б. І. Шостак спостерігала деяку незручність, незграбність у рухах, погану координацію їх, іноді - надмірну напруженість м'язів.