>Аналізстановленняфілософіїнемислимий беззалученнярізнихджерел культуриКиївськоїРусі.
Одним ізнайглибшихджерелфілософськихідейє народна культура слав'ян.Свідомістьстародавніхрусичівдофеодальногоперіодупройшла шлях відвідокремленняідеальнихмоментів увиглядітотемів,іншихелементівміфологічногопервісногосвітогляду дочіткосформульованих убилинномуепосісвітоглядно-етичних таестетичнихпоглядів.
Іншимджереломфілософськогомисленняєписемніпам'ятки, щосягаютьпершоїполовини X ст. Упам'яткахстародавньоруської культуричітковираженофілософськіпроблеми - «>Діалектика»ІоанаДамаскіна,творінняДіонісіяАреопагіта.Безпосередньонаближені дофілософськоїлітератури ймістятьроздуми про світло талюдину - «Слово про Закон та Благодать», «>Молитви ДанилоЗаточника», «Повістю временних літ»,текстиділовоїписемності,юридичніакти.Грамоти наберестімістятьглибокодумнісентенції тощо.
>Третєджерело -вченняранньогохристиянства, що внесло уКиївську Русьісторіософськіпроблеми йнадалокультуріновизни.Шанобливеставлення до Слова,прагненнярозгадатитаємничийзміст Словаобумовиликнижковий характер культуриКиївськоїРусі, атлумачниківкнижковоїмудрості сталиназивати книжниками.
>Четвертеджерелофілософськихідей -творіння архітектури тамистецтва,створені ізпозиційпевногосвітогляду. ЗзапровадженнямхристиянстваКиївська Русьприєдналася досвітової культури:античної,візантійськоїфілософської культури.
>Основоюсвітоглядусхідних слав'янсвітова культура сталапереплавлятися насамобутнюкиєворуську культуру,зокремафілософську культуру.Сформуваласятрадиціясуспільно-філософської думи в Україні, щовизначаєспецифікуфілософськогомисленняукраїнського народу. [13]
Усуспільно-філософськійдумціКиївськоїРусівідповідно із російськоюдуховноютрадицієюсклавсясвоєрідний типмислення, типфілософствування,позбавлений абстрактного,відірваного від життятеоретизування.Логічнафілософськаосвіченість,вишуканийгносеологізм,категоріальнасистемотворчість відмовлялисяхарактерними дляфілософствування в Україні.Суб'єктпізнаннямислить собі як фактвсерединібуття,переживає світло яквласну частку йпізнає світло черезпізнаннявласного-сенсу життя.Звідси ->екзистенціально-антропологічний характерукраїнськогофілософствування.Філософомвважався книгар,якийумівздобувати із книжковогознанняістину просенслюдськогоіснування йкористувавсяістиною увласномужитті. Філософія малапрактичне,моральнеспрямування.
УфілософіїКиївськоїРусі широкозастосовуєтьсясократівський (>морально-практичний) метод, атакожплатонівський методхудожньо-образногофілософствування.Арістотелівський жаналітичний метод незнайшовпоширення.Проблемиетизовані: до чого б незвертавсястародавньоруськиймислитель,розглядав йогокрізь призмусвітовогоконфлікту Добра й Зла.
Установленні йрозвиткуфілософської думиКиївськоїРусіосновноюпроблемоює проблемабуттялюдини,їїбатьківщини уконтекстібуття всіхіншихнародів й світу.Боротьбапротируйнівних силлюдськогобуттяспирається наморально-божественну основу йздобуваєформиконфліктуміж Добром й Злом.Досвідморальності, практичногофілософствування,надбаний вумовахКиївськоїРусі, ставши фундаментомдальшогорозвиткуфілософської думи.
>Звертаючись доджерелфілософської думиКиївськоїРусі, миповиннізгадатинайпершийдавньоруськийлітопис – “>Повістьминулихліт”: тутмістилися нелишеісторичнівідомості, а іописувалисьзвичаї тасвітогляднілюдськіуявлення.Цікавовідзначити і ті, щоцейлітописпочинається ззвернення доісторії світу вцілому (йоготворення таін.);цесвідчило про ті, що>історіярусичіврозглядалася вконтекстізагальноївсесвітньоїісторії. У цьомулітописіпереповідаєтьсяосновнийсюжетнийзмістБіблії,проводятьсяпорівняннявіруваньрізнихкраїн танародів. Відразумістятьсянадзвичайноцікаві тахарактерніповідомлення про ті, яквідбувавсявибір державноївіри княземВолодимиром.Посланці князя дорізнихнародіврозповілинаступне: “>Найперше ходили аж до болгар йдивилися, як смердотімоляться ухрамі, аточнішесказати вмечеті,стоячи там без пояса. А вклонитися,сяде і дивуватисясюди ітуди, якбожевільний. І немає у якихрадості, а лише сум тасморід великий. Інедобравіра їхнього. Іприйшли донімців, й Бачили, яквідправляють службубожу, акраси не Бачилиніякої. Іприйшли ми в Греки, й водили настуди, деслужатьБоговісвоєму, й було невідомо, чи ми на небесах були, чи наземлі:нема-бо наземлі такоговидовища чикраситакої,щобзумілипорівнятися із нею ” [>11,c.173]. Іхочаописанелітописцем незовсім точнопередаєреальніподії,самий фактконцентраціїуваги нааргументікрасиєдоситькрасномовним:він,власне,засвідчує продавнікореніукраїнськогоестетизму, що поставзрощеним зрелігійністю.
Увідомомузібраннітекстів “>Ізборник Святослава 1073 р.” вміщенийвикладтворуАрістотеля “>Категорії” зкоментаремнеоплатонікаПорфірія, що,знову-таки,засвідчує прошануваннякнижкової (>філософської)мудрості,оскільки зцієюзбіркою князь нелише провівшисвоєдозвілля, а іїздив увійськові походи.Твір “Слово про закон та благодать”
>КиївськогометрополитаІлларіона (1030-1050 рр.) бувнадзвичайнопопулярним уДавнійРусі,оскільки до насдійшоввін у 52 списках. У цьомутворі автортакожвписуєісторіюКиївської держави узагальнийсвітовий процес:вінзвертається доположення апостола Павла про ті, щовсесвітняісторія проходити після двохетапи: закону таблагодаті. Напершомуетапі Богнаставляв та каравши людейзовнішніминастановами, через закон, але в іншому,керуючисьбезмежноюлюбов’ю долюдини,справужиттєвоговиборувіддавсамійлюдині,подарувавшиїй подвиг Христовогорозп’яття,тобто благодать.Тепер людинанаставляєтьсявірою талюбов’ю.МетрополитоспівуєхристиянськийвибірВолодимира Великого яксвідченняз’явленняблагодаті на земляхКиївських;вітаєвінтакожкультуротворчу діяльність Ярослав Мудрий. [3,c.56]
Зпершоїтретини Х ст.дійшов до нас “>Шестидень” Іоанна,екзархаБолгарського, вякомузвучитьсвоєріднийгімнМудрості Бога, щопроявилася угармоніїсвітобудови.Останняподіляється начуттєве тадуховне, а духовному проходитиподіл наживе тарозумне.Людиназнаходиться вцентрі світу, бовключає у свою природу усіскладові світу. У цьомутворістверджуєтьсятакож, що світлоявляє собоюєдністьвідомихчотирьохелементів,протеефір та небопостаютьелементаминематеріальнихсутностей. “>Повчання”
>Володимира Мономаха, (>кінець ХІ ст.),розпочинається ззахопленогоописуваннякраси тагармоніїсвітобудови, де все,по-перше,маєсвоємісце тапризначення, а,по-друге,постаєіндивідуальним танеповторним.Звідсивипливаєнастановадітям - будуватисвоє життя узлагоді зсвітом,тобтошукатигармонії тазлагоди, невтрачаючи свогообличчя.
У “>Посланні Никифора,метрополитаКиївського, князюВолодимируВсеволодичу (Мономаху)” (ХІІ ст.) мизустрічаємося знамаганнямосмислити природулюдини:головне влюдині –це душа, щоскладається зрозуму,почуттів таволі.Найціннішим вдушієрозум,оскількисаме ним людинавідрізняється відтварин. Алірозумкеруєлюдиною черезпочуття та волю (>бажання);тобто тутстверджуєтьсярозумна природа йпочуттів, йволі.Цікавовідзначити, щонайкращимпочуттям Никифорвважаєзір (а чи не слух, -всуперечтиповимсередньовічнимуявленням).
У “>ПосланніпресвітеруФормі” Климента Смолятича чи неодноразовоусійтогочаснійлітературівідстоюється думка проможливість >використанняфілософії длякращогорозуміння Святого Листи. При томууточнюється, щофілософіяперш нанеобхідна дляпоясненнябожественнихістин вибачимо людям,боклірикирозуміють його на болеевисокомурівні.Протенайважливішим уційсправіпостаєнеобхідністьприходити доповчальнихморальних з висновками,серед якінайпершимєтакий:справжнє благополягає надбагатстві й ввладі, а й у “>стяжаніїмудрості”.
“Слово ДанилоЗаточеника” –наступнийпопулярнийтвірдавньоруськоїкнижковоїмудрості. Автора цогопосланнядосі невстановлено, якзалишаєтьсяневідомимім’я князя, доякоговінзвертається. “Слова” –твір, щозасвідчуєпояву вКиївськійРусі думи проважливу рольсуспільномужиттісвітськоїінтелігенції.Головна думкатвору –утвердженнямудрості і розважливість,основнихчинниківрозвиткусуспільства: “>Серцерозумногоукріпляється втілі йогокрасою імудрістю… Незри назовнішність мою… Я, пані, хочодежеювбогий, тарозумомбагатий,юнийвік травня, тарозумстарий в мене… Чоловіка мудрогопосилай й малойому показуй, а дурногопосилай та сам він нелінуйся йогоіти… Невисівай урівчак жито,анімудрість усерцяглупих.Безглузді несіють, неорють й вжитницю незбирають… Коли вміхутлий літта, що дурноговчити”.
Утворі “>ЖитієКирилафілософа” привертає до собіувагу короткій нозі,протецікавевизначенняфілософії: назапитаннявізантійськогоімператора: “>Філософе,хотів бі ядізнатися, щоєфілософія?”,Кириловідповідає: “>Божим йлюдським промоврозуміння,наскільки людинаможе наблизитись до Бога…”. До цогоКирилододає, щофілософія –цевміннясказати унебагатьох словахречі великогорозуму. [2,c.46]
>Популярною бувтакожзбіркаафоризмів тажиттєвихповчань подназвою “>Бджола” (вонамістилафрагменти ізпраць Плутарха,Діогена, Сократа,Піфагора,Епікура) таіншіджерела. Алі при цьомуслідвраховувати ті, що запідрахункамифахівцівсередвсієїлітературиКиївськоїРусіоригінальні творискладаливсьоголише один відсоток;цепов’язане ззагальноюустановкоюхристиянськоїдуки накоментування,екзегетику, атакож тім, щоосновне заподіяння книгаріКиївськоїРусівбачали узасвоєнніхристиянськоїмудрості, а чи не устворенні нового.
Отже,філософська думкачасівКиївськоїРусі бувпереважносвітлою,оптимістичною,спрямованою наетичні,культурні тасоціальноісторичні запитання.
