Для вдосконалення управлінського механізму у сфері державного молодіжного житлового кредитування необхідно:
1) забезпечити збільшення видатків на державне молодіжне житлове кредитування;
2) у випадку продажу позичальниками житла, одержаного за програмою державного молодіжного житлового кредитування, зобов’язати молодих громадян відшкодовувати до бюджету суму отриманих пільг та частину вартості житла, оплаченого за рахунок бюджетних коштів;
3) знизити банківськими установами відсоткові ставки за програмою часткової компенсації;
4) розробити механізми широкого залучення позабюджетних джерел з метою фінансування житлових програм для молоді. Щоб досягти поставленої мети, треба роз’яснювати за допомогою засобів соціальної реклами важливість забезпечення молоді житлом; наголошувати на можливості залучення коштів підприємств, на яких працюють молоді громадяни, для надання кредиту останнім на купівлю житла;
5) публікувати інформацію про діяльність Фонду: відомості про осіб, яким надано житло, обсяги наданих кредитів, строки надання кредитів для запобігання зловживань у сфері адміністративно-правового регулювання державного молодіжного житлового кредитування. Інформаційно-роз’яснювальна робота проводиться за допомогою преси та електронних засобів масової інформації, а також шляхом проведення виставок, конференцій, семінарів, виготовлення листівок, буклетів;
6) оскільки програми державного молодіжного житлового кредитування мають цільовий характер, працівникам Фонду, регіональних відділень необхідно перевіряти:
–цільове використання житла;
–коло осіб, які зареєстровані та фактично проживають у придбаній нерухомості;
–сімейний стан молодих громадян;
–своєчасне погашення кредитів.
У випадках невиконання умов кредитних договорів, договорів іпотеки необхідно здійснювати своєчасне нарахування штрафних санкцій та звернення стягнення на нерухоме майно, що є предметом договору іпотеки.
Є потреба в удосконаленні системи надання молодим сім’ям доступних кредитів для будівництва та придбання житла, що сприятиме вирішенню ряду важливих соціально-економічних завдань, таких як:
–активізація попиту на житло з боку населення;
–зростання обсягів будівництва та економічне зростання пов’язаних з будівництвом галузей промислового виробництва, збільшення податкових надходжень;
–підвищення зайнятості населення та його платоспроможності;
–залучення позабюджетних коштів до фінансування житлового будівництва;
–залучення до фінансування будівництва житла особистих заощаджень громадян, що зберігаються поза банківською системою, а також грошових коштів, що перебувають на особистих рахунках у фінансово-банківських установах;
–зміцнення соціальної стабільності у суспільстві, зростання рівня народжуваності дітей та поліпшення демографічної ситуації як в окремих регіонах країни, так і в державі в цілому.
Пільгове житлове кредитування та субсидування молодих громадян України має здійснюватися шляхом:
–надання пільгових довгострокових державних кредитів на будівництво (реконструкцію) чи придбання житла молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам;
–надання цільових адресних субсидій на будівництво (реконструкцію) чи придбання житла молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам;
–надання кредитів на будівництво (реконструкцію) чи придбання житла молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам через впровадження спеціальних житлово-накопичувальних депозитних рахунків громадян в комерційних банках;
–надання житла в оренду з правом його викупу;
–надання стандартних іпотечних житлових кредитів;
–використання інших механізмів
4. Шляхи залучення молоді до державного управління (яким чином і для чого це потрібно)
Сьогодні в українському суспільстві відбувається процес зміни управлінських поколінь. Унаслідок біологічного віку та соціальних причин вирішувати нагальні проблеми державного розвитку належить передусім молоді. Залучення до системи управління молодих, професійно та морально підготовлених кадрів може стати одним із важливих чинників підвищення ефективності державного механізму.
Однак у молодих людей є одна важлива особливість: при всьому своєму прагненні до активної діяльності, вони далеко не одразу бувають до неї підготовлені і здатні. Щорічно до системи державного управління залучаються десятки тисяч молодих людей. І державі важливо знати, чи мають вони здібності до управління.
Методики оцінки рівня управлінської придатності розглядаються, переважно, крізь призму тренінгів персоналу, посадових інструкцій, тестування, професійно-кваліфікаційних характеристик, атестації та інших моментів, спрямованих на оцінювання вже працюючих управлінців.
Що стосується досліджень власне проблеми залучення молоді до державного управління, то в Україні до останнього часу вона не перебувала в зоні уваги науковців та практиків. Сучасні дослідники розглядають проблеми участі молоді у державних справах ситуативно, частково, лише в контексті дослідження механізмів соціальної адаптації молоді, форм розвитку молодіжного руху, аналізу кількісного складу органів державної влади.
У 2003 р. була затверджена Програма підготовки та залучення молоді до державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, створення умов для її професійного зростання, яка окреслила основні напрями діяльності держави у напрямі відбору молоді до державного управління [13]. Складовими цієї діяльності на сьогодні є:
а) вимоги, яким мають відповідати молоді особи, що претендують на певну управлінську посаду - обдарована молодь, лідери молодіжних громадських організацій, переможці регіональних конкурсів серед студентів профільних вузів;
б) організаційно-правові засоби виявлення управлінських здібностей - кадровий резерв, стажування; результатом позитивного проходження зазначених вище процесів є, як правило, надання зазначеним особам переваги під час участі в конкурсі на заміщення вакантних посад в органах державної влади або направлення на навчання до магістратури державного управління;
в) процедури та правила оцінки ділових та особистісних якостей претендентів - анкетування, характеристики-рекомендації, тестування, співбесіди, написання рефератів тощо.
Професійну придатність молодого управлінця важко визначити в загальних категоріях. Крім того, у молодої людини управлінські здібності перебувають ще у стадії розвитку, тому виділити й оцінити управлінську компоненту у чистому вигляді зі всього розмаїття особистісних рис, якостей, навичок - справа нелегка.
Саме поняття управлінської здатності як вміння здійснювати певну діяльність обумовлене специфікою прояву цієї властивості у різних сферах соціального життя, котра й визначає засоби виявлення показників, що свідчать про наявність здатності та допомагають оцінити її.
Оскільки здатність до управління як соціальне явище виявляється не просто в будь-якій діяльності, а в діяльності цілеспрямованій, активній, такій, що збігається з інтересами об’єкта дії, самого факту дії недостатньо для того, аби судити про прояв управлінських здібностей молоді. Таким свідченням може бути ціннісне ставлення людини до своєї діяльності - позитивне, байдуже або негативне.
Відносно новим підходом у роботі з молоддю, який виник як реакція держави на ситуацію, що склалася останнім часом, є орієнтація на залучення молоді до процесів прийняття рішень. Молодіжна участь надає можливість на практиці, на власному досвіді навчитися правильно приймати рішення, аби набути необхідних знань, умінь та навичок.
Найбільш реально і широко молодь залучена до процесів прийняття рішень через участь у різноманітних громадських об’єднаннях - молодіжних та дитячих громадських організаціях, органах студентського самоврядування, студентських профспілках, молодіжних парламентах тощо. Узагальнено таку категорію можна позначити як суспільно-активна молодь. У сьогоднішніх умовах вона могла б стати реальним управлінським ресурсом Української держави.
Інноваційним механізмом виявлення управлінської здатності видається залучення юнаків і дівчат у рамках діяльності громадських структур до соціального проектування, яке у цьому випадку виступає певною моделлю управлінської діяльності та інструментом для прийняття рішень. Ефективність використання подібного методу обумовлена його специфікою: проекти надають можливість апробації ідей, концентрації індивідуальних та колективних зусиль, варіативності та пошуку оптимальних рішень.
